Четвертий етап

Коли ж вони поїли й попили та ще трохи погомоніли, провідник сказав їм: День минає; коли ваша ласка, збираймося в дорогу. Тож вони встали йти, і хлопчики пішли попереду; але Християна забула взяти з собою свою пляшечку з настоянкою, тож послала свого хлопчика назад по неї. Тоді Милість сказала: Мені здається, це місце втрат: тут Християнин загубив свій сувій, а тут Християна залишила свою пляшечку. Пане, чому так буває? І провідник відповів їй: Причина — сон, або забудькуватість: одні сплять, коли мали б пильнувати, а інші забувають, коли мали б пам’ятати; і саме через це часто на місцях спочинку дехто з пілігримів у дечому лишається в програші. Пілігрими повинні пильнувати й пам’ятати те, що вже одержали, навіть серед найбільших своїх утіх; а що цього не роблять, то часто їхня радість кінчається сльозами, а їхнє сонце — хмарою: свідок тому — історія Християнина на цьому місці.

Коли вони дійшли до місця, де Недовірливий і Боязкий зустріли Християнина, щоб умовити його повернути назад зі страху перед левами, то побачили щось ніби поміст, а перед ним, з боку дороги, широку дошку з написаними на ній віршами, а під ними — пояснення, навіщо на цьому місці поставлено той поміст. Вірші були такі:

«Хто цей поміст узрів — хай стереже

Своє серце і язик;

Бо як ні — то й з ним тут станеться те ж,

Що з декотрими бувало вже.»

Слова під віршами були такі: «Цей поміст збудовано, щоб карати на ньому тих, хто через боязкість чи недовіру злякається йти далі в паломництво. Також на цьому помості і Недовірливому, і Боязкому пропекли язики розпеченим залізом за те, що вони намагалися перешкодити Християнинові в його дорозі.»

Тоді Милість сказала: Це дуже подібне до слова Улюбленого: «Що дасть тобі, і що причинить тобі язик зрадливий? Гострі стріли потужного і тернове угля.» Псальма 120:3,4.

Тож вони йшли далі, аж поки не побачили левів. А пан Великосерд був чоловік дужий, тож лева не боявся; проте коли вони підійшли до місця, де були леви, хлопці, що йшли попереду, тепер раді були сховатися позаду, бо злякалися левів; тож вони відступили й пішли позаду. На це провідник усміхнувся й сказав: Ну що, мої хлопці? Любите йти попереду, коли жодна небезпека не наближається, а як тільки з’являються леви — любите йти позаду?

І от, коли вони йшли далі, пан Великосерд вихопив свого меча, щоб прокласти пілігримам дорогу наперекір левам. Тоді з’явився хтось, хто, видно, взявся стояти за левів, і сказав провідникові пілігримів: Чого ви сюди прийшли? Звали ж того чоловіка Похмурий, або Кровожерний, бо він убивав пілігримів; і був він із роду велетнів.

Пан Великосерд: Тоді провідник пілігримів сказав: Ці жінки й діти йдуть у паломництво, і це та дорога, якою вони мусять іти; і підуть вони нею, наперекір тобі й левам.

Похмурий: Це не їхня дорога, і не підуть вони нею. Я вийшов, щоб заступити їм шлях, і для того стоятиму за левів.

Правду кажучи, через лютість левів і грізну поставу того, хто стояв за них, ця дорога останнім часом була майже безлюдна і вже чи не заросла травою.

Християна: Тоді Християна сказала: Хоч битими шляхами досі ніхто не ходив і хоч подорожні колись мусили обходити манівцями, тепер так не буде, коли встала я, встала я — мати в Ізраїлі. Суддїв 5:6,7.

Похмурий: Тоді він поклявся левами, що буде так; і тому звелів їм звернути вбік, бо проходу їм тут не буде.

Але Великосерд, їхній провідник, першим рушив на Похмурого і так тяжко наліг на нього з мечем, що змусив його відступити.

Похмурий: Тоді той, хто взявся стояти за левів, сказав: Ти вб’єш мене на моїй власній землі?

