Шостий етап

Коли ж вони вже майже зовсім вийшли з цієї пустелі, Вірний випадково озирнувся й побачив, що хтось іде слідом за ними, — і впізнав його. О! — сказав Вірний своєму братові, — хто це там іде? Тоді Християнин глянув і сказав: Це мій добрий друг Євангеліст. Так, і мій добрий друг теж, — сказав Вірний, — бо це ж він наставив мене на дорогу до брами. Тим часом Євангеліст підійшов до них і привітав їх так:

Євангеліст: Мир вам, улюблені, і мир вашим помічникам.

Християнин: Ласкаво просимо, ласкаво просимо, мій добрий Євангелісте! Вигляд твого обличчя нагадує мені твою давню доброту й невтомні труди задля мого вічного добра.

Вірний: І тисячу разів ласкаво просимо, — сказав добрий Вірний. — Твоє товариство, о милий Євангелісте, яке ж воно бажане нам, бідним пілігримам!

Євангеліст: Тоді Євангеліст сказав: Як вам велося, друзі мої, відтоді, як ми востаннє розлучилися? Що ви зустріли і як себе поводили?

Тоді Християнин і Вірний розповіли йому все, що сталося з ними в дорозі, і як, і з якими труднощами вони дісталися до цього місця.

— Дуже радий я, — сказав Євангеліст, — не тому, що ви зазнали випробувань, а тому, що вийшли з них переможцями, і тому, що, попри багато слабкостей, ви трималися дороги аж до цього дня.

Кажу, дуже радий я цьому, і то задля себе й задля вас: я сіяв, а ви пожали; і настає день, «щоб і хто сїє радував ся, і хто жне», Йоана 4:36; тобто якщо ви витримаєте до кінця, «бо свого часу пожнете, якщо не ослабнете». Галат 6:9. Вінець перед вами, і вінець нетлінний; «Так біжіть і ви, щоб осягли». 1 Коринтян 9:24-27. Є такі, що вирушають по цей вінець, а коли пройдуть задля нього далеку дорогу, приходить інший і відбирає його в них: «тож держіть, що маєте, щоб ніхто не взяв вінця вашого». Одкриттє 3:11. Ви ще не вийшли з-під пострілу диявола; «ви аж до крові не стояли, борючись проти гріха». Хай Царство завжди буде перед вами, і твердо вірте в те, що невидиме. Не допускайте, щоб будь-що по цей бік іншого світу проникло всередину вас. А понад усе пильнуйте власних сердець і їхніх похотей, бо вони «лукаві понад усе й до краю зіпсовані». Поставте обличчя свої, мов кремінь; уся сила на небі й на землі — на вашому боці.

Християнин: Тоді Християнин подякував йому за ці напучення, але разом з тим сказав, що вони хотіли б, аби він говорив їм і далі, на поміч для решти дороги, — тим більше, що вони добре знали: він пророк і може сказати їм, що з ними може статися, а також як їм опиратися й це перемогти. На це прохання пристав і Вірний. Тож Євангеліст почав так:

Євангеліст: Сини мої, ви чули в слові істини Євангелія, що маєте «через многі скорботи ввійти в Царство Небесне»; і ще, що «по всіх містах чекають вас кайдани та муки»; а тому не можете сподіватися, що довго пройдете своє паломництво без них, у тій чи іншій формі. Дещо з правдивості цих свідчень ви вже зазнали на собі, а незабаром буде й більше: бо тепер, як бачите, ви вже майже вийшли з цієї пустелі, а отже, скоро прийдете до міста, яке невдовзі побачите перед собою; і в тому місті вас тяжко обступлять вороги, які з усіх сил намагатимуться вас убити; і будьте певні, що один із вас або й обидва мусять скріпити кров’ю свідчення, яке ви тримаєте; але «будьте вірні аж до смерти, і Цар дасть вам вінець життя». Той, хто там помре, хоч смерть його буде неприродна, а мука, може, й велика, все ж матиме перевагу над своїм товаришем: не тільки тому, що найшвидше прибуде до Небесного Міста, а й тому, що уникне багатьох лих, які другий зустріне на решті своєї дороги. А коли прийдете до міста і побачите, що сповнилося те, що я тут розповів, тоді згадайте свого друга, тримайтеся мужньо й «передайте душі свої Богові, роблячи добре, як вірному Творцеві».

