П’ятий етап

Отож, як Християнин ішов своєю дорогою, він дійшов до невеликого підвищення, насипаного навмисне для того, щоб пілігрими могли бачити, що перед ними. Тож Християнин туди й піднявся; і, глянувши вперед, побачив попереду Вірного, що йшов своєю дорогою. Тоді Християнин гукнув уголос: Гей, гей! Агов! Зачекай, і я буду тобі за товариша! На це Вірний оглянувся; а Християнин знову закричав до нього: Стій, стій, доки я тебе наздожену! Але Вірний відповів: Ні, я рятую своє життя, а месник за кров іде слідом за мною.

Християнина це трохи зачепило, і, доклавши всіх сил, він швидко порівнявся з Вірним, а тоді ще й перегнав його; так останній став першим. Тоді Християнин марнославно всміхнувся, бо випередив свого брата; але, не пильнуючи, куди ставить ноги, раптом спіткнувся й упав, і не міг підвестися, доки Вірний не підійшов і не допоміг йому.

Тоді я бачив у своєму сні, що вони дуже любо йшли далі разом і солодко розмовляли про все, що трапилося з ними в їхній мандрівці; і ось як почав Християнин.

Християнин: Мій шановний і любий брате Вірний, я радий, що наздогнав тебе і що Бог так налаштував наші душі, що ми можемо йти як товариші цією такою приємною дорогою.

Вірний: Я думав, мій дорогий друже, мати тебе за товариша від самого нашого міста, але ти мене випередив; тож мені довелося пройти таку частину дороги самому.

Християнин: Як довго ти ще пробув у Місті Погибелі, перш ніж вирушив слідом за мною в мандрівку?

Вірний: Доки не міг більше лишатися; бо незабаром після того, як ти пішов, пішла велика поголоска, що наше місто невдовзі згорить дотла від вогню з неба.

Християнин: Як, невже сусіди так говорили?

Вірний: Так, якийсь час про це говорили всі.

Християнин: Як, і ніхто, крім тебе, не вийшов, щоб утекти від небезпеки?

Вірний: Хоч, як я сказав, про це багато говорили, та не думаю, щоб вони твердо в це вірили; бо в запалі розмови я чув, як дехто з них глузливо говорив про тебе і про твою відчайдушну подорож — так вони називали цю твою мандрівку. А я повірив і досі вірю, що кінець нашого міста буде від вогню й сірки згори; тому я й утік.

Християнин: А про сусіда Поступливого ти нічого не чув?

Вірний: Чув, Християнине: я чув, що він ішов за тобою аж до Багна Зневіри, де, як дехто казав, упав у нього; але він не хотів, щоб люди знали, що так сталося. Та я певен, що він добряче вимазався тим брудом.

Християнин: А що ж казали йому сусіди?

Вірний: Відколи він вернувся, з нього дуже глузують, і то всякі люди: одні кепкують і зневажають його, і навряд чи хтось дасть йому роботу. Тепер йому всемеро гірше, ніж якби він зовсім не виходив з міста.

Християнин: Але чому вони так проти нього налаштовані, коли й самі зневажають дорогу, яку він покинув?

Вірний: О, вони кажуть: Повісити його! Він перекинчик, він не був вірний своєму визнанню! Думаю, Бог підбурив навіть Своїх ворогів, щоб вони свистіли на нього й зробили його приказкою, бо він покинув дорогу. Еремії 29:18,19.

Християнин: А ти не говорив з ним, перш ніж вирушити?

Вірний: Я якось зустрів його на вулиці, але він скоса зиркнув і звернув на другий бік, як той, кому соромно за зроблене; тож я з ним не заговорив.

Християнин: Що ж, коли я тільки вирушав, я мав на того чоловіка надію; а тепер боюся, що він загине, коли місто буде зруйноване. Бо з ним сталося за правдивою приповісткою: Пес вертаєть ся до своєї блювотини, а свиня, скупавшись, іде валятись у калюжу. 2 Петра 2:22.

Вірний: Я теж цього за нього боюся; але хто ж завадить тому, що має статися?

Християнин: Що ж, сусіде Вірний, — сказав Християнин, — облишмо його і поговорімо про те, що ближче стосується нас самих. Розкажи-но мені, що ти зустрів у дорозі, як ішов; бо знаю, що ти таки дещо зустрів, а інакше про це можна було б записати як про диво.

Вірний: Я минув багно, в яке, бачу, впав ти, і дійшов до брами без тієї небезпеки; тільки зустрів одну, на ім’я Розпуста, яка мало не накоїла мені лиха.

Християнин: Добре, що ти вислизнув з її сітей: Йосипові від неї дуже скрутно довелося, і він утік від неї, як і ти; але це мало не коштувало йому життя. 1 Мойсея 39:11-13. Та що ж вона тобі зробила?