Пан Великосерд: Це царський шлях, на якому ми стоїмо, і на цьому шляху ти поставив левів; але ці жінки й ці діти, хоч і немічні, пройдуть своєю дорогою наперекір твоїм левам. І з тим він знову завдав йому удару згори і повалив його на коліна. Цим ударом він також розбив йому шолом, а наступним відтяв руку. Тоді велетень заревів так жахливо, що його голос налякав жінок, і все ж вони раді були бачити, як він лежить, розпластавшись на землі. А леви були на ланцюгах, тож самі нічого не могли вдіяти. Тому, коли старий Похмурий, що хотів стояти за них, був мертвий, пан Великосерд сказав пілігримам: Ходіть тепер за мною, і ніякої шкоди від левів вам не буде. Тож вони пішли далі, але жінки тремтіли, проходячи повз них; і хлопці теж мали такий вигляд, ніби от-от помруть; проте всі вони пройшли без жодної більше шкоди.

І от, коли вони побачили сторожку Воротаря, то невдовзі до неї дійшли; а поспішали вони туди після цього тим більше, що мандрувати там уночі небезпечно. Тож коли вони підійшли до брами, провідник постукав, і Воротар гукнув: Хто там? Та щойно провідник сказав: Це я, — той упізнав його голос і зійшов униз, бо провідник уже не раз перед тим приходив туди, супроводжуючи пілігримів. Зійшовши, він відчинив браму і, побачивши провідника, що стояв просто перед нею (жінок же він не бачив, бо вони були позаду нього), сказав йому: Ну що, пане Великосерде, яка у вас тут справа так пізно вночі? — Я привів сюди, — відповів той, — кількох пілігримів, які, за наказом мого Господаря, мають тут заночувати. Я був би тут уже давно, коли б мені не заступив дороги велетень, що мав звичай стояти за левів. Але я після довгого й виснажливого бою з ним знищив його і привів пілігримів сюди цілими й неушкодженими.

Воротар: Чи не зайдете ви й не побудете до ранку?

Пан Великосерд: Ні, я ще цієї ночі повернуся до свого Господаря.

Християна: О пане, не знаю, як мені погодитися, щоб ви покинули нас у нашій мандрівці: ви були такі вірні й люблячі до нас, ви так мужньо билися за нас, ви так щиро давали нам поради, що я ніколи не забуду вашої ласки до нас.

Милість: Тоді Милість сказала: О, коли б ми мали ваше товариство аж до кінця нашої дороги! Як такі бідні жінки, як ми, витримають на дорозі, такій повній бід, як ця, без друга й оборонця?

Яків: Тоді Яків, наймолодший із хлопців, сказав: Прошу вас, пане, дайте себе вмовити — ходіть з нами й допоможіть нам, бо ми такі немічні, а дорога така небезпечна.

Пан Великосерд: Я під наказом свого Господаря; якщо Він призначить мені бути вашим провідником аж до кінця, я охоче вам служитиму. Але тут ви схибили від самого початку: коли Він велів мені провести вас аж досі, тоді вам слід було випросити мене в Нього, щоб я йшов із вами аж до кінця, і Він сповнив би ваше прохання. Проте нині я мушу відійти; тож, добра Християно, Милосте, і ви, мої хоробрі діти, прощавайте.

Тоді Воротар, пан Пильний, розпитав Християну про її край і рідню. І вона сказала: Я прийшла з Міста Погибелі. Я вдова, мій чоловік помер, його звали Християнин, пілігрим. — Як! — сказав Воротар, — то він був твоїм чоловіком? — Так, — сказала вона, — а це його діти, а це, — показала вона на Милість, — одна з жінок мого міста. Тоді Воротар подзвонив у свій дзвоник, як він звик робити в таких випадках, і до дверей вийшла одна з дівчат, на ім’я Смиренномудра; і їй Воротар сказав: Піди й скажи там, у домі, що Християна, дружина Християнина, та її діти прийшли сюди в паломництво. Вона ж пішла й сказала. Але ох, який радісний гомін знявся там усередині, щойно дівчина вимовила це!

Тож вони поспіхом вийшли до Воротаря, бо Християна стояла ще біля дверей. Тоді деякі з найповажніших сказали їй: Заходь, Християно, заходь, дружино того доброго чоловіка; заходь, благословенна жінко, заходь з усіма, хто з тобою. Тож вона ввійшла, а за нею ввійшли її діти й супутниця. Коли ж вони ввійшли, їх провели до великої кімнати, де запросили сісти; тож вони сіли, а старших у домі покликали побачити й привітати гостей. Тоді ті прийшли і, дізнавшись, хто вони, привітали одне одного поцілунком і сказали: Вітаємо вас, посудини Божої благодаті; вітаємо у нас, ваших друзів.

