Дев’ятий етап

І я заснув, і знову бачив сон: ті самі двоє пілігримів спускалися з гір битим шляхом до міста. А трохи нижче цих гір, ліворуч, лежить край Зарозумілості, і з того краю до дороги, якою йшли пілігрими, виходить невеликий кривий провулок. Тут вони й зустріли дуже жвавого хлопця, що вийшов із того краю, і звали його Невіглас. Тож Християнин спитав його, звідки він родом і куди прямує.

Невіглас: Пане, я народився в краю, що лежить отам, трохи ліворуч, а йду до Небесного Міста.

Християнин: Але як ви думаєте ввійти в браму? Бо там у вас можуть виникнути труднощі.

Невіглас: Так само, як інші добрі люди, — відповів він.

Християнин: Але що ви маєте показати біля тієї брами, щоб її перед вами відчинили?

Невіглас: Я знаю волю свого Господа і жив добропорядно; я кожному віддаю належне; я молюся, пощуся, даю десятину, роздаю милостиню, і я покинув свій край заради того, куди йду.

Християнин: Але ти не ввійшов через Тісну Браму, що стоїть на початку цієї дороги; ти потрапив сюди отим самим кривим провулком, і тому я боюся, хоч би що ти про себе думав, що коли настане день розрахунку, тобі поставлять у вину, що ти злодій і розбійник, замість того щоб пустити тебе до міста.

Невіглас: Панове, ви мені зовсім чужі; я вас не знаю. Задовольняйтеся тим, що тримаєтеся віри свого краю, а я триматимусь віри свого. Сподіваюся, все буде добре. А щодо брами, про яку ви говорите, то весь світ знає, що вона дуже далеко від нашого краю. Не думаю, щоб у наших місцях хоч хтось знав до неї дорогу; та їм і байдуже, знають вони чи ні, бо в нас, як бачите, є гарний, приємний, зелений провулок, що спускається з нашого краю навпростець на цю дорогу.

Коли Християнин побачив, що той мудрий у власних очах, він пошепки сказав Надійному: «На дурного більш надїї, анїж на такого.» Приповісток 26:12. І ще сказав: «Якою б дорогою нї йшов дурний, — нема в його глузду: кожному виявить, що він дурний.» Екклезіаста 10:3. Ну що, поговоримо з ним далі чи поки що обженемо його й залишимо поміркувати над тим, що він уже почув, а згодом знову зачекаємо на нього й подивимося, чи не зможемо потроху зробити йому якесь добро? Тоді сказав Надійний:

«Нехай Невіглас над словами цими

Подумає, й порадами благими

Хай не гордує, щоб не бути й далі

Невігласом у найціннішій справі.

Бог каже: хто не має розуміння,

(Хоч Він їх сотворив,) тим не буде спасіння.»

Надійний: І ще він додав: Гадаю, не варто казати йому все одразу; минімо його, якщо хочеш, а згодом поговоримо з ним — стільки, скільки він зможе винести.

Тож вони обидва пішли далі, а Невіглас ішов слідом. І коли вони трохи випередили його, то ввійшли в дуже темний провулок, де зустріли чоловіка, якого сім бісів зв’язали сімома міцними мотузками й тягли назад до тих дверей, що їх пілігрими бачили на схилі пагорба. Маттея 12:45; Приповісток 5:22. Тут добрий Християнин затремтів, а з ним і Надійний, його товариш; проте, поки біси вели того чоловіка, Християнин придивлявся, чи не знає він його; і йому здалося, що це, мабуть, такий собі Відвернувся, що жив у місті Відступництво. Та обличчя його він як слід не роздивився, бо той похнюпив голову, мов спійманий злодій; а коли вони минули його, Надійний глянув йому вслід і помітив у нього на спині папірець із написом: «Розпусний визнавець віри і проклятий відступник».

