До читача

шановні супутники,

Колись мені було приємно, а вам корисно, коли я розповів вам свій сон про Християнина-пілігрима та про його небезпечну мандрівку до Небесного краю. Я розповів вам тоді й про те, що бачив щодо його дружини й дітей і як не хотіли вони йти з ним у мандрівку, аж так, що йому довелося вирушити в дорогу без них; бо він не смів наражатися на ту погибель, яка, як він боявся, спіткала б його, якби він лишився з ними в Місті Погибелі. Тож, як я вам тоді показав, він покинув їх і пішов.

Тепер же сталося так, що через безліч справ мене довго затримували й відволікали від моїх звичних подорожей у ті краї, звідки він вирушив, і тому я аж досі не мав нагоди розпитати про тих, кого він залишив, щоб розповісти вам про них. Та нещодавно, маючи певні справи в тому напрямку, я знову подався туди. І от, заночувавши в лісі за милю від того місця, я заснув і знову побачив сон.

І ось у моєму сні повз те місце, де я лежав, проходив літній пан; а що він мав іти частину тієї самої дороги, якою подорожував і я, то мені снилося, що я встав і пішов із ним. Отож, поки ми йшли, як це зазвичай буває в подорожніх, ми ніби розговорилися, і наша розмова зайшла про Християнина та його мандри; бо я почав зі стариганем так:

Пане, сказав я, що то за місто он унизу, ліворуч від нашої дороги?

Тоді пан Прозорливий (бо так його звали) відповів: Це Місто Погибелі, людне місце, але заселене дуже лихим і ледачим народом.

Я так і думав, що це те саме місто, мовив я; я й сам колись проходив через нього, а тому знаю, що ваша оповідь про нього правдива.

Пан Прозорливий: Аж надто правдива! Хотів би я, кажучи правду, сказати щось краще про тих, хто там живе.

Що ж, пане, мовив я, тоді я бачу, що ви людина доброзичлива, а отже, з тих, кому до вподоби чути й розповідати про добре. Скажіть, будь ласка, чи не чули ви, що сталося якийсь час тому з одним чоловіком із цього міста (його звали Християнин), який вирушив у мандрівку вгору, до вищих країв?

Пан Прозорливий: Чи чув я про нього! Авжеж, і чув також про утиски, негаразди, війни, полони, крики, стогони, переляки й страхи, що він їх зустрів і зазнав у своїй дорозі. До того ж, мушу вам сказати, про нього гомонить увесь наш край: мало є таких домів, які, почувши про нього та його діла, не шукали б і не здобули б записів про його мандрівку; ба більше, думаю, можна сказати, що його ризикована мандрівка здобула його дорогам чимало доброзичливців; бо хоч, поки він був тут, кожен звав його дурнем, тепер, коли він пішов, усі його високо хвалять. Бо кажуть, що він живе там, де тепер є, по-царськи; ба навіть у багатьох із тих, хто твердо вирішив ніколи не йти на такий ризик, як він, аж слинка тече від його здобутків.

Вони цілком можуть думати, мовив я, якщо вони думають хоч щось правдиве, що він добре живе там, де тепер є; бо тепер він живе біля самого джерела життя і в ньому, і має те, що має, без праці й смутку, бо жодна скорбота до того не домішана. Але скажіть, будь ласка, що люди про нього говорять?

Пан Прозорливий: Говорять! Люди говорять про нього дивні речі: одні кажуть, що він тепер ходить у білому, Одкриттє 3:4; що на шиї в нього золотий ланцюг; що на голові в нього золотий вінець, оздоблений перлами; інші кажуть, що Сяючі, які часом з’являлися йому в дорозі, стали його товаришами і що він там із ними такий самий близький, як тут сусід із сусідом. Крім того, про нього впевнено твердять, що Цар того місця, де він тепер, уже дарував йому дуже багату й приємну оселю при дворі і що він щодня їсть і п’є, ходить і розмовляє з Ним і приймає усмішки та ласку від Того, Хто там є Суддею всіх. Захарії 3:7; Луки 14:14,15. Ба більше, дехто сподівається, що його Князь, Господь того краю, незабаром прийде в ці сторони й захоче знати причину, якщо вони зможуть її назвати, чому його сусіди так мало його цінували й так глузували з нього, коли побачили, що він хоче стати пілігримом. Юди, 14,15.

Бо кажуть, що тепер він такий любий своєму Князеві, що його Володар так переймається зневагами, якими обсипали Християнина, коли той став пілігримом, що дивитиметься на все це так, наче те було заподіяно Йому Самому, Луки 10:16; і не дивно, бо саме з любові до свого Князя він і наважився на все, на що наважився.

