Перший етап

Тим часом Християна вже вирушила в дорогу, і Милість пішла разом із нею; і коли вони йшли, а з ними й діти, Християна завела розмову. — Милосте, — сказала Християна, — я вважаю це несподіваною ласкою, що ти вийшла з дому разом зі мною, щоб трохи провести мене в дорозі.

Милість: Тоді молода Милість (бо вона була ще зовсім молода) сказала: — Якби я думала, що є сенс іти з тобою, то ніколи більше й близько не підійшла б до того міста.

Християна: — Що ж, Милосте, — сказала Християна, — пов’яжи свою долю з моєю: я добре знаю, яким буде кінець нашої мандрівки: мій чоловік там, де він не проміняв би свого місця на все золото іспанських копалень. І тебе не відкинуть, хоч ти йдеш лише на моє запрошення. Цар, Який покликав мене й моїх дітей, — це Той, Хто любить милість. Крім того, якщо хочеш, я найму тебе, і ти підеш зі мною як моя служниця. Та все в нас із тобою буде спільне: тільки йди зі мною.

Милість: Але як мені впевнитися, що й мене приймуть? Якби я мала цю надію хоч від когось, хто знає напевно, я б ані хвилини не вагалася, а пішла б, покладаючись на поміч Того, Хто може допомогти, хоч би якою довгою й виснажливою була дорога.

Християна: — Що ж, люба Милосте, я скажу тобі, що робити: ходи зі мною до Тісної Брами, і там я ще розпитаю за тебе; а якщо там ти не знайдеш підтримки, я погоджуся, щоб ти повернулася до себе додому. Я також заплачу тобі за доброту, яку ти виявляєш до мене й моїх дітей, проводжаючи нас у дорозі.

Милість: Тоді я піду туди й прийму те, що буде далі; і хай Господь дасть, щоб мій жереб там випав так, як покладе на мене Своє серце Цар небесний.

Тоді Християна зраділа в серці не лише тому, що мала супутницю, а й тому, що змогла схилити цю бідну дівчину полюбити власне спасіння. Тож вони пішли далі разом, і Милість заплакала. Тоді Християна сказала: — Чого це моя сестра так плаче?

Милість: — Ох! — відповіла вона. — Хто не заголосить, коли як слід подумає, в якому стані й становищі мої бідні родичі, що досі лишаються в нашому грішному місті? А ще тяжчим моє горе робить те, що в них немає ні наставника, ні когось, хто сказав би їм, що на них чекає.

Християна: Жаль личить пілігримам; і ти плачеш за своїми близькими, як мій добрий Християнин плакав за мною, коли покидав мене: він тужив, бо я не хотіла ні слухати його, ні зважати на нього; але його Господь і наш зібрав його сльози й поклав їх у Свою посудину; і тепер і я, і ти, і ці мої любі діточки пожинаємо з них плід і користь. Я сподіваюся, Милосте, що й ці твої сльози не пропадуть; бо сама правда сказала: «Хто сїє з сльозами, той збере з піснями». І ще: «Іде з плачом, несе сїмя сїяти; вертає домів веселий, несучи снопи свої». Псальма 126:5,6.

Тоді Милість сказала:

«Нехай Преблагий мене веде,

Якщо на те свята Його воля,

До брами, у кошару Свою,

На Свій святий пагорб угору.

І хай не дасть мені ніколи

Звернути вбік чи відхилитись

Від дармової благодаті й святих Його доріг,

Хоч що б могло мені лучитись.

І хай збере Він тих із моїх,

Кого лишила я позаду;

Господи, дай їм молитись, щоб стали Твоїми,

Усім серцем і всім розумом».