Тоді Християнин сказав своєму товаришеві: Тепер я пригадую, що мені розповідали про випадок з одним добрим чоловіком тут, неподалік. Звали того чоловіка Маловір, але він був добрий чоловік і жив у місті Щирість. А сталося ось що. Там, де починається цей прохід, від Широкої Брами спускається провулок, що зветься провулком Мерця; зветься він так через убивства, які там часто трапляються. І от цей Маловір, ідучи прощею, як ми тепер, випадком сів там і заснув. А саме тоді від Широкої Брами спускалися провулком троє здоровенних шахраїв, і звали їх Малодушний, Недовірливий і Провина, троє братів; і вони, угледівши Маловіра, щодуху кинулися до нього. А добрий чоловік саме прокинувся й підводився, щоб рушати далі. Тож вони всі підступили до нього й з погрозами звеліли йому стояти. Маловір від цього зблід як полотно і не мав сили ні битися, ні втекти. Тоді Малодушний сказав: Давай гаманця! Та він не квапився це робити (бо шкода йому було своїх грошей), і тоді Недовірливий підскочив до нього, засунув руку йому в кишеню й витяг звідти торбинку срібла. Тут він закричав: Злодії, злодії! А Провина на це вдарив Маловіра по голові великою палицею, що була в нього в руці, і тим ударом звалив його на землю, де той лежав, спливаючи кров’ю, наче мав от-от сконати. А злодії весь цей час стояли поруч. Та врешті, почувши, що хтось іде дорогою, і боячись, що це може бути такий собі Великоблагодатний, який живе в місті Добра Упевненість, вони кинулися навтьоки й покинули цього доброго чоловіка напризволяще. Згодом Маловір отямився, підвівся і сяк-так поплентався своєю дорогою. Така ось історія.

Надійний: Але невже вони забрали в нього все, що він мав?

Християнин: Ні; до того місця, де були його коштовності, вони так і не добралися; тож їх він зберіг. Але, як мені казали, добрий чоловік дуже побивався через свою втрату, бо злодії забрали більшість грошей, які він мав на витрати. Те, чого вони не взяли, як я сказав, — це коштовності; також у нього лишилося трохи дрібних грошей, але їх ледве вистачало, щоб дістатися кінця подорожі. Ба більше (якщо мені не збрехали), він мусив дорогою жебрати, щоб прожити, бо своїх коштовностей продавати не смів; але хоч як він жебрав і хоч що робив, а більшу частину решти дороги йшов, як то кажуть, частенько з порожнім животом. 1 Петра 4:18.

Надійний: Але хіба не диво, що вони не забрали в нього посвідчення, з яким він мав увійти в Небесну Браму?

Християнин: Це таки диво; але його вони не забрали, хоч і не завдяки його спритності: бо він, приголомшений їхнім нападом, не мав ні сили, ні вміння щось сховати; тож радше з доброго Провидіння, ніж з його старання, вони проґавили цю добру річ. 2 Тимотея 1:12-14; 2 Петра 2:9.

Надійний: Та все ж йому, мабуть, було втіхою, що цієї коштовності в нього не забрали.

Християнин: Це могло б бути йому великою втіхою, якби він користувався нею як слід; але ті, хто розповідав мені цю історію, казали, що він мало нею користувався всю решту дороги, і все через те, що був приголомшений утратою грошей. Правду кажучи, він забував про неї більшу частину решти своєї подорожі; а до того ж, щойно вона спадала йому на думку і він починав нею втішатися, як знову наринали думки про втрату й поглинали все.

Надійний: Ох, бідолаха! Це не могло не бути для нього великим горем.

Християнин: Горем? Еге ж, справжнім горем! Хіба не було б так і з кожним із нас, якби з нами вчинили, як із ним, — пограбували, та ще й поранили, і то в чужому краю, як його? Дивно, що він не помер з горя, бідолашна душа. Мені казали, що майже всю решту дороги він устеляв самими лише жалібними й гіркими скаргами, розповідаючи до того ж усім, хто його наздоганяв або кого він сам наздоганяв у дорозі, де його пограбували і як; хто це зробив і що він утратив; як його поранили і як він ледве вцілів.

