Другий етап

І бачив я у своєму сні, що вони йшли своєю дорогою, і погода їм дуже сприяла.

Тоді Християна заспівала, кажучи:

Благословен той день, коли

Пішла я в пілігрими;

Благословен і той, чиї

Слова мене подвигли.

Це правда: довго я жила,

Життя без краю не шукавши;

Та нині з усіх сил біжу:

Бо краще пізно, ніж ніколи.

Сльоза на радість, страх на віру

Змінились — бачимо самі;

Тож наш початок (як то кажуть)

Покаже, що нас жде в кінці.

А по той бік муру, що обгороджував дорогу, якою мали йти Християна та її супутники, був сад, і належав той сад тому, чий був той гавкучий пес, про якого згадувалося раніше. І деякі плодові дерева, що росли в тому саду, перекинули своє гілля через мур; а що плоди були стиглі, то хто їх знаходив, той збирав і їв собі на шкоду. Тож Християнині хлопці, як то хлопцям і властиво, вподобавши дерева й плоди, що на них висіли, почали їх рвати та їсти. Мати їх за це сварила, Але хлопці все одно рвали далі.

— Ну, — сказала вона, — сини мої, ви чините гріх, бо ці плоди не наші. — Проте вона не знала, що вони належать ворогові: ручаюся вам, якби знала, то вмерла б зі страху. Але це минулося, і вони пішли далі своєю дорогою. І ось, коли вони відійшли десь на два постріли з лука від того місця, де вийшли на дорогу, то вгледіли двох дуже потворних на вигляд чоловіків, що поспіхом ішли їм назустріч. Тоді Християна та її подруга Милість закрилися своїми покривалами й так і йшли далі; діти теж ішли попереду; аж нарешті вони зійшлися. Ті, що йшли їм назустріч, підійшли просто до жінок, наче хотіли їх обійняти; але Християна сказала: «Відступіться, або йдіть собі мирно, як годиться». Та ці двоє, мов глухі, не зважали на Християнині слова, а почали хапати їх руками; тоді Християна, розгнівавшись не на жарт, стала відпихати їх ногами. І Милість теж, як лише могла, силкувалася їх відбити. Християна знову сказала їм: «Відступіться і йдіть геть, бо в нас немає грошей, щоб ви їх забрали: ми пілігрими, як бачите, та ще й такі, що живуть із милосердя своїх друзів».

Потворні: Тоді один із тих двох чоловіків сказав: «Ми нападаємо на вас не задля грошей, а вийшли сказати вам, що коли ви виконаєте лише одне невеличке прохання, про яке ми попросимо, то ми зробимо вас жінками навіки».

Християна: Тоді Християна, здогадуючись, що вони мають на думці, відповіла знову: «Ми не будемо ні слухати, ні зважати, ні поступатися в тому, про що ви попросите. Ми поспішаємо й не можемо баритися; наша справа — справа життя і смерті». І знову вона та її супутниця спробували пройти повз них; але ті заступали їм дорогу.

Потворні: І вони сказали: «Ми не хочемо заподіяти шкоди вашому життю; нам треба дечого іншого».

Християна: — Еге ж, — мовила Християна, — ви хочете взяти нас тілом і душею, бо я знаю, що саме по це ви прийшли; але ми радше помремо тут-таки на місці, ніж дамо заманити себе в такі сіті, що наразять на небезпеку наше вічне благо. — І з цими словами обидві заверещали й закричали: «Рятуйте! Вбивають!» — і так віддали себе під захист тих законів, що дані на оборону жінок. 5 Мойсея 22:25-27. Але чоловіки все одно наступали на них, маючи намір їх здолати. Тож вони закричали знову.

А що були вони, як я казав, недалеко від брами, в яку увійшли, то їхній голос долетів звідти, де вони були, аж туди; тому дехто з дому вийшов, і, впізнавши голос Християни, вони поспішили їй на поміч. Та поки вони наблизилися так, що могли їх бачити, жінки вже відчайдушно боролися; а діти стояли поруч і плакали. Тоді той, хто прийшов їм на поміч, гукнув до розбійників: «Що це ви робите? Чи ви хочете ввести в гріх людей мого Господа?» Він також спробував схопити їх, але вони втекли через мур у сад того чоловіка, якому належав великий пес; тож пес став їхнім захисником. Тоді цей Визволитель підійшов до жінок і спитав, як вони почуваються. Вони відповіли: «Дякуємо вашому Князеві, досить добре, тільки ми трохи налякалися; дякуємо й вам, що ви прийшли нам на поміч, бо інакше нас би здолали».

