Молитва і люди молитви
Молитовні святі Старого Заповіту (продовження)

Розділ 3 · 8 хв читання · 10 хв слухання

Молитовні святі Старого Заповіту (продовження)

Єпископ Ламбет і Вейнрайт мали велику методистську місію в Осаці, в Японії. Одного дня згори надійшов наказ, що протестантам більше не дозволять проводити в місті жодних зібрань. Ламбет і Вейнрайт зробили все, що могли, але високі урядовці були вперті й непохитні. Тоді вони усамітнилися в кімнаті для молитви. Настав час вечері, і дівчина-японка прийшла покликати їх до столу, але сама впала під силою молитви. Місіс Ламбет прийшла дізнатися, що сталося, і впала під тією ж силою. Тоді вони встали, пішли до залу місії, відчинили його й одразу почали зібрання. Бог зійшов на зібраних, і двоє синів міських урядовців вийшли до вівтаря й були спасенні. Наступного ранку один із урядовців, що мав владу, прийшов до місії й сказав: «Продовжуйте свої зібрання, вам ніхто не заважатиме». Щоденна газета Осаки вийшла з величезним заголовком: «БОГ ХРИСТИЯН МИНУЛОЇ НОЧІ ПРИЙШОВ ДО МІСТА».—Преподобний Г. К. Моррісон.

Йона, людина, що молилася в череві риби, являє нам ще один дивовижний приклад цих старозавітних достойників, відданих молитві. Цей Йона, Господній пророк, утікав від Бога й від місця свого обов’язку. Його послали з попередженням до нечестивої Ниневії й наказали проповідувати проти неї, «бо ледарства його дойшли до мене», — сказав Бог. Але Йона, чи то зі страху, чи з якоїсь іншої причини, відмовився послухатися Бога й сів на корабель до Таршішу, тікаючи від Бога. Він, здається, не взяв до уваги очевидного факту, що той самий Бог, Який послав його з тим грізним дорученням, бачив його й тоді, коли він ховався на тому кораблі. Коли корабель плив до Таршішу, знялася буря, і вирішили викинути Йону за борт, щоб умилостивити Бога й відвернути загибель судна та всіх, хто був на ньому. Але Бог був там, як був із Йоною від самого початку. Він приготував велику рибу, щоб вона проковтнула Йону, — щоб зупинити його, зірвати його втечу з поста обов’язку й зберегти Йону, аби той допоміг здійснити Божі задуми.

Саме Йона, перебуваючи в череві риби, у тій великій скруті, переживаючи дивне випробування, покликав до Бога, і Бог почув його й звелів рибі викинути його на сушу. Яка сила могла б визволити його з цього страшного місця? Здавалося, він безнадійно загинув: він опинився там, звідки, за його словами, взивав «з черева преисподньої взивав я, а ти почув мій голос.», — однаково що мертвий і проклятий. Але він молиться — що ж іще він може зробити? І саме так він звик чинити, коли й раніше потрапляв у біду.

«В смутку мойму покликнув я до Господа, й він вислухав мене; з черева преисподньої взивав я, а ти почув мій голос».

І повелїв Господь киту викинути Йону на сушу.

Як і інші, він поєднав молитву з обітницею, яку склав, бо каже у своїй молитві: «Я же голосом похвали принесу тобі жертву; чим обрік себе, те я й сповню; в Господа бо одного — рятунок».

Молитва була тією могутньою силою, що вивела Йону «з черева преисподньої взивав я, а ти почув мій голос.». Молитва, могутня молитва, досягла мети. Молитва привела Бога на порятунок невірного Йони, попри його гріх утечі від обов’язку, і Бог не міг відмовити його молитві. Немає нічого надто важкого для молитви, бо немає нічого надто важкого для Бога.

Ця вислухана молитва Йони в череві риби своїми могутніми наслідками стала старозавітним прообразом чудесної сили, що виявилася у воскресінні Ісуса Христа з мертвих. Наш Господь Сам скріпив печаттю істини факт Йониної молитви та його воскресіння.

Немає нічого простішого за ці випадки могутнього Божого визволення. Немає нічого очевиднішого за те, що молитва має справу з Богом прямо й просто. Немає нічого яснішого за те, що вся цінність і значення молитви — у тому великому факті, що Бог чує молитву й відповідає на неї. У це твердо вірили старозавітні святі. Це той єдиний факт, що постійно й виразно вирізняється в їхньому житті. Вони були передусім людьми молитви.

Як же нам потрібна школа, що навчала б мистецтва молитви! Це найпростіше з усіх мистецтв і наймогутніша з усіх сил завжди під загрозою забуття чи перекручення. Що далі ми відходимо від материних колін, то далі відходимо від справжнього мистецтва молитви. Усе наше подальше навчання й усі наші подальші вчителі відучують нас від уроків молитви. Люди в часи Старого Заповіту добре молилися, бо були простими людьми й жили в прості часи. Вони були як діти, жили в дитячо-прості часи й мали дитячу віру.

