П’ятий етап

Тож я бачив у своєму сні, що вони йшли вперед, аж поки не дійшли до вершини пагорба; і тут Побожність, щось згадавши, вигукнула: Ой лишенько, я ж забула те, що хотіла подарувати Християні та її супутникам! Піду назад і принесу. І вона побігла й принесла. Поки її не було, Християні здалося, що в гаю, трохи віддалік праворуч, вона чує напрочуд мелодійний спів, і слова були приблизно такі:

«Усе життя Твоя ласка

Так щедро сяє наді мною,

Що в домі Твоїм повіки

Житло своє знайду з Тобою.»

І, прислухаючись далі, вона почула, як їй здалося, що хтось інший відповідає на це:

«Чому? Бо Господь наш Бог — благий,

Його милість тверда повіки;

Його правда завжди незрушно стояла,

І з роду в рід стоятиме навіки.»

Тоді Християна спитала Обачність, хто це виводить такі дивовижні мелодії. Пісень 2:11,12. Це, — відповіла та, — наші тутешні птахи: вони співають ці мелодії нечасто, хіба що навесні, коли з’являються квіти й сонце гріє тепло, — тоді їх можна слухати цілісінький день. Я часто, — сказала вона, — виходжу їх послухати; а часом ми й приручаємо їх і тримаємо в домі. Вони нам дуже гарне товариство, коли нам сумно; до того ж вони роблять ліси, гаї та безлюдні місця такими, де хочеться бути.

Тим часом повернулася Побожність. І сказала Християні: Поглянь, я принесла тобі план усього, що ти бачила в нашому домі; дивися на нього, коли помітиш, що стаєш забудькуватою, і знову пригадуй усе це собі на повчання й розраду.

Тепер вони почали спускатися з пагорба в Долину Приниження. Пагорб був крутий, а дорога слизька; але вони йшли дуже обережно, тож спустилися цілком благополучно. Коли вони були вже в долині, Побожність сказала Християні: Ось місце, де Християнин, твій чоловік, зустрівся з мерзенним дияволом Аполліоном і де між ними був той жахливий бій; певна, ти не могла про нього не чути. Але будь відважна: доки маєте тут пана Великосерда за провідника й проводиря, ми сподіваємося, вам поведеться краще. І коли ці дві доручили пілігримів опіці їхнього провідника, він рушив уперед, а вони — за ним.

Пан Великосерд: Тоді пан Великосерд сказав: Нам нема чого так боятися цієї долини, бо тут ніщо нам не зашкодить, хіба що ми самі собі те накличемо. Правда, Християнин тут зустрівся з Аполліоном і мав із ним тяжку битву; але та сутичка була плодом тих послизів, яких він зазнав, спускаючись із пагорба: бо хто там посковзнеться, той мусить чекати бою тут. Ось чому ця долина й набула такої лихої слави. Бо простий люд, почувши, що з кимось у такому-то місці сталося щось страшне, гадає, що там водиться якийсь мерзенний біс чи нечистий дух; а тим часом, на жаль, таке спіткає людей там як плід їхніх же вчинків. Ця Долина Приниження сама по собі така ж родюча, як будь-яке місце, над яким пролітає ворона; і я переконаний: якби нам пощастило натрапити, ми, мабуть, знайшли б десь тут щось таке, що пояснило б, чому Християнинові так тяжко довелося в цьому місці.

Тоді Яків сказав матері: Дивись, онде стоїть стовп, і схоже, на ньому щось написано; ходімо подивимося, що там. Вони підійшли й знайшли там напис: «Нехай послизи Християнина до того, як він сюди прийшов, і битви, які він тут мав, будуть осторогою для тих, хто йде слідом». От бачите, — сказав їхній провідник, — хіба я не казав вам, що десь тут є щось, що натякне на причину, чому Християнинові так тяжко довелося в цьому місці? Потім, обернувшись до Християни, він сказав: Це не більша ганьба для Християнина, ніж для будь-кого іншого, кому випала така доля. Бо на цей пагорб легше підніматися, ніж спускатися, а таке можна сказати лише про небагато пагорбів у всіх цих краях світу. Але облишмо цього доброго чоловіка: він спочиває; до того ж він здобув славну перемогу над своїм ворогом. Нехай дасть Той, Хто живе вгорі, щоб і нам, коли прийде наше випробування, повелося не гірше, ніж йому.

