Третій етап

Тоді я бачив у своєму сні, що битий шлях, яким мав іти Християнин, був обгороджений з обох боків муром, і мур той звався Спасіння. Ісаїї 26:1. Отож цією дорогою і біг обтяжений Християнин, але не без великих труднощів, через тягар на спині.

Так біг він, аж поки дійшов до місця, що трохи підіймалося вгору; і на тому місці стояв хрест, а трохи нижче, в долині, — гробниця. І я бачив у своєму сні, що якраз тоді, коли Християнин дійшов до хреста, тягар його звільнився з його плечей, упав з його спини й почав котитися, і котився так, аж поки не докотився до входу в гробницю, куди й упав, і більше я його не бачив.

Тоді Християнин зрадів, і стало йому легко, і сказав він з веселим серцем: «Він дав мені спочинок Своєю скорботою і життя Своєю смертю». Потім він постояв якийсь час, дивлячись і дивуючись; бо дуже дивно було йому, що самий вид хреста так звільнив його від тягаря. Тож він дивився й дивився знову, аж поки джерела, що були в його голові, не погнали води по його щоках. Захарії 12:10. І коли він так стояв, дивлячись і плачучи, ось троє Сяючих підійшли до нього й привітали його словами: «Мир тобі». І перший сказав йому: «оставляють ся тобі гріхи твої», Марка 2:5; другий зняв з нього лахміття й одягнув його в нову одежу, Захарії 3:4; а третій поклав йому знак на чоло, Єфесян 1:13, і дав йому сувій із печаткою, звелівши дивитися в нього, поки біжить, і віддати його біля небесної брами; і так вони пішли своєю дорогою. Тоді Християнин тричі підскочив з радості й рушив далі, співаючи:

«Аж досі я гріха тягар ніс на собі,

І ніщо не могло ради дати моїй журбі,

Аж поки не прийшов сюди. Що ж це за місце!

Невже звідсіль блаженство моє почнеться?

Невже тут мій тягар зірветься з плечей?

Невже тут лопнуть пута, що в’язали його до мене?

Благословенний хрест! благословенний гріб! А ще благословенніший хай буде

Той Муж, що там за мене сором ніс між люди!»

Тоді я бачив у своєму сні, що він ішов так далі, аж поки не спустився в низину, де побачив, трохи осторонь від дороги, трьох чоловіків, що міцно спали, з кайданами на ногах. Одного звали Простак, другого Лінивець, а третього Зухвалець.

Християнин, побачивши, що вони так лежать, підійшов до них, чи не вдасться, бува, їх розбудити, і закричав: Ви як ті, що сплять на верхівці щогли, Приповісток 23:34, бо під вами Мертве море, безодня, що не має дна: прокиньтеся ж і ходімо звідси; тільки згодьтеся, і я допоможу вам скинути кайдани. Ще він сказав їм: Якщо той, хто ходить, як лев рикаючий, 1 Петра 5:8, пройде повз, ви неодмінно станете здобиччю його зубів. На це вони подивилися на нього й почали відповідати отак: Простак сказав: Я не бачу ніякої небезпеки; Лінивець сказав: Ще трішки поспати; а Зухвалець сказав: Кожна діжка мусить стояти на власному дні. І так вони знову полягали спати, а Християнин пішов своєю дорогою.

Проте його гнітила думка, що люди в такій небезпеці так мало цінують доброту того, хто так щиро пропонував їм допомогу: і будив їх, і радив їм, і брався допомогти скинути кайдани. І поки він цим журився, то помітив двох чоловіків, що перевалилися через мур ліворуч від вузької дороги й швидко його наздоганяли. Одного звали Формаліст, а другого Лицемір. Отож, як я сказав, вони підійшли до нього, і він почав з ними таку розмову.

Християнин: Панове, звідки ви і куди йдете?

Формаліст і Лицемір: Ми народилися в країні Марнослав’я і йдемо по хвалу на гору Сіон.

Християнин: Чому ж ви не ввійшли брамою, що стоїть на початку дороги? Хіба ви не знаєте, що написано: «Хто не ввіходить дверима в кошару, а перелазить де инде, той злодїй і розбійник?» Йоана 10:1.

Формаліст і Лицемір: Вони сказали, що йти до брами, аби ввійти, всі їхні земляки вважають надто великим обходом; тому звичай у них — зрізати дорогу й перелазити через мур, як оце зробили й вони.