Згадуючи старозавітних святих, що славилися звичкою молитися, ніяк не можна оминути Давида — людину, яка понад усе була людиною молитви. Молитва була для нього звичкою, бо ми чуємо, як він каже: «Вечером і вранцї і в полудень мушу стогнати». Молитва не була чужим заняттям для солодкого співця Ізраїлю. Він знав дорогу до Бога, і часто його можна було знайти на цій дорозі. Не дивно, що ми чуємо його такий щирий і зворушливий заклик: «Прийдїте, поклонїмся йому богомільно, приклонїм колїна наші перед Господом, що сотворив нас!» Він знав Бога як єдину Істоту, що може відповісти на молитву: «Ти слухаєш молитву нашу; до тебе прийде всяке тїло».

Коли Бог уразив дитину, народжену Вірсавією, бо Давид своїми тяжкими гріхами дав ворогам Божим привід зневажати Бога, не дивно, що ми бачимо його в тижневій молитві, коли він просить у Бога життя для дитини. Звичка всього його життя виявилася в цій великій біді в його домі, і ми бачимо, як він постить і молиться, щоб дитина одужала. Те, що Бог відмовив йому в проханні, анітрохи не применшує питання про Давидову звичку молитися. Хоч він і не отримав того, про що просив, його віра в Бога ані трохи не похитнулася. Річ у тім, що хоч Бог і не дав йому життя того немовляти, згодом Він дав йому іншого сина — самого Соломона. Тож, можливо, цей пізніший син був для нього значно більшим благословенням, ніж була б дитина, за яку він молився.

У тісному зв’язку з цим часом молитви не можна оминути покаянної молитви Давида, коли Натан за Божим наказом викрив два великі Давидові гріхи — перелюб і вбивство. Давид одразу визнав своє нечестя, сказавши Натанові: «Провинив я Господеві гріхом». А щоб побачити його глибокий смуток через гріх, його зламаний дух і щире покаяння, досить прочитати Псалом 51, де визнання гріха, глибоке упокорення й молитва — головні складники цього псалма.

Давид знав, де знайти Бога, що прощає гріх, і завдяки щирій, нелицемірній, покаянній молитві був знову прийнятий, і йому повернуто радість спасіння. Так усі грішники приходять до Божої ласки, так вони знаходять прощення і так отримують нове серце.

Уся Книга Псалмів висуває молитву на перший план, і, коли ми читаємо цю молитовну книгу Святого Письма, молитва буквально постає перед нашими очима на кожному кроці.

Не можна оминути й Соломона в славному переліку людей, що молилися в старозавітні часи. Хоч би якими були їхні вади, вони не забували Бога, Який чує молитву, і не переставали шукати Бога молитви. Хоча цей мудрий чоловік у пізніші роки відступив від Бога і його сонце зайшло за хмару, ми бачимо, як він молиться на початку свого царювання.

Соломон пішов до Гаваону принести жертву, а це завжди означало, що молитва йшла пліч-о-пліч із жертвою; і там Господь з’явився Соломонові вночі у видінні й сказав йому: «Проси, що дав би я тобі». Те, що було далі, показує, з якого матеріалу була зіткана вдача Соломона. Про що ж він попросив?

«Оце ж, Господи, Боже мій, вчинив єси раба твого намість отця мого Давида царем; але я ще молодик і не знаю нї виходу, нї ввіходу;

«І раб твій обертається серед народу твого, що вибрав ти собі, такого великого народу, що за множеством його неможна його нї злїчити, нї переглянути;

«То ж дай слузї твойму розумне серце, щоб йому правити народом твоїм і вміти розбірати між добрим і лихим; бо хто зможе правити сим величезним народом?»

Не дивно, що як наслідок такої молитви записано:

«І вподобав Господь, що Соломон просив сього.

«І рече йому Бог: За те, що ти просив сього, а не випрошував довгого віку, або багацтва, або смертї ворогів твоїх, а прохав розуму, щоб уміти судити,

«То я вволю твою волю: даю тобі мудре й розумне серце, так що рівнї тобі нї перше тебе не було, нї послї тебе не зявиться.

«Ба й тим, чого не прохав єси, надїляю тебе: і багацтвом, і славою, так що рівнї тобі не буде між царями, покіль віку твого».

Яка ж це була молитва! Яке самоприниження й яка простота! «Я ще молодик і не знаю нї виходу, нї ввіходу;». Як точно він назвав те єдине, що потрібне! І подивіться, наскільки більше він отримав, ніж те, про що просив!

Візьміть дивовижну молитву під час освячення храму. Можливо, це найдовша записана молитва в Божому Слові. Яка ж вона всеосяжна, влучна й напружена! Соломон не міг собі дозволити закласти основи Божого дому на чомусь іншому, крім молитви. І Бог почув цю молитву, як чув його й раніше: «Як скінчив Соломон молитву, спав з неба огонь… й слава Господня сповнила храм», — так Бог засвідчив, що прийняв цей дім поклоніння і Соломона, царя, що молився.

Перелік цих старозавітних святих, відданих молитві, зростає в міру того, як ми йдемо далі, і він надто довгий, щоб докладно зупинитися на кожному. Але не можна залишити поза увагою ім’я Ісаї, великого євангельського пророка, та Єремії, пророка, що плакав. Можна було б назвати й інших. Але цих досить, і на їхніх іменах ми можемо закінчити перелік. Нехай уважні читачі старозавітних Писань пам’ятають про питання молитви, і вони побачать, яке велике місце посідала молитва в думках і житті людей тих давніх днів.

Ви завершили: Молитовні святі Старого Заповіту (продовження)

Назад Далі