Та повернімося до цієї Долини Приниження. Це найкращий і найродючіший клапоть землі в усіх тих краях. Земля тут масна і, як бачите, здебільшого самі луки; і якби хтось прийшов сюди влітку, як оце ми тепер, нічого про неї раніше не знаючи, і якби він ще й тішився тим, що бачать його очі, то побачив би те, що його звеселило б. Гляньте, яка зелена ця долина, і як прикрашена лілеями. Пісень 2:1. Я знав багатьох трудящих людей, що набули в цій Долині Приниження доброго статку; бо Бог гордим противить ся, смирним же дає благодать. Якова 4:6; 1 Петра 5:5. Справді, це дуже родючий ґрунт, і родить він повними жменями. Дехто навіть бажав, щоб найкоротша дорога до дому їхнього Отця пролягала тут, аби більше не мучитися, переходячи пагорби чи гори; але дорога є дорога, і годі про це.

І от, коли вони йшли й розмовляли, то побачили хлопчика, що пас батькових овець. Хлопчик був у дуже вбогій одежі, але мав свіже й миловиде обличчя; і, сидячи сам-один, він співав. Слухайте, — сказав пан Великосерд, — що співає пастушок. Вони прислухалися, а він співав:

«Хто вже внизу — не боїться впасти,

Хто низько — гордощів не знає;

Хто смирний — той повік у Бозі

Проводиря собі має.

Я вдоволений тим, що маю,

Мало того чи багато;

І, Господи, вдоволення благаю,

Бо Ти рятуєш таких.

Достаток для таких — тягар,

Хто йде у мандри прочанські;

Тут трохи, а там — блаженства дар:

Оце найкраще з віку в вік.»

Тоді провідник сказав: Чуєте його? Смію сказати, що цей хлопчик живе веселіше й носить у грудях більше того зілля, що зветься серцевою втіхою, ніж той, хто вбраний у шовк і оксамит. Але повернімося до нашої розмови.

У цій долині наш Господь колись мав Свій заміський дім: Він дуже любив тут бувати. Любив Він і ходити цими луками, бо повітря тут було Йому до вподоби. До того ж тут людина вільна від гамору й від метушні цього життя: усі стани сповнені шуму й сум’яття; тільки Долина Приниження — те тихе й відлюдне місце. Тут ніщо так не заважає людині й не перебиває її роздумів, як це буває деінде. Це долина, якою не ходить ніхто, крім тих, хто любить життя пілігрима. І хоча Християнинові випало тяжке лихо зустріти тут Аполліона й зійтися з ним у запеклій сутичці, та мушу вам сказати, що за давніх часів люди зустрічали тут ангелів, Осії 12:4,5, знаходили тут перли, Маттея 13:46, і в цьому місці знаходили слова життя. Приповісток 8:36.

Чи я казав, що наш Господь мав тут за давніх днів Свій заміський дім і що Він любив тут гуляти? Додам: у цьому місці, і тим людям, що люблять ці землі й ходять ними, Він залишив річний прибуток, який їм вірно виплачуватимуть у певні пори на прожиток у дорозі та для більшої підбадьорливості, щоб ішли далі своєю мандрівкою.

Самуїл: І от, коли вони йшли далі, Самуїл сказав панові Великосердові: Пане, я розумію, що в цій долині мій батько й Аполліон мали свою битву; але де саме був бій? Бо, бачу, ця долина велика.

Пан Великосерд: Твій батько бився з Аполліоном он там, перед нами, у вузькому проході, одразу за Лукою Забуття. І справді, це місце — найнебезпечніше в усіх цих краях. Бо якщо пілігрими колись і зазнають лихого удару, то саме тоді, коли забувають, яких милостей зазнали і які вони їх недостойні. Це також місце, де й іншим довелося скрутно. Але більше про нього — коли ми туди дійдемо; бо я певен, що й досі там лишився або якийсь слід битви, або якийсь пам’ятник, що свідчить, що там справді була така битва.