Визволитель: Отож, перемовившись ще кількома словами, цей Визволитель сказав таке: «Я дуже дивувався, коли вас приймали там, біля брами, що ви, знаючи, що ви лише слабкі жінки, не попросили в Господа провідника; тоді ви уникли б цих клопотів і небезпек, бо Він дав би вам такого».

Християна: — На жаль, — сказала Християна, — ми так захопилися нинішнім благословенням, що про майбутні небезпеки й забули. До того ж хто б міг подумати, що так близько від царського палацу можуть чатувати такі лихі люди? Справді, було б добре, якби ми попросили в нашого Господа провідника; але якщо наш Господь знав, що це піде нам на користь, то дивуюся, чому Він не послав його разом із нами.

Визволитель: Не завжди слід давати те, чого не просять, щоб через те воно не втратило ціни; а коли людина відчує нестачу чогось, тоді в її очах воно набуває тієї ціни, яка йому справді належить, і відтак нею й користуватимуться. Якби мій Господь дав вам провідника, ви не жалкували б так за своїм недоглядом, що не попросили його, як тепер маєте привід жалкувати. Отже, усе йде на добре і вчить вас бути обачнішими.

Християна: Чи не повернутися нам до мого Господа, щоб визнати свою нерозумність і попросити провідника?

Визволитель: Ваше визнання вашої нерозумності я Йому передам. Повертатися вам не треба, бо в усіх місцях, куди ви прийдете, ви не знайдете жодної нестачі; адже в кожній оселі мого Господа, яку Він приготував для прийому Своїх пілігримів, є досить, щоб озброїти їх проти будь-яких нападів. Але, як я казав, Він хоче, щоб вони просили Його, аби Він це для них учинив. Езекиїла 36:37. А вбога та річ, про яку не варто й просити. — Сказавши так, він повернувся на своє місце, а пілігрими пішли своєю дорогою.

Милість: Тоді Милість сказала: «Яка раптова прикрість! Я вже гадала, що ми минули всі небезпеки і що більше ніколи не побачимо горя».

Християна: — Твоя невинність, сестро моя, — сказала Християна до Милості, — може багато тебе виправдати; а от моя провина тим більша, що я бачила цю небезпеку ще до того, як вийшла з дому, і все ж не подбала про захист, коли його можна було мати. Я дуже винна.

Милість: Тоді Милість сказала: «Як же ти знала про це ще до того, як вийшла з дому? Прошу, розгадай мені цю загадку».

Християна: — Та ось, я тобі розповім. Ще до того, як я ступила за поріг, одної ночі, лежачи в ліжку, я бачила про це сон; бо мені здалося, що я бачу двох чоловіків, схожих на цих так, як тільки можна бути схожими на світі, що стояли в ногах мого ліжка й змовлялися, як би їм завадити моєму спасінню. Я скажу тобі їхні власні слова. Вони казали (це було тоді, коли я була в тривогах): «Що нам робити з цією жінкою? Бо вона і вві сні, і наяву волає про прощення: якщо їй дозволити йти далі так, як вона почала, ми втратимо її, як утратили її чоловіка». Це, знаєш, мало б мене остерегти, щоб я подбала про захист, коли його можна було мати.

Милість: — Що ж, — сказала Милість, — як через цей недогляд нам дано нагоду побачити власні недосконалості, так наш Господь скористався з цієї нагоди, щоб явити багатство Своєї благодаті; бо Він, як бачимо, провадив нас непроханою добротою і з самої Своєї ласки визволив нас із рук тих, що були дужчі за нас.

Отак, побалакавши ще трохи, вони наблизилися до дому, що стояв при дорозі, — дому, збудованого для відпочинку пілігримів, як ви докладніше знайдете в першій частині цих записів про «Мандрівку пілігрима». Тож вони підійшли до дому (дому Тлумача); і коли дійшли до дверей, то почули в домі гучну розмову. Вони прислухалися й почули, як їм здалося, що там на ім’я згадують Християну; бо треба вам знати, що ще поперед неї пішла чутка про те, що вона з дітьми вирушила в мандри. І це їм було найприємніше, бо вони чули, що вона дружина Християнина, та сама жінка, що колись так не хотіла й слухати про мандри. Тож вони стояли тихо й слухали, як добрі люди в домі хвалять ту, про яку й не гадали, що вона стоїть під дверима. Нарешті Християна постукала, як раніше стукала біля брами. І коли вона постукала, до дверей підійшла молода дівчина, відчинила двері, глянула — аж ось стоять дві жінки.