А що було вже пізненько, і пілігрими були втомлені дорогою, а ще й знесилені видовищем бою та страшних левів, вони побажали якнайшвидше приготуватися до спочинку. — Ні, — сказали домашні, — спершу підкріпіться шматочком їжі; бо для них приготували ягня зі звичною до нього приправою, 2 Мойсея 12:21; Йоана 1:29; адже Воротар іще раніше почув про їхній прихід і сказав про це тим, хто в домі. Тож коли вони повечеряли й закінчили молитву псалмом, то попросили дозволу піти спочити.

— Але дозвольте нам, — сказала Християна, — коли можна бути такою сміливою, щоб вибирати, спати в тій кімнаті, що була кімнатою мого чоловіка, коли він тут гостював; тож їх повели туди нагору, і всі вони лягли в одній кімнаті. Коли ж вони вляглися, Християна й Милість завели розмову про те, що личило цій хвилині.

Християна: Колись я й гадки не мала, коли мій чоловік вирушав у паломництво, що й сама коли-небудь піду за ним.

Милість: А ти так само мало думала, що ляжеш у його ліжко й спочиватимеш у його кімнаті, як оце тепер.

Християна: А ще менше я думала, що побачу його обличчя з утіхою і разом із ним поклонятимуся Господеві Цареві; а проте тепер я вірю, що так і буде.

Милість: Цить! Хіба ти не чуєш якогось звуку?

Християна: Так, це, як я вірю, лунає музика — з радості, що ми тут.

Милість: Дивина! Музика в домі, музика в серці і музика також на небі — з радості, що ми тут! Так вони трохи поговорили, а тоді поснули.

Тож уранці, коли вони прокинулися, Християна сказала Милості: Чого це ти вночі сміялася уві сні? Мабуть, тобі щось снилося.

Милість: Так, снилося, і то був солодкий сон; але ти певна, що я сміялася?

Християна: Так, ти сміялася від щирого серця; та прошу тебе, Милосте, розкажи мені свій сон.

Милість: Мені снилося, що я сиджу зовсім сама в пустельному місці й оплакую черствість свого серця. І недовго я там сиділа, як мені здалося, що навколо мене зібралося багато людей подивитися на мене й послухати, що це я кажу. Тож вони слухали, а я далі оплакувала черствість свого серця. На це одні з них сміялися з мене, інші називали мене дурною, а ще інші почали мене штовхати. Тоді, як мені здалося, я підвела очі й побачила, що хтось летить до мене на крилах. Він підійшов просто до мене й сказав: Милосте, що тобі? А вислухавши мою скаргу, сказав: Мир тобі; і ще витер мені очі своєю хусточкою і вбрав мене в срібло й золото. Езекиїла 16:8-11. Він наклав мені ланцюжок на шию, сережки у вуха і гарну корону на голову. Тоді взяв мене за руку й сказав: Милосте, йди за мною. Тож він піднявся вгору, а я за ним, аж поки ми не дійшли до золотої брами. Тоді він постукав; і коли ті, що всередині, відчинили, той муж увійшов, а я пішла за ним аж до престолу, на якому Хтось сидів; і Він сказав мені: Ласкаво просимо, доню. Місце те було ясне й мерехтливе, як зорі, чи радше як сонце, і мені здалося, що я бачила там твого чоловіка; тут я й прокинулася від свого сну. Але невже я сміялася?

Християна: Сміялася! Ще й як, і було чого — побачити себе в такій красі. Бо дозволь мені сказати тобі, що це був добрий сон; і як ти вже почала бачити, що перша його частина збувається, так наостанку побачиш і другу. «Бог скаже раз, а коли на те не вважають, ще й другий раз. У снї, в нічному видиві, коли сон находить на людей, коли дрімаємо на ложі.» Йова 33:14,15. Нам не треба, лігши в ліжко, лежати без сну, щоб розмовляти з Богом; Він може відвідати нас, коли ми спимо, і дати нам тоді почути Свій голос. Наше серце часто не спить, коли ми спимо, і Бог може промовляти до нього — чи словами, чи приповістями, чи знаками й подобами, — так само, як до того, хто не спить.

Милість: Що ж, я рада своєму снові; бо сподіваюся незабаром побачити, як він збудеться, і знову засміятися.

Християна: Думаю, тепер уже саме час вставати й дізнатися, що нам робити.

Милість: Прошу тебе, якщо нас запросять трохи побути тут, приймімо охоче цю пропозицію. Мені тим більше хочеться трохи побути тут, щоб ближче познайомитися з цими дівчатами: здається мені, що в Обачності, Побожності й Милосердя дуже гарні й статечні обличчя.

Християна: Побачимо, що вони робитимуть.

