Як автор посилає в світ свою книгу

ПРО ТЕ, ЯК ВІН ПОСИЛАЄ
ДРУГУ ЧАСТИНУ
КНИГИ ПРО
ПІЛІГРИМА

Іди ж тепер, моя книжечко, у кожне місце,

Де перший Пілігрим мій показав лице:

Постукай у двері; як хтось спитає: Хто там? —

Тоді відповідай: Тут Християна, ось вона.

Як запросять увійти, — заходь до хати

Зі всіма синами; і, як умієш, почни розповідати,

Хто вони такі і звідки прийшли до них;

Можливо, впізнають їх з лиця чи з імен їхніх;

А як не впізнають, спитай у них ще раз:

Чи не приймали вони в себе колись, у давній час,

Одного Християнина, пілігрима? Як скажуть: Так,

Приймали, і шлях його був нам до смаку, —

Тоді хай знають: ці — його рідня,

Так, це дружина його й діти — вся сім’я.

Скажи їм, що покинули вони і дім, і все своє;

Що стали пілігримами; шукають світу, що настає;

Що в дорозі випало їм зазнати лиха;

Що вдень і вночі тривога їх не стиха;

Що змій вони топтали, з бісами боролись;

І чимало всякого зла здолати їм вдалось;

Так, розкажи їм і про тих, хто йшов за ним,

Хто з любові до мандрівки був сміливим і міцним

Оборонцем тієї дороги; і як і досі вони

Відрікаються від світу, щоб волю Отця творити.

Іди й розкажи їм також про ласощі чудові,

Що мандрівка дарує пілігримові.

Хай знають і про те, як ніжно любить їх

Їхній Цар і як бере під опіку Своїх;

Які оселі гарні Він для них уготовив;

Хоч б’ють їх лютий вітер і хвилі знову й знову,

Який чудовий штиль настане їм нарешті,

Хто Господа й Його шляхів тримається твердо.

Можливо, серцем і руками обіймуть

Тебе, як первістка мого; і вшанують

Тебе й супутників твоїх частуванням щирим,

Що видно буде: люблять вони пілігримів.

Заперечення перше

А що, як не повірять вони мені,

Що я справді твоя? Бо є й такі,

Що Пілігрима підробляють і його ім’я,

Під личиною вдаючи, ніби вони — це він;

І в такий спосіб уже пробралися до рук

І до домів не знаю й кого навкруг.

Відповідь

Це правда: дехто віднедавна, щоб підробить

Мого Пілігрима, мою назву на своє ліпить;

А інші пів імені мого та й назву теж

До своїх книжок пришили, щоб ті хоч якось ішли.

Та все ж вони самі своїми рисами дають пізнати,

Що не мої вони, хай чиї б то не були.

Як стрінеш таких, то один тобі шлях є:

Перед усіма сказати слово своє

Своєю власною мовою, якою вже ніхто

Тепер не мовить і підробити легко не зможе.

А як і після всього сумніватимуться у вас,

Гадаючи, що ви, мов цигани, блукаєте весь час,

Щоб край лихими ділами поганити;

Або що добрих людей ви хочете обманити

Чимсь недозволеним, — тоді пошли по мене,

І я засвідчу, що ви пілігрими напевне;

Так, я засвідчу, що лише ви одні

Мої пілігрими, — і вистачить того вповні.

Заперечення друге

А може, я розпитуватиму про нього

У тих, хто на погибель проклинає його всього.

Що маю діяти, коли біля таких дверей

Спитаю про пілігримів, а там розлютяться ще лютіше?

Відповідь

Не лякайся, книжечко моя: ці страховиська —

Не що інше, як безпідставні страхи.

Книга мого Пілігрима мандрує морем і суходолом,

Та ніколи ще не чув я, щоб її з докором

Зневажили десь чи вигнали за поріг

У якомусь царстві — чи багатому, чи вбогім.

У Франції й Фландрії, де люди одне одного вбивають,

Мого Пілігрима за друга, за брата мають.

Й у Голландії, як переказують мені,

Мій Пілігрим для декого — над золото в ціні.

Шотландські горяни й дикі ірландці згодні в тім,

Що мій Пілігрим має бути в них своїм.