Охоче вірю, мовив я; я тому радий; радий заради бідолахи, бо тепер він має спочинок від своєї праці, бо тепер він із радістю пожинає плоди своїх сліз, і бо він вийшов за межі рушничного пострілу своїх ворогів і тепер недосяжний для тих, хто його ненавидить. Одкриттє 14:13; Псальма 126:5,6. Радий я й тому, що чутка про це розійшлася по цьому краю; хто знає, може, вона подіє на добре на декого з тих, хто залишився? Але скажіть, пане, поки це в мене свіже в пам’яті, чи не чували ви чогось про його дружину й дітей? Бідолашні! Цікаво мені, що з ними сталося.

Пан Прозорливий: Про кого це ви? Про Християну та її синів? Схоже, що їм поведеться так само добре, як і самому Християнинові; бо хоч спершу всі вони поводилися нерозумно й ніяк не дали себе переконати ні сльозам, ні благанням Християнина, та другі думки подіяли на них дивовижно: тож вони зібрали свої пожитки й теж вирушили слідом за ним.

Дедалі краще, мовив я; але як! І дружина, і діти, всі?

Пан Прозорливий: Так, це правда: я можу розповісти вам про цю справу, бо я був на місці саме тієї миті й добре знаю всю історію.

Тоді, сказав я, це, здається, можна переказувати як правду.

Пан Прозорливий: Можете сміливо це стверджувати: я маю на увазі, що вони всі вирушили в мандрівку — і добра жінка, і її четверо хлопців. А що ми, як я бачу, ітимемо разом чималий шмат дороги, я розповім вам усю цю справу.

Ця Християна (бо так її звали від того дня, як вона з дітьми взялася за пілігримське життя), після того як її чоловік перейшов ріку і вона більше нічого не могла про нього почути, почала глибоко думати. Спершу про те, що втратила чоловіка і що любляча в’язь між ними цілком урвалася. Бо ви знаєте, сказав він мені, що природа не може не обтяжувати живих багатьма важкими роздумами, коли вони згадують утрату дорогих людей. Отож утрата чоловіка коштувала їй багатьох сліз. Але це було не все; бо Християна почала також міркувати сама з собою, чи не її негідна поведінка щодо чоловіка була однією з причин того, що вона більше його не бачила і що його забрано від неї таким чином. І тут роєм насунули на її думку всі її нелюб’язні, неприродні й безбожні вчинки щодо її дорогого друга; це також обтяжило їй сумління і навантажило її провиною. Крім того, її дуже зламали спогади про невпинні стогони, гіркі сльози й нарікання її чоловіка на самого себе, і про те, як вона ожорсточувала своє серце проти всіх його благань і лагідних умовлянь, щоб вона з синами йшла з ним; ба навіть не було нічого з того, що Християнин або казав їй, або робив при ній увесь той час, поки його тягар висів у нього на спині, що не поверталося б до неї, наче спалах блискавиці, і не роздирало б надвоє оболонки її серця; особливо той його гіркий крик: «Що менї робити, щоб спастись?» — найжалібніше лунав у її вухах.

Тоді вона сказала своїм дітям: Сини, ми всі пропали. Своїм гріхом я втратила вашого батька, і він пішов: він хотів узяти нас із собою, але я сама не хотіла йти; я й вам перешкодила до життя. На це хлопці залилися сльозами й закричали, що хочуть іти за батьком. Ох, сказала Християна, якби ж то нам випало піти з ним! Тоді нам було б добре, куди краще, ніж, мабуть, буде тепер. Бо хоч раніше я нерозумно гадала про тривоги вашого батька, що вони походять від якоїсь дурної вигадки або що його здолала меланхолія, та тепер мені не йде з думки, що вони виникли з іншої причини, а саме: йому було дано сьвітло життя, Якова 1:23-25; Йоана 8:12; і з його допомогою, як я бачу, він уникнув западень смертї. Приповісток 14:27. Тоді вони всі знову заплакали й закричали: Ох, горе нам, лихий той день!

Наступної ночі Християні наснився сон; і ось вона побачила, наче перед нею розгорнули широкий пергамент, на якому було записано всю суму її доріг; і злочини, як їй здавалося, дивилися на неї дуже чорно. Тоді вона голосно закричала вві сні: «Господи, будь милостивий до мене, грішної!» Луки 18:13; і малі діти почули її.