Тож коли вони встали й зібралися, то зійшли вниз, і всі розпитували одне одного, як спалося і чи зручно було.

Милість: Дуже добре, — сказала Милість, — це був один із найкращих нічлігів, які будь-коли випадали мені в житті.

Тоді Обачність і Побожність сказали: Якщо ви дасте себе вмовити побути тут трохи, матимете все, що може дати цей дім.

Милосердя: Так, і то від щирого серця, — сказала Милосердя. Тож вони погодилися і пробули там близько місяця або й більше, і були дуже корисні одне одному. А що Обачність хотіла побачити, як Християна виховала своїх дітей, вона попросила в неї дозволу розпитати їх із катехизису. Та охоче дала згоду. Тоді вона почала з наймолодшого, якого звали Яків.

Обачність: І вона сказала: Ну, Якове, чи можеш ти сказати мені, хто тебе створив?

Яків: Бог Отець, Бог Син і Бог Святий Дух.

Обачність: Добрий хлопчик. А чи можеш сказати, хто тебе спас?

Яків: Бог Отець, Бог Син і Бог Святий Дух.

Обачність: Добрий хлопчик, і далі. Але як Бог Отець спасає тебе?

Яків: Своєю благодаттю.

Обачність: Як Бог Син спасає тебе?

Яків: Своєю праведністю, смертю і кров’ю, і життям.

Обачність: А як Бог Святий Дух спасає тебе?

Яків: Своїм просвітленням, Своїм оновленням і Своїм збереженням.

Тоді Обачність сказала Християні: Тебе слід похвалити за те, що ти так виховуєш своїх дітей. Думаю, мені не треба ставити цих питань решті, коли наймолодший із них так добре на них відповідає. Тож тепер я візьмуся до наступного за ним.

Обачність: Тоді вона сказала: Ну, Йосипе (бо його звали Йосип), чи дозволиш мені розпитати тебе з катехизису?

Йосип: Від щирого серця.

Обачність: Що таке людина?

Йосип: Розумне створіння, створене Богом, як сказав мій брат.

Обачність: Що передбачає слово спасений?

Йосип: Те, що людина через гріх довела себе до стану неволі й нещастя.

Обачність: Що передбачає те, що її спасає Трійця?

Йосип: Те, що гріх — такий великий і могутній тиран, що ніхто не може вирвати нас із його пазурів, крім Бога; і що Бог такий добрий і люблячий до людини, що справді вириває її з цього жалюгідного стану.

Обачність: Який Божий задум у спасінні бідних людей?

Йосип: Прославлення Його імені, Його благодаті й справедливості тощо, і вічне щастя Його створіння.

Обачність: Хто ті, що будуть спасені?

Йосип: Ті, що приймуть Його спасіння.

Обачність: Добрий хлопчик, Йосипе; мати добре тебе навчила, а ти уважно слухав, що вона тобі казала.

Тоді Обачність сказала Самуїлові, що був другий за старшинством,

Обачність: Ну, Самуїле, чи хочеш, щоб я розпитала тебе з катехизису?

Самуїл: Так, звісно, коли ваша ласка.

Обачність: Що таке небо?

Самуїл: Місце і стан найблаженніші, бо там перебуває Бог.

Обачність: Що таке пекло?

Самуїл: Місце і стан найгіркіші, бо це оселя гріха, диявола і смерті.

Обачність: Чому ти хотів би потрапити на небо?

Самуїл: Щоб бачити Бога й служити Йому без утоми; щоб бачити Христа й любити Його вічно; щоб мати в собі ту повноту Святого Духа, якої тут я ніяк не можу зазнати.

Обачність: Дуже добрий хлопчик, і добре навчився.

Тоді вона звернулася до найстаршого, якого звали Матвій, і сказала йому: Ну, Матвію, чи розпитати мені з катехизису й тебе?

Матвій: Дуже охоче.

Обачність: Тож питаю: чи було коли-небудь щось, що мало буття раніше за Бога, чи перед Богом?

Матвій: Ні, бо Бог вічний; і ніщо, крім Нього Самого, не мало буття аж до початку першого дня. Бо шість день творив Господь небеса і землю, море й усе, що в їх.

Обачність: Що ти думаєш про Біблію?

Матвій: Це святе Слово Боже.

Обачність: Чи нема там написаного такого, чого ти не розумієш?

Матвій: Так, є, і чимало.

Обачність: Що ти робиш, коли натрапляєш там на місця, яких не розумієш?