Надійний: Але дивно, що нужда не змусила його продати чи заставити якісь зі своїх коштовностей, щоб мати чим підтримати себе в дорозі.

Християнин: Ти говориш, як той, у кого й досі на голові шкаралупа. Бо за що б він їх заставив? І кому б він їх продав? У всьому тому краю, де його пограбували, його коштовності нічого не важили; та й не потребував він тієї підмоги, яку можна було звідти дістати. До того ж, якби біля брами Небесного Міста його коштовностей забракло, його б (і він це добре знав) позбавили спадщини там, а це було б для нього гірше, ніж поява й лиходійство десяти тисяч злодіїв.

Надійний: Чого ти такий різкий, мій брате? Ісав продав своє первородство, та ще й за миску юшки, Євреїв 12:16; а те первородство було найбільшою його коштовністю; і якщо він так зробив, то чому б і Маловірові не зробити так само?

Християнин: Ісав справді продав своє первородство, і так роблять багато інших, і цим позбавляють себе головного благословення, як і той нікчема; але ти мусиш розрізняти Ісава й Маловіра, а також їхнє становище. Ісавове первородство було прообразом, а Маловірові коштовності — ні. Ісавові богом було черево, а Маловірові — ні. Ісавова нужда крилася в його плотській жадобі; Маловірова — ні. До того ж Ісав не бачив нічого далі задоволення своїх похотей: Ох! мушу вмерти; про що ж менї се первеньство? — сказав він. 1 Мойсея 25:32. Але Маловір, хоч йому й випало мати лише малу віру, саме цією малою вірою був утриманий від таких безумств, і вона навчила його бачити цінність своїх коштовностей і дорожити ними, а не продавати їх, як Ісав продав своє первородство. Ніде не прочитаєш, що Ісав мав віру, ні, навіть трохи; тож не дивно, що там, де панує лише тіло (як воно й панує в людині, у якої немає віри, щоб йому опиратися), така людина продає і первородство, і душу, і все, та ще й самому пекельному дияволові; бо з такими буває, як із ослицею, яку в її пору ніхто не спинить, Еремії 2:24: коли їхні думки прикипіли до похотей, вони їх матимуть, хоч би чого це коштувало. Та Маловір був іншої вдачі; його думки були про Божественне; він жив тим, що духовне і що згори; тож навіщо тому, хто такої вдачі, продавати свої коштовності (якби й знайшовся хтось, хто б їх купив), щоб наповнити свою душу порожнечею? Хіба дасть людина хоч гріш, щоб напхати собі живіт сіном? Або чи вмовиш ти горлицю жити падлом, як ворона? Хоч невіруючі й можуть заради плотських похотей заставити, чи віддати під заклад, чи продати все, що мають, та ще й себе на додачу, проте ті, хто має віру, спасенну віру, хай навіть трохи, так учинити не можуть. Отож, мій брате, у цьому твоя помилка.

Надійний: Визнаю; але твій суворий докір мало не розгнівав мене.

Християнин: Та я ж тільки порівняв тебе з деякими пташенятами жвавішої породи, що бігають туди-сюди неходженими стежками зі шкаралупою на голові; але облиш це й розважмо питання, про яке йдеться, і все між нами буде добре.

Надійний: Але, Християнине, я всім серцем переконаний, що ці троє — просто зграя боягузів: хіба ж вони, як гадаєш, інакше втекли б так, як утекли, почувши, що хтось іде дорогою? Чому ж Маловір не набрався більше духу? Він міг би, як на мене, хоч раз зійтися з ними, а здатися вже тоді, коли не було б ради.