Тоді я бачив у своєму сні, що, коли вони вийшли з пустелі, то незабаром побачили перед собою місто, і ім’я того міста — Суєта; а в місті тому відбувається ярмарок, який зветься Ярмарок Суєти. Триває він цілий рік. Ім’я Ярмарок Суєти він носить тому, що місто, де він відбувається, легше за саму марноту, Псальма 62:9; а також тому, що все, що там продається або що туди приходить, — суєта; як і каже мудрий: «Все, що постане, — марнота». Екклезіаста 11:8; див. також 1:2-14; 2:11-17; Ісаїї 40:17.

Цей ярмарок — не новозаведена справа, а річ давня. Я покажу вам, звідки він пішов.

Майже п’ять тисяч років тому були пілігрими, що йшли до Небесного Міста, так само як ці двоє чесних людей; і Вельзевул, Аполліон і Легіон зі своїми спільниками, помітивши зі стежки, яку протоптали пілігрими, що їхня дорога до міста лежить через це місто Суєту, задумали влаштувати тут ярмарок — ярмарок, на якому продавалася б усяка суєта і який тривав би цілий рік. Тож на цьому ярмарку продають усілякий товар: доми, землі, ремесла, посади, почесті, підвищення, титули, країни, царства, похоті, насолоди й утіхи всякого роду — блудниць, дружин, чоловіків, дітей, господарів, слуг, життя, кров, тіла, душі, срібло, золото, перли, коштовне каміння і що тільки завгодно.

А крім того, на цьому ярмарку завжди можна побачити фокусників, шахраїв, ігри, вистави, блазнів, мавп, пройдисвітів і харцизяк, і то всякого роду.

Тут можна побачити, і то задарма, крадіжки, вбивства, перелюби, кривоприсяжців, і то кривавого кольору.

І як на інших ярмарках, менш значних, є різні ряди й вулиці, кожна під своєю назвою, де продають той чи інший товар, так і тут є свої місця, ряди, вулиці (тобто країни й царства), де найшвидше можна знайти товари цього ярмарку. Тут є Британський ряд, Французький ряд, Італійський ряд, Іспанський ряд, Німецький ряд, де продають різні види суєти. Але як на інших ярмарках якийсь один товар буває головним на всьому ярмарку, так і тут дуже вихваляють товар Рима та його крам; тільки наш англійський народ, а з ним і деякі інші, відчули до нього відразу.

Отож, як я сказав, дорога до Небесного Міста лежить якраз через це місто, де відбувається цей буйний ярмарок; і хто хоче йти до того міста, а через це місто не йти, той мусив би «хиба з сьвіта сього зійти». 1 Коринтян 4:10. Сам Князь князів, коли був тут, ішов через це місто до Своєї країни, і то ще в ярмарковий день; так, і, як я думаю, це Вельзевул, головний володар цього ярмарку, запрошував Його купити щось із його суєти, ба навіть зробив би Його володарем ярмарку, якби Він тільки віддав йому шану, проходячи через місто. Так, оскільки Він був такою шанованою Особою, Вельзевул водив Його з вулиці на вулицю і показав Йому всі царства світу за короткий час, щоб, коли можна, спокусити того Благословенного поторгуватися й купити щось із його суєти; але Він не мав охоти до того краму, а тому покинув місто, не витративши на ту суєту ані шеляга. Маттея 4:8,9; Луки 4:5-7. Отже, цей ярмарок — річ стародавня, давно заведена, і ярмарок дуже великий.