Дівчина: Тоді дівчина спитала їх: «З ким ви хотіли б тут поговорити?»

Християна: Християна відповіла: «Ми розуміємо, що це місце має особливе право приймати тих, хто став пілігримом, а ми, що стоїмо під цими дверима, саме такі: тому просимо, щоб нам дали стати учасниками того, по що ми тепер прийшли; бо день, як бачиш, уже дуже схилився до вечора, і нам не хочеться нині йти далі».

Дівчина: Прошу, як мені назвати ваше ім’я, щоб я переказала його моєму панові в домі?

Християна: Мене звуть Християна; я була дружиною того пілігрима, що кілька років тому пройшов цією дорогою, а це його четверо дітей. А ця дівчина — моя супутниця, і вона теж іде в мандри.

Невинна: Тоді Невинна (бо так її звали) побігла в дім і сказала тим, хто там був: «Чи вгадаєте, хто стоїть під дверима? Там Християна з дітьми й зі своєю супутницею, і всі вони чекають, щоб їх тут прийняли». Тоді ті аж підскочили з радості й пішли сказати своєму господареві. Тож він підійшов до дверей і, глянувши на неї, сказав: «Чи ти та Християна, яку добрий чоловік Християнин залишив, коли подався в пілігримське життя».

Християна: Я та сама жінка, що була така жорстокосерда, що зневажала тривоги свого чоловіка й дала йому піти в дорогу самому, а це його четверо дітей; але тепер прийшла і я, бо переконалася, що немає правдивої дороги, крім цієї.

Тлумач: Тоді сповнилося те, що написано про чоловіка, який сказав синові: «Йди сьогоднї роби в винограднику моїм; а він сказав батькові: Не хочу; опісля ж, одумавшись, пійшов». Маттея 21:29.

Християна: Тоді Християна сказала: «Хай так буде: Амінь. Бог зробив ці слова правдою на мені; хай же дасть, щоб мене зрештою знайдено в Нього в мирі, незаплямованою і бездоганною».

Тлумач: Та чого ж ти стоїш отак під дверима? Заходь, дочко Авраамова; ми саме говорили про тебе, бо до нас уже раніше дійшла звістка, що ти стала пілігримом. Ходіть, діти, заходьте; ходи, дівчино, заходь. — І він увів їх усіх у дім.

Коли ж вони були всередині, їх запросили сісти й відпочити; а коли вони так зробили, ті, хто в домі служив пілігримам, увійшли до кімнати подивитися на них. І один усміхнувся, і другий усміхнувся, і всі вони всміхалися з радості, що Християна стала пілігримом. Вони також дивилися на хлопців, гладили їх рукою по обличчю на знак того, що радо їх приймають; і з Милістю вони теж обходилися з любов’ю та вітали всіх у домі свого господаря.

Через деякий час, бо вечеря ще не була готова, Тлумач повів їх до своїх Значущих Кімнат і показав їм те, що колись бачив Християнин, чоловік Християни. Тож тут вони побачили чоловіка в клітці, чоловіка і його сон, чоловіка, що прорубав собі дорогу крізь ворогів, і образ найбільшого з усіх, разом з рештою тих речей, що були колись такі корисні Християнинові.

Коли це скінчилося і Християна зі своїм товариством трохи все це обдумали, Тлумач знову відводить їх окремо й заводить спершу до кімнати, де був чоловік, який не міг дивитися нікуди, крім як додолу, і тримав у руці граблі для гною. А над його головою стояв хтось із небесним вінцем у руці й пропонував йому той вінець замість його граблів; але чоловік ні вгору не глянув, ні уваги не звернув, а тільки згрібав до себе соломинки, дрібні трісочки та пил із долівки.

Тоді Християна сказала: «Думаю, що я трохи розумію, що це означає; бо це образ людини цього світу: чи не так, добрий пане?»