Християнин: Та чи не вважатиметься це провиною перед Господарем міста, до якого ми прямуємо, — отак порушувати Його об’явлену волю?

Формаліст і Лицемір: Вони сказали йому, що про це йому нема чого сушити собі голову: бо на те, що вони роблять, у них є звичай, і вони могли б, коли треба, навести свідчення, що засвідчить його більш ніж за тисячу років.

Християнин: Але, сказав Християнин, чи встоїте ви на суді?

Формаліст і Лицемір: Вони сказали йому, що звичай, який існує так довго — понад тисячу років, — безсторонній суддя, без сумніву, визнає тепер за законний; а крім того, казали вони, якщо ми вже на дорозі, то яка різниця, як ми на неї потрапили? Якщо ми на ній, то ми на ній: ти ж тільки на дорозі, ти, що, як ми бачимо, ввійшов брамою; і ми теж на дорозі, ми, що перевалилися через мур: то чим же твоє становище краще за наше?

Християнин: Я ходжу за правилом мого Учителя, а ви — за грубими витівками вашої уяви. Господар дороги вже вважає вас злодіями, тож я сумніваюся, що наприкінці дороги вас визнають за чесних людей. Ви входите самі, без Його вказівки, і вийдете самі, без Його милості.

На це вони мало що йому відповіли; тільки сказали, щоб він дбав про себе. Потім я бачив, що вони пішли далі, кожен своєю дорогою, не надто розмовляючи між собою, хіба що ці двоє сказали Християнинові, що закони й постанови вони, без сумніву, виконуватимуть так само сумлінно, як і він. Тому, казали вони, ми не бачимо, чим ти від нас відрізняєшся, хіба що вбранням, яке на тобі і яке, як ми гадаємо, дав тобі хтось із твоїх сусідів, щоб прикрити сором твоєї наготи.

Християнин: Законами й постановами ви не спасетеся, бо ви не ввійшли дверима. Галат 2:16. А щодо цього вбрання, що на мені, то дав мені його Господар того місця, куди я йду; і дав, як ви й кажете, щоб прикрити мою наготу. І я приймаю його як знак Його доброти до мене; бо до того я не мав нічого, крім лахміття. А ще я ось чим утішаю себе в дорозі. Певно ж, думаю я, коли я прийду до брами міста, Господар його визнає мене за свого, бо на мені Його вбрання — вбрання, яке Він дав мені даром того дня, коли зняв з мене лахміття. До того ж я маю на чолі знак, якого ви, може, й не помітили: його поставив там один із найближчих друзів мого Господа того дня, коли тягар спав з моїх плечей. Скажу вам іще, що тоді ж мені дали запечатаний сувій, щоб я втішався, читаючи його в дорозі; і мені звеліли віддати його біля небесної брами на знак того, що я напевно ввійду туди слідом за ним. А всього цього, боюся, вам бракує, і бракує тому, що ви не ввійшли брамою.

На це вони нічого йому не відповіли; тільки перезирнулися й засміялися. Потім я бачив, що вони всі пішли далі, тільки Християнин ішов попереду і ні з ким уже не розмовляв, окрім себе самого, і то часом зітхаючи, а часом утішено; а ще він часто читав сувій, що дав йому один із Сяючих, і це його підкріплювало.

Тоді я побачив, що вони всі йшли далі, аж поки не дійшли до підніжжя пагорба Трудність, біля якого било джерело. Там же були ще дві дороги, окрім тієї, що вела прямо від брами: одна звертала ліворуч, а друга праворуч, біля підніжжя пагорба; а вузька дорога вела просто вгору на пагорб, і підйом по схилу пагорба зветься Трудність. Християнин тепер підійшов до джерела, Ісаїї 49:10, напився з нього, щоб підкріпитися, а тоді почав підійматися на пагорб, кажучи:

«Хоч пагорб і високий, я прагну на нього зійти;

Трудність мене не зіб’є з мети;

Бо бачу: шлях до життя пролягає тут;

Тож, серце, бадьорись: ні втома, ні страх хай нас не беруть.

Ліпше правою йти, хоч важкою, дорогою,

Ніж кривою, хоч легкою, що кінчається бідою.»