Матвій: Думаю, що Бог мудріший за мене. А ще молюся, щоб Він зволив дати мені знати все, що там є і що, як Він знає, буде мені на добро.

Обачність: Як ти віруєш щодо воскресіння мертвих?

Матвій: Вірую, що воскресне те саме, що було поховане; те саме за природою, хоч і не в тлінні. І вірую в це з двох причин: по-перше, тому що Бог це обіцяв; по-друге, тому що Він спроможний це виконати.

Тоді Обачність сказала хлопцям: Ви й далі мусите слухатися своєї матері, бо вона може навчити вас ще більшого. Також пильно прислухайтеся до кожної доброї розмови, яку почуєте від інших: адже заради вас вони говорять добре. Уважно й дбайливо придивляйтеся й до того, чого вчать вас небо і земля; а найбільше роздумуйте над тією книгою, через яку ваш батько став пілігримом. Я ж, мої діти, поки ви тут, навчатиму вас, чого зможу, і буду рада, якщо ви ставитимете мені запитання, що ведуть до побожного повчання.

Коли ж ці пілігрими пробули в тому місці тиждень, до Милості став навідуватися гість, що вдавав до неї якусь прихильність, а звали його пан Жвавий; чоловік дещо вихований і такий, що вдавав із себе побожного, але дуже міцно тримався світу. Він приходив до Милості раз, і вдруге, і ще не раз, і освідчувався їй у коханні. А Милість мала вроду гарну і через те була ще принаднішою.

До того ж вона завжди хотіла бути чимось зайнятою; бо коли не мала роботи для себе, то в’язала панчохи й шила одяг для інших і роздавала тим, хто мав потребу. А пан Жвавий, не знаючи, куди й як вона дівала зроблене, був, здається, вельми захоплений тим, що ніколи не бачив її без діла. Ручуся, добра з неї буде господиня, — сказав він сам собі.

Тоді Милість відкрила цю справу дівчатам, що жили в тому домі, і розпитала їх про нього, бо вони знали його краще за неї. І вони сказали їй, що він дуже метушливий молодик і з тих, що вдають побожних, але, як вони боялися, чужий силі того, що добре.

Ну, коли так, сказала Милість, то я більше й не гляну на нього, бо не хочу ніколи мати колоди на своїй душі.

Обачність на те відповіла, що не треба його чимось особливо відохочувати: якщо вона й далі робитиме для бідних так, як почала, це швидко остудить його запал.

Отож наступного разу, коли він приходить, то застає її за звичною роботою: вона шиє речі для бідних. Тоді він каже: Що, все за роботою? Так, відповіла вона, чи то для себе, чи для інших. А скільки ж ти заробляєш за день? — спитав він. Я роблю це, сказала вона, щоб багатіти добрими ділами, складаючи собі добру основу на майбутнє, щоб ухопитися за вічне життя. 1 Тимотея 6:17-19. Та скажи-но, прошу тебе, що ти з ними робиш? — спитав він. Одягаю нагих, — відповіла вона. На ці слова обличчя його спохмурніло. І він перестав до неї приходити. А коли його спитали, чому, він сказав, що Милість — гарненька дівчина, але має погану вдачу.

Коли він її покинув, Обачність сказала: Хіба я не казала тобі, що пан Жвавий скоро тебе покине? Ба більше, він ще й пустить про тебе лиху славу; бо хоч він і вдає побожного і ніби любить Милість, проте вдача в Милості й у нього така різна, що, гадаю, вони ніколи не зійдуться.

Милість: Я могла б уже й раніше мати чоловіків, хоч нікому про це не казала; але то були такі, кому не подобалася моя вдача, хоча жоден із них ніколи не знаходив вади в моїй особі. Тож ми з ними не могли дійти згоди.

Обачність: У наші дні милість мало хто цінує, хіба що саме її ім’я; а тієї практики, яку показує твоя вдача, мало хто може стерпіти.

Милість: Що ж, сказала Милість, коли ніхто мене не візьме, я помру незаміжньою, або ж моя вдача буде мені за чоловіка: бо я не можу змінити своєї природи, а мати такого, хто в цьому йтиме мені наперекір, — цього я не допущу, поки житиму. Була в мене сестра на ім’я Щедра, що вийшла заміж за одного з таких скнар; але вони з ним ніяк не могли жити в злагоді; а що моя сестра твердо вирішила робити, як почала, тобто виявляти доброту до бідних, то чоловік спершу ославив її прилюдно на торговиці, а тоді вигнав зі свого дому.

Обачність: А проте він, ручуся, називав себе віруючим?