Тут мій старий приятель повів далі й сказав: — А коли Християна підійшла до Багна Зневіри, вона спинилась у ваганні; бо, сказала вона, це те місце, де мій дорогий чоловік мало не захлинувся в болоті. Вона помітила також, що, попри наказ Царя впорядкувати це місце для пілігримів, воно стало навіть гіршим, ніж раніше. Тож я запитав, чи це правда. — Так, — відповів старий пан, — навіть надто правда; бо є багато таких, що видають себе за Царевих робітників і кажуть, ніби лагодять Царські шляхи, а самі привозять бруд і гній замість каміння, і так не лагодять, а псують. Отож тут Християна зі своїми хлопцями й спинилася. Але Милість сказала: — Ходімо, ризикнімо; тільки будьмо обережні. — Тоді вони пильно дивилися під ноги й сяк-так, заточуючись, перебралися на той бік.

Проте Християна мало не впала в багно, і то не раз і не двічі. Та щойно вони перебралися, як їм здалося, що вони чують слова, звернені до них: «Благословенна, що увірувала, бо сповнить ся, що сказано їй від Господа». Луки 1:45.

Тоді вони знову рушили в дорогу; і Милість сказала Християні: — Якби я мала таку ж добру підставу сподіватися на ласкавий прийом біля Тісної Брами, як ти, то, мабуть, жодне Багно Зневіри мене б не злякало.

— Що ж, — відповіла та, — ти знаєш свою рану, а я — свою; і, мій добрий друже, ми всі ще натерпимося лиха, перш ніж дійдемо до кінця нашої дороги. Бо хіба можна уявити, що люди, які прагнуть досягти такої чудової слави, як ми, і яким так заздрять через таке щастя, як нам, не зустрінуть усіх тих страхів і пасток, усіх тих бід і скорбот, якими тільки можуть напасти на нас ті, що нас ненавидять?

А тепер пан Прозорливий залишив мене самого досновидіти свій сон. Отож мені здалося, що я бачу, як Християна, і Милість, і хлопці — усі вони підходять до брами; а підійшовши, коротко порадилися між собою, як їм постукати в браму і що сказати тому, хто їм відчинить; і вирішили, що, оскільки Християна найстарша, то вона й стукатиме, щоб їх впустили, і вона ж говоритиме за всіх із тим, хто відчинить. Тож Християна почала стукати і, як колись її бідний чоловік, стукала й стукала знову. Але замість того, щоб хтось відповів, усім їм почулося, ніби на них із гавкотом кинувся пес; пес, та ще й величезний; і це налякало жінок і дітей. Якийсь час вони не наважувалися стукати знову, боячись, що цей здоровенний пес накинеться на них. Отже, тепер їхні думки страшенно металися туди й сюди, і вони не знали, що робити: стукати не сміли, бо боялися пса; повернути назад не сміли, бо боялися, що сторож брами побачить, як вони йдуть геть, і образиться на них; нарешті вони надумали постукати знову й застукали ще сильніше, ніж спершу. Тоді сторож брами спитав: — Хто там? — Тож пес перестав гавкати, а Він відчинив їм.

Тоді Християна низько вклонилася й сказала: — Хай наш Господь не гнівається на Своїх служниць за те, що ми стукали в Його княжу браму. — Тоді сторож спитав: — Звідки ви? І чого бажаєте?

Християна відповіла: — Ми прийшли звідти ж, звідки прийшов Християнин, і в тій самій справі, що й він; тобто щоб, якщо на те ваша ласка, нас милостиво впустили цією брамою на дорогу, що веде до Небесного Міста. А далі, Господи мій, відповім, що я — Християна, колишня дружина Християнина, який тепер уже там, угорі.

На це сторож брами здивувався й мовив: — Як, то вона тепер стала пілігримом, та, що ще недавно гидувала таким життям? — Тоді вона схилила голову й сказала: — Так; і ці мої любі діточки теж.

Тоді Він узяв її за руку, ввів усередину й сказав іще: — Пустїть дїток приходити до мене, — і з тим зачинив браму. Після цього Він покликав сурмача, що стояв нагорі, над брамою, щоб той привітав Християну радісними вигуками й звуком сурми. І той послухався, засурмив і наповнив повітря своїми мелодійними звуками.

