Третій етап

Тоді Тлумач покликав одного зі своїх слуг, на ім’я Великосерд, і звелів йому взяти меч, шолом і щит. — І візьми цих моїх дочок, — сказав він, — та проведи їх до дому, що зветься Прекрасний: там вони відпочиватимуть наступного разу. Тож той узяв свою зброю і пішов попереду них; а Тлумач сказав: — Бог на поміч. І всі, хто належав до його дому, провели їх із багатьма добрими побажаннями. Тож вони рушили в дорогу й співали:

Оце було нам другим етапом:

Тут чули ми й видали

Ті добрі речі, що віками

Від інших сховані лежали.

І гноєгріб, павук, і квочка теж,

Й курча — усі мене

Навчили: дай же, щоб тепер

Життя моє було їм відповідне.

Різник, і сад, і поле, й ще

Вільшанка й черв’ячок,

І дерево гниле — мені

Вагомий дали урок,

Щоб спонукать мене чувать й молитись,

Старатися щирим буть,

Щодня свій хрест на себе брати

Й зі страхом Господу служить.

І я бачив у своєму сні, що вони пішли далі, а Великосерд — попереду них. Так вони йшли, аж прийшли до того місця, де тягар Християнина впав із його спини й скотився в гріб. Тут вони зупинилися й тут-таки благословили Бога. — Ось, — сказала Християна, — мені спадає на думку те, що нам сказали біля брами: що ми матимемо прощення словом і ділом; словом — тобто обітницею; ділом — тобто тим способом, яким його здобуто. Що таке обітниця, про це я дещо знаю; а що означає мати прощення ділом, або тим способом, яким його здобуто, — ви, пане Великосерде, гадаю, знаєте; тож, коли ваша ласка, дайте нам послухати, що ви про це скажете.

Пан Великосерд: Прощення вчиненим ділом — це прощення, здобуте кимось для іншого, хто його потребує; здобуте не тим, кого прощено, а, як каже інший, тим способом, яким здобув його я. Тож, щоб відповісти на питання ширше: прощення, яке одержали ти, і Милість, і ці хлопці, здобув інший, а саме Той, Хто впустив вас у браму. І здобув Він його двояко: здійснив праведність, щоб покрити вас, і пролив Свою кров, щоб у ній вас обмити.

Християна: Але якщо Він віддає Свою праведність нам, що ж залишиться Йому Самому?

Пан Великосерд: У Нього праведності більше, ніж вам треба, і більше, ніж треба Йому Самому.

Християна: Прошу вас, поясніть це.

Пан Великосерд: Від щирого серця. Але спершу мушу сказати, що Той, про Кого ми зараз говоритимемо, не має Собі рівного. У Ньому дві природи в одній особі — їх ясно можна розрізнити, але неможливо розділити. Кожній із цих природ належить праведність, і кожна праведність суттєва для своєї природи; тож легше було б знищити саму ту природу, ніж відокремити від неї її справедливість, або праведність. Отже, цих праведностей ми не стаємо учасниками так, щоб їх чи котрусь із них було покладено на нас, аби ми стали праведними й жили нею. Окрім них, є ще праведність, яку ця Особа має тому, що ці дві природи поєднані в одній. І це не праведність Божества, узятого окремо від людськості, і не праведність людськості, узятої окремо від Божества, а праведність, що полягає в єдності обох природ, і її можна слушно назвати праведністю, суттєвою для того, щоб Він був приготований Богом до посередницького служіння, яке мало бути Йому доручене. Якби Він віддав Свою першу праведність, то віддав би Своє Божество; якби віддав другу — віддав би чистоту Своєї людськості; якби віддав третю — віддав би ту досконалість, яка робить Його здатним до посередництва. Тому Він має ще одну праведність, що полягає в дії, тобто в послуху об’явленій волі; і саме її Він покладає на грішників, і саме нею покриваються їхні гріхи. Тому й сказано: «Як через непокору одного чоловіка грішними зробились многі, так і покорою одного праведниками зроблять ся многі». Римлян 5:19.

Християна: А хіба інші праведності нам нічим не корисні?

Пан Великосерд: Корисні. Бо хоч вони й суттєві для Його природ і служіння і не можуть бути передані іншому, проте саме їхньою силою праведність, що виправдовує, стає для цієї мети дієвою. Праведність Його Божества надає силу Його послухові; праведність Його людськості робить Його послух здатним виправдовувати; а праведність, що полягає в єдності цих двох природ для Його служіння, надає цій праведності повноваження виконати діло, для якого її призначено.