У Новій Англії він у такій пошані,

Його стрічають там з такою любов’ю й увагою,

Що причепурили, вбрали наново, прикрасили самоцвітами,

Щоб він показав і обличчя своє, і стан.

Ба більше: так гарно мій Пілігрим ступає,

Що тисячі щодня про нього співають і розмовляють.

Як ближче до дому підійти, то стане видно:

Мій Пілігрим не має причин для сорому чи страху:

І місто, і село його приймуть у себе,

Кажучи: Вітаємо, Пілігриме! — так, вони не можуть

Не всміхнутися, коли мій Пілігрим десь поруч

Чи хоч голову покаже в якомусь товаристві.

Ставні кавалери мого Пілігрима обіймають і люблять,

Шанують його дуже, так, цінують вище

Від речей значно більших; так, і з утіхою

Кажуть: Моя жайворонкова ніжка краща за шуліку.

Молоді леді й шляхетні панночки також

Виявляють моєму Пілігримові ласку немалу;

Їхні скриньки, їхні пазухи і їхні серця

Посів мій Пілігрим; бо він їм без кінця

Подає свої гарні загадки таким здоровим ладом,

Що дають їм подвійну користь за труди

Читання; так, гадаю, я можу сміливо

Сказати: декому він дорожчий за їхнє золото.

Навіть діти, що вулицею ходять,

Як тільки мого святого Пілігрима десь уздріють,

Вітають його, добра йому бажають і кажуть,

Що він — єдиний такий юнак на всю добу.

Хто й не бачив його, той усе ж дивується

Тому, що чув про нього, і дуже прагне

Побути з ним і послухати, як він розповідає

Ті пілігримські історії, які так добре знає.

Ба навіть ті, хто спершу не любив його,

А звав дурнем і йолопом, тепер кажуть, що мусять,

Відколи побачили й почули його, хвалити його,

І тим, кого люблять, його посилають.

Тож, Друга моя Частино, не треба тобі

Лякатися й голову показати: не скривдить тебе ніхто

З тих, хто бажає добра тому, хто йшов попереду;

Бо ти йдеш за ним із другим запасом

Речей таких же добрих, багатих і корисних

Для юних і старих, для хитких і для стійких.

Заперечення третє

Та є й такі, що кажуть: Він сміється надто гучно;

А інші кажуть: Голова його в хмарах.

Ще інші: Слова його й історії такі темні,

Що з них не збагнеш, до чого він хилить.

Відповідь

Можна, гадаю, сказати: І сміх його, і плач

Легко вгадати з його очей, повних сліз.

Є речі такої природи, що змушують

Уяву хихотіти, коли серце болить:

Коли Яків побачив Рахиль свою з вівцями,

Він водночас і цілував її, і плакав сльозами.

А що дехто каже: В голові в нього хмара, —

То це лиш показує, що мудрість його вкрита

Її власними покровами, — а щоб розум збудити

Пильно шукати те, що він радо хоче знайти,

Речі, що ніби сховані в темних словах,

Лише ще більше вабять побожний розум

Вивчати, що мають містити ті вислови,

Які говорять до нас таким туманним ладом.

Знаю я також, що темна притча

Глибше вдереться в допитливу уяву

І міцніше засяде і в серці, і в голові,

Ніж речі, не запозичені з порівнянь.

Тож, книго моя, хай жодне зневір’я

Не спиняє твоїх мандрів. Ось, тебе послано

До друзів, не до ворогів; до друзів, що дадуть місце

Тобі, а пілігримів твоїх і слова твої обіймуть.

До того ж, що мій перший Пілігрим лишив прихованим,

Те ти, мій славний другий Пілігриме, відкрив;

Що Християнин замкнув і пішов своїм шляхом,

Те мила Християна відмикає своїм ключем.

Заперечення четверте

Та дехто не любить манери першого твору:

Мовляв, роман, — і геть його, як сміття з двору.

Як стріну таких, що маю їм сказати?

Чи мушу їх зневажати, як вони мене, чи ні?

Відповідь

Моя Християно, як стрінеш таких,

Вітай їх неодмінно, з усією любов’ю до них;

Не віддавай їм докором за докір,

А як насупляться, — прошу, всміхнися їм у відповідь:

Можливо, вдача чи якась лиха чутка

Змусила їх так зневажати чи так відказувати.