Тлумач: — Правду ти сказала, — мовив він, — і його граблі для гною показують його тілесний розум. А те, що ти бачиш, як він радше дбає про те, щоб згрібати соломинки, трісочки й пил із долівки, ніж робити те, що каже Той, Хто кличе його згори з небесним вінцем у руці, — це для того, щоб показати, що небо для декого лише мов байка, а тутешні речі вважаються єдино суттєвими. А те, що тобі також показано, як цей чоловік не міг дивитися нікуди, крім як додолу, — це для того, щоб ти знала: земні речі, коли вони владно тиснуть на людський розум, цілком відвертають серце від Бога.

Християна: Тоді Християна сказала: «О, визволи мене від цих граблів для гною». Приповісток 30:8.

Тлумач: — Ця молитва, — сказав Тлумач, — так довго лежала без діла, що вже майже заіржавіла: «Багацтва не давай менї» — навряд чи хоч один із десяти тисяч так молиться. Соломинки, трісочки та пил — ось що нині для більшості людей найбільші речі, за якими вони женуться.

На це Християна й Милість заплакали й сказали: «На жаль, це надто правдиво».

Показавши їм це, Тлумач повів їх до найкращої кімнати в домі; дуже гарна то була кімната. Тож він звелів їм роздивитися довкола й пошукати, чи не знайдуть вони там чогось корисного. Тоді вони роззиралися знову й знову; бо там не було нічого видно, крім дуже великого павука на стіні, а його вони не помітили.

Милість: Тоді Милість сказала: «Пане, я нічого не бачу»; а Християна мовчала.

Тлумач: — А ти, — сказав Тлумач, — поглянь ще раз. — Тож вона поглянула ще раз і сказала: «Тут нічого немає, крім гидкого павука, що висить, учепившись лапками за стіну». Тоді він сказав: «Хіба в цій просторій кімнаті тільки один павук?» Тоді в Християни на очах заблищали сльози, бо вона була жінка тямуща; і вона сказала: «Так, пане, тут є не один; так, і павуки, чия отрута куди згубніша, ніж та, що в ньому». Тоді Тлумач лагідно глянув на неї й сказав: «Ти сказала правду». Від цього Милість зашарілася, а хлопці затулили обличчя; бо тепер усі вони почали розуміти загадку.

Тоді Тлумач сказав знову: «Павук лапками спираєсь», як бачите, «та він і в палатах у царя буває». Приповісток 30:28. А для чого це записано, як не для того, щоб показати вам, що хоч би як ви були сповнені отрути гріха, все ж ви можете рукою Віри вхопитися за найкращу кімнату, що належить до дому Царя там, угорі, і оселитися в ній?

Християна: Я думала, сказала Християна, про щось подібне, але ніяк не могла цього збагнути. Я думала, що ми схожі на павуків і що ми виглядаємо бридкими створіннями, хоч би в якій гарній кімнаті ми були; але що від цього павука, цього отруйного й потворного створіння, ми маємо вчитися, як діяти вірою, — це мені й на думку не спадало; а проте вона вчепилася лапками і, як я бачу, живе в найкращій кімнаті дому. Бог нічого не створив марно.

Тоді всі вони, здавалося, зраділи; але в очах у них стояли сльози; і все ж вони перезирнулися між собою, а також уклонилися перед Тлумачем.

Він повів їх до іншої кімнати, де були квочка з курчатами, і звелів їм трохи понаглядати. Ось одне з курчат підійшло до корита напитися, і щоразу, як пило, піднімало голівку й очі до неба. Бачите, сказав він, що робить це маленьке курча? Навчіться від нього визнавати, звідки приходять ваші милості, приймаючи їх із поглядом угору. І ще, сказав він, придивіться й подивіться: тож вони пильно придивилися й помітили, що квочка поводиться зі своїми курчатами чотирма способами: 1. Мала вона звичайний поклик, і це в неї цілий день. 2. Мала вона особливий поклик, і це в неї лише часом. 3. Мала вона поклик, яким скликає під крила. Маттея 23:37. І, 4. Мала вона тривожний крик.