Отже, ось праведність, якої Христос як Бог не потребує, бо Він Бог і без неї. Ось праведність, якої Христос як людина не потребує, щоб бути людиною, бо Він досконала людина і без неї. І ще: ось праведність, якої Христос як Богочоловік не потребує, бо Він і без неї досконало такий. Отже, ось праведність, якої Христос як Бог і як Богочоловік не потребує для Себе Самого, і тому може нею поділитися; праведність, що виправдовує, якої Він Сам для Себе не потребує, і тому віддає її. Тому вона й зветься даром праведності. Цю праведність, відколи Господь Христос Ісус став під законом, Він мусить віддати; бо закон зобов’язує того, хто під ним, не лише чинити справедливо, а й виявляти милосердя. Римлян 5:17. Тож Він мусить, або за законом повинен, коли має дві одежі, віддати одну тому, хто не має жодної. А наш Господь справді має дві одежі: одну для Себе, а другу зайву; тому Він дарма віддає її тим, хто не має жодної. І так, Християно й Милосте, і всі ви, хто тут є, приходить ваше прощення ділом, тобто працею іншої людини. Ваш Господь Христос — Той, Хто працював і віддав заслужене першому-ліпшому бідному жебракові, якого зустріне.

Але знову ж таки: для прощення ділом треба, щоб Богові було сплачено ціну, а також щоб було приготовано щось, чим нас покрити. Гріх віддав нас під справедливе прокляття праведного закону; і від цього прокляття ми маємо бути виправдані через викуп — через ціну, сплачену за шкоду, яку ми заподіяли; і це кров вашого Господа, Який прийшов і став на ваше місце, замість вас, і помер вашою смертю за ваші провини. Так Він викупив вас кров’ю від ваших провин і покрив ваші осквернені й спотворені душі праведністю, Римлян 8:34; і заради неї Бог минає вас і не вразить вас, коли прийде судити світ. Галат 3:13.

Християна: Це чудово! Тепер я бачу, що було чого повчитися з того, що нас прощено словом і ділом. Добра Милосте, постараймося це запам’ятати; і ви, діти мої, теж пам’ятайте. Але, пане, хіба не це зробило так, що тягар мого доброго Християнина впав із його плечей і що він тричі підстрибнув з радості?

Пан Великосерд: Так, саме віра в це перетяла ті ремені, яких не можна було перетяти нічим іншим; і саме для того, щоб дати йому доказ сили цього, йому дозволено було донести свій тягар аж до хреста.

Християна: Я так і думала; бо хоч моєму серцю й раніше було легко й радісно, тепер йому вдесятеро легше й радісніше. І з того, що я відчула, — хоч відчула я ще небагато, — я переконана: якби тут був найобтяженіший чоловік на світі й побачив і повірив так, як я тепер, то його серце стало б веселіше й радісніше.

Пан Великосерд: Від того, що ми це бачимо й розважаємо, приходить до нас не лише втіха й полегшення тягаря, а й народжується в нас ніжна любов; бо хто, подумавши бодай раз, що прощення приходить не лише через обітницю, а й таким чином, може не бути зворушений шляхом і способом свого викуплення, а отже, і Тим, Хто його для нього здобув?

Християна: Правда; мені здається, серце моє кров’ю обливається, коли я думаю, що Він пролив кров за мене. О Ти, Люблячий! О Ти, Благословенний! Ти заслуговуєш мати мене; Ти мене купив. Ти заслуговуєш мати мене всю: Ти заплатив за мене вдесятеро тисяч разів більше, ніж я варта. Не дивно, що це викликало сльози в очах мого чоловіка й що він так жваво подався вперед. Я переконана, що він хотів, аби я була з ним; а я, нікчемна, відпустила його самого. О Милосте, якби тут були твої батько й мати, ба й пані Боязка теж; ні, тепер я від усього серця хотіла б, щоб тут була й пані Розпуста. Напевно, напевно, їхні серця були б зворушені; і ні страх однієї, ні сильні хіті другої не змогли б умовити їх повернутися додому й відмовитися стати добрими пілігримами.

