Молитва і люди молитви
Молитовні святі Старого Заповіту

Розділ 2 · 8 хв читання · 10 хв слухання

Молитовні святі Старого Заповіту

Святий Дух дасть святому, що молиться, ясність безсмертної надії, музику невмирущої пісні; у Своєму хрещенні й спілкуванні з серцем Він дасть солодші й ширші видіння неба, аж поки смак до всього іншого не притупиться, а інші видіння не потьмяніють і не віддаляться. Він вкладе в людські серця звуки інших світів, аж поки вся земна музика не стане безладом без пісні.—Преподобний Е. М. Баундс

Історія Старого Заповіту сповнена розповідей про святих, які молилися. Провідники Ізраїлю тих давніх днів славилися своєю звичкою молитися. Молитва — це те єдине, що найвиразніше вирізняється в їхньому житті.

Почнімо з випадку, описаного в 10-му розділі книги Ісуса Навина, де навіть небесні світила підкорилися молитві. Між ізраїльтянами та їхніми ворогами точилася затяжна битва; ніч стрімко наближалася, і стало ясно, що для перемоги Господнього війська потрібно ще кілька годин денного світла. Тоді Ісус Навин, цей міцний Божий муж, став у пролом із молитвою. Сонце надто швидко хилилося на захід, щоб Божий народ зміг пожати повні плоди славної перемоги, і Ісус Навин, бачачи, як багато залежить від цієї хвилини, вигукнув перед очима й у вуха Ізраїлю: «Сонце, стій над Габаоном; місяцю, над Аялоном!» І сонце справді зупинилося, а місяць спинився на своєму шляху за словом цього Божого мужа, що молився, — доки Господній народ не помстився над Господніми ворогами.

Яків до своєї нічної молитви не був суворим взірцем праведності. Проте він був людиною молитви й вірив у Бога, Який чує молитву. Тож ми бачимо, як швидко він кличе до Бога в молитві, коли потрапляє в біду. Він тікав із дому, боячись Ісава, і йшов до дому свого родича Лавана. Коли настала ніч, він зупинився на певному місці, щоб підкріпитися сном, і уві сні побачив дивовижний сон: ангели Божі піднімалися й спускалися драбиною, що сягала від землі до неба. Не дивно, що, прокинувшись, він мусив вигукнути: «Певно єсть Господь на врочищі сьому, а я й не знав».

Тоді він уклав з Всемогутнім Богом цілком певний завіт і в молитві склав Господеві обітницю, кажучи: «Коли Бог буде зо мною, і сохранить мене в дорозї, що ʼце верстаю, і дасть менї хлїб на їду й одежу на одїг і верне мене здорового в господу панотцеву, тодї буде Господь менї Богом І камінь сей, що поставив стовпа, буде в мене дом Божий, і з усього, що менї даси, десятину давати му тобі».

Глибоко усвідомлюючи свою цілковиту залежність від Бога й понад усе прагнучи Божої допомоги, Яків пов’язав свою молитву про захист, благословення й провід з урочистою обітницею. Так Яків підкріпив свою молитву до Бога обітницею.

Двадцять років минуло, поки Яків перебував у домі Лавана; він одружився з двома його дочками, і Бог дав йому дітей. Він дуже розбагатів і вирішив покинути те місце й повернутися додому, туди, де виріс. Наближаючись до дому, він збагнув, що мусить зустрітися з братом Ісавом, чий гнів не вщух, попри те що минуло багато років. Проте Бог сказав йому: «Вертайсь на батьківщину твою, і до роду твого, і буду з тобою». У цій страшній скруті, безперечно, йому згадалися Божа обітниця й власний давній обіт, і він віддався цілій ночі молитви. Тут перед нами постає той дивний, незбагненний випадок, коли ангел боровся з Яковом цілу ніч, аж поки Яків нарешті не здобув перемогу: «Не пущу; мусиш благословити мене». І саме тоді й саме там, у відповідь на його щиру, наполегливу й невідступну молитву, він був щедро благословенний особисто, і його ім’я було змінено. Але навіть більше: Бог випередив бажання Якова й дивним чином вплинув на розгнівану вдачу Ісава, — і ось, коли Яків наступного дня зустрів його, гнів Ісава зовсім минув, і він навперейми з Яковом виявляв доброту до брата, який його скривдив. Жодне пояснення цієї дивовижної зміни в серці Ісава не задовольняє, якщо воно залишає осторонь молитву.

Самуїл, могутній заступник в Ізраїлі й Божий муж, був плодом молитви своєї матері. Ганна — пам’ятний приклад природи й користі невідступної молитви. Сина в неї не було, і вона прагнула мати дитину чоловічої статі. Уся її душа була в цьому бажанні. Тож вона пішла до дому поклоніння, де був Ілій, Божий священик, і, хитаючись під тягарем, що тиснув їй на серце, була сама не своя й здавалася справді п’яною. Її бажання були надто палкі, щоб висловити їх словами. Вона, за її власними словами, «горе серця мого вилила перед Господом». На шляху стояли нездоланні природні перешкоди, але вона, як і означає це місце, «довго перед Господом молилась», — аж поки її серце, осяяне Богом, і її світле обличчя не засвідчили відповіді на її молитви; і Самуїл став її через свідому віру, і через віру був відновлений цілий народ.

