Розділ 16 · 8 хв читання · 10 хв слухання
Павло та його прохання про молитву
Понад усе я прагну навчитися молитися. Ми хочемо сурмити побудку для християнських воїнів. Ми прагнемо дізнатися правду про брак справжньої молитви. Що це таке? Чому так? Чому так мало часу віддається молитві, коли Христос, Який розпоряджався Своїм часом, вирішив віддати велику частину його ЗАСТУПНИЦТВУ? «Будучи вічно жив, щоб посередникувати за них». Ми віримо, що відповідь така: бажання є в серці, але воля недисциплінована; спонука є, але почуття не розтанули за години небесного роздуму; розум гострий, та не для годин невтомного дослідження. Розум і почуття ніколи не були поєднані печаттю благословенного Святого Духа, щоб діяти або вмерти для Божої слави в потаємних місцях, за зачиненими дверима, з розіп’ятими пожадливостями.—Преподобний Гомер В. Годж.
Численні прохання Павла молитися за нього, звернені до тих, кому він служив, ставлять молитву на перше місце в Павловій оцінці її можливостей. Павло й сам багато молився і щосили намагався пробудити християн до усвідомлення нагальної важливості справи молитви. Він так глибоко відчував потребу в молитві, що мав звичку особистої молитви. Усвідомлюючи це для себе, він наполегливо покладав цей неоціненний обов’язок і на інших. Заступницька молитва, тобто молитва за інших, посідала високе місце в його оцінці молитви. Тож не дивно, що він покладається на молитви церков, до яких писав.
Усією їхньою відданістю Ісусові Христу, усім їхнім зацікавленням у поступі Божого Царства на землі, усім запалом їхньої особистої прихильності до Ісуса він наказує їм багато молитися, молитися безустанно, молитися в усі часи, молитися в усьому і зробити молитву справою молитви. А потім, усвідомлюючи власну залежність від молитви у своїх тяжких обов’язках, гірких випробуваннях і великій відповідальності, він закликає тих, кому писав, особливо молитися за нього.
Перший з апостолів потребував молитви. Він потребував молитов інших, і він фактично визнав це, просячи їхніх молитов. Покликання до апостольства не підняло його понад цю потребу. Він усвідомлював і визнавав свою залежність від молитви. Він прагнув молитов усіх добрих людей і високо цінував їх. Він не соромився просити молитов за себе й закликати братів усюди молитися за нього.
Пишучи до євреїв, він обґрунтовує своє прохання про молитву двома причинами: своєю чесністю і своїм палким бажанням відвідати їх. Якби він був нещирий, то не міг би претендувати на їхні молитви. Їхня молитва за нього була б могутнім засобом, щоб полегшити його відвідини. Вони торкнулися б потаємного місця вітрів і хвиль, упорядкували б усі другорядні чинники й змусили б їх служити цій меті. Молитва змушує Бога поспішити зробити для нас те, чого ми бажаємо з Його рук.
Павло часто просив своїх братів, щоб вони «молилися за нього». Ми маємо судити про цінність речі з того, як часто про неї просять, і з того, з якою особливою й наполегливою мольбою про неї просять. Якщо це так, то для Павла молитви святих були одним з найбільших його скарбів. Наполегливістю, повторенням і ще раз повторенням прохання «Моліться за мене» Павло переконливо показав, як високо він цінував молитву як засіб благодаті. Павло не мав жодної потреби, такої нагальної, як потреба в молитві. Не було цінностей, які б він так шанував і які були б такими відчутними, як молитви вірних.
Павло ставив великий чинник молитви як великий чинник у своїй праці. Наймогутніша й найдалекосяжніша енергія, на думку Павла, — молитва. Він жадає її і збирає її як скарб, шукаючи молитов Божого народу. У цих проханнях виливається ревність його душі. Послухайте його в цьому благанні про молитву, яке він пише римлянам:
«Благаю ж вас, браттє, Господом нашим Ісусом Христом і любовю Духа, помагайте менї молитвами за мене до Бога».
Молитви інших за Павла були цінні, бо допомагали йому. Молитви — великі помічники. Ніщо так не допомагає нам у наших потребах, як справжні молитви. Вони задовольняють потреби й визволяють зі скрути. Віра Павла, як він пише коринтянам, зазнала тяжких випробувань, і Боже визволення дуже допомогло йому й дуже його зміцнило. «За підмогою і вашої за нас молитви». Які дивовижні речі зробив Бог для Своїх улюблених святих через молитви інших! Святі можуть допомогти святим палкою молитвою більше, ніж будь-яким іншим способом.
Серед заздрощів і наклепів, у небезпеках від фальшивих братів, він пише филип’янам:
«Знаю бо, що се обернеть ся на моє спасеннє вашою молитвою і поміччю Духа Ісус-Христового,
«По дожиданню і надїї моїй, що нї в чому не осоромлюсь, а з усією сьміливостю, як завсїди, так і тепер звеличить ся Христос у тїлї моїм, чи то життєм, чи то смертю».
Сором було знято, святу сміливість здобуто, а життя і смерть зроблено славними завдяки молитвам святих у Филипах за Павла.
Павло мав у своєму служінні багато могутніх сил. Його дивовижне навернення було великою силою, точкою могутньої рушійної сили, і все ж у своєму служінні він не здобував плодів силою свого епохального навернення. Його покликання до апостольства було ясним, світлим і цілком переконливим, але він не покладався на нього, щоб здобути найбільші плоди у своєму служінні.