Милість: Так, таким, яким він був; і таких, як він, тепер повен світ; але мені не треба жодного з них.

Тим часом Матвій, найстарший син Християни, занедужав, і хвороба тяжко його мучила, бо в нього страшенно боліло в животі, так що часом його ніби скручувало докупи з обох кінців. А неподалік звідти жив такий собі пан Умілий, старий і вельми шанований лікар. Тож Християна побажала цього, і він увійшов до кімнати і, трохи оглянувши хлопця, дійшов висновку, що в нього коліки. Тоді він спитав у матері: Чим останнім часом харчувався Матвій? Чим харчувався! — сказала Християна. — Нічим, окрім здорової їжі. Лікар відповів: Цей хлопець поласував чимось, що лежить у нього в шлунку неперетравлене і без ліків не вийде. І кажу тобі: його треба прочистити, інакше він помре.

Самуїл: Тоді Самуїл сказав: Мамо, а що це таке мій брат назбирав і з’їв, щойно ми вийшли з брами, що на початку цієї дороги? Ти ж знаєш, що ліворуч, по той бік муру, був сад, і деякі дерева звисали через мур, і мій брат рвав і їв.

Християна: Правда, дитино моя, сказала Християна, він рвав звідти і їв: я сварила його, неслуха такого, а він однаково їв.

Пан Умілий: Я знав, що він з’їв щось нездорове; а ця їжа, тобто цей плід, — найшкідливіший з усіх. Це плід із саду Вельзевула. Дивуюся, що ніхто вас про нього не застеріг; багато хто від нього помер.

Християна: Тоді Християна заплакала й сказала: Ох, неслухняний хлопче! Ох, недбала мати! Що мені робити з моїм сином?

Пан Умілий: Ну ж бо, не впадай так у розпач; хлопець ще може одужати, але його треба прочистити і дати йому виблювати.

Християна: Прошу вас, пане, зробіть для нього все, на що здатне ваше вміння, хоч би скільки це коштувало.

Пан Умілий: Та ні, сподіваюся, я візьму помірно. І він приготував йому проносне, але воно було заслабке; казали, що зроблене воно з крові козла, попелу ялівки і трохи соку іссопу. Євреїв 9:13, 19; 10: 1-4. Побачивши, що те проносне заслабке, пан Умілий приготував таке, що було якраз до діла. Зроблене воно було ex carne et sanguine Christi (ви ж знаєте, що лікарі дають своїм пацієнтам дивні ліки) і скачане в пігулки з однією-двома обітницями та належною мірою солі. Марка 9:49. Приймати їх він мав по три зразу, натщесерце, запиваючи половиною чверті пінти сліз покаяння. Захарії 12:10.

Коли ці ліки приготували й принесли хлопцеві, він не хотів їх приймати, хоч коліки так його крутили, наче мали розірвати на шматки. Ну ж бо, ну ж бо, сказав лікар, ти мусиш їх прийняти. Мене від них верне, сказав хлопець. Я хочу, щоб ти їх прийняв, сказала мати. Я ж їх виблюю, сказав хлопець. Скажіть, пане, звернулася Християна до пана Умілого, а які вони на смак? Смак у них зовсім не поганий, сказав лікар; і тоді вона торкнулася однієї пігулки кінчиком язика. Ох, Матвію, сказала вона, ці ліки солодші за мед. Якщо ти любиш свою матір, якщо любиш своїх братів, якщо любиш Милість, якщо любиш своє життя, — прийми їх. І ось насилу, після короткої молитви, щоб Бог їх благословив, він їх прийняв, і вони добре на нього подіяли. Вони його прочистили; дали йому заснути й спокійно відпочити; викликали в нього приємний жар і легкий піт і зовсім позбавили його колік. Тож незабаром він устав і ходив, спираючись на палицю, переходив з кімнати в кімнату й розмовляв з Обачністю, Побожністю і Милосердям про свою недугу і про те, як його зцілено.

Отож, коли хлопець одужав, Християна спитала пана Умілого: Пане, чим мені віддячити вам за ваш труд і турботу про мою дитину? А він сказав: Ти маєш заплатити голові Колегії Лікарів, Євреїв 13:11-15, згідно з правилами, встановленими й передбаченими на такий випадок.

Християна: Але, пане, сказала вона, від чого ще помагає ця пігулка?

Пан Умілий: Це пігулка на все; вона помагає від усіх недуг, яким підвладні пілігрими; і коли її добре приготовано, вона не псується повік-віку.