Ті двоє теж дійшли до підніжжя пагорба. Але коли вони побачили, що пагорб крутий і високий і що є ще дві інші дороги, та ще й гадаючи, що ці дві дороги, може, знову зійдуться по той бік пагорба з тією, якою пішов угору Християнин, — то й вирішили піти тими дорогами. А одна з тих доріг звалася Небезпека, а друга Погибель. Отож один пішов дорогою, що зветься Небезпека, і вона завела його у великий ліс; а другий пішов просто дорогою до Погибелі, і вона завела його в широке поле, повне темних гір, де він спіткнувся, упав і більше не підвівся.

Тоді я поглянув услід Християнинові, щоб побачити, як він піднімається на пагорб, і помітив, що він перейшов з бігу на крок, а з кроку — на те, що дерся навкарачки, на руках і колінах, такий крутий був той схил. А приблизно на півдорозі до вершини була приємна альтанка, яку збудував Господар пагорба для відпочинку втомлених подорожніх. Туди Християнин і дістався й сів там перепочити; тоді витяг свій сувій з-за пазухи й читав його собі на втіху; а ще знову взявся роздивлятися вбрання, або одежу, що дали йому, коли він стояв біля хреста. Так він тішився якийсь час, а тоді врешті задрімав, а там і міцно заснув, і сон затримав його на тому місці майже до ночі; і уві сні сувій випав у нього з руки. І коли він спав, підійшов до нього хтось і розбудив його, кажучи: «Йди, лїнивий, до мурашки, приглянься її дїланню, й навчись розуму». Приповісток 6:6. І тут Християнин раптом схопився і поспішив своєю дорогою, і йшов швидко, аж поки не дійшов до вершини пагорба.

Коли ж він вибрався на вершину пагорба, назустріч йому щодуху прибігли двоє чоловіків; одного звали Боязкий, а другого Недовірливий; і Християнин сказав їм: Панове, що сталося? Ви біжите не в той бік. Боязкий відповів, що вони йшли до міста Сіон і вже подолали те важке місце; але, сказав він, що далі ми йдемо, то більше небезпек зустрічаємо; тому ми повернули й ідемо назад.

Так, сказав Недовірливий, бо просто перед нами на дорозі лежить пара левів, чи сплять, чи не сплять — не знаємо; і ми не могли думати інакше, як те, що, коли підійдемо близько, вони враз розірвуть нас на шматки.

Християнин: Тоді сказав Християнин: Ви мене лякаєте; але куди ж мені втекти, щоб бути в безпеці? Якщо я повернуся до своєї країни, то вона приготована для вогню й сірки, і я там напевно загину; якщо ж зможу дійти до Небесного Міста, то там я певно буду в безпеці: мушу ризикнути. Повернутися назад — це тільки смерть; іти вперед — це страх смерті, а за ним вічне життя: я таки піду вперед. Тож Недовірливий і Боязкий побігли вниз з пагорба, а Християнин пішов своєю дорогою. Але, знову подумавши про те, що почув від цих людей, він помацав за пазухою, шукаючи свого сувою, щоб почитати його й утішитися; помацав — і не знайшов. Тоді Християнин опинився у великій скруті й не знав, що робити; бо не мав того, що завжди давало йому полегшу, і того, що мало бути його перепусткою до Небесного Міста. Тут він дуже збентежився й не знав, що робити. Нарешті він згадав, що спав в альтанці, яка стоїть на схилі пагорба; і, впавши на коліна, попросив у Бога прощення за той нерозумний вчинок, а тоді пішов назад шукати свого сувою. Але хто зможе як слід описати смуток Християнинового серця на всьому зворотному шляху? Часом він зітхав, часом плакав, а часто картав себе за те, що був такий нерозумний і заснув у тому місці, яке було поставлене лише для короткого перепочинку від утоми. Так він ішов назад, пильно оглядаючи все обабіч, усю дорогу, чи не пощастить, бува, знайти свій сувій, що стільки разів був йому втіхою в дорозі. Так ішов він, аж поки знову не побачив альтанку, де сидів і спав; але цей вид іще більше роз’ятрив його смуток, бо знову, зовсім свіжо, нагадав йому про його лихий сон. Одкриттє 2:4; 1 Солунян 5:6-8. Тож він ішов далі, оплакуючи свій гріховний сон і кажучи: Окаянний я чоловік, що заснув серед дня! що заснув посеред труднощів! що так догодив тілу, аби той спочинок, який Господар пагорба поставив лише для підкріплення духу пілігримів, обернути на вигоду моєму тілу! Скільки кроків я ступив марно! Так сталося з Ізраїлем: за свій гріх вони були послані назад дорогою до Червоного моря; і мені доводиться зі смутком ступати тими кроками, якими я міг би ступати з радістю, коли б не цей гріховний сон. Як далеко я міг би вже бути в дорозі! Мені доводиться тричі проходити тими кроками, якими досить було пройти лише раз; ба навіть тепер, мабуть, ніч застане мене в дорозі, бо день уже майже минув. О, якби я не спав!