Пан Великосерд: Ти говориш тепер у запалі своїх почуттів; чи думаєш ти, що з тобою завжди буде так? До того ж це дається не кожному, навіть не кожному з тих, хто бачив, як стікав кров’ю твій Ісус. Були такі, що стояли поруч і бачили, як кров текла із серця на землю, а проте були такі далекі від цього, що замість плакати сміялися з Нього, а замість стати Його учнями закам’янили проти Нього свої серця. Тож усе, що ви маєте, мої дочки, ви маєте через особливе враження, викликане божественним роздумуванням над тим, що я вам сказав. Пам’ятайте, що вам казали: курка своїм звичайним кликом не дає курчатам їжі. Отже, це ви маєте з особливої благодаті.

І я бачив у своєму сні, що вони йшли, доки не прийшли до того місця, де лежали й спали Простак, Лінивець і Зухвалець, коли Християнин проходив тут у своїй мандрівці; і ось вони висіли в кайданах трохи осторонь, по другий бік дороги.

Милість: Тоді Милість сказала тому, хто був їхнім провідником і проводирем: Що це за троє людей і за що їх тут повішено?

Пан Великосерд: Ці троє мали дуже лихі вдачі; самі вони не хотіли бути пілігримами, а кому тільки могли — тому заважали. Вони самі були лінощі й безглуздя, і кого тільки могли вмовити — робили такими ж, а до того ще й учили їх зухвало сподіватися, що зрештою в них усе буде добре. Вони спали, коли тут проходив Християнин; а тепер, коли проходите ви, вони висять.

Милість: А чи вдалося їм когось схилити до своєї думки?

Пан Великосерд: Так, кількох вони збили з дороги. Був такий Повільний-Крок — його вони вмовили чинити так, як вони. Вони також переконали одного Задишку, одного Безсердого, одного Липни-до-Хіті, одного Сонька й молоду жінку на ім’я Тупа звернути з дороги й стати такими, як вони. Крім того, вони розпускали лиху славу про вашого Господа, переконуючи інших, що Він суворий наглядач. Розпускали вони й недобру славу про добру Землю, кажучи, що вона й наполовину не така добра, як дехто запевняє. Вони також почали ганьбити Його слуг і вважати найкращих із них надокучливими, клопітними пліткарями, що пхають носа в чужі справи. Ба більше, хліб Божий вони називали лушпинням; утіхи Його дітей — вигадками; мандри й труди пілігримів — марною справою.

Християна: Ні, — сказала Християна, — якщо вони були такі, то я їх ніколи не оплакуватиму: вони мають те, на що заслужили; і я думаю, добре, що вони висять так близько при дорозі, щоб інші бачили й остерігалися. Але чи не добре було б, якби їхні злочини вирізьбили на якійсь залізній чи мідній дощечці й залишили тут, де вони чинили своє лихо, на пересторогу іншим лихим людям?

Пан Великосерд: Так воно й є, як ти добре побачиш, якщо трохи підійдеш до стіни.

Милість: Ні, ні; хай собі висять, а імена їхні хай згниють, а їхні злочини хай вічно свідчать проти них. Я вважаю великою ласкою, що їх повісили раніше, ніж ми сюди прийшли; бо хто знає, що б інакше вони заподіяли таким бідним жінкам, як ми? І вона переклала це на пісню, кажучи:

«Тож висіть, троє, тут — і знаком будьте всім,

Хто проти правди змовиться, — на пересторогу їм.

І хай, хто прийде вслід, страшиться цього кінця,

Якщо до пілігримів він не з дружнім серцем.

А ти, душе моя, стережися всіх таких,

Хто проти святості стає, — остерігайся їх.»

Так вони йшли, аж прийшли до підніжжя пагорба Трудність, де добрий пан Великосерд знову скористався нагодою розповісти їм, що сталося тут, коли проходив сам Християнин. Спершу він привів їх до джерела. — Ось, — каже він, — джерело, з якого пив Християнин, перш ніж піднятися на цей пагорб; тоді воно було чисте й добре, а тепер його скаламутили ногами ті, хто не хоче, щоб пілігрими тут угамовували спрагу. Езекиїла 34:18,19. На це Милість сказала: — І чого ж вони такі заздрісні, скажіть? — Але, — сказав їхній провідник, — вона згодиться, якщо набрати її й налити в чисту й добру посудину: тоді бруд осяде на дно, а вода сама по собі стане чистіша. Тож Християна та її супутники мусили так і зробити. Вони набрали води, налили в глиняний глечик і дали їй постояти, доки бруд не осів на дно, а тоді напилися.