Християна: Прошу вас, пане, приготуйте мені дванадцять коробочок таких пігулок; бо якщо я їх матиму, то ніколи не прийматиму інших ліків.

Пан Умілий: Ці пігулки добрі, щоб запобігати хворобам, так само як і щоб лікувати, коли хтось занедужав. Так, насмілюся сказати й стоятиму на тому, що коли людина вживатиме ці ліки як слід, вони дадуть їй жити повік. Йоана 6:51. Але, добра Християно, ти не повинна давати цих пігулок інакше, ніж я приписав; бо коли зробиш інакше, вони не принесуть жодної користі. І він дав Християні ліків для неї самої, для її хлопців і для Милості; і наказав Матвієві стерегтися й більше не їсти зелених слив; і поцілував їх, і пішов своєю дорогою.

Як уже було вам сказано, Обачність велела хлопцям, щоб вони, коли захочуть, ставили їй запитання, які могли б принести їм користь, і вона щось їм на те скаже.

Матвій: Тоді Матвій, що недавно хворів, спитав її, чому ліки здебільшого гіркі на смак.

Обачність: Щоб показати, яке небажане Боже слово і його дія для тілесного серця.

Матвій: Чому ліки, якщо вони йдуть на користь, прочищають і викликають блювоту?

Обачність: Щоб показати, що Слово, коли діє по-справжньому, очищає серце й розум. Бо дивись: що одне робить для тіла, те інше робить для душі.

Матвій: Чого нам навчитися, бачачи, як полум’я нашого вогню йде вгору, а проміння і лагідний вплив сонця б’ють донизу?

Обачність: Тим, що вогонь іде вгору, нас навчено підноситися до неба палкими й гарячими бажаннями. А тим, що сонце посилає своє тепло, проміння і лагідний вплив донизу, нас навчено, що Спаситель світу, хоч і високий, сягає Своєю благодаттю й любов’ю до нас, що внизу.

Матвій: Звідки хмари беруть свою воду?

Обачність: З моря.

Матвій: Чого ми можемо з цього навчитися?

Обачність: Що служителі мають черпати своє вчення від Бога.

Матвій: Чому хмари виливаються на землю?

Обачність: Щоб показати, що служителі мають передавати світові те, що знають про Бога.

Матвій: Чому веселку творить сонце?

Обачність: Щоб показати, що завіт Божої благодаті утверджено для нас у Христі.

Матвій: Чому джерела приходять до нас із моря крізь землю?

Обачність: Щоб показати, що благодать Божа приходить до нас через тіло Христове.

Матвій: Чому деякі джерела б’ють з вершин високих гір?

Обачність: Щоб показати, що Дух благодаті проб’ється в декого з великих і могутніх, так само як і в багатьох бідних і низьких.

Матвій: Чому вогонь хапається за ґніт свічки?

Обачність: Щоб показати, що коли благодать не запалиться в серці, то не буде в нас справжнього світла життя.

Матвій: Чому і ґніт, і лій, і все витрачається, щоб підтримувати світло свічки?

Обачність: Щоб показати, що тіло й душа, і все, мають служити тій Божій благодаті, що є в нас, і витрачати себе, щоб підтримувати її в доброму стані.

Матвій: Чому пелікан пробиває собі груди власним дзьобом?

Обачність: Щоб годувати своїх пташенят своєю кров’ю і тим показати, що благословенний Христос так полюбив Своїх малих (Свій народ), що спас їх від смерті Своєю кров’ю.

Матвій: Чого можна навчитися, чуючи, як співає півень?

Обачність: Навчися пам’ятати гріх Петра й покаяння Петра. Спів півня показує також, що надходить день: тож нехай спів півня нагадує тобі про той останній і страшний день суду.

Тим часом минув їхній місяць; тож вони дали знати домашнім, що їм пора збиратися в дорогу. Тоді Йосип сказав матері: Треба не забути послати до дому пана Тлумача й попросити його, щоб він відрядив до нас пана Великосерда, аби той був нашим провідником решту дороги. Добрий хлопчик, сказала вона, я мало не забула. Тож вона склала прохання і попросила пана Пильного, воротаря, переслати його з якоюсь надійною людиною її доброму другові панові Тлумачу; а той, коли прохання надійшло і він прочитав, що в ньому, сказав посланцеві: Іди й скажи їм, що я пришлю його.