Тим часом він знову дійшов до альтанки, де якийсь час сидів і плакав; але нарешті (як Провидіння судило,) сумно глянувши під лаву, він побачив там свій сувій, який, тремтячи, поспіхом схопив і сховав за пазуху. Але хто розповість, як зрадів цей чоловік, коли знову мав свій сувій? Бо цей сувій був запорукою його життя і того, що його приймуть у жаданій пристані. Тож він сховав його за пазуху, подякував Богові, що Він скерував його погляд на місце, де той лежав, і з радістю та слізьми знову вирушив у дорогу. Але ж як моторно він пішов угору рештою пагорба! Та ще перш ніж він вибрався нагору, сонце зайшло над Християнином; і це знову нагадало йому марноту його сну; і так він знову почав побиватися над собою: О ти, гріховний сне! Через тебе ніч, мабуть, застане мене в дорозі! Мені доведеться йти без сонця, темрява вкриє стежку моїх ніг, і я чутиму голоси моторошних звірів — через мій гріховний сон! Тепер він згадав і те, що розповідали йому Недовірливий і Боязкий, — як вони злякалися, побачивши левів. Тоді Християнин знову сказав собі: Ці звірі вночі никають у пошуках здобичі; і коли вони зустрінуть мене в темряві, як мені від них ухилитися? як мені уникнути, щоб вони мене не розірвали на шматки? Так він ішов своєю дорогою. Але поки він оплакував свою нещасну помилку, то підвів очі — і ось перед ним стояв дуже величний палац, що звався Прекрасний, і стояв він при самій битій дорозі.

Тож я бачив у своєму сні, що він поспішив і пішов уперед, щоб, коли можливо, дістати там нічліг. Та не встиг він пройти далеко, як увійшов у дуже вузький прохід, десь за фурлонг від сторожки Воротаря, і, пильно вдивляючись поперед себе, побачив на дорозі двох левів. Ось, подумав він, я бачу ті небезпеки, що прогнали назад Недовірливого й Боязкого. (Леви були на ланцюгах, але він ланцюгів не бачив.) Тоді він злякався й сам подумав повернути назад слідом за ними; бо думав, що перед ним нічого немає, крім смерті. Але Воротар у сторожці, якого звуть Пильний, помітивши, що Християнин зупинився, наче хоче повернути назад, гукнув до нього: Невже твоя сила така мала? Марка 4:40. Не бійся левів, бо вони на ланцюгах і поставлені тут, щоб випробувати віру, де вона є, і виявити тих, хто її не має: тримайся середини стежки, і ніякої шкоди тобі не буде.

Тоді я бачив, що він пішов далі, тремтячи від страху перед левами, але пильно зважаючи на вказівки Воротаря; він чув, як вони ревуть, але вони не заподіяли йому ніякої шкоди. Тоді він сплеснув у долоні й ішов, аж поки не прийшов і не став перед брамою, де був Воротар. Тоді Християнин сказав Воротареві: Пане, що це за дім? і чи можна мені тут переночувати? Воротар відповів: Цей дім збудував Господар пагорба, і збудував його для відпочинку й безпеки пілігримів. Воротар також запитав, звідки він і куди йде.

Християнин: Я прийшов з Міста Погибелі й іду на гору Сіон; але що сонце вже зайшло, то хотів би, коли можна, переночувати тут.

Воротар: Як тебе звати?

Християнин: Тепер моє ім’я Християнин, а спершу мене звали Безблагодатний: я походжу з роду Яфета, якого Бог схилить оселитися в наметах Сима. 1 Мойсея 9:27.

Воротар: Але як же сталося, що ти приходиш так пізно? Сонце вже зайшло.