Вірний: Ти й не уявиш собі (хіба що дещо знаєш), який улесливий у неї був язик; вона дуже налягала на мене, щоб я звернув з нею, обіцяючи мені всіляке задоволення.

Християнин: Ні, задоволення доброї совісті вона тобі не обіцяла.

Вірний: Ти знаєш, про що я: про всяке тілесне й плотське задоволення.

Християнин: Дякувати Богові, що ти від неї втік: на кого Господь прогнівається, той упаде в її яму. Приповісток 22:14.

Вірний: Ні, я не знаю, чи втік я від неї зовсім, чи ні.

Християнин: Та ти ж, гадаю, не піддався на її бажання?

Вірний: Ні, щоб не осквернити себе; бо я згадав одне давнє писання, яке колись бачив, де сказано: «Ступнї її доходять до безоднї». Приповісток 5:5. Тож я заплющив очі, щоб її погляди мене не зачарували. Йова 31:1. Тоді вона почала мене лаяти, а я пішов своєю дорогою.

Християнин: А іншого нападу ти в дорозі не зазнав?

Вірний: Коли я дійшов до підніжжя пагорба, що зветься Трудність, то зустрів дуже старого чоловіка, який спитав мене, хто я і куди прямую. Я сказав йому, що я пілігрим і йду до Небесного Міста. Тоді старий сказав: Ти, бачу, чесний хлопець; чи не згодишся жити в мене за плату, яку я тобі даватиму? Тоді я спитав, як його звати і де він живе. Він сказав, що звати його Адам Перший і що живе він у місті Обман. Єфесян 4:22. Тоді я спитав його, яка в нього робота і яку плату він даватиме. Він сказав мені, що його робота — численні втіхи; а плата — те, що зрештою я стану його спадкоємцем. Я спитав далі, який у нього дім і які ще в нього слуги. І він сказав мені, що дім його утримується всілякими ласощами світу, а слуги в нього — його власні нащадки. Тоді я спитав, скільки в нього дітей. Він сказав, що в нього лише три доньки: Хіть Тіла, Хіть Очей і Гордість Життя, 1 Йоана, 2:16; і що я можу одружитися з ними, якщо захочу. Тоді я спитав, скільки часу він хоче, щоб я жив із ним; і він сказав мені: доки житиме він сам.

Християнин: Ну, і до чого ж ви зрештою дійшли зі старим?

Вірний: Та спершу я відчув, що мене трохи тягне піти з тим чоловіком, бо мені здалося, що говорить він дуже гарно; але, поки я з ним розмовляв, я глянув йому на чоло й побачив там написане: «Скиньте з себе старого чоловіка з ділами його».

Християнин: А тоді що?

Вірний: Тоді мене мов вогнем пройняла думка, що хоч би що він казав і хоч би як лестив, а коли приведе мене до себе додому, то продасть мене в рабство. Тож я звелів йому замовкнути, бо я й близько не підійду до дверей його дому. Тоді він налаяв мене і сказав, що пошле за мною такого, хто зробить мою дорогу гіркою для моєї душі. Тож я повернувся, щоб піти від нього; але саме як я обернувся, щоб іти звідти, я відчув, як він ухопив мене за тіло і так смертельно шарпнув назад, що мені здалося, ніби він відірвав частину мене й потяг за собою; від цього я скрикнув: «Окаянний я чоловік». Римлян 7:24. Тож я пішов своєю дорогою вгору на пагорб.

Отож, коли я піднявся більш як до половини, то оглянувся й побачив, що хтось женеться за мною, швидкий, як вітер; і наздогнав він мене якраз біля того місця, де стоїть лава.

Християнин: Якраз там, — сказав Християнин, — я й сів відпочити; але, здоланий сном, загубив там оцей сувій з-за пазухи.

Вірний: Але, добрий брате, вислухай мене до кінця. Щойно той чоловік наздогнав мене, як — слово, і вже удар: він звалив мене з ніг і залишив як мертвого. А коли я трохи прийшов до тями, то спитав його, за що він так зі мною повівся. Він сказав: за те, що я потай схилявся до Адама Першого. І з тим завдав мені ще одного смертельного удару в груди й повалив мене навзнак; тож я лежав біля його ніг мертвий, як і перше. А коли я знову отямився, то благав його про милість; але він сказав: Я не вмію милувати; і з тим знову збив мене з ніг. Він, без сумніву, прикінчив би мене, якби не надійшов один і не звелів йому перестати.

Християнин: Хто ж то був, що звелів йому перестати?

Вірний: Спершу я Його не впізнав; але як Він проходив мимо, я побачив рани в Його руках і в Його боці; тоді я зрозумів, що то наш Господь. Тож я пішов на пагорб.

Християнин: Той чоловік, що наздогнав тебе, — то був Мойсей. Він не щадить нікого, і не вміє він виявляти милість тим, хто переступає закон.