Коли родина, у якої гостювала Християна, побачила, що вони мають намір рушати далі, вона скликала весь дім, щоб подякувати своєму Цареві за те, що послав їм таких корисних гостей. Після того вони сказали Християні: А чи не показати тобі чогось, як ми звикли робити для пілігримів, щоб ти мала над чим роздумувати в дорозі? І вони повели Християну, її дітей і Милість до комори і показали їм одне з яблук, яке їла Єва і яке вона дала також своєму чоловікові, і за те, що вони його з’їли, їх обох вигнали з раю; і спитали її, що це, на її думку, таке. Тоді Християна сказала: Це їжа або отрута, не знаю, що саме. Тож вони пояснили їй суть справи, і вона здійняла руки й дивувалася. 1 Мойсея 3:6; Римлян 7:24.

Потім вони повели її в інше місце й показали їй драбину Якова. 1 Мойсея 28:12. А в той час по ній саме сходили вгору якісь ангели. І Християна дивилася й дивилася, як ангели йдуть угору; так само й решта товариства. Потім їх хотіли повести в інше місце, щоб показати ще щось, але Яків сказав матері: Попроси, будь ласка, щоб нам дали побути тут трохи довше, бо це дивовижне видовище. Тож вони повернулися і стояли, милуючись цим таким приємним видом.

Після цього їх повели туди, де висів золотий якір. І звеліли Християні зняти його, бо, казали вони, ти маєш узяти його з собою, бо тобі конче треба його мати, щоб ти могла вхопитися за те, що за завісою, Євреїв 6:19, і стояти непохитно, якщо тобі трапиться бурхлива погода, Йоіла 3:16; і вони тому зраділи.

Потім вони взяли їх і повели на гору, де отець наш Авраам приніс у жертву Ісаака, свого сина, і показали їм жертовник, дрова, вогонь і ніж, бо їх можна побачити й донині. 1 Мойсея 22:9. Побачивши це, вони здійняли руки, благословили себе й сказали: О, що за муж був Авраам — у любові до свого Господаря і в зреченні самого себе!

Після того як їм усе це показали, Обачність повела їх до їдальні, де стояв чудовий вірджинал; і вона заграла на ньому й переклала те, що їм показала, на ось цю чудову пісню, кажучи:

«Ви Євине яблуко бачили вже, —

Від нього себе бережіть;

Драбину Якова бачили теж,

Де ангелів сонм стоїть.

Ви якір у дар прийняли, —

Та цього ще не досить вам,

Аж поки й ви не принесли

Найкраще в жертву, як Авраам.»

Тим часом хтось постукав у двері; Воротар відчинив, і ось — там був пан Великосерд. А коли він увійшов, яка ж була радість! бо їм знову свіжо згадалося, як недавно він убив старого велетня Похмурого, або Кровожерного, і визволив їх від левів.

Тоді пан Великосерд сказав Християні й Милості: Мій Господь посилає кожній із вас пляшку вина, а ще трохи смаженого зерна і пару гранатів; а хлопцям Він послав фіг і родзинок — щоб підкріпити вас у дорозі.

Тоді вони вирушили в дорогу, і Обачність та Побожність пішли разом з ними. Коли вони підійшли до брами, Християна спитала Воротаря, чи не проходив хтось останнім часом. Він сказав: Ні; лише один, якийсь час тому, і він також розповів мені, що недавно на Царській дорозі, якою ви підете, скоєно великий грабунок. Але, сказав він, грабіжників схоплено, і незабаром їх судитимуть, і йдеться про їхнє життя. Тоді Християна й Милість злякалися; але Матвій сказав: Мамо, нічого не бійся, поки пан Великосерд іде з нами і буде нашим провідником.

Тоді Християна сказала Воротареві: Пане, я вам дуже вдячна за всю доброту, яку ви виявили до мене відтоді, як я сюди прийшла, а також за те, що ви були такі лагідні й добрі до моїх дітей. Не знаю, як віддячити вам за вашу доброту; тож прошу, прийміть на знак моєї пошани цю дрібну лепту. І вона поклала йому в руку золоту монету, що звалася ангелом; а він низько їй уклонився і сказав: «Нехай повсячасно буде на тобі одежа сьвітла, й нехай волос твій буде намащений.» Екклезіаста 9:8. Нехай Милість живе і не вмирає, і нехай її діл буде не мало. 5 Мойсея 33:6. А хлопцям він сказав: Утікайте від похотей молодечих і побивайтеся за побожністю разом із тими, хто статечний і мудрий, 2 Тимотея 2:22: так ви принесете радість у серце своєї матері й здобудете похвалу всіх тверезомислих. Тож вони подякували Воротареві й рушили в путь.