Християнин: Я був би тут раніше, та, окаянний я чоловік, заснув в альтанці, що стоїть на схилі пагорба! Ба більше, я й попри те був би тут набагато раніше, але уві сні я загубив своє свідоцтво і прийшов без нього на вершину пагорба; а тоді, помацавши, де воно, й не знайшовши, мусив зі смутком у серці вертатися на те місце, де спав, і там його знайшов; і ось тепер я прийшов.

Воротар: Що ж, я покличу одну з дівиць цього місця, і вона, якщо їй сподобається твоя розмова, введе тебе до решти родини, як велять правила дому. Тож Пильний, Воротар, подзвонив у дзвоник, і на його звук із дверей дому вийшла статечна й вродлива дівчина на ім’я Розсудливість і спитала, навіщо її кликали.

Воротар відповів: Цей чоловік іде з Міста Погибелі до гори Сіон; але він утомився, і ніч застала його в дорозі, тож він спитав мене, чи можна йому переночувати тут сьогодні; і я сказав йому, що покличу тебе, а ти, поговоривши з ним, учиниш так, як тобі видасться за добре, згідно з законом дому.

Тоді вона спитала його, звідки він і куди йде; і він розповів їй. Спитала вона його також, як він потрапив на цю дорогу; і він розповів їй. Потім вона спитала, що він бачив і що зустрів на дорозі, і він розповів їй. А наостанок спитала, як його звати. І він сказав: Християнин; і я тим більше бажаю переночувати тут сьогодні, що, наскільки я розумію, це місце збудував Господар пагорба для відпочинку й безпеки пілігримів. Тоді вона всміхнулася, але в очах її стояли сльози; і, помовчавши трохи, сказала: Я покличу ще двох чи трьох із родини. І вона підбігла до дверей і покликала Обачність, Побожність і Милосердя, а ті, ще трохи поговоривши з ним, прийняли його до родини; і багато хто з них, зустрівши його на порозі дому, казали: Увійди, благословенний од Господа; цей дім збудував Господар пагорба саме для того, щоб приймати в ньому таких пілігримів. Тоді він схилив голову й пішов за ними в дім. Коли ж він увійшов і сів, вони дали йому напитися і домовилися між собою, що, поки не готова вечеря, дехто з них поведе з Християнином окрему розмову, щоб якнайкраще використати час; і вони призначили для розмови з ним Побожність, Обачність і Милосердя; і ось як вони почали.

Побожність: Ну ж бо, добрий Християнине, коли вже ми були такі прихильні до вас, що прийняли вас цієї ночі в наш дім, то поговорімо з вами — може, й самі від того станемо кращими — про все, що сталося з вами у вашій мандрівці.

Християнин: Дуже охоче; і я радий, що ви так прихильно налаштовані.

Побожність: Що спонукало вас спочатку взятися за життя пілігрима?

Християнин: Мене вигнав із рідного краю страшний звук, що лунав у моїх вухах, а саме: що мене неминуче спіткає погибель, якщо я лишуся там, де був.

Побожність: А як сталося, що ви вийшли зі свого краю саме цією дорогою?

Християнин: Так Бог захотів; бо коли я був у страху перед погибеллю, то не знав, куди йти; але випадком прийшов до мене, саме до мене, коли я тремтів і плакав, чоловік на ім’я Євангеліст, і він скерував мене до Тісної Брами, якої я інакше ніколи б не знайшов, і так вивів мене на дорогу, що привела мене просто до цього дому.

Побожність: А хіба ви не заходили до дому Тлумача?

Християнин: Так, і бачив там таке, що пам’ятатиму, доки живу, особливо три речі: як Христос, наперекір сатані, підтримує Своє діло благодаті в серці; як той чоловік догрішився до того, що зовсім утратив надію на Божу милість; а ще сон того, кому снилося, що настав день суду.

Побожність: То ви чули, як він розповідав свій сон?

Християнин: Так, і страшний, як на мене, був той сон; серце в мене боліло, поки він розповідав, але все ж я радий, що почув його.

Побожність: Чи це все, що ви бачили в домі Тлумача?

Християнин: Ні; він узяв мене й повів туди, де показав мені величний палац, і як ті, що були в ньому, зодягнені в золото; і як прийшов один відважний чоловік і прорубав собі дорогу крізь озброєних людей, що стояли при дверях, щоб його не впустити; і як його запросили ввійти й здобути вічну славу. Мені здавалося, що від тих речей моє серце аж у захваті. Я лишився б у домі того доброго чоловіка на цілий рік, якби не знав, що мені йти ще далі.