Тепер, сказав він, порівняйте цю квочку з вашим Царем, а цих курчат — із Його слухняними; бо, відповідно до неї, Він Сам має Свої способи, якими поводиться зі Своїм народом. Своїм звичайним покликом Він нічого не дає; Своїм особливим покликом Він завжди має що дати; має Він також голос, яким огортає тих, хто під Його крилом; і має Він тривожний крик, щоб подати знак, коли бачить, що наступає ворог. Я вирішив, мої любі, повести вас до кімнати, де є такі речі, бо ви жінки, і вони вам легкі для розуміння.

Християна: І, пане, сказала Християна, прошу, покажіть нам іще щось. Тоді він повів їх до бойні, де різник різав вівцю; і ось вівця була тиха й терпляче приймала свою смерть. Тоді сказав Тлумач: Ви повинні навчитися від цієї вівці страждати й зносити кривди без нарікань і скарг. Погляньте, як тихо вона приймає свою смерть і, не опираючись, дозволяє стягнути з себе шкуру через голову. Ваш Цар називає вас Своїми вівцями.

Після цього він повів їх до свого саду, де було безліч різних квітів; і він сказав: Чи бачите ви все це? Християна сказала: Так. Тоді він сказав знову: Погляньте, квіти різні і зростом, і якістю, і кольором, і запахом, і цілющою силою; і одні кращі за інших; і де садівник їх посадив, там вони й стоять, і не сваряться одна з одною.

Далі він повів їх на своє поле, яке засіяв пшеницею та іншим збіжжям; але коли вони подивилися, то побачили, що всім колоскам верхівки зрізано, і лишилася сама солома. Він знову сказав: Цю землю угноїли, і зорали, і засіяли, але що нам робити з таким урожаєм? Тоді сказала Християна: Частину спалити, а решту пустити на гній. Тоді знову сказав Тлумач: Бачите, плід — ось чого ви шукаєте; і через брак його ви присуджуєте це вогню і щоб люди топтали його ногами: стережіться ж, щоб цим ви не засудили самих себе.

Потім, коли вони поверталися з двору, то помітили маленьку малиновку з великим павуком у дзьобі. Тож Тлумач сказав: Погляньте сюди. Вони подивилися, і Милість здивувалася, а Християна сказала: Яка ганьба для такої гарненької пташки, як малиновка-червоногрудка, та ще й пташки, яка більше за багатьох інших любить водити свого роду дружбу з людьми! Я думала, що вони живуть крихтами хліба чи іншою такою невинною поживою: тепер він мені подобається менше, ніж досі.

Тлумач на це відповів: Ця малиновка — образ, дуже влучний, щоб показати деяких ісповідників; бо на вигляд вони, як ця малиновка, гарні і співом, і кольором, і поставою. Вони також ніби мають дуже велику любов до щирих ісповідників і понад усе прагнуть з ними знатися й бувати в їхньому товаристві, наче могли б жити крихтами доброї людини. Вони вдають також, що саме через це й навідуються до дому побожних і на Господні зібрання; але коли вони самі по собі, то, як ця малиновка, здатні ловити й ковтати павуків; вони можуть змінити свою їжу, пити беззаконня й ковтати гріх, наче воду.

Отож, коли вони знову ввійшли до дому, а вечеря ще не була готова, Християна знову попросила, щоб Тлумач або показав, або розповів ще щось корисне.

Тоді Тлумач почав і сказав: Що гладкіша свиня, то більше її тягне до багна; що гладкіший віл, то веселіше він іде на заріз; і що здоровіший хтивий чоловік, то схильніший він до зла. Є в жінок бажання ходити охайно й гарно; і гарна річ — прикрашатися тим, що перед Богом многоцїнне. Легше пильнувати ніч чи дві, ніж не спати цілий рік поспіль: так само легше почати добре ісповідувати віру, ніж витримати, як слід, до кінця. Кожен шкіпер у бурю охоче викине за борт те, що на судні найменш цінне; але хто викине першим найкраще? Ніхто, крім того, хто не боїться Бога. Одна пробоїна потопить корабель, і один гріх погубить грішника. Хто забуває свого друга, той невдячний до нього; а хто забуває свого Спасителя, той немилосердний до самого себе. Хто живе в гріху і сподівається щастя потім, той подібний до того, хто сіє кукіль і думає наповнити свою клуню пшеницею чи ячменем. Коли людина хоче добре жити, нехай прикличе до себе свій останній день і зробить його завжди своїм супутником. Перешіптування й зміна думок доводять, що в світі є гріх. Коли світ, який Бог ні за що має, люди цінують так високо, то що ж тоді небо, яке Бог хвалить? Коли з життям, обтяженим стількома бідами, ми так неохоче розлучаємося, то що ж тоді життя там, угорі? Кожен вихвалятиме доброту людей; але хто ж є такий, кого, як належить, зворушує доброта Божа? Ми рідко сідаємо до їжі, щоб не з’їсти й не залишити. Так і в Ісусі Христі більше заслуги й праведності, ніж потребує цілий світ.