А весь цей час бідолашна Милість стояла надворі, тремтячи й плачучи зі страху, що її відкинули. Та коли Християна домоглася, щоб впустили її саму й її хлопців, вона почала заступатися за Милість.

Християна: І вона сказала: — Господи мій, у мене є супутниця, що ще стоїть надворі і прийшла сюди з тієї ж причини, що й я; вона дуже пригнічена духом, бо прийшла, як їй здається, без поклику; тоді як мене покликав прийти Цар мого чоловіка.

А Милість тим часом стала дуже нетерпляча, і кожна хвилина здавалась їй довгою, як година; тож вона не дала Християні заступитися за неї докладніше, бо сама постукала в браму. І постукала вона тоді так гучно, що Християна аж здригнулася. Тоді сторож брами спитав: — Хто там? — І Християна сказала: — Це моя подруга.

Тож Він відчинив браму й визирнув, але Милість лежала надворі непритомна, бо зомліла, боячись, що перед нею жодна брама не відчиниться.

Тоді Він узяв її за руку й сказав: — Дївчинко, тобі глаголю: встань.

— Ох, пане, — сказала вона, — я зомліваю; в мені ледве жевріє життя. Але Він відповів, що колись один сказав: «Як душа завмірала в менї, спогадав я на Господа, й ось, молитва моя дійшла до тебе, до храму сьвятого твого». Йони 2:7. Не бійся, а стань на ноги й скажи Мені, навіщо ти прийшла.

Милість: Я прийшла по те, до чого мене ніколи не запрошували, як мою подругу Християну. Її запросив Цар, а мене — тільки вона. Тож боюся, що я чиню зухвало.

Сторож: Вона просила тебе прийти з нею сюди?

Милість: Так; і, як бачить мій Господь, я прийшла. І якщо є ще хоч трохи благодаті й прощення гріхів, благаю, щоб і Твоя бідна служниця мала в них частку.

Тоді Він знову взяв її за руку, лагідно ввів усередину й сказав: — Я молюся за всіх, хто вірує в Мене, хоч би яким чином вони прийшли до Мене. — Потім Він сказав тим, що стояли поруч: — Принесіть чогось і дайте Милості понюхати, щоб спинити її млості. — Тож вони принесли їй в’язку мирри, і за якийсь час вона ожила.

І тепер Християну з її хлопцями та Милість Господь прийняв на початку дороги й лагідно говорив із ними. Тоді вони сказали Йому ще: — Ми жалкуємо за свої гріхи й благаємо нашого Господа простити нас і далі навчити, що нам робити.

— Я дарую прощення, — сказав Він, — словом і ділом: словом — в обітниці прощення, ділом — у той спосіб, яким Я його здобув. Перше прийміть із Моїх уст із поцілунком, а друге — так, як воно буде вам відкрите. Пісень 1:2; Йоана 20:20.

І я бачив у своєму сні, що Він сказав їм багато добрих слів, від яких вони дуже звеселилися. Він також повів їх на верх брами й показав їм, яким ділом їх спасено; і сказав їм при тому, що це видовище вони побачать знову, коли йтимуть дорогою, їм на втіху.

Потім Він залишив їх ненадовго в літній світлиці внизу, де вони розговорилися між собою; і Християна почала так: — О, як я рада, що ми вже тут, усередині!

Милість: Маєш на те причину; але я з усіх найбільше маю привід стрибати з радощів.

Християна: Одного разу, коли я стояла біля брами, я подумала — бо я стукала, а ніхто не відповідав, — що вся наша праця пропала, надто коли той бридкий собацюра так люто на нас загавкав.

Милість: А найстрашніше мені стало тоді, коли я побачила, що тебе прийняли в Його ласку, а мене лишили позаду. Ну от, подумала я, збулося написане: «Дві молоти муть на жорнах; одна візьметь ся, а одна зоставить ся». Маттея 24:41. Я ледве стрималася, щоб не закричати: Пропала! І я боялася стукати ще; але коли глянула на те, що написано над брамою, то набралася відваги. А ще я подумала, що мушу або постукати знову, або вмерти; тож я постукала, але не можу сказати як, бо мій дух тоді боровся між життям і смертю.