Побожність: А що ще ви бачили в дорозі?

Християнин: Бачив? Ну, я пройшов зовсім трохи далі й побачив Того, Хто, як мені здалося, висів, спливаючи кров’ю, на дереві; і сам вигляд Його зробив так, що тягар упав із моєї спини; бо я стогнав під дуже важким тягарем, а тоді він звалився з мене. Дивно це було для мене, бо ніколи раніше я не бачив такого; так, і поки я стояв і дивився вгору (бо тоді я не міг не дивитися), до мене підійшли троє Сяючих. Один із них засвідчив, що гріхи мої мені прощено; другий зняв із мене лахміття і дав мені цей гаптований одяг, який ви бачите; а третій поклав знак, який ви бачите на моєму чолі, і дав мені цей запечатаний сувій (і при цьому він вийняв його з-за пазухи).

Побожність: Але ви бачили й більше, чи не так?

Християнин: Те, що я вам розповів, було найкраще; та бачив я й дещо інше, а саме: я бачив трьох чоловіків, Простака, Лінивця і Зухвальця, що спали трохи осторонь дороги, коли я йшов, із кайданами на ногах; та чи думаєте ви, що я зміг їх розбудити? Бачив я також, як Формаліст і Лицемір перелізли через стіну, щоб іти, як вони вдавали, до Сіону; але вони швидко заблукали, як я сам їм і казав, та вони не повірили. Але найважче мені було вибратися на цей пагорб, і так само важко пройти повз левині пащі; і, правду кажучи, якби не той добрий чоловік, воротар, що стоїть біля брами, то не знаю, чи не повернувся б я зрештою назад; але дякую Богові, що я тут, і дякую вам, що прийняли мене.

Тоді Обачність вирішила поставити йому кілька запитань і попросила його відповісти на них.

Обачність: Чи не думаєте ви часом про край, з якого прийшли?

Християнин: Думаю, але з великим соромом і відразою. Справді, якби я пам’ятав той край, з якого вийшов, то мав би нагоду вернутися; але тепер я прагну кращого, тобто небесного. Євреїв 11:15,16.

Обачність: Чи не несете ви з собою й досі щось із того, з чим тоді мали справу?

Християнин: Несу, але дуже проти своєї волі; особливо мої внутрішні й тілесні помисли, якими тішилися всі мої земляки, так само як і я. Та тепер усе це — моє горе; і якби я міг вибирати сам, то вибрав би ніколи більше про те не думати; але коли я хочу робити найкраще, то найгірше при мені. Римлян 7:15, 21.

Обачність: Чи не буває з вами часом так, ніби те, що іншим разом вас бентежить, переможене?

Християнин: Буває, але рідко; зате ті години, коли таке зі мною стається, для мене золоті.

Обачність: А чи можете ви пригадати, чим саме досягаєте того, що ваші прикрощі часом ніби переможені?

Християнин: Так: коли я думаю про те, що бачив біля хреста, — це допомагає; і коли дивлюся на свій гаптований одяг, — це допомагає; і коли заглядаю в сувій, що ношу за пазухою, — це допомагає; і коли мої думки розпалюються про те, куди я йду, — це допомагає.

Обачність: А що ж то так вабить вас іти до гори Сіон?

Християнин: Та ж там я сподіваюся побачити живим Того, Хто висів мертвий на хресті; і там я сподіваюся позбутися всього, що й досі в мені мене гнітить; там, кажуть, немає смерті, Ісаїї 25:8; Одкриттє 21:4; і там я житиму в такому товаристві, яке мені наймиліше. Бо, правду кажучи, я люблю Його, бо Він зняв із мене мій тягар; і я втомився від своєї внутрішньої недуги. Я хотів би бути там, де вже не помру, і з тим товариством, що безнастанно вигукує: Сьвят, сьвят, сьвят.

Тоді Милосердя сказало Християнинові: Чи маєте ви родину? Чи ви одружений?

Християнин: Маю дружину й четверо малих дітей.

Милосердя: А чому ж ви не взяли їх із собою?

Християнин: Тут Християнин заплакав і сказав: О, як охоче я зробив би це! Але всі вони були рішуче проти того, щоб я вирушав у мандрівку.

Милосердя: Але вам слід було поговорити з ними й постаратися показати їм, яка небезпека лишатися позаду.