Вірний: Я це дуже добре знаю; то була не перша наша зустріч. Це ж він приходив до мене, коли я безтурботно жив удома, і сказав, що спалить мені дім над головою, якщо я там залишуся.

Християнин: А ти не бачив дому, що стояв там на вершині пагорба, на схилі якого тебе зустрів Мойсей?

Вірний: Бачив, і левів теж, перше ніж дійшов до нього. Але леви, думаю, спали, бо був якраз полудень; і оскільки попереду в мене було ще стільки дня, я минув Воротаря й зійшов з пагорба.

Християнин: Він справді казав мені, що бачив, як ти проходив; але шкода, що ти не зайшов до того дому, бо там показали б тобі стільки дивовиж, що ти навряд чи забув би їх до самої смерті. Та скажи-но мені, чи не зустрів ти когось у Долині Приниження?

Вірний: Так, я зустрів такого собі Невдоволення, який охоче вмовив би мене повернутися з ним назад: причина в нього була та, що ця долина зовсім позбавлена честі. Сказав він мені також, що йти туди — певний спосіб образити всіх моїх друзів, як-от Гордість, Пиху, Самомнення, Світську Славу та інших, які, як він казав, — а він це знає, — дуже ображаться, якщо я вчиню таку дурницю і побреду через цю долину.

Християнин: Ну, і що ж ти йому відповів?

Вірний: Я сказав йому, що хоча всі ті, кого він назвав, і могли б уважати мене родичем, і то по праву (бо вони справді були моєю ріднею за тілом), та відколи я став пілігримом, вони від мене відцуралися, і я теж їх відкинув; а тому тепер вони для мене те саме, що якби ніколи й не були мого роду. Я сказав йому також, що про цю долину він зовсім перекрутив справу; бо перед славою — покора, а поперед упадку — надуте серце. Отож, сказав я, я радше пройду цією долиною до тієї честі, яку за честь визнавали наймудріші, ніж оберу те, що він уважав найгіднішим нашої прихильності.

Християнин: А нічого більше не зустрів ти в тій долині?

Вірний: Зустрів — Сором; але з усіх, кого я зустрів у своїй мандрівці, він, гадаю, носить найневідповідніше ім’я. Інших, трохи посперечавшись та ще дечим, можна було спекатися; але цей нахабний Сором ніяк не вгавав.

Християнин: А що ж він тобі казав?

Вірний: Що? Та він виступав проти самої віри. Казав, що дбати про віру — жалюгідна, низька, підла справа для чоловіка. Казав, що чутлива совість — річ немужня; і що коли чоловік пильнує свої слова й дороги, так що зв’язує себе, зрікаючись тієї зухвалої свободи, до якої привчили себе відчайдухи цього часу, то стане посміховиськом свого часу. Заперечував він і тим, що мало хто з сильних, багатих чи мудрих коли-небудь поділяв мої погляди; та й ніхто з них, поки їх не переконали стати дурнями і з доброї волі, з безглуздої пристрасті, ризикнути втратити все заради невідомо чого. 1 Коринтян 1:26; 3:18; Филипян 3:7-9; Йоана 7:48. До того ж він дорікав низьким і вбогим станом і становищем тих, хто здебільшого був пілігримами в ті часи, коли вони жили; а також їхнім неуцтвом і браком розуміння в усіх природничих науках. Ба більше, він так само налягав на мене ще й щодо багатьох інших речей, про які я тут не розповідаю: мовляв, соромно сидіти, скиглячи й журячись, на проповіді, і соромно вертатися додому, зітхаючи й стогнучи; соромно просити в сусіда пробачення за дрібні провини чи повертати, коли в когось щось узяв. Казав він також, що віра робить чоловіка чужим для великих через кілька вад, які він називав гарнішими іменами, і змушує його визнавати й шанувати простолюд лише тому, що вони з того самого релігійного братства. І хіба ж це, казав він, не сором?

Християнин: А ти що йому сказав?

Вірний: Що сказав? Спершу я й не знав, що сказати. Ба, він так мене притиснув, що кров ударила мені в обличчя; саме цей Сором її туди й нагнав і мало не збив мене зовсім. Та зрештою я почав міркувати: що в людей високе, те огида перед Богом. Луки 16:15. І ще я подумав: цей Сором каже мені, які є люди; але нічого не каже мені про те, що таке Бог або Боже слово. І ще я подумав, що в день суду нас засудять на смерть чи на життя не за мірками зухвалих відчайдухів цього світу, а за мудрістю й законом Всевишнього. Тож, подумав я, що Бог називає найкращим, те справді найкраще, хоч би й усі люди на світі були проти. Отже, коли Бог віддає перевагу Своїй вірі; коли Бог віддає перевагу чутливій совісті; коли ті, хто стає дурнями заради Царства Небесного, наймудріші, і бідний, що любить Христа, багатший за найбільшого чоловіка в світі, який Його ненавидить, — геть, Сороме, ти ворог мого спасіння! Хіба ж я прийму тебе проти мого верховного Господа? Як же тоді я гляну Йому в обличчя, коли Він прийде? Марка 8:38. Якщо тепер я соромитимусь Його доріг і слуг, як можу сподіватися благословення? Та справді, цей Сором був зухвалий негідник; я насилу міг позбутися його товариства; ба, він раз у раз мене переслідував і все шепотів мені на вухо про ту чи іншу неміч, що супроводить віру. Але врешті я сказав йому, що марно й далі братися за цю справу; бо в тому, чим він гордував, я бачу найбільшу славу; і так я зрештою минув цього настирливого. А коли я його позбувся, то заспівав:

«Ті проби, що людей тих не минають,

Котрі на поклик неба відповідають,

Численні, й тілу нашому до пари,

Приходять знов, і знов, і знов — нові удари;

Щоб нині чи колись могли хоч як-небудь

Схопить нас, подолать і геть з путі відкинуть.

О пілігрими, пілігрими, чуйте:

Мужайтесь, як мужі, й повсякчас пильнуйте!»

Християнин: Я радий, мій брате, що ти так відважно встояв проти цього негідника; бо, як ти й кажеш, з усіх він, думаю, носить найневідповідніше ім’я; адже він такий зухвалий, що ходить за нами вулицями й намагається осоромити нас перед усіма людьми, тобто змусити нас соромитися того, що добре. Але якби він сам не був нахабний, то ніколи б не пробував чинити так, як чинить. Та будьмо й надалі йому опиратися; бо, попри всі його хвастощі, він підносить лише дурня, і нікого більше. «Розумні одержать славу, — казав Соломон, — а тих, що без ума, ганьба окриє». Приповісток 3:35.

Вірний: Думаю, нам треба взивати про поміч проти Сорому до Того, Хто хоче, щоб ми були відважні за правду на землі.

Християнин: Правду кажеш; а більше нікого ти не зустрів у тій долині?

Вірний: Ні, нікого; бо всю решту дороги через неї, а також через Долину Смертної Тіні, мені світило сонце.

Християнин: Добре тобі було; а зі мною, певен, сталося зовсім інакше. Майже одразу, як я увійшов у ту долину, мені довелося довго й страшно битися з тим мерзенним бісом Аполліоном; ба, я справді думав, що він мене вб’є, особливо коли він повалив мене й придавив собою, наче хотів розчавити на шматки; бо коли він кинув мене, мій меч вилетів у мене з руки; ба більше, він сказав мені, що я вже в його руках; але я закликав до Бога, і Він почув мене й від усіх напастей визволив мене. Тоді я ввійшов у Долину Смертної Тіні й майже пів дороги через неї не мав світла. Я думав, що там мене вб’ють знову й знову; але нарешті розвиднілося, і зійшло сонце, і решту шляху я пройшов куди легше й спокійніше.

Далі я бачив у своєму сні, що, як вони йшли, Вірний, випадково глянувши вбік, побачив чоловіка на ім’я Балакун, який ішов оддалік поряд із ними; бо в цьому місці було досить простору, щоб іти всім. Це був високий чоловік, і здалеку дещо показніший, ніж зблизька. До цього чоловіка Вірний звернувся ось так.

Вірний: Друже, куди прямуєте? Ви йдете до небесної країни?

Балакун: Я йду туди ж.

Вірний: От і добре; то, сподіваюся, ви будете нам добрим товаришем?

Балакун: Дуже охоче буду вашим супутником.

Вірний: Тоді ходімо, підемо разом і проведімо час у розмові про корисне.

Балакун: Говорити про добре мені дуже до вподоби, з вами чи з будь-ким іншим; і я радий, що зустрів тих, хто схильний до такої доброї справи; бо, правду кажучи, мало хто дбає так проводити час у дорозі, а здебільшого воліють говорити про речі без жодної користі; і це мене засмучувало.

Вірний: Про це справді варто жалкувати; бо що більше гідне того, щоб люди на землі вживали на нього язик і уста, ніж справи Бога небесного?

Балакун: Ви мені напрочуд подобаєтеся, бо ваші слова сповнені переконливості; і додам: що може бути приємніше і що корисніше, ніж говорити про Божі справи? Що може бути приємніше? — тобто якщо людина має втіху в дивовижних речах. Наприклад, коли людина любить говорити про історію чи таємницю речей; або коли людина любить говорити про чуда, дива чи знамення, — де вона знайде щось записане так чарівно й так солодко викладене, як у Святому Письмі?

Вірний: Це правда; але отримати користь від таких речей у нашій розмові — ось що має бути нашою головною метою.