Християнин: Що вони боягузи, казали багато хто, але мало хто переконався в цьому в час випробування. А щодо великого духу, то в Маловіра його не було; і я бачу з тебе, мій брате, що якби це трапилося з тобою, то й ти здатен лише на одну сутичку, а тоді — здатися. І справді, коли вже ти так розхоробрився тепер, поки вони далеко від нас, то якби вони з’явилися тобі, як йому, то, може, змусили б тебе передумати.

Але зваж іще й на те, що вони лише злодії-наймити; вони служать цареві безодні, який, коли треба, сам прийде їм на поміч, а голос його — як ревіння лева. 1 Петра 5:8. Я й сам потрапляв у таку халепу, як цей Маловір, і переконався, що це страшна річ. Ці троє лиходіїв напали на мене, і щойно я, як і годиться Християнинові, почав опиратися, вони тільки гукнули — і прийшов їхній господар. Я, як то кажуть, віддав би своє життя за гріш, якби, з Божої волі, не був зодягнений у випробувану зброю. Еге ж, і все-таки, хоч я й був так озброєний, мені нелегко було вистояти по-чоловічому: ніхто не знає, що чекає нас у тій сутичці, крім того, хто сам бував у бою.

Надійний: Ну, але ж вони втекли, бачиш, щойно їм здалося, що дорогою йде такий собі Великоблагодатний.

Християнин: Правда, вони часто втікали, і вони, і їхній господар, щойно з’являвся Великоблагодатний; і не дивно, бо він — Царів звитяжець. Але, гадаю, ти таки розрізниш Маловіра й Царевого звитяжця. Не всі Царські піддані — його звитяжці; і, коли їх випробувати, вони не здатні на такі ратні подвиги, як він. Чи годиться думати, що мала дитина впорається з Голіятом, як Давид? Або що в кропив’янці буде сила вола? Одні сильні, інші слабкі; одні мають велику віру, інші — малу; цей чоловік був зі слабких, тому й зазнав поразки.

Надійний: Хотів би я, щоб то був Великоблагодатний, — їм на лихо.

Християнин: Якби це був він, то мав би з ними повно клопоту; бо мушу тобі сказати, що хоч Великоблагодатний і чудово володіє зброєю, і вміє, і може, поки тримає їх на відстані меча, дати їм раду, та якщо вони підберуться до нього впритул, хай навіть Малодушний, Недовірливий чи той третій, то вже постараються збити його з ніг. А коли людина лежить, то що вона, знаєш, може вдіяти?

Хто добре придивиться до обличчя Великоблагодатного, побачить там такі шрами й рубці, що легко доведуть мої слова. Ба навіть, я чув, одного разу він сказав (і то саме тоді, коли був у бою): Ми не мали вже надїї й жити. Як же ці здоровенні шахраї та їхні спільники змушували Давида стогнати, тужити й ревіти! Так, і Еман, Псальма 88, і Єзекія, хоч і були звитяжцями свого часу, мусили напружувати всі сили, коли ці на них нападали; і все ж ті їм добряче натріпали боки. Петро якось схотів спробувати, на що він здатен; та хоч дехто й каже про нього, що він князь апостолів, вони так його обробили, що зрештою він злякався жалюгідної служниці.

До того ж їхній цар — на їхній свист; він завжди на відстані оклику; і якщо колись їм доводиться скрутно, він, коли тільки може, приходить їм на поміч; і про нього сказано: «Меч, що вдарить його, одскочить, не вдїє нїчо нї спис, нї стріли нї панцир. Залїзо йому — солома, мідь — трюхле дерево. Дочка (стріла) лука не оберне його до втечі, а каміннє з пращі — се йому полова. Друк — у його бадиллє, а як свисне дарда, він осьміхнеться.» Йова 41:26-29. Що може людина вдіяти в такому разі? Правда, якби людина могла щоразу мати Йового коня і мала вміння й відвагу їздити на ньому, вона могла б творити визначні діла. «Бо шия його вдягнена громом. Він не лякається, наче сарана; хропіт ноздер його будить страх. Риє він копитом землю й радїє своєю силою; виступає зустріч зброї. З небезпеки він (в бою) сьміється, не подасться й перед мечем, на бік не одвернесь. Сагайдак над ним гуркоче, спис блищить і дарда. Палає, яриться, наче їсть землю й не встоїть при голосї труби. Голос труби він ржаннєм витає: гу! гу! надалеки чує битву, грімкий голос отамання й галас.» Йова 39:19-25.