Шлях Павла було ясніше визначено, а його служіння зроблено успішнішим завдяки молитві, ніж завдяки будь-якій іншій силі.
Павло закликає християн у Римі молитися за нього, щоб він був визволений від невіруючих людей. Молитва — захист і охорона від злоби й підступів лихих людей. Вона може впливати на людей, бо Бог може впливати на них. Павло мав не лише невіруючих ворогів, з якими мусив боротися, — багато християн були настільки упереджені щодо нього, що було сумнівно, чи приймуть вони від нього будь-яке християнське служіння. Особливо так було в Єрусалимі, і тому молитву, могутню молитву, треба було вжити, щоб усунути могутню й згубну силу упередження, розпаленого й глибоко вкоріненого.
Їхня молитва за нього мала послужити його безпеці, а також тому, щоб щаслива подорож і Божа воля швидко й певно привели його до них, щоб благословити й взаємно освіжити християн у Римі.
Ці молитовні прохання Павла багатогранні й усеосяжні. Як багато охоплює його прохання до церкви в Римі! Прохання про їхні молитви, як і церква, до якої воно звернене, — космополітичне. Він благає їх, просить — слово, що вказує на напругу й ревність, — «Господом нашим Ісусом Христом» і закликає: «помагайте менї молитвами за мене». Цього він бажає, щоб бути визволеним від лихих і підступних людей, які могли б заважати йому й утруднювати його місію, а ще щоб його служіння бідним святим було прийняте святими і щоб він зрештою прийшов до них із радістю, щоб вони освіжилися.
Як сповнене сердечної ревності його прохання! Яке ніжне й любляче його звернення! Яка зворушлива й висока спонука до найвищої і найсправжнішої форми молитви — «Господом нашим Ісусом Христом»! А також заради любові, яку ми маємо до Духа, чи любові, яку Дух має до нас; узами святого братерства. Цими високими й владними спонуками він закликає їх молитися за нього і разом із ним змагатися у взаємній молитві. Павло — у великій молитовній боротьбі, боротьбі, у якій ідеться про найважливіші справи і вони під загрозою; і він — у самому розпалі цієї боротьби. Він віддався їй, бо в ній Христос. Він потребує допомоги, допомоги, яка приходить лише через молитву. Тож він благає своїх братів молитися за нього і разом із ним.
Молитвою вороги мають бути змиті з дороги. Молитвою упередження мають бути вигнані із сердець добрих людей. Його шлях до Єрусалима буде очищено від труднощів, успіх його місії буде забезпечено, а Божа воля і добро святих будуть здійснені. Усіх цих дивовижних цілей буде досягнуто дивовижною молитвою. Чудові й всесвітні наслідки, яких можна досягти могутньою молитвою. Якби всі наступники апостолів молилися так, як Павло, якби всі християни в усі ці віки були одне з апостольськими мужами в могутній боротьбі молитви, якою дивовижною й божественною була б історія Божої Церкви! Яким небаченим був би її успіх! Слава її тисячолітнього царства вже багато віків тому осяяла б і благословила світ.
У проханнях Павла ми бачимо, як він оцінював далекосяжну силу молитви. Не в тому річ, що в молитві є якась сила талісмана чи що вона — фетиш, а в тому, що вона спонукає Бога робити те, що вона називає. Молитва сама по собі не має магічних, могутніх чар, але всемогутня лише тому, що спонукає Всемогутнього Бога виконати її прохання. Основою, що передує кожній молитві, як її висловлював чи розумів Павло, є слова «помагайте менї молитвами за мене до Бога», де в грецькому оригіналі йдеться про спільну боротьбу. Це за своєю природою тяжкий конфлікт, у який утягнута душа Павла, боротьба, рукопашний бій. Напруга тяжка й виснажує всі сили душі, а результат хиткий і непевний. Павло в цій молитовній боротьбі потребує підкріплення і божественної допомоги у своєму змаганні. Він у самому розпалі боротьби і прийме на себе головний удар, але він просить і благає про допомогу інших. Їхні молитви потрібні саме тепер. Він потребує допомоги, щоб підносити напружені молитви.
Молитву не без підстав називають «боротьбою», бо це найнапруженіше змагання. На шляху молитви стоять найбільші перешкоди і найзапекліші вороги. Могутні сили зла клекочуть довкола комірчин молитви. Сильні й добре окопані вороги оточують комірчини, де звершується молитва. Не кволою, млявою дією є ця молитва Павла. У цьому він «покинув дитяче». Буденне і пісне відкладено. Павло мусить молитися могутньо або не молитися зовсім. Пекло мусить відчути удар його молитви і захитатися під його могутністю — або він не б’є зовсім. Тут потрібні найсильніші чесноти й наймужніші зусилля. Молитва Павла вимагає сили. Відвага в ній на вагу золота. Боязкі дотики й малодушні бажання нічого не варті в розумінні Павла, яке ми розглядаємо. Ворогам треба дивитися в обличчя й розбивати їх, і поля бою треба здобувати. Молитва вимагає найневтомнішої й непереможної хоробрості та найвищих якостей християнського воїна. Це сурмовий поклик до молитви, звук бойової сурми вождя, що закликає до ревної, наполегливої молитви, коли вирує велика духовна битва.