Балакун: Це ж я й казав; бо говорити про такі речі — найкорисніше; бо так людина може набути знання багатьох речей: як-от марноти земного і користі від небесного. Це загалом; а докладніше — так людина може пізнати необхідність нового народження, недостатність наших діл, потребу в Христовій праведності тощо. Крім того, так людина може навчитися, що означає каятися, вірити, молитися, страждати і таке інше; так само людина може пізнати, які великі обітниці й розради Євангелії, собі на втіху. Ба більше, так людина може навчитися спростовувати хибні думки, обстоювати правду, а також навчати невігласів.

Вірний: Усе це правда, і я радий чути таке від вас.

Балакун: На жаль! Саме через брак цього так мало хто розуміє потребу віри й конечність діла благодаті в душі для вічного життя; натомість люди в невіданні живуть ділами закону, якими людина аж ніяк не може здобути Царства Небесного.

Вірний: Але, з вашого дозволу, небесне пізнання цих речей — дар Божий; ніхто не досягає його людською старанністю чи самими лише розмовами про них.

Балакун: Усе це я дуже добре знаю, бо Не може чоловік прийняти нїчого, коли не буде дано йому з неба: усе з благодаті, а не з діл. Я міг би навести вам сотню місць Писання на підтвердження цього.

Вірний: Що ж, — сказав Вірний, — то яка ж та одна річ, на якій ми тепер збудуємо нашу розмову?

Балакун: Яку хочете. Я говоритиму про речі небесні чи земні; моральні чи євангельські; святі чи мирські; минулі чи прийдешні; чужоземні чи домашні; істотні чи другорядні, — аби тільки все було нам на користь.

Вірний: Тут Вірний почав дивуватися; і, підійшовши до Християнина (бо той увесь цей час ішов сам), сказав йому, але тихо: Якого ж славного супутника ми здобули! Певно, з цього чоловіка вийде чудовий пілігрим.

Християнин: На це Християнин скромно всміхнувся і сказав: Цей чоловік, яким ти так захопився, своїм язиком ошукає двадцятьох тих, хто його не знає.

Вірний: То ти його знаєш?

Християнин: Чи знаю? Так, краще, ніж він сам себе знає.

Вірний: Скажи, будь ласка, хто він такий?

Християнин: Звуть його Балакун; він живе в нашому місті. Дивно мені, що ти з ним незнайомий, хоча, зважаючи, що наше місто велике, це й зрозуміло.

Вірний: Чий він син? І де саме живе?

Християнин: Він син одного Красномова. Жив на вулиці Базікання; і всі, хто з ним знайомий, знають його як Балакуна з вулиці Базікання; і, попри свій гарний язик, він лише жалюгідний чолов’яга.

Вірний: Що ж, він здається дуже приємною людиною.

Християнин: Так — для тих, хто не знає його як слід, бо він найкращий на людях, а вдома досить бридкий. Твої слова, що він приємна людина, нагадали мені те, що я спостерігав у роботі одного маляра: його картини найкраще виглядають здалеку, а зблизька — куди менш привабливо.

Вірний: Але мені здається, що ти просто жартуєш, бо ж усміхнувся.

Християнин: Боже борони, щоб я жартував (хоч і всміхнувся) у такій справі чи когось неправдиво звинувачував. Я відкрию тобі про нього ще більше. Цей чоловік годиться для будь-якого товариства і для будь-якої розмови; як він говорить тепер із тобою, так говоритиме й на лаві в шинку; і що більше хмелю в нього в голові, то більше цих речей у нього на устах. Віра не має місця ні в його серці, ні в домі, ні в поведінці; усе, що в нього є, лежить на язиці, і вся його віра — зчиняти ним галас.

Вірний: Невже? Тоді я дуже помилився в цьому чоловікові.

Християнин: Помилився! Можеш бути певен. Пам’ятай приказку: «Говорять бо, й не роблять»; та Не в слові бо царство Боже, а в силї. Маттея 23:3; 1 Коринтян 4:20. Він говорить про молитву, про покаяння, про віру і про нове народження; але вміє тільки говорити про них. Я бував у його родині й придивлявся до нього і вдома, і на людях; і знаю, що кажу про нього правду. Його дім так само порожній від віри, як яєчний білок — від смаку. Там немає ні молитви, ні знаку покаяння за гріх; так, навіть бездумна тварина по-своєму служить Богові куди краще, ніж він. Він — сама пляма, ганьба і сором віри для всіх, хто його знає, Римлян 2:24,25; через нього про віру навряд чи почуєш добре слово в усьому тому кінці міста, де він живе. Прості люди, що знають його, кажуть так: «Святий на людях, а чорт удома». Його бідна родина це й відчуває: він такий грубіян, такий лайливий і такий нерозсудливий зі своїми слугами, що ті не знають, ні як йому догодити, ні як до нього заговорити. Люди, що мають із ним якісь справи, кажуть: краще мати справу з турком, ніж із ним, бо в турків знайдеш чесніше поводження. Цей Балакун (якщо тільки можливо) обійде їх, ошукає, обдурить і обкрутить. Крім того, він виховує своїх синів іти його слідами; і якщо помітить у когось із них дурну боязкість (бо так він називає перші ознаки чутливого сумління), то обзиває їх дурнями й бовдурами і нізащо не доручить їм чогось важливого та не похвалить їх перед іншими. Як на мене, він своїм нечестивим життям уже багатьох довів до того, що вони спіткнулися й упали; і, якщо Бог не завадить, стане погибеллю ще для багатьох.