Милість: Тоді Милість сказала: Мені здається, що в цій долині мені так само добре, як будь-де за всю нашу подорож: це місце, як на мене, пасує до мого духу. Я люблю бувати в таких місцях, де немає гуркоту карет і торохтіння коліс. Здається, тут людина може без великої перешкоди думати про те, хто вона, звідки прийшла, що зробила і до чого покликав її Цар. Тут можна роздумувати, і крушитися серцем, і танути духом, аж поки очі не стануть, як ставки Гесбонські. Пісень 7:4. Ті, хто правдиво йде цією долиною плачу, обертають її на криницю; і дощ, що Бог посилає з неба на тих, хто тут, наповнює також і водойми. Це та долина, звідки Цар дасть також Своїм їхні виноградники; і ті, хто йде нею, співатимуть, як співав Християнин, хоч і зустрів Аполліона. Псальма 84:5-7; Осії 2:15.

Пан Великосерд: Правда, — сказав їхній провідник, — я багато разів проходив цією долиною, і ніколи мені не було краще, ніж тут. Я також був провідником багатьом пілігримам, і вони визнавали те саме. «А ось, на кого я ласкаво спогляну, — каже Цар, — на смирного й сокрушеного духом та й на того, що тремтить перед словом моїм». Ісаїї 66:2.

І ось вони прийшли до місця, де відбулася згадана битва. Тоді провідник сказав Християні, її дітям і Милості: Ось це місце; на цій землі стояв Християнин, а звідти, згори, на нього пішов Аполліон; і гляньте. Ось, гляньте, хіба я не казав вам? Тут на цих каменях і досі є трохи крові твого чоловіка. Подивіться також, як то тут, то там ще видно на цьому місці уламки зламаних стріл Аполліона. Гляньте також, як вони, б’ючись, топтали ногами землю, щоб утриматися кожен на своєму місці; як своїми ударами навідліг вони розколювали на шматки навіть каміння. Воістину, Християнин тут поводився як справжній муж і показав себе таким же дужим, яким міг би бути Геракл, якби він тут був, — навіть сам Геракл. Коли Аполліона було переможено, він відступив до наступної долини, що зветься Долиною Смертної Тіні, до якої ми незабаром дійдемо. Ось, он там стоїть і пам’ятник, на якому вирізьблено цю битву й перемогу Християнина, йому на славу на всі віки. І оскільки він стояв просто при дорозі перед ними, вони підійшли до нього й прочитали напис, який слово в слово був такий:

«Отут колись був дивний бій,

Найдивніший, проте правдивий:

Християнин і Аполліон

Змагались, хто кого здолає.

Муж так хоробро мужем був,

Що мусив ворог утікти;

Про те я, пам’ятник, стою,

Щоб це засвідчити завжди.»

Минувши це місце, вони підійшли до меж Смертної Тіні. Ця долина була довша за ту; до того ж там якнайдивніше водилася всіляка нечисть, як можуть засвідчити багато хто; але ці жінки й діти пройшли нею легше, бо мали денне світло і бо їхнім проводирем був пан Великосерд.

Коли вони входили в цю долину, їм здалося, що вони чують стогін, наче вмирущих людей, — дуже тяжкий стогін. Їм здалося також, що вони чують слова голосіння, наче когось у страшенних муках. Від цього хлопці затремтіли; і жінки також зблідли й помарніли; але провідник звелів їм не падати духом.

Тож вони пройшли трохи далі, і їм здалося, що земля під ними почала хитатися, наче там була якась порожнеча; вони почули також якесь сичання, наче зміїне, але поки що нічого не з’являлося. Тоді хлопці сказали: Хіба ми ще не дійшли до кінця цього сумного місця? Але провідник знову звелів їм бути відважними й добре дивитися під ноги, — щоб, бува, — сказав він, — вас не спіймали в якусь пастку.

І от Якову стало зле; але, гадаю, причиною цього був страх. Тож мати дала йому трохи з тієї пляшечки з настоянкою, яку їй дали в Домі Тлумача, і три пігулки, що приготував пан Умілий, і хлопчик почав оживати. Так вони йшли, аж поки не дійшли десь до середини долини; і тоді Християна сказала: Здається, я бачу он там, на дорозі перед нами, щось таке, якої подоби я ще ніколи не бачила. Тоді Йосип сказав: Мамо, що це? — Щось бридке, дитино; щось бридке, — сказала вона. — Але, мамо, на що воно схоже? — спитав він. — Схоже на не знаю що, — сказала вона; — і ось воно вже зовсім недалеко. Тоді вона сказала: Воно близько.