Коли Тлумач закінчив, він знову виводить їх у свій сад і підвів до дерева, у якого все нутро згнило й зникло, а проте воно росло й мало листя. Тоді сказала Милість: Що це означає? Це дерево, сказав він, гарне зовні, а всередині гниле, — ось до чого можна прирівняти багатьох, що є в саду Божому; вони устами високо промовляють за Бога, а насправді нічого для Нього не зроблять; листя в них гарне, а серце ні на що не годиться, хіба що на трут для дияволового кресала.

Тим часом вечеря була готова, стіл накритий і все поставлено на нього: тож вони сіли й їли, після того як хтось подякував. А Тлумач зазвичай розважав тих, хто в нього ночував, музикою під час трапези; тож музики заграли. Був там також один, що співав, і голос він мав дуже гарний. Його пісня була така:

«Лиш Господь — опора моя,

І Він мене годує;

То як же брак мені буде в тім,

Чого я потребую?»

Коли пісня й музика скінчилися, Тлумач запитав Християну, що саме спершу спонукало її отак узятися за життя пілігрима. Християна відповіла: Спочатку мені прийшла на думку втрата мого чоловіка, і я сердечно тужила за ним; але все це було лише природне почуття. Потім мені спали на думку труднощі та мандрівка мого чоловіка, а також те, як грубо я поводилася з ним щодо цього. Тож провина охопила мій розум і штовхнула б мене у ставок, коли б мені своєчасно не приснився сон про те, як добре моєму чоловікові, і не прийшов лист, надісланий мені Царем тієї країни, де живе мій чоловік, щоб я прийшла до нього. Сон і лист разом так подіяли на мою душу, що примусили мене вирушити цим шляхом.

Тлумач: А чи не зустріла ти жодного опору, перш ніж вийти з дому?

Християна: Так, зустріла: моя сусідка, така собі пані Боязка; вона рідня тому, хто хотів умовити мого чоловіка повернутися назад, бо злякався левів. Вона також обізвала мене дурною за те, що вона називала моєю задуманою відчайдушною пригодою; вона також наводила, що тільки могла, аби відохотити мене від неї, — злигодні й біди, що їх мій чоловік зазнав у дорозі; але все це я подолала досить легко. Проте сон, що мені приснився, про двох лиховидих, які, як мені здавалося, змовлялися, як би мене збити з дороги, — от що мене дуже непокоїло: так, він і досі не йде мені з думки і змушує боятися кожного, кого я зустрічаю, щоб він не перестрів мене, аби вчинити мені лихо й звернути мене з мого шляху. Так, можу сказати своєму панові, хоч і не хотіла б, щоб усі про це знали, що між цим місцем і брамою, через яку ми вийшли на дорогу, на нас обох так тяжко напали, що ми мусили кричати, що нас убивають; і ті двоє, що на нас напали, були схожі на тих двох, яких я бачила уві сні.

Тоді сказав Тлумач: Початок твій добрий; а кінець твій вельми зросте. Потім він звернувся до Милості й сказав їй: А що спонукало тебе прийти сюди, серденько?

Милість: Тоді Милість зашарілася й затремтіла і якийсь час мовчала.

Тлумач: Тоді сказав він: Не лякайсь, тільки віруй, і скажи, що в тебе на думці.

Милість: Тож вона почала й сказала: Направду, пане, брак досвіду — ось що змушує мене воліти мовчати, і це ж сповнює мене страху, що зрештою я не дійду. Я не вмію розповідати про видіння та сни, як моя подруга Християна; не знаю я й того, що таке тужити через те, що відкинула пораду тих, хто був мені добрими родичами.

Тлумач: Що ж тоді, любе серце, схилило тебе вчинити так, як ти вчинила?