Вірний: Що ж, брате мій, я мушу тобі повірити — не лише тому, що ти кажеш, ніби знаєш його, а й тому, що ти, як і личить християнинові, говориш про людей правдиво. Бо не можу подумати, що ти кажеш це зі злоби, — а лише тому, що воно справді так, як ти кажеш.

Християнин: Якби я знав його не більше, ніж ти, то, може, й думав би про нього так, як ти спершу; так, якби я почув цю оповідь лише від ворогів віри, то вважав би її наклепом — а це доля, що часто спадає з вуст лихих людей на добре ім’я і визнання добрих людей. Але в усьому цьому, та й у багато чому іншому, не кращому, я можу, знаючи сам, довести його вину. Крім того, добрі люди його соромляться; вони не можуть назвати його ні братом, ні другом; сама згадка про нього серед них змушує їх червоніти, якщо вони його знають.

Вірний: Що ж, бачу, що говорити й робити — дві різні речі, і надалі я краще зважатиму на цю різницю.

Християнин: Це справді дві речі, і вони різняться, як душа і тіло; бо як тіло без душі — лише мертвий труп, так і говоріння, коли воно саме, — теж лише мертвий труп. Душа віри — її діяльна частина. «Ото бо віра чиста і неопоганена перед Богом і Отцем, щоб одвідувати сиріт і вдовиць у горю їх, і держати себе неопоганеним од сьвіта». Якова 1:27; див. також вірші 22-26. Цього Балакун не усвідомлює; він думає, що слухання й говоріння зроблять доброго християнина, і так обманює власну душу. Слухання — це лише сіяння зерна; самих розмов не досить, щоб довести, що плід справді є в серці й житті. І будьмо певні, що в день суду людей судитимуть за їхніми плодами. Маттея 13:23. Тоді не спитають: Чи ви вірили? — а спитають: Чи ви були виконавцями, чи лише балакунами? — і відповідно до того їх судитимуть. Кінець світу порівняно з нашими жнивами, Маттея 13:30, а ти знаєш, що в жнива люди зважають лише на плід. Не те щоб могло бути прийняте щось, що не з віри; але кажу це, щоб показати тобі, якою нікчемною буде того дня віросповідь Балакуна.

Вірний: Це нагадує мені слова Мойсея, де він описує чисту тварину. 3 Мойсея 11; 5 Мойсея 14. Чиста та, що має розділені ратиці й ремигає; а не та, що лише має розділені ратиці чи лише ремигає. Заєць ремигає, але все ж нечистий, бо не має розділених ратиць. І це справді схоже на Балакуна: він ремигає, він шукає знання; він пережовує слово, але ратиць не розділяє. Він не відділяється від дороги грішників; а, як заєць, зберігає лапу пса чи ведмедя, і тому він нечистий.

Християнин: Ти, наскільки я розумію, висловив справжній євангельський зміст цих текстів. А я додам ще одне: Павло називає деяких людей, і то великих балакунів, — мідь дзвіняча і бубен гудячий, 1 Коринтян 13:1, 3; тобто, як він пояснює їх в іншому місці, — бездушне, що дає голос. 1 Коринтян 14:7. Бездушне — тобто без справжньої віри й благодаті Євангелія; а отже, це те, чому ніколи не знайдеться місця в Царстві Небесному серед тих, хто є дітьми життя, хоч би їхній звук, через їхні розмови, був наче язик чи голос ангела.

Вірний: Що ж, наскільки спершу мені подобалося його товариство, настільки ж тепер воно мені набридло. Що нам зробити, щоб його позбутися?

Християнин: Послухай моєї поради й зроби, як я кажу, і побачиш, що й він незабаром знудиться твоїм товариством, хіба що Бог торкнеться його серця й наверне його.

Вірний: Що ж ти радиш мені зробити?

Християнин: Та підійди до нього й почни серйозну розмову про силу віри; і спитай його прямо (коли він її схвалить, а він схвалить), чи утвердилася вона в його серці, домі чи поведінці.

Вірний: Тоді Вірний знову пішов наперед і сказав Балакунові: Ну, як ся маєте? Як воно тепер?

Балакун: Дякую, добре. Я думав, що ми вже встигнемо чимало наговоритися.

Вірний: Що ж, якщо бажаєте, візьмімося до цього тепер; і, оскільки ви залишили за мною право поставити питання, хай воно буде таке: Як виявляє себе спасенна благодать Божа, коли вона в серці людини?