Християна: Не можеш сказати, як стукала? Я певна, твої удари були такі палкі, що від самого їхнього звуку я здригнулася; мені здавалося, що я зроду не чула такого стуку; я думала, що ти ввірвешся силою або візьмеш Царство приступом. Маттея 11:12.

Милість: Ох! Хто б на моєму місці вчинив інакше? Ти ж бачила, що двері переді мною зачинили, а поблизу був найлютіший пес. Хто, кажу я, будучи такий малодушний, як я, не стукав би з усієї сили? Але скажи, будь ласка, що мій Господь сказав на мою нечемність? Чи не розгнівався Він на мене?

Християна: Коли Він почув твій гуркіт, то дивовижно, невинно всміхнувся; гадаю, те, що ти зробила, Йому дуже сподобалося, бо Він не подав жодного знаку, що це не так. Та я дивуюся в серці, навіщо Він тримає такого пса: якби я знала про це раніше, мені б не стало духу так ризикувати собою. Але тепер ми всередині — то вже всередині, і я рада з усього серця.

Милість: Якщо хочеш, я спитаю, коли Він наступного разу зійде сюди, навіщо Він тримає у Своєму дворі такого паскудного собаку; сподіваюся, Він не візьме цього за зле.

— Спитай, — сказали діти, — і вмов Його повісити того пса; бо ми боїмося, що він нас покусає, коли ми звідси підемо.

Нарешті Він знову зійшов до них, і Милість упала перед Ним лицем до землі, поклонилася й сказала: «Нехай мій Господь прийме жертву хвали, яку я тепер приношу Йому тельцями уст моїх».

Тоді Він сказав їй: — Мир тобі; встань. — Але вона й далі лежала ницьма й сказала: «Праведним останеш ти, Господи, як би я хотїв судитись із тобою, а все таки буду я говорити до тебе про правосуд». Єремії 12:1. Чому ж Ти тримаєш у Своєму дворі такого лютого пса, що, побачивши його, такі жінки й діти, як ми, ладні тікати від Твоєї брами зі страху?

Він відповів і сказав: — Той пес має іншого господаря; його теж тримають замкненим на чужій землі, тільки Мої пілігрими чують його гавкіт; він належить до замку, що його ви бачите там, віддалік, але може підходити аж до мурів цього місця. Він багатьох чесних пілігримів наполохав так, що вони від гіршого кинулися до кращого, — гучним голосом свого ревіння. Справді, той, хто ним володіє, тримає його не з доброї волі до Мене чи Моїх, а з наміром не пускати пілігримів до Мене, щоб вони боялися прийти й постукати в цю браму, аби ввійти. Бувало також, що він виривався й шарпав декого з тих, кого Я любив; але все це Я поки що терпляче зношу. А ще Я вчасно подаю Моїм пілігримам поміч, щоб їх не віддано в його владу і він не зробив із ними того, до чого підбивала б його собача вдача. Але що ж це, Моя викуплена? Гадаю, якби ти й знала все це заздалегідь, то не побоялася б собаки. Жебраки, що ходять від дверей до дверей, радше наразяться на ґвалт, гавкіт, та й на укуси пса, ніж утратять сподівану милостиню; то невже ж пес, пес на чужому подвір’ї, пес, чий гавкіт Я обертаю на користь пілігримам, стримає когось від приходу до Мене? Я визволяю їх від левів, а Мою улюблену — від сили пса. Псальма 22:21,22.

Милість: Тоді Милість сказала: — Визнаю своє невігластво; я говорила про те, чого не розуміла; визнаю, що Ти все робиш добре.

Християна: Тоді Християна почала говорити про їхню подорож і розпитувати про дорогу. І Він нагодував їх, і вмив їм ноги, і поставив їх на дорогу Своїх стоп, так само як колись учинив із її чоловіком.