Самуїл народився у відповідь на молитву Ганни, поєднану з обітницею, бо урочистого завіту, який вона уклала з Богом на випадок, якщо Він сповнить її прохання, не можна випускати з уваги, досліджуючи цю історію жінки, що молилася, і відповіді, яку вона отримала. Знаменно, що в Якова 5:15, де сказано: «Молитва віри спасе болящого», перекладене слово означає також обітницю. Отже, молитва у своїй найвищій формі віри — це така молитва, що несе всю людину як жертовний дар. Так посвятити всього себе й усе своє Богові певною, свідомою обітницею, яку ніколи не можна порушити, у невгасимому й палкому прагненні неба, — таке ставлення самопосвяти Богові могутньо допомагає молитві. Самсон, коли розглянути його релігійний характер, є певною мірою парадоксом. Але попри всі його вади, а були вони вкрай тяжкі, він знав Бога, Який чує молитву, і вмів говорити з Богом.

Хоч як далеко відходив Ізраїль, хоч як глибоко падав, хоч якими залізними були кайдани, що його сковували, — їхній зойк до Бога легко долав відстань, сягав глибин і розбивав кайдани. Цей урок вони постійно вивчали й завжди забували: молитва неодмінно приводила Бога їм на визволення, і немає нічого надто важкого, чого Бог не міг би зробити для Свого народу. Усі Божі святі в різний час так чи інакше опинялися в скруті. Проте їхня скрута часто буває провісницею їхніх великих перемог. Та хоч би з якої причини приходила скрута, хоч би якого роду вона була, немає такої скрути, хоч якою тяжкою, хоч звідки й хоч якої природи, з якої молитва не могла б їх визволити. Велика сила Самсона не рятує його й не виводить зі скрути. Прочитайте, що говорить Святе Письмо:

«Як дойшов же він до Лехи, а Филистії з радощів загукали, що ведуть його, тодї найшов на нього Господень дух, і поворозя на руках його зробилось наче прядиво, що загорілось, і повязь на руках його порозпадалась.

«І знайшов він сьвіжу ослячу челюсть, простяг руку свою, взяв її та й убив нею тисячу чоловіка.

«І рече Самсон: Челюстю ослиною побив я товпу, дві товпи, — щекою ослиною убив я тисячу люда!

«Се промовивши, відкинув челюсть від себе, і проложив тому місцеві імя: Рамат-Лехи, се б то кинена челюсть.

«Тодї схотїлось йому дуже пити, і озвався він до Господа і рече: Дав єси сей великий рятунок рукою раба твого, а тепер доведеться менї вмерти від спраги та попастись у руки необрізаним.

«І зробив Господь дїру в челюстї, і потекла з неї вода. Як же напивсь, вернувся в нього живий дух, і він ожив».

Маємо ще один випадок із життя цього дивного старозавітного персонажа, який показує, як у великій скруті думки цих людей мимоволі зверталися до Бога в молитві. Хоч яким безладним було їхнє життя, хоч як далеко вони відступали від Бога, хоч якими грішними вони були, коли на них спадала біда, ці люди незмінно кликали до Бога про визволення, і, як правило, коли вони каялися, Бог чув їхні зойки й сповнював їхні прохання. Цей випадок стався наприкінці життя Самсона й показує нам, як закінчилося його життя.

Прочитайте розповідь у 16-му розділі книги Суддів. Самсон зійшовся з Далілою, жінкою-язичницею, і вона в змові з филистимлянами намагалася дізнатися джерело його величезної сили. Тричі поспіль їй не вдавалося, але зрештою своєю настирливістю й жіночими хитрощами вона вмовила Самсона відкрити їй дивовижну таємницю. Тож в необачну хвилину він розкрив їй, що джерело його сили — у волоссі, якого ніколи не стригли; і вона позбавила його великої тілесної сили, обстригши йому волосся. Вона покликала филистимлян, і вони прийшли, вибрали йому очі й знущалися з нього й інакше.

Одного разу, коли филистимляни зібралися, щоб принести велику жертву Дагонові, своєму ідолові, вони покликали Самсона, щоб він їх розважав. І ось розповідь про те, що сталося, коли він стояв там, — певно, на посміховисько цим ворогам своїм і Божим.

«Тодї попросив Самсон поводиря свого, що держав його за руку: Ось пусти мене, обмацяти стовпи, що на них стоїть будинок, обіпрусь я об них та відпічну.

«У будинку ж було повно чоловіків і жінок. Були там і всї князї Филистійські, а на даху зібралось до трох тисяч чоловіків і жінок, що дивились, як забавляв їх Самсон.

«І озвався тодї Самсон до Господа і рече: Господи Боже! зглянься на мене і дай менї, Боже мій, ще тільки раз таку силу, щоб я за обі очі мої помстився заразом над Филистіями! Тут він обняв оба середні стовпи, що на їх стояв будинок, одного правицею, другого лївицею.

«І промовив Самсон: Умирай, душе моя, з Филистіями! і потряс ними так потужно, що будинок ринув на князїв і на ввесь люд, що там був. І мертвих, що він погубив їх умираючи, було більш, анїж тих, що за життя свого поперебивав».

Ви завершили: Молитовні святі Старого Заповіту

Назад Далі