Балакун: Бачу, отже, що наша розмова має бути про силу речей. Що ж, питання дуже добре, і я охоче вам відповім. Ось моя відповідь коротко: По-перше, де благодать Божа в серці, там вона здіймає великий крик проти гріха. По-друге —

Вірний: Ні, стривайте; розгляньмо спершу одне. Гадаю, вам радше слід сказати, що вона виявляє себе тим, що схиляє душу гидувати своїм гріхом.

Балакун: Та яка ж різниця між тим, щоб кричати проти гріха, і тим, щоб гидувати ним?

Вірний: О! велика. Людина може кричати проти гріха з розрахунку; але гидувати ним вона може лише силою побожної відрази до нього. Я чув, як багато хто кричить проти гріха з кафедри, а проте цілком терпить його в серці, домі й поведінці. 1 Мойсея 39:15. Господиня Йосипа кричала гучним голосом, ніби вона дуже свята; а проте охоче вчинила б із ним нечистоту. Деякі кричать проти гріха так, як мати кричить на дитину в себе на колінах, називаючи її замазурою й неслухняним дівчиськом, а тоді кидається її обіймати й цілувати.

Балакун: Ви, бачу, чатуєте, щоб упіймати мене на слові.

Вірний: Ні, зовсім ні; я лише хочу, щоб усе було як слід. Але яка ж друга ознака, якою ви довели б, що діло благодаті в серці себе виявляє?

Балакун: Велике знання євангельських таємниць.

Вірний: Ця ознака мала б іти першою; але, перша чи остання, вона теж хибна; бо знання, велике знання, можна здобути в таємницях Євангелія, а діла благодаті в душі так і не мати. Так, коли людина має все знання, вона все ж може бути ніщо, а отже, й не бути дитиною Божою. 1 Коринтян 13:2. Коли Христос сказав: «Чи знаєте ви все це?» — і учні відповіли: Так, — Він додав: «Блаженні ви, коли робити мете се». Він пов’язує блаженство не зі знанням цього, а з виконанням. Бо є знання, якого не супроводжує діло: «Той, що знав волю пана свого, та не зробив по волі його». Людина може знати, як ангел, і все ж не бути християнином; тож ваша ознака неправдива. Справді, знати — це те, що до вподоби балакунам і хвальком; а робити — те, що до вподоби Богові. Не те щоб серце могло бути добрим без знання, бо без нього серце нікчемне. Отже, є два роди знання: знання, що зупиняється на голому умоглядному розгляді речей, і знання, що супроводжується благодаттю віри й любові, яке спонукає людину виконувати волю Божу від щирого серця; першого досить балакунові, а без другого справжній християнин не вдовольняється. «Дай менї розум, і буду хоронити закон твій, і повнити з цїлого серця». Псальма 119:34.

Балакун: Ви знову чатуєте, щоб упіймати мене на слові; це не для повчання.

Вірний: Що ж, якщо вам завгодно, запропонуйте іншу ознаку того, як це діло благодаті виявляє себе там, де воно є.

Балакун: Ні, не буду, бо бачу, що ми не дійдемо згоди.

Вірний: Що ж, якщо ви не хочете, то дозволите мені зробити це?

Балакун: Користайтеся своєю свободою.

Вірний: Діло благодаті в душі виявляє себе або тому, хто його має, або тим, хто стоїть обабіч.

Тому, хто його має, — ось як: Воно переконує його в гріху, особливо в зіпсованості його природи й у гріху невіри, за який він неодмінно буде осуджений, якщо не знайде милості в Божій руці через віру в Ісуса Христа. Це бачення й відчуття речей породжує в ньому смуток і сором за гріх. Псальма 38:18; Еремії 31:19; Йоана 16:8; Римлян 7:24; Марка 16:16; Галат 2:16; Одкриттє 1:6. Крім того, він бачить, що в ньому відкрито Спасителя світу й цілковиту потребу пристати до Нього задля життя; і тоді відчуває голод і спрагу за Ним; а саме цьому голодові й т. ін. дано обітницю. І от, залежно від сили чи слабкості його віри в Спасителя, такі й його радість та мир, така його любов до святості, такі його бажання більше пізнати Його, а також служити Йому в цьому світі. Але хоча, кажу, воно так виявляє себе йому, все ж рідко він здатен дійти висновку, що це діло благодаті; бо теперішня його зіпсутість і його спотворений розум схиляють його думку хибно судити в цій справі; тож від того, хто має це діло, потрібне дуже здорове судження, перш ніж він зможе твердо вирішити, що це діло благодаті. Йоана 16:9; Галат 2:15,16; Дїяння 4:12; Маттея 5:6; Одкриттє 21:6.