Що ж, — сказав пан Великосерд, — хто найбільше боїться, тримайтеся ближче до мене. Тож нечистий наближався, а проводир вийшов йому назустріч; але коли той підійшов до нього, то зник з очей у всіх. Тоді вони згадали те, що було сказано якось раніше: «Противте ся ж дияволові, то й утїче од вас». Якова 4:7.

Отож вони пішли далі, трохи підбадьорившись. Але не встигли відійти далеко, як Милість, оглянувшись, побачила, як їй здалося, щось дуже схоже на лева, і воно гналося за ними великими м’якими стрибками; і мало воно глухий ревучий голос; і від кожного його реву луна котилася долиною, а в усіх щеміли серця, крім серця того, хто був їхнім провідником. Тож воно наблизилося, і пан Великосерд перейшов назад, а всіх пілігримів поставив перед собою. Лев також швидко наближався, і пан Великосерд приготувався дати йому бій. 1 Петра 5:8,9. Але коли той побачив, що опір таки буде, то й сам відступив і далі не пішов.

Тоді вони знову рушили, і їхній проводир ішов попереду, аж поки вони не дійшли до місця, де впоперек дороги на всю її ширину було викопано яму; і перш ніж вони встигли приготуватися її перейти, на них упали великий туман і темрява, так що вони нічого не бачили. Тоді пілігрими сказали: Лишенько! Що ж нам тепер робити? Але провідник відповів: Не бійтеся; стійте спокійно й дивіться, який кінець буде покладено й цьому. Тож вони зупинилися там, бо стежку їм було зіпсовано. Тоді їм здалося, що вони ще виразніше чують гамір і метушню ворогів; та й вогонь і дим з ями тепер було набагато легше розгледіти. Тоді Християна сказала Милості: Тепер я бачу, що довелося пережити моєму бідолашному чоловікові. Я багато чула про це місце, але досі ніколи тут не бувала. Бідолаха! Він ішов тут зовсім сам уночі; ніч була йому майже всю дорогу; а ще ці біси кружляли довкола нього, наче хотіли розірвати його на шматки. Багато хто говорив про це; але ніхто не може сказати, що означає Долина Смертної Тіні, поки сам туди не прийде. Журбу душі своєї всяке серце знає, і в радощі його чужому не мішатись. Приповісток 14:10. Бути тут — страшна річ.

Пан Великосерд: Це наче мати торгове діло на водах великих або наче сходити в глибину. Це наче бути в серці моря і наче спускатися до підвалин гір. Тепер здається, ніби земля зі своїми засувами обступила нас навіки. Але хто у темряві, без сьвітла ходить, — нехай вповає на імя Господнє й покладаєсь на Бога свого. Ісаїї 50:10. Що ж до мене, то, як я вже казав вам, я часто проходив цією долиною, і мені бувало куди скрутніше, ніж тепер; і все ж, бачите, я живий. Не хочу хвалитися, бо я не сам собі спаситель; але вірю, що нас буде щасливо визволено. Ходімо, помолімося про світло Тому, Хто може освітити нашу темряву і Хто може погрозити не лише цим, а й усім сатанам у пеклі.

Тож вони кликали й молилися, і Бог послав світло й визволення, бо тепер на їхній дорозі не було вже перешкоди; ні, навіть там, де щойно їх зупиняла яма. Проте вони ще не пройшли долини. Тож ішли далі й натрапили на страшний сморід і гидкі запахи, що їм дуже докучали. Тоді Милість сказала Християні: Тут не так приємно, як біля брами, чи в Тлумача, чи в домі, де ми востаннє ночували.

О, але, — сказав один із хлопців, — не так погано пройти тут, як тут лишитися назавжди; і, наскільки я знаю, одна з причин, чому ми мусимо йти цією дорогою до дому, приготованого для нас, — щоб наш дім був нам іще солодший.

Добре сказано, Самуїле, — мовив провідник, — тепер ти говориш як муж. — Та якщо я колись вийду звідси, — сказав хлопець, — то, думаю, цінуватиму світло й добру дорогу більше, ніж будь-коли в житті. Тоді провідник сказав: Незабаром ми вийдемо.