Християнин: Я так і робив; і розповів їм також, що Бог показав мені про погибель нашого міста; але я здавався їм, наче жартую, і вони не повірили мені. 1 Мойсея 19:14.

Милосердя: А чи молилися ви Богові, щоб Він благословив вашу пораду їм?

Християнин: Так, і то з великим почуттям; бо, самі розумієте, дружина й бідні мої діти були мені дуже дорогі.

Милосердя: А чи розповідали ви їм про власну скорботу й страх погибелі? Бо, гадаю, ви досить ясно бачили ту погибель.

Християнин: Так, знову, і знову, і знову. Вони могли бачити мої страхи й на моєму обличчі, і в моїх сльозах, і в тому, як я тремтів, передчуваючи суд, що навис над нашими головами; але все це не змогло переконати їх піти зі мною.

Милосердя: А що ж вони могли сказати на своє виправдання, чому не пішли?

Християнин: Та ж дружина моя боялася втратити цей світ, а діти віддавалися нерозумним розвагам юності; тож, чи через одне, чи через інше, вони лишили мене мандрувати отак самотою.

Милосердя: А чи не гасили ви своїм марним життям усього, що словами казали їм, щоб умовити їх піти з вами?

Християнин: Справді, не можу похвалити свого життя, бо знаю за собою багато хиб у ньому. Знаю також, що людина своєю поведінкою може швидко зруйнувати те, що доказами чи вмовлянням силкується прищепити іншим для їхнього ж добра. Та ось що можу сказати: я дуже остерігався дати їм привід якимсь непристойним учинком відвернутися від мандрівки. Так, саме через це вони казали мені, що я надто прискіпливий і що відмовляю собі (заради них) у речах, у яких вони не бачили нічого поганого. Ба більше, думаю, можу сказати: якщо те, що вони бачили в мені, їм і заважало, то це була моя велика чутливість до того, щоб не згрішити проти Бога чи не вчинити якоїсь кривди ближньому.

Милосердя: Справді, Каїн ненавидів свого брата, бо його власні діла були лихі, а братові праведні, 1 Йоана, 3:12; і якщо ваша дружина й діти ображалися на вас за це, то тим самим вони показують, що непримиренні до добра; ти врятував душу твою від їхньої крові. Езекиїла 3:19.

І бачив я у своєму сні, що так вони сиділи й розмовляли, аж поки не приготували вечерю. А коли все приготували, сіли їсти. Стіл же був заставлений ситими стравами й добре очищеним вином; і вся їхня розмова за столом була про Господаря пагорба, а саме: про те, що Він учинив, і для чого Він учинив те, що вчинив, і чому Він збудував той дім; і з того, що вони казали, я зрозумів, що Він був великим воїном і, звівши бій, убив того, що має державу смерти, Євреїв 2:14,15; але не без великої небезпеки для Себе, і через це я полюбив Його ще більше.

Бо, як вони казали і як я вірю, сказав Християнин, Він зробив це ціною великої крові. Але славу благодаті всьому, що Він робив, надавало те, що Він робив це з чистої любові до Своєї країни. А ще були там деякі з домашніх, що казали, ніби бачилися й розмовляли з Ним уже після того, як Він помер на хресті; і вони засвідчили, що чули з Його власних уст, що Він такий любитель бідних пілігримів, що подібного не знайти від сходу до заходу. Вони навели ще й приклад на підтвердження своїх слів, а саме: що Він зрікся Своєї слави, щоб зробити це для бідних; і що вони чули, як Він казав і запевняв, що не житиме на горі Сіон Сам. Казали вони ще, що багатьох пілігримів Він зробив князями, хоча від природи вони були народжені жебраками, і походили вони з гноїща. 1 Самуїлова 2:8; Псальма 113:7.

Так вони розмовляли між собою до пізньої ночі; і, доручивши себе під охорону свого Господа, пішли на спочинок. Пілігрима вони поклали у просторій горішній світлиці, вікно якої виходило на схід сонця. Світлиця та звалася Мир, і він спав у ній до світанку, а тоді прокинувся і заспівав:

«Де я тепер? Чи це Ісус так дбає

Й любов’ю пілігримів огортає,

Що так подбав, щоб я прощеним став

І вже по сусідству з небом проживав!»