Іншим воно відкривається так:

1. Засвідченим на досвіді визнанням своєї віри в Христа. 2. Життям, що відповідає цьому визнанню, а саме — життям у святості: святості серця, святості родини (якщо він має родину) і святості поведінки у світі; це загалом навчає його внутрішньо гидувати своїм гріхом і собою через нього — потай; придушувати гріх у своїй родині й сприяти святості у світі: не самими лише розмовами, як це може робити лицемір чи балакун, а ділом, підкоряючись у вірі й любові силі слова. Йова 42:5,6; Псальма 50:23; Езекиїла 20:43; Маттея 5:8; Йоана 14:15; Римлян 10:10; Езекиїла 36:25; Филипян 1:27; 3:17-20. А тепер, пане, щодо цього короткого опису діла благодаті, а також того, як воно виявляється: якщо маєте що заперечити — заперечуйте; якщо ні, то дозвольте мені поставити вам друге питання.

Балакун: Ні, моя справа тепер не заперечувати, а слухати; тож ставте ваше друге питання.

Вірний: Ось воно: Чи знаєте ви з досвіду першу частину цього опису; і чи ваше життя й поведінка свідчать про те саме? Чи, може, ваша віра стоїть у слові чи язиці, а не в ділі й правді? Прошу вас, якщо схочете мені на це відповісти, не кажіть більше, ніж те, на що Бог угорі скаже амінь, і нічого, крім того, у чому вас може виправдати ваше сумління; бо не той певний, хто сам себе хвалить, а кого Господь похваляє. Крім того, казати: я такий і такий, — коли моя поведінка й усі мої сусіди кажуть мені, що я брешу, — велике нечестя.

Тоді Балакун спершу почервонів; але, оговтавшись, відповів так: Ви тепер звертаєтеся до досвіду, до сумління й до Бога, і закликаєте Його на виправдання сказаного. Такої розмови я не чекав; і не маю охоти відповідати на такі питання, бо не вважаю себе до цього зобов’язаним, хіба що ви берете на себе роль катехита; та навіть якби й так, я можу не визнати вас своїм суддею. Але, прошу, скажіть мені, чому ви ставите мені такі питання?

Вірний: Бо я бачив, що ви охочі говорити, і не знав, чи є у вас щось, окрім самих понять. Крім того, щоб сказати вам усю правду, я чув про вас, що ви людина, чия віра полягає в балачках, і що ваша поведінка викриває як неправду це ваше визнання устами. Кажуть, що ви пляма серед християн і що віра через вашу безбожну поведінку терпить шкоду; що дехто вже спіткнувся об ваші нечестиві шляхи і що ще більшим через них загрожує загибель; ваша віра, і шинок, і захланність, і нечистота, і лайка, і брехня, і марне товариство і т. ін. — усе це у вас уживається разом. Про вас правдива приказка, яку кажуть про блудницю, а саме: «Що вона сором для всіх жінок»; так і ви — сором для всіх, хто визнає віру.

Балакун: Коли ви так охоче хапаєтеся за чутки й так поспішно судите, я не можу не дійти висновку, що ви якийсь дратівливий чи похмурий чоловік, з яким не варто й розмовляти; тож прощавайте.

Тоді підійшов Християнин і сказав своєму братові: Я ж казав тобі, що так станеться: твої слова і його пожадливості не могли зійтися. Він радше покине твоє товариство, ніж виправить своє життя. Але він пішов, як я й казав: хай іде; втрата нічия, крім його власної. Він звільнив нас від клопоту відходити від нього; бо, залишаючись (як я гадаю, він і залишиться) таким, яким є, він був би тільки плямою в нашому товаристві; до того ж апостол каже: «Відступай від таких».

Вірний: Але я радий, що ми мали з ним цю коротку розмову; може статися, що він ще згадає про неї; хай там як, я говорив із ним прямо, і тому я чистий від його крові, якщо він загине.

Християнин: Ти добре зробив, що говорив із ним так прямо. Нині мало такого вірного поводження з людьми, і саме через це віра так смердить у ніздрях багатьох; бо саме ці балакучі дурні, чия віра лише в слові і які розпусні й марні у своїй поведінці, (будучи так часто допущені до спільноти побожних), бентежать світ, плямують християнство і засмучують щирих. Хотів би я, щоб усі люди поводилися з такими, як ти; тоді ті або стали б покірніші вірі, або товариство святих стало б для них надто гарячим. Тоді Вірний сказав:

«Як Балакун спершу розпускає пір’я!

Як хвацько мовить! З яким самодовір’ям

Змітає все перед собою! Та як тільки

Про діло серця Вірний мовить, — мов той місяць,

Що повню вже минув, іде він на спад;

Так згасне всяк, хто серця не знає справ.»

Так вони йшли далі, розмовляючи про те, що бачили в дорозі, і тим робили легкою дорогу, яка інакше, без сумніву, була б для них нудною, бо тепер вони йшли через пустелю.