Після цього їй здалося, що вона бачить двох дуже потворних біля свого ліжка, і вони кажуть: Що нам робити з цією жінкою? Адже вона волає про милість і наяву, і вві сні: якщо дати їй іти далі так, як вона почала, ми втратимо її, як утратили її чоловіка. Тому ми мусимо так чи інак відвернути її думки від того, що буде потім, бо інакше весь світ не завадить їй стати пілігримом.

Тут вона прокинулася вся в поту, і її проймав трепет; але згодом вона знову заснула. І тоді їй здалося, що вона бачить Християнина, свого чоловіка, у місці блаженства серед багатьох безсмертних: він стояв з арфою в руці й грав на ній перед Тим, Хто сидів на престолі, а навколо Його голови була веселка. Бачила вона також, ніби він схилив голову, обличчям до кам’яного помосту під ногами свого Князя, кажучи: «Від щирого серця дякую моєму Господу й Цареві, що Він привів мене до цього місця». Тоді загукав гурт тих, що стояли довкола, і заграли вони на своїх арфах; але ніхто з живих не міг би сказати, що вони мовили, крім Християнина та його товаришів.

Наступного ранку, коли вона встала, помолилася Богові й трохи поговорила з дітьми, хтось гучно постукав у двері; і вона озвалася до нього: «Якщо ти йдеш в ім’я Боже, заходь». Він сказав: «Амінь», — відчинив двері й привітав її словами: «Впокій домові сьому». Зробивши це, він сказав: «Християно, чи знаєш ти, навіщо я прийшов?» Тоді вона зашарілася й затремтіла; а серце її почало розпалюватися бажанням дізнатися, звідки він і з яким дорученням до неї. І він сказав їй: «Моє ім’я Таємний; я живу з тими, що на висоті. Там, де я живу, кажуть, ніби ти бажаєш піти туди; ходить також чутка, що ти усвідомлюєш зло, яке раніше заподіяла своєму чоловікові, ожорсточуючи серце проти його дороги й тримаючи цих малят у їхньому невіданні. Християно, Милосердний послав мене сказати тобі, що Він — Бог, Який охоче прощає, і що Йому до вподоби примножувати прощення провин. Він хоче також, щоб ти знала, що Він запрошує тебе прийти перед Його лице, до Його столу, і що Він нагодує тебе достатками Свого дому та наслїддєм Якововим, предка твого.

«Там Християнин, колишній твій чоловік, із легіонами інших, своїх товаришів, і вони повсякчас споглядають те обличчя, що дає життя тим, хто на нього дивиться; і всі вони зрадіють, коли почують, як твої ноги переступлять поріг дому твого Отця.»

Християна від цього дуже зніяковіла й схилила голову до землі. А гість вів далі й сказав: «Християно, ось тобі ще й лист, який я приніс від Царя твого чоловіка». Вона взяла його й розгорнула, і він пахнув, як найкращі пахощі. Пісень 1:3. А написаний він був золотими літерами. Зміст листа був такий: Цар хоче, щоб вона чинила так, як чинив Християнин, її чоловік; бо це дорога, щоб прийти до Його міста й жити в Його присутності з радістю повіки. Від цього добра жінка зовсім знемогла; і вона закричала до свого гостя: Пане, чи візьмете ви мене й моїх дітей із собою, щоб і ми пішли й поклонилися Цареві?

Тоді гість сказав: Християно, гірке йде перед солодким. Ти мусиш, як і той, хто пішов перед тобою, крізь скорботи ввійти до цього Небесного Міста. Тому раджу тобі чинити так, як чинив Християнин, твій чоловік: іди до он тієї Тісної Брами, через рівнину, бо вона стоїть на початку дороги, якою ти маєш іти вгору; і бажаю тобі щасливої дороги. Раджу також, щоб ти поклала цей лист собі за пазуху, щоб читала його собі й своїм дітям, аж поки ви не вивчите його напам’ять; бо це одна з пісень, які ти маєш співати, поки ти в цій оселі свого мандрування, Псальма 119:54; а ще цей лист ти маєш віддати біля дальньої брами.

І я бачив у своєму сні, що цей старий пан, розповідаючи мені цю історію, і сам, здавалося, був нею глибоко зворушений. Він вів далі й сказав: Отож Християна скликала своїх синів і почала звертатися до них так: «Сини мої, останнім часом, як ви, мабуть, помітили, моя душа зазнала великої боротьби через смерть вашого батька: не тому, що я хоч трохи сумніваюся в його щасті, бо тепер я переконана, що йому добре. Мене також глибоко вразили думки про мій власний стан і про ваш, який, я справді вірю, від природи жалюгідний. І моя поведінка щодо вашого батька в його біді — великий тягар для мого сумління; бо я ожорсточила і своє серце, і ваші проти нього й відмовилася йти з ним у мандрівку.