Далі він показав їм дві бічні стежки біля підніжжя пагорба, де заблукали Формаліст і Лицемір. — Це, — сказав він, — небезпечні стежки. Двоє загинули тут, коли проходив Християнин; і хоч, як бачите, ці дороги відтоді перегороджено ланцюгами, стовпами й ровом, та все ж є такі, що воліють ризикнути піти тут, аніж завдати собі клопоту піднятися на цей пагорб.

Християна: «Дорога ж беззаконних пагубна». Приповісток 13:15. Дивно, як вони можуть ступити на ці дороги й не скрутити собі в’язів.

Пан Великосерд: Вони ризикують. Ба більше, якщо коли-небудь хтось із Царських слуг побачить їх і гукне до них, і скаже, що вони на хибній дорозі, і попросить їх стерегтися небезпеки, то вони лайливо відповідають і кажуть: «Слова, що ти говорив нам в ім’я Царя, не послухаємо тебе, а неодмінно чинитимемо все, що вийшло з уст наших». Еремії 44:16,17. Ба якщо ви подивитеся трохи далі, то побачите, що ці дороги достатньо застережені не лише цими стовпами, ровом і ланцюгом, а й живоплотом; а вони все одно воліють іти туди.

Християна: Вони ледачі; не люблять трудитися; дорога вгору їм неприємна. Отож і збувається на них, як написано: «Лїнивого дорога — мов тернєм встелена». Приповісток 15:19. Так, вони радше підуть по сильцю, ніж піднімуться на цей пагорб і пройдуть решту цієї дороги до міста.

Тоді вони рушили вперед і почали сходити на пагорб, і вгору, вгору йшли. Але ще до того, як вони дісталися вершини, Християна почала задихатися й сказала: — Скажу вам, від цього пагорба аж дух забиває; не дивно, що ті, хто любить свій спокій більше, ніж свою душу, вибирають собі рівнішу дорогу.

Тоді Милість сказала: — Мені треба сісти. А ще й найменший із дітей заплакав. — Ну-ну, — сказав Великосерд, — не сідайте тут; трохи вище — Князева альтанка. І він узяв малого хлопчика за руку й повів його туди.

Коли вони дійшли до альтанки, то дуже раді були сісти, бо всі аж обливалися потом від спеки. Тоді Милість сказала: «Який солодкий спочинок для тих, хто трудиться». Маттея 11:28. І який же добрий Князь пілігримів, що приготував їм такі місця для спочинку! Про цю альтанку я чула багато, але ніколи не бачила її досі. Та тут стережімося, щоб не заснути; бо, як я чула, бідному Християнинові це дорого коштувало.

Тоді пан Великосерд сказав малим: — Ну, мої гарні хлопчики, як ся маєте? Що ви тепер думаєте про те, щоб іти в мандрівку? — Пане, — сказав найменший, — я вже майже зовсім знесилився; але дякую вам, що подали мені руку, коли я цього потребував. І я тепер згадую, що казала мені мама: дорога до неба — наче драбина, а дорога до пекла — наче з гори вниз. Але я радше полізу драбиною до життя, ніж зійду з гори до смерті.

Тоді Милість сказала: — Але ж є приказка: «З гори йти легко». А Яків (бо так його звали) сказав: — Настане день, коли, на мою думку, коли йти з гори буде найважче з усього. — Добрий хлопець, — сказав його наставник, — ти дав їй правильну відповідь. Тоді Милість усміхнулася, а малий хлопчик почервонів.

Християна: Ану, — сказала Християна, — може, з’їсте шматочок, щоб підсолодити собі в роті, поки сидите тут і даєте відпочити ногам? Бо в мене є шматок гранату, який пан Тлумач поклав мені в руку саме тоді, коли я виходила з його дверей; дав він мені також шматок стільникового меду й пляшечку міцного напою. — Я так і думала, що він тобі щось дав, — сказала Милість, — бо він кликав тебе набік. — Так, кликав, — сказала та. — Але, — сказала Християна, — буде так, як я казала, коли ми вперше вийшли з дому: ти матимеш частку в усьому доброму, що я маю, бо ти так охоче стала моєю супутницею. Тоді вона дала їм, і вони їли — і Милість, і хлопці. І Християна сказала панові Великосердові: — Пане, чи не поїсте й ви з нами? Але він відповів: — Ви йдете в мандрівку, а я незабаром повернуся назад; на здоров’я вам те, що маєте: вдома я щодня їм те саме.