Отож ці пілігрими, як я сказав, мусили йти через цей ярмарок. Що ж, так вони й зробили; але ось, щойно вони ввійшли на ярмарок, як усі люди на ярмарку заворушилися, а саме місто наче загуло через них, і то з кількох причин, а саме:

По-перше, пілігрими були вдягнені в такий одяг, що відрізнявся від одягу всіх, хто торгував на тому ярмарку. Тож люди на ярмарку дуже на них витріщалися: одні казали, що вони дурні, 1 Коринтян 4:9,10; інші — що вони божевільні; а ще інші — що вони чужоземці.

По-друге, як дивувалися їхньому вбранню, так само дивувалися й їхній мові, бо мало хто розумів, що вони кажуть. Вони природно розмовляли мовою Ханаану, а ті, хто тримав ярмарок, були людьми цього світу; тож від одного кінця ярмарку до другого вони здавалися одні одним варварами. 1 Коринтян 2:7,8.

По-третє, а що неабияк дивувало торговців, так це те, що ці пілігрими ні в що не ставили весь їхній товар. Вони навіть не хотіли на нього дивитися; а коли їх кликали купувати, вони затуляли вуха пальцями й вигукували: «Одверни очі мої, щоб марноти не бачили», Псальма 119:37, — і дивилися вгору, показуючи, що їхня торгівля й справи — на небі. Филипян 3: 20,21.

Один, глузуючи, коли побачив поведінку цих людей, сказав їм: «Що ж ви купите?» А вони, поважно глянувши на нього, сказали: «Ми купуємо правду». Приповісток 23:23. Через це їх стали зневажати ще більше: одні глузували, другі насміхалися, треті лихословили, а ще інші підбурювали решту бити їх. Нарешті на ярмарку зчинився гамір і великий переполох, так що всякий порядок пішов шкереберть. Тоді негайно донесли про це великому володареві ярмарку, і той швидко спустився й доручив кільком своїм найвірнішим друзям допитати тих людей, через яких мало не перевернувся весь ярмарок. Тож цих людей привели на допит; і ті, що їх судили, питали, звідки вони прийшли, куди йдуть і що роблять тут у такому незвичному вбранні. Ті люди сказали їм, що вони пілігрими й чужинці в цьому світі і що йдуть до своєї власної країни, тобто до небесного Єрусалима, Євреїв 11:13-16; і що вони не дали жодного приводу ні людям міста, ні торговцям так їх ображати й чинити їм перешкоди в дорозі, хіба що тим, що, коли їх спитали, що вони куплять, вони сказали, що куплять правду. Але ті, кому доручили їх допитати, не повірили, що вони щось інше, ніж божевільні й навіжені, або ж такі, що прийшли навести повний безлад на ярмарку. Тож вони схопили їх і побили, обмазали брудом, а тоді посадили в клітку, щоб зробити з них видовище для всіх людей ярмарку. Там вони пролежали якийсь час і стали забавкою, або об’єктом злоби чи помсти, для кожного охочого; а великий володар ярмарку все сміявся з усього, що з ними сталося. Але оскільки ці люди були терплячі, «не віддаючи докором за докір, а навпаки благословляючи», і віддавали добрим словом за лихе, а добротою за заподіяні кривди, то деякі люди на ярмарку, уважніші й менш упереджені, ніж решта, почали стримувати й докоряти нікчемнішим за їхні безнастанні знущання з цих людей. А ті з гнівом накинулися й на них, вважаючи їх не кращими за людей у клітці й кажучи, що вони, видно, спільники і що їх теж спіткає така сама недоля. Інші відповідали, що, наскільки вони бачать, ці люди тихі й тверезі і нікому не бажають зла; і що на їхньому ярмарку торгує чимало таких, хто більше заслуговує сидіти в клітці, ба й біля ганебного стовпа, ніж ті люди, над якими вони знущалися. Так, після того як з обох боків було сказано чимало слів (а ці люди весь той час поводилися перед ними дуже мудро й тверезо), вони почали битися між собою і завдали одне одному шкоди. Тоді цих двох бідолах знову привели до тих, хто їх допитував, і звинуватили в недавньому гаморі, що зчинився на ярмарку. Тож їх нещадно побили, закували в залізо й водили в кайданах туди й сюди по ярмарку, для прикладу й на страх іншим, щоб ніхто не заступався за них і не пристав до них. Але Християнин і Вірний поводилися ще мудріше і прийняли безчестя й ганьбу, якими їх обкидали, з такою лагідністю й терпеливістю, що це привернуло на їхній бік (хоч їх і було небагато порівняно з рештою) кількох людей на ярмарку. Це ще дужче розлютило другу сторону, так що вони ухвалили смерть цим двом. Тож погрожували, що ні клітки, ні кайданів тут не досить, а що мусять вони померти за образи, яких завдали, і за те, що зводили людей ярмарку.

