Молитва і люди молитви
Вступ

Розділ 1 · 3 хв читання · 4 хв слухання

Вступ

Преподобний Едвард Маккендрі Баундс був палко відданий своєму улюбленому Господеві й Спасителеві Ісусу Христу. Його відданість була надзвичайною: він молився до Нього й писав про Нього весь час, окрім годин сну.

Бог дав Баундсові широке серце й ненаситне бажання служити Йому. Для цього він мав те, що я охоче назву надприродним натхненням, — інакше він ніколи не зміг би винести зі своєї скарбниці нове й старе, що набагато перевершує все, що ми знали чи читали за останні півстоліття.

Баундс — безперечно Бетельгейзе на небосхилі духовної літератури. Від часів апостолів не жила жодна людина, яка перевершила б його глибиною дивовижного дослідження молитовного життя.

Він саме сидів над своїми рукописами, коли Господь сказав йому: «Гаразд, слуго добрий і вірний… увійди в радощі пана твого». Його листи часто приходили до мене в Бруклін, штат Нью-Йорк, у 1911, 1912 і 1913 роках, і в них він писав: «Моліться за мене, щоб Бог дав мені нові сили й нові видіння, аби завершити рукописи».

Веслі мав найлагідніший і найпоблажливіший характер, але, коли його розпалити, ставав людиною «найгострішої проникливості з даром слова, що шмагав, мов удар батога». Баундс був лагідний і смиренний, і ми ніколи не бачили, щоб він відплачував комусь зі своїх ворогів. Він плакав над ними й зі сльозами молився за них зранку до ночі.

Веслі легко було ошукати. «Мій брат, — сказав якось Чарлз із неприхованою досадою, — народився, мабуть, на користь шахраям». Довірливістю Баундса ніхто не міг скористатися. Він рідкісно добре розпізнавав людей. Баундс сторонився всіх, хто лише вдавав побожність, і не гаяв на них часу.

Веслі цілими днями проповідував і їздив верхи. Баундс день і ніч молився й писав.

Веслі в пізні роки не терпів жодного перекручення своїх доктринальних поглядів. У цьому Баундс дуже був схожий на нього.

Веслі прославився ще за життя. Він завжди був на виду. Баундс, хоч дванадцять років редагував часопис «Крисчен Едвокейт» , був мало відомий поза своєю церквою.

Веслі у вісімдесят шість ще міг тридцять хвилин проповідувати на вулиці. Баундс у сімдесят п’ять міг у першу годину четвертої сторожі молитися три години навколішки.

На час смерті Веслі мав за собою п’ятдесят шість років визнання. Його ім’я було на всіх устах. Під його могутньою проповіддю й завдяки його організаторському хисту християнство в Англії народилося знову. Баундс п’ятдесят років був майже невідомий, але за наступні п’ятдесят років поверне церкві її «втрачену й забуту таємницю».

Побожність, геній і популярність Веслі від самої юності текли, мов величава ріка. Ріку Баундса перегородила гребля, але тепер вона починає котитися з нестримною силою, і незабаром він стане могутньою Амазонкою духовного світу.

Генрі Крабб Робінсон записав у щоденнику, почувши проповідь Веслі в Колчестері: «Він стояв на широкій кафедрі, а по обидва боки від нього стояли двоє служителів, які його підтримували. Голос його був слабкий, і його ледве було чути, але його шановне обличчя, особливо довге біле волосся, складали картину, якої не забути ніколи». Автор цих рядків у 1912 році поступився своєю кафедрою в Брукліні преподобному Е. М. Баундсу — всього за десять місяців до його смерті. Голос його був слабкий, а речення не мали колишньої завершеності. Проповідь тривала лише двадцять хвилин, коли він тихо дійшов до кінця й видавався виснаженим.

Веслі впродовж усього свого служіння мав досить грошей, і навіть більше. Баундс не дбав про гроші. Він не зневажав їх, але вважав найнижчим різновидом сили.

Веслі помер «з сяйвом в очах і з хвалою на вустах». «Найкраще з усього — що Бог з нами, — писав Баундс авторові цих рядків. — Коли Він готовий, готовий і я; я прагну скуштувати радощів небесних».

Веслі казав: «Світ — моя парафія». Баундс молився так, ніби його обширом був увесь всесвіт.

Веслі був утіленням несвітськості, уособленням великодушності. Баундс був утіленням неземності, смирення й самозречення. Веслі житиме в серцях святих віки вічні. Баундс — вічно.

Веслі спочиває на цвинтарі при каплиці на Сіті-Роуд, серед своїх «любих мертвих», під мармуром із гідним написом у прозі, чекаючи Воскресіння. Баундс спочиває на цвинтарі у Вашингтоні, штат Джорджія, без мармурової плити, чекаючи пришестя Нареченого.

Ці двоє чоловіків тримали ідеали високо й дорожили ними понад досяжне для інших людей. Невже, коли вони померли, ця порода людей зовсім зникла зі світу? Помолімося.

Гомер В. Годж

Бруклін, штат Нью-Йорк

Далі