Тож уранці всі вони встали; і, ще трохи поговоривши, сказали йому, що він не піде, доки вони не покажуть йому рідкісних речей того місця. І спершу повели його до книгозбірні, де показали йому записи найглибшої давнини; у яких, наскільки я пам’ятаю свій сон, показали йому родовід Господаря пагорба: що Він Син Стародавнього днями і походить від вічного народження. Тут також докладніше були записані діла, які Він учинив, і імена багатьох сотень тих, кого Він узяв до Себе на службу; і як Він оселив їх у таких оселях, що їх не можуть зруйнувати ні довгота днів, ні занепад природи.

Потім вони прочитали йому про деякі славні діла, що їх учинили деякі з Його слуг: як вони побивали царства, робили правду, одержували обітування, загороджували пащі левам, гасили силу огняну, втїкали від гострого меча, робились потужними від немочи, бували міцні в бою, обертали в ростїч полки чужоземцїв. Євреїв 11:33,34.

Потім вони прочитали ще іншу частину записів дому, де було показано, як охоче їхній Господь приймає до Своєї ласки будь-кого, навіть будь-кого, хоч би ті колись і завдали великих образ Його особі та Його справам. Тут були також різні інші історії про багато інших славних речей, і все це Християнин оглянув; і про давнє, і про нове, разом із пророцтвами й передреченнями того, що неодмінно збудеться, на жах і подив ворогам і на втіху й розраду пілігримам.

Наступного дня вони взяли його й повели до зброярні, де показали йому всіляке спорядження, яке їхній Господь приготував для пілігримів: меч, щит, шолом, панцир, усяку молитву і взуття, що не зношується. І було тут його досить, щоб спорядити на службу їхньому Господові стільки людей, скільки на небі зір.

Показали вони йому також деякі знаряддя, якими дехто з Його слуг чинив дивовижні речі. Показали йому Мойсеїв жезл; молот і кілок, якими Яіл убила Сісеру; глеки, сурми й світильники, якими Гедеон обернув на втечу війська Мідіяну. Потім показали йому остень для волів, яким Шамгар убив шістсот чоловік. Показали йому також щелепу, якою Самсон чинив такі могутні подвиги. Показали йому, крім того, пращу й камінь, якими Давид убив Голіята з Ґату; а також меч, яким їхній Господь уб’є людину гріха в той день, коли вона підніметься на здобич. Показали йому, крім того, ще багато чудових речей, якими Християнин дуже тішився. Після цього вони знову пішли на спочинок.

Тоді я бачив у своєму сні, що назавтра він устав, щоб іти далі, але вони попросили його залишитися ще й до наступного дня; а тоді, казали вони, коли день буде ясний, покажемо вам Чудові Гори; і це, казали вони, ще додасть йому втіхи, бо вони ближче до бажаної пристані, ніж те місце, де він був тепер; тож він погодився й залишився. Коли настав ранок, вони вивели його на дах дому й звеліли подивитися на південь. Він подивився — і ось далеко-далеко побачив найчарівніший гірський край, прикрашений лісами, виноградниками, всілякими плодами, а ще квітами, джерелами й струмками, — дуже любо було глянути. Ісаїї 33:16,17. Тоді він спитав, як зветься той край. Вони сказали, що це Еммануїлова Земля; і вона, казали вони, так само спільна для всіх пілігримів і відкрита для них, як і цей пагорб. І коли ти прийдеш туди, то звідти зможеш побачити аж до брами Небесного Міста, як покажуть тобі пастухи, що там живуть.

Тепер він задумав вирушати, і вони на те погодилися. Але спершу, сказали вони, ходімо знову до зброярні. Так вони й зробили; і коли він прийшов туди, вони спорядили його з голови до ніг випробуваним обладунком, на випадок, якщо в дорозі на нього нападуть. Тож, отак спорядившись, він вийшов зі своїми друзями до брами; і там спитав Воротаря, чи не бачив він, щоб повз проходив якийсь пілігрим. Воротар відповів: Так.

Християнин: Скажи, будь ласка, чи ти знаєш його? — спитав він.

Воротар: Я спитав, як його звати, і він сказав мені, що Вірний.

Християнин: О, — сказав Християнин, — я знаю його; він мій земляк, мій близький сусід; він родом звідти, де я народився. Як ти думаєш, наскільки він попереду?

Воротар: Він уже, мабуть, спустився з пагорба.

Християнин: Що ж, — сказав Християнин, — добрий Воротарю, Господь з тобою, і нехай Він щедро примножить усі твої благословення за доброту, яку ти мені виявив.