Тоді їх знову повернули до клітки, доки не буде про них подальшого розпорядження. Тож їх посадили туди й забили їм ноги в колодки.

Тут вони знову згадали, що чули від свого вірного друга Євангеліста, і ще більше утвердилися у своїй дорозі й стражданнях тим, що він сказав їм наперед, що з ними станеться. Тепер вони також утішали один одного тим, що кому випаде страждати, той і матиме найкращу долю; тому кожен потай бажав, щоб саме йому дісталася ця честь. Та віддавши себе на всемудре розпорядження Того, Хто керує всім, вони з великою покорою перебували в тому становищі, в якому були, аж доки про них не розпорядяться інакше.

Тоді, призначивши слушний час, їх вивели на суд, щоб засудити. Коли той час настав, їх привели перед їхніх ворогів і висунули обвинувачення. Суддею був Ненавидь-Добро; обвинувачення обом було одне й те саме по суті, хоч дещо різнилося за формою; зміст його був такий: «Що вони вороги й порушники торгівлі; що вони зчинили в місті заколоти й розбрат і схилили частину людей до своїх найнебезпечніших поглядів, зневаживши закон свого князя».

Тоді Вірний почав відповідати, що він лише повстав проти того, що повстало проти Того, Хто вищий за найвищого. А щодо заколоту, — сказав він, — то я його не чиню, бо сам я людина мирна; ті, кого прихилили до нас, прихилилися, бачачи нашу правду й невинність, і вони лише навернулися від гіршого до кращого. А щодо царя, про якого ви кажете, то, оскільки це Вельзевул, ворог нашого Господа, я кидаю виклик і йому, і всім його ангелам.

Тоді оголосили, щоб ті, хто має що сказати на користь свого пана царя проти в’язня на лаві підсудних, негайно з’явилися й дали свідчення. Тож прийшло троє свідків, а саме: Заздрість, Забобон і Підлабузник. Їх спитали, чи знають вони в’язня на лаві підсудних і що мають сказати проти нього на користь свого пана царя.

Тоді виступив Заздрість і сказав приблизно таке: Мій пане, я давно знаю цього чоловіка і засвідчу під присягою перед цим шановним судом, що він —

Суддя: Стривай; приведіть його до присяги.

Тож його привели до присяги. Тоді він сказав: Мій пане, цей чоловік, попри своє благовидне ім’я, — один із найпідліших людей у нашій країні; він не зважає ні на князя, ні на народ, ні на закон, ні на звичай, а робить усе, що може, щоб прищепити всім людям якісь свої нелояльні думки, які він загалом називає засадами віри й святості. А зокрема, я сам якось чув, як він стверджував, що християнство і звичаї нашого міста Суєти цілковито протилежні й не можуть бути примирені. Цими словами, мій пане, він водночас засуджує не тільки всі наші похвальні діла, а й нас, що їх чинимо.

Тоді суддя сказав йому: Чи маєш ти ще що сказати?