Хтось не любить риби, хтось — сиру, а хтось

Не любить ні друзів, ні власного дому й господи;

Хтось здригається від свинини, нехтує курчам, не любить птиці

Більше, ніж любить зозулю чи сову.

Залиш таких, моя Християно, при їхньому виборі,

І шукай тих, хто зрадіє, коли тебе знайде;

Ні в якому разі не сперечайся, а якнайсмиренніше

Покажись їм у своєму пілігримському вбранні.

Іди ж, моя книжечко, і покажи всім,

Хто прийме тебе й привітає в домі своїм,

Те, що від решти триматимеш під замком;

І побажай, щоб те, що покажеш, було благословенням

Їм на добро і спонукало їх обрати бути

Пілігримами — через кращих далеко, ніж ти і я.

Іди ж, кажу, скажи всім людям, хто ти є:

Скажи: Я Християна; і діло моє

Тепер — із чотирма синами вам розповісти,

Що значить людям пілігримську долю прийняти.

Іди й скажи їм також, хто й які вони,

Що з тобою тепер у мандрівку пішли;

Скажи: Ось моя сусідка Милість: вона з тих,

Хто довгий час зі мною пілігримом ішов:

Прийдіть, погляньте на її дівоче лице й навчіться

Розрізняти між неробами й пілігримами.

Так, хай юні дівчата вчаться в неї цінувати

Прийдешній світ понад усе.

Коли дівчатка легконогі йдуть за Богом,

А старих здитинілих грішників лишають під Його жезлом,

Це мов ті дні, коли діти кричали:

Осанна! — а старші насміхались.

Далі розкажи їм про старого Чесного, якого ви знайшли,

Як він, сивий, пілігримською землею ішов;

Так, розкажи, який простосердий був цей чоловік;

Як за своїм добрим Господом ніс він хреста.

Можливо, це когось сивоголового схилить

Полюбити Христа й оплакати гріх.

Розкажи їм і про те, як пан Лякливий ішов

У мандрівку і як свій час проводив

На самоті, у страхах і плачі;

І як нарешті здобув радісну нагороду.

Він був добрий чоловік, хоч і дуже пригнічений духом;

Він — добрий чоловік, і життя успадковує.

Розкажи їм також про пана Слабодуха,

Що не попереду, а все позаду йшов.

Покажи їм також, як його мало не вбили

І як один Великосерд життя йому повернув.

Той чоловік був щирий серцем; хоч і слабкий у благодаті,

Та на обличчі його можна було прочитати справжню побожність.

Тоді розкажи їм про пана Кульгавого,

Чоловіка на милицях, та майже бездоганного.

Розкажи, як пан Слабодух і він

Любили одне одного й у поглядах були одностайні.

І хай усі знають: хоч неміч була їхнім уділом,

Та часом один співав, а другий танцював.

Не забудь пана Відважного-за-Правду,

Цього мужнього чоловіка, хоч іще зовсім юного:

Скажи кожному, що дух його був такий міцний,

Що ніхто не міг змусити його повернути назад;

І як Великосерд і він не могли стриматись,

Щоб не зруйнувати Замок Сумніву й не вбити Відчая!

Не обмини й пана Зневіру,

Ні Наляканої, його доньки, хоч вони й перебувають

Під такими покровами, що через них здається

(Декому), ніби Бог їхній покинув їх.

Вони йшли тихо, але певно; і наприкінці

Побачили, що Господь пілігримів — їхній друг.

Коли розкажеш світові про все оце,

Тоді обернися, книго моя, і торкнися цих струн,

Що, торкнуті лиш, таку музику дадуть,

Що каліка затанцює, а велетень затремтить.

Ті загадки, що заховані в твоїх грудях,

Вільно загадуй і пояснюй; а решта

Твоїх таємничих рядків нехай лишається

Для тих, чия жвава уява їх осягне.

Тепер нехай ця книжечка буде благословенням

Для тих, хто любить цю книжечку й мене;

І нехай її покупець не матиме причини сказати,

Що гроші його пропали чи викинуті на вітер.

Так, нехай цей другий Пілігрим дасть такий плід,

Що припаде до смаку кожному доброму пілігримові;

І нехай переконає декого з тих, що блукають,

Повернути ноги й серце на правильний шлях, —

Така щира молитва
Автора,
ДЖОНА БЕНЬЯНА.