Милість: Ну, коли наша подруга, ось вона, збиралася в дорогу, щоб піти з нашого міста, я з іще однією випадково зайшли її провідати. Тож ми постукали у двері й увійшли. Коли ми були всередині й побачили, що вона робить, то спитали її, що це вона задумала. Вона сказала, що її покликано йти до свого чоловіка; і тут вона взяла та й розповіла нам, як бачила його уві сні: він живе в чудовому місці серед безсмертних, носить корону, грає на арфі, їсть і п’є за столом свого Князя і співає Йому хвалу за те, що привів його туди, і таке інше. І от, мені здавалося, поки вона розповідала нам про це, серце моє палало в мені. І я сказала в серці своєму: Якщо це правда, я покину батька свого й матір свою і край, де я народилася, і піду, якщо тільки можна, разом із Християною. Тож я далі розпитала її, чи все це правда, і чи дозволить вона мені піти з нею; бо я тепер бачила, що жити далі в нашому місті можна було тільки під загрозою погибелі. Проте я вийшла з важким серцем; не через те, що не хотіла йти, а через те, що стільки моїх родичів лишилося позаду. І я прийшла з усім бажанням мого серця і піду, якщо можна, з Християною до її чоловіка та його Царя.

Тлумач: Добре ти вирушила, бо ти повірила правді; ти — Рута, яка з любові, що мала до Ноемі та до Господа, Бога свого, покинула батька й матір і край, де народилася, щоб вийти й піти з народом, якого досі не знала. «Бог прийми це твоє дїло! І нехай тобі буде повна нагорода від Господа, Бога Ізрайлевого, до котрого ти прийшла, щоб під його крилами захистити себе!» Рути 2:11,12.

Тим часом вечеря скінчилася, і стали готуватися до сну; жінок поклали кожну окремо, а хлопців — самих по собі. І от, коли Милість лягла в постіль, вона не могла заснути з радості, бо тепер її сумніви, що зрештою вона не дійде, відступили від неї далі, ніж будь-коли раніше. Тож вона лежала, благословляючи й славлячи Бога, Який був до неї такий прихильний.

Вранці вони встали разом із сонцем і приготувалися вирушати; але Тлумач хотів, щоб вони ще трохи забарилися. Бо, сказав він, ви маєте вийти звідси як належить. Тоді він сказав дівчині, яка перша їм відчинила: Візьми їх і відведи в сад до купальні, і там обмий їх і очисти від бруду, якого вони набралися в дорозі. Тоді дівчина Невинна взяла їх і повела в сад, і привела до купальні; і сказала їм, що там вони мають обмитися й очиститися, бо так її Господар хоче, щоб робили жінки, які заходять до його дому, ідучи на прощу. Тоді вони ввійшли й обмилися, так, і вони, і хлопці, всі; і вийшли з тієї купальні не лише свіжі й чисті, а й дуже збадьорені та зміцнені в суглобах. Тож коли вони ввійшли, то виглядали куди гарнішими, ніж коли виходили митися.

Коли вони повернулися з саду від купальні, Тлумач узяв їх, подивився на них і сказав їм: «Гарні, як місяць». Потім він звелів принести печатку, якою звичайно запечатували тих, хто обмився в його купальні. Тож печатку принесли, і він поставив на них свій знак, щоб їх упізнавали в тих місцях, куди їм іще належало йти. А печатка була змістом і суттю Пасхи, яку їли діти Ізраїлеві, 2 Мойсея 13: 8-10, коли виходили з єгипетської землі; і знак поставлено їм між очима. Ця печатка дуже додала їм краси, бо була окрасою їхнім обличчям. Вона також додала їм статечності й зробила їхні обличчя більш схожими на обличчя ангелів.

Тоді знову сказав Тлумач дівчині, що прислуговувала цим жінкам: Піди до ризниці й винеси одежу для цих людей. Тож вона пішла й винесла білу одежу, і поклала її перед ним; і він звелів їм одягнути її: це був виссон чистий і сьвітлий. Коли жінки були так прикрашені, вони ніби жахалися одна одної; бо не могли бачити тієї слави, яку кожна мала на собі, а в інших бачили її. Тож тепер вони почали вважати одна одну кращою за себе. Бо: Ти гарніша за мене, казала одна; а: Ти вродливіша за мене, казала друга. Діти також стояли вражені, бачачи, якого вигляду набули їхні матері.