Заздрість: Мій пане, я міг би сказати ще багато, тільки не хочу набридати судові. Але, коли буде потреба, після того як інші джентльмени дадуть свої свідчення, я, аби лиш не забракло нічого, що допоможе з ним покінчити, розширю своє свідчення проти нього. Тож йому звеліли відступити вбік.

Тоді покликали Забобона й звеліли йому подивитися на в’язня. Також спитали, що він може сказати проти нього на користь свого пана царя. Тоді привели його до присяги; і він почав.

Забобон: Мій пане, я не дуже знайомий із цим чоловіком і не бажаю знати його ближче. Проте я знаю, що він дуже шкідливий пройдисвіт, — знаю з розмови, яку мав із ним днями в цьому місті; бо тоді, розмовляючи з ним, я чув, як він казав, що наша віра нічого не варта і що нею людина ніяк не може догодити Богові. А з цих його слів, мій пане, ваша милість добре знає, що неминуче випливає, а саме: що ми все ще марно поклоняємося, досі перебуваємо в своїх гріхах і врешті будемо прокляті. Оце те, що я маю сказати.

Тоді привели до присяги Підлабузника й звеліли сказати, що він знає проти в’язня на лаві підсудних на користь свого пана царя.

Підлабузник: Мій пане і ви всі, панове, цього пройдисвіта я знаю вже давно і чув, як він говорить таке, чого не годиться говорити; бо він лихословив нашого шляхетного князя Вельзевула і зневажливо відгукувався про його шановних друзів, а імена їхні: лорд Старий Чоловік, лорд Плотська Втіха, лорд Розкішний, лорд Жадоба Марної Слави, мій старий лорд Розпусник, сер Загребущий, з усією рештою нашої знаті; і він казав, до того ж, що якби всі люди були його думки, то, коли можна, жоден із цих вельмож не мав би більше місця в цьому місті. Крім того, він не побоявся лихословити й вас, мій пане, якого тепер призначено йому суддею, називаючи вас безбожним негідником та іншими такими ж ганебними словами, якими він обляпав більшість знаті нашого міста.

Коли цей Підлабузник розповів своє, суддя звернувся до в’язня на лаві підсудних, кажучи: Ти, втікачу, єретику і зраднику, чи чув ти, що засвідчили проти тебе ці чесні джентльмени?

Вірний: Чи можу я сказати кілька слів на свій захист?

Суддя: Ах ти ж, негіднику, негіднику, ти не заслуговуєш більше жити, а заслуговуєш, щоб тебе вбили негайно на цьому місці; та щоб усі бачили нашу поблажливість до тебе, послухаймо, що ти, мерзенний утікачу, маєш сказати.

Вірний: 1. Тож я кажу у відповідь на те, що говорив пан Заздрість: я ніколи не казав нічого, крім того, що всякі правила, чи закони, чи звичаї, чи люди, які прямо суперечать Божому слову, цілковито протилежні християнству. Якщо я сказав у цьому щось не так, доведіть мені мою помилку, і я готовий тут, перед вами, зректися своїх слів.

2. Щодо другого, а саме пана Забобона і його обвинувачення проти мене, я сказав лише те, що в поклонінні Богові потрібна божественна віра; але не може бути божественної віри без божественного об’явлення Божої волі. Тому все, що втискують у поклоніння Богові і що не узгоджується з божественним об’явленням, може чинитися лише з людської віри; а така віра не принесе користі для вічного життя.

3. Щодо того, що сказав пан Підлабузник, я кажу (оминаючи вирази на кшталт того, що я нібито лихословлю тощо), що князь цього міста з усім своїм наброддям, його почтом, якого цей джентльмен назвав, більше годяться для перебування в пеклі, ніж у цьому місті й краї. І нехай Господь помилує мене.

Тоді суддя звернувся до присяжних (що весь цей час стояли поруч, слухаючи й спостерігаючи): Панове присяжні, ви бачите цього чоловіка, через якого в цьому місті зчинився такий великий галас; ви також чули, що засвідчили проти нього ці достойні джентльмени; чули ви й його відповідь та зізнання: тепер у ваших грудях вирішити — повісити його чи зберегти йому життя; але все ж я вважаю за слушне пояснити вам наш закон.