Думки про все це тепер просто вбили б мене, якби не сон, що я бачила минулої ночі, і якби не підбадьорення, яке дав мені сьогодні вранці цей незнайомець. Ходімо, діти мої, зберімо речі й вирушаймо до брами, що веде до Небесного краю, щоб побачити вашого батька й бути з ним та його товаришами в мирі, згідно із законами того краю.

Тоді її діти заплакали від радості, що серце їхньої матері так схилилося. Тож їхній гість попрощався з ними, а вони почали готуватися в дорогу.

Але поки вони так збиралися йти, дві жінки, сусідки Християни, прийшли до її дому й постукали у двері. Вона сказала їм, як і раніше: Якщо ви йдете в ім’я Боже, заходьте. Жінки аж остовпіли від цього; бо такої мови вони не звикли чути з уст Християни. Проте вони ввійшли; але ось вони побачили, що добра жінка готується покинути свій дім.

Тож вони почали й сказали: Сусідко, скажи, будь ласка, що це ти надумала?

Християна відповіла і сказала старшій із них, що звалася пані Боязка: Я збираюся в дорогу.

Ця Боязка була дочкою того, хто зустрів Християнина на пагорбі Трудність і хотів завернути його назад зі страху перед левами.

Боязка: У яку ж це дорогу, скажи на милість?

Християна: А слідом за моїм добрим чоловіком. І з тими словами вона заплакала.

Боязка: Сподіваюся, що ні, добра сусідко; заради своїх бідних дітей, прошу тебе, не губи себе так не по-жіночому.

Християна: Ні, мої діти підуть зі мною; жоден із них не хоче лишатися.

Боязка: Від щирого серця дивуюся, що чи хто навів тебе на таку думку!

Християна: Ох, сусідко, якби ти знала стільки, скільки знаю я, то, не сумніваюся, пішла б зі мною.

Боязка: Скажи-но, яке це нове знання ти здобула, що так відвертає твою думку від друзів і спокушає тебе йти невідомо куди?

Християна: Тоді Християна відповіла: Я тяжко страждала відтоді, як мій чоловік пішов від мене, а надто відтоді, як він перейшов ріку. Але найбільше мене мучить моє грубе поводження з ним, коли він був у біді. До того ж тепер я така, яким тоді був він: ніщо мені не поможе, крім як вирушити в мандрівку. Минулої ночі мені снилося, що я бачила його. О, якби моя душа була з ним! Він живе в присутності Царя того краю; він сидить і їсть з Ним за Його столом; він став товаришем безсмертних, і тепер йому дано дім для життя, проти якого найкращий палац на землі, якщо їх порівняти, здається мені лише гноїщем. 2 Коринтян 5:1-4. Князь того місця також послав по мене з обітницею гостинності, якщо я прийду до Нього; Його посланець був тут щойно й приніс мені листа, який запрошує мене прийти. І з тими словами вона витягла свого листа, прочитала його і сказала їм: Що ж ви тепер на це скажете?

Боязка: Ох, яке божевілля опанувало тебе й твого чоловіка, що ви кидаєтеся назустріч таким труднощам! Ти ж чула, я певна, що спіткало твого чоловіка чи не на першому ж кроці, який він ступив на своїй дорозі, як може ще засвідчити наш сусід Упертий, бо він ішов із ним; так, і Поступливий теж, аж поки вони, як люди розумні, не злякалися йти далі. Ми чули ще й понад те, як він зустрівся з левами, Аполліоном, Смертною Тінню та багато чим іншим. Не забувай і про небезпеку, що спіткала його на Ярмарку Суєти. Бо якщо навіть йому, хоч він і чоловік, довелося так тяжко, то що вдієш ти, бідна жінка? Подумай також, що ці четверо милих малят — твої діти, твоя плоть і твої кості. Тож хоч би ти й була така нерозважна, щоб занапастити себе, та заради плоду свого лона сиди вдома.

Але Християна сказала їй: Не спокушай мене, сусідко: тепер мені дано до рук ціну, щоб здобути користь, і я була б дурепою найбільшого ґатунку, якби не мала серця вхопитися за цю нагоду. А щодо всіх цих труднощів, які, як ти кажеш, мене, мабуть, спіткають у дорозі, то вони не тільки не знеохочують мене, а й показують, що я на правильному шляху. Гірке мусить прийти перед солодким, і це ще й зробить солодке солодшим. Тож оскільки ти прийшла до мого дому не в ім’я Боже, як я сказала, прошу тебе піти й більше мене не тривожити.