Тож вони йшли далі, і Йосип сказав: Невже ще не видно кінця цієї долини? Тоді провідник сказав: Дивіться під ноги, бо зараз ми будемо серед пасток. Тож вони дивилися під ноги й ішли далі; але пастки їм дуже дошкуляли. І от, коли вони опинилися серед пасток, то побачили чоловіка, кинутого в рів ліворуч, з тілом, геть пошматованим і роздертим. Тоді провідник сказав: Це такий собі Безпечний, що йшов цією дорогою: він лежить тут уже давно. З ним був такий собі Стережися, коли його схопили й убили, але той вислизнув у них із рук. Ви не уявляєте, скільки людей гине тут довкола, а проте люди такі безглуздо зухвалі, що легковажно вирушають у мандрівку й ідуть без провідника. Бідолашний Християнин! Диво, що він тут уцілів; але його любив його Бог, до того ж і в нього самого було добре серце, інакше він ніколи б цього не зміг.

Тепер вони наближалися до кінця цієї дороги; і якраз там, де Християнин, проходячи, бачив печеру, звідти вийшов Молот, велетень. Цей Молот мав звичай губити молодих пілігримів софістикою; і він назвав Великосерда на ім’я та й сказав йому: Скільки разів тобі забороняли таке робити? Тоді пан Великосерд сказав: Що саме? — Що саме! — мовив велетень. — Ти знаєш що; але я покладу край твоєму ремеслу.

Але, прошу, — сказав пан Великосерд, — перш ніж ми зчепимося, з’ясуймо, за що нам битися. А жінки й діти стояли, тремтячи, і не знали, що робити. Велетень мовив: Ти грабуєш край, і грабуєш найгіршою з крадіжок. — Це лише загальники, — сказав пан Великосерд, — переходь до подробиць, чоловіче.

Тоді велетень сказав: Ти займаєшся ремеслом викрадача людей: збираєш жінок і дітей і відводиш їх у чужу країну, на ослаблення царства мого пана. Але Великосерд відповів: Я слуга Бога небесного; моє діло — схиляти грішників до покаяння. Мені наказано докладати всіх зусиль, щоб обертати чоловіків, жінок і дітей від темряви до сьвітла і від власти сатаниної до Бога; і якщо справді в цьому причина твоєї сварки, то зчепімося, щойно тобі завгодно.

Тоді велетень підступив, і пан Великосерд пішов йому назустріч; і, йдучи, вихопив меча, а велетень мав палицю. І без зайвих слів вони зчепилися, і першим же ударом велетень збив пана Великосерда на одне коліно. Тут жінки й діти скрикнули. Але пан Великосерд, оговтавшись, заходився гатити довкола себе з усієї молодецької сили й поранив велетня в руку. Так він бився цілу годину, і так вони розпалилися, що подих виходив із ніздрів велетня, як пара з киплячого казана.

Тоді вони сіли перепочити; а пан Великосерд вдався до молитви. А жінки й діти весь час, поки тривала битва, тільки зітхали й плакали.

Коли вони перепочили й перевели подих, то обидва знову зчепилися; і пан Великосерд одним ударом звалив велетня на землю. — Ні, стривай, дай мені оговтатися, — мовив той; і пан Великосерд чесно дав йому підвестися. І вони знову взялися до бою, і велетень ледь-ледь не розтрощив панові Великосердові черепа своєю палицею.

Пан Великосерд, побачивши це, кидається на нього в повному запалі духу й пронизує його під п’яте ребро. Тут велетень почав знемагати й уже не міг тримати палиці. Тоді пан Великосерд завдав другого удару й відтяв велетневі голову від плечей. Тоді жінки й діти зраділи, а пан Великосерд також прославив Бога за визволення, яке Він учинив.

Коли це було зроблено, вони спільно поставили стовп, закріпили на ньому велетневу голову й написали під нею літерами, щоб перехожі могли прочитати:

«Хто голову цю носив —

Той пілігримів кривдив;

Він шлях їм заступав, нікого не щадив,

Над усіма знущався;

Аж поки я, Великосерд, не встав

Провідником їм стати;

Аж поки я йому відсіч не дав,

Тому, хто ворогом їм був.»