За днів Фараона Великого, слуги нашого князя, було видано постанову, щоб, аби люди іншої віри не розмножилися й не стали для нього надто сильні, їхніх хлопчиків кидали в ріку. 2 Мойсея 1:22. Була також постанова за днів Навуходоносора Великого, іншого з його слуг, щоб кожного, хто не впаде й не поклониться його золотому кумирові, вкинули в огненну піч. Даниїла 3:6. Була також постанова за днів Дарія, щоб того, хто якийсь час молитиметься будь-якому богові, крім нього, вкинули в левову яму. Даниїла 6:7. А суть цих законів цей бунтівник порушив не тільки в думці (чого не можна стерпіти), а й словом і ділом; тож це, неминуче, нестерпно.

Щодо закону Фараона, то його видано на припущення, щоб запобігти лихові, коли жодного злочину ще не було видно; а тут злочин очевидний. Щодо другого й третього — ви бачите, він сперечається проти нашої віри; а за зраду, в якій він уже зізнався, він заслуговує смерті.

Тоді вийшли присяжні, а звали їх: пан Сліпець, пан Нікчема, пан Злоба, пан Люби-Хіть, пан Гульвіса, пан Норовистий, пан Гордовитий, пан Ворожнеча, пан Брехун, пан Жорстокий, пан Ненавидь-Світло і пан Непримиренний; кожен із них між собою висловив свій присуд проти нього, а потім вони одностайно вирішили визнати його перед суддею винним. І спершу між собою пан Сліпець, старшина присяжних, сказав: Я ясно бачу, що цей чоловік — єретик. Тоді сказав пан Нікчема: Геть із землї такого! Так, сказав пан Злоба, бо мені навіть вигляд його ненависний. Тоді сказав пан Люби-Хіть: Я ніколи не міг його терпіти. І я, сказав пан Гульвіса, бо він завжди засуджував би мій спосіб життя. Повісити його, повісити, сказав пан Норовистий. Жалюгідний нікчема, сказав пан Гордовитий. Моє серце повстає проти нього, сказав пан Ворожнеча. Він шахрай, сказав пан Брехун. Шибениця для нього надто добра, сказав пан Жорстокий. Приберімо його з дороги, сказав пан Ненавидь-Світло. Тоді сказав пан Непримиренний: Хоч би мені дали весь світ, я не міг би з ним примиритися; тож визнаймо його негайно винним і гідним смерті.

Так вони й зробили; тож його негайно засудили: відвести з місця, де він був, туди, звідки його привели, і там стратити найжорстокішою смертю, яку тільки можна вигадати.

Тож вони вивели його, щоб учинити з ним за своїм законом; і спершу вони його бичували, потім били кулаками, потім кололи його тіло ножами; після того побили його камінням, потім кололи мечами; а наостанок спалили його на стовпі дотла. Так Вірний дійшов свого кінця.

Тоді я бачив, що позаду натовпу стояла колісниця й пара коней, які чекали на Вірного; і його (щойно вороги з ним покінчили) взяли в неї, і вмить понесли вгору крізь хмари під звук сурми найкоротшим шляхом до небесної брами. А щодо Християнина, то він дістав відстрочку і його повернули назад до в’язниці; тож там він пробув якийсь час. Але Той, Хто керує всім, тримаючи силу їхньої люті в Своїй руці, так усе обернув, що Християнин того разу вислизнув від них і пішов своєю дорогою.

І, йдучи, він співав, промовляючи:

«Що ж, Вірний, вірно ти Господа визнав свого, —

Блаженним будеш ти навіки біля Нього,

Коли невірні, з усіма своїми марними втіхами,

Кричать, придавлені пекельними лихами:

Співай же, Вірний, хай живе твоє ім’я повік;

Бо хоч тебе й убили, ти живий — не вмер навік».