Тоді Боязка вилаяла її і сказала своїй супутниці: Ходімо, сусідко Милосте, залишмо її саму на себе, коли вона зневажає нашу пораду й товариство. Але Милість завагалася і не могла так швидко погодитися із сусідкою; і то з двоякої причини. 1. Її нутро вболівало за Християну. Тож вона сказала сама собі: якщо моя сусідка неодмінно хоче йти, я пройду з нею трохи дороги й допоможу їй. 2. Її нутро вболівало за власну душу; бо сказане Християною дещо запало їй у думку. Тому вона знову сказала сама собі: я ще поговорю з цією Християною, і якщо знайду правду й життя в тому, що вона скаже, то й сама від щирого серця піду з нею. Тож Милість почала відповідати своїй сусідці Боязкій так:

Милість: Сусідко, я справді прийшла з тобою сьогодні вранці відвідати Християну; а що вона, як бачиш, востаннє прощається з цим краєм, то я думаю цього сонячного ранку трохи пройтися з нею, щоб допомогти їй у дорозі. Але про свою другу причину вона їй не сказала, а затаїла її в собі.

Боязка: Що ж, я бачу, ти й собі захотіла подуріти; але стережися вчасно й будь розумна: поки ми поза небезпекою, то ми поза нею; а як уже в неї потрапимо, то вже потрапили.

Тож пані Боязка повернулася до свого дому, а Християна вирушила в дорогу. А Боязка, щойно дісталася додому, посилає по кількох своїх сусідок, а саме: пані Кажанове-Око, пані Нерозважну, пані Легковажну і пані Нічого-Не-Знає. І коли вони прийшли до неї, вона береться розповідати історію Християни та її задуманої мандрівки. І почала вона свою оповідь так:

Боязка: Сусідки, маючи сьогодні вранці мало роботи, я пішла провідати Християну; і коли підійшла до дверей, то постукала, як, ви знаєте, у нас заведено; а вона відповіла: Якщо ви йдете в ім’я Боже, заходьте. Тож я ввійшла, думаючи, що все гаразд; але, увійшовши, побачила, що вона збирається покинути місто — вона сама й її діти. Тож я спитала, що це вона надумала. І вона коротко сказала мені, що тепер вирішила вирушити в мандрівку, як і її чоловік. Розповіла вона мені також про сон, що їй наснився, і про те, як Цар того краю, де тепер її чоловік, прислав їй листа із запрошенням прийти туди.

Тоді пані Нічого-Не-Знає сказала: І що, ти думаєш, вона піде?

Боязка: Еге ж, піде, хай там що буде; і, здається мені, я знаю це ось із чого: те, що було моїм головним доводом, щоб умовити її сидіти вдома (а саме: труднощі, які, мабуть, спіткають її в дорозі), для неї — один із головних доводів, що підганяють її в дорогу. Бо вона сказала мені просто такими словами: Гірке йде перед солодким; і саме тому, що воно йде перед ним, солодке стає солодшим.

Пані Кажанове-Око: Ох, ця сліпа й дурна жінка! сказала вона; невже вона не візьме собі за науку страждань свого чоловіка? Щодо мене, то я бачу: якби він знову був тут, він сидів би собі тихо, дбаючи про цілу шкуру, і ніколи не йшов би на стільки ризиків задарма.

Пані Нерозважна також відповіла, кажучи: Геть із міста таких химерних дурнів! Щодо мене, то скажу: скатертю їй дорога. Якби вона лишилася там, де живе, і тримала при собі таку думку, хто зміг би спокійно жити поруч із нею? Бо вона буде або похмура, або несусідська, або говоритиме про такі речі, яких жодна розумна людина не витримає. Тому, щодо мене, я ніколи не шкодуватиму, що вона пішла; хай іде, а на її місце хай прийде хтось кращий: світ ніколи не був добрим, відколи в ньому завелися ці чудернацькі дурні.

Тоді пані Легковажна додала ось що: Годі, облиште цю розмову. Я вчора була в пані Розпусти, і ми там веселилися, як дівчата. Бо хто, ви думаєте, там був, як не я, і пані Люби-Плоть, і ще троє чи четверо, з пані Хтивістю, пані Скверною та ще деким: отож була в нас музика й танці та все інше, що личило, аби втіха була повна. І, смію сказати, сама господиня — напрочуд вихована пані, а пан Хтивець — такий гарний молодець.