Але таким піхотинцям, як ти і я, не слід ніколи бажати зустрічі з ворогом і хвалитися, ніби ми впоралися б краще, коли чуємо про інших, що зазнали поразки, і не слід лоскотати себе думками про власну мужність; бо такі, коли їх випробують, зазвичай виходять найгірше. Свідок тому — Петро, про якого я вже згадував: він хизувався, еге ж, хизувався; він, як підказував йому його марнославний розум, мав зробити більше й більше стояти за свого Учителя, ніж усі люди; але хто ще був так побитий і потоптаний тими лиходіями, як він?

Отже, коли ми чуємо, що на Царському шляху чиняться такі грабунки, нам годиться зробити дві речі.

1. Виходити в дорогу в обладунку й неодмінно брати з собою щит: бо саме через брак щита той, хто так завзято бився з левіятаном, не зміг його подолати; адже коли щита немає, він нас анітрохи не боїться. Тому й сказав той, хто знався на цьому: «Над усе ж узявши щит віри, котрим здолїєте всї розпалені стріли лукавого вгасити». Єфесян 6:16.

2. Добре також просити в Царя супроводу, ба навіть того, щоб Він Сам ішов із нами. Це й радувало Давида, коли він був у Долині Смертної Тіні; а Мойсей волів радше вмерти на тому місці, де стояв, аніж ступити хоч крок без свого Бога. 2 Мойсея 33:15.

О мій брате, коли Він тільки йтиме з нами, чого нам боятися десятків тисяч, що повстануть проти нас? Псальма 3:5-8; 27:1-3. А без Нього й горді помічники падають між убитими. Ісаїї 10:4.

Я й сам уже бував у бійці; і хоч (з ласки Того, Хто найкращий) я, як бачиш, живий, та хвалитися своєю мужністю не можу. Радий буду, коли більше не трапиться мені таких сутичок; хоч боюся, що ми ще не минули всіх небезпек. А втім, коли вже лев і ведмідь досі мене не пожерли, то сподіваюся, що Бог визволить нас і від наступного необрізаного филистимлянина. Тоді заспівав Християнин:

«Бідний Маловіре! Чи ти в злодіїв бував?

Тебе пограбовано? Хто вірує — щоб знав:

Примнож же віру — й переможцями ви станете

Над десятьма тисячами; а ні — то й трьох не здолаєте».

Отож вони пішли далі, а Невіглас ішов за ними. Ішли вони, аж поки не прийшли до місця, де побачили, як на їхній шлях вибігає інша дорога, і, здавалося, лежить так само прямо, як і та, якою їм належало йти; і тут вони не знали, котру з двох обрати, бо обидві простягалися перед ними прямо; тож вони зупинилися, щоб поміркувати. І коли вони так роздумували про дорогу, ось підходить до них чоловік із чорним тілом, але вбраний у дуже світлу одежу, і питає, чого вони тут стоять. Вони відповіли, що йдуть до Небесного Міста, але не знають, котрою з цих доріг іти. «Ідіть за мною, — сказав чоловік, — я якраз туди йду». І вони пішли за ним тією дорогою, що щойно вийшла на шлях, а вона помалу завертала, і так далеко відвернула їх від міста, до якого вони прагнули, що незабаром вони стали до нього спиною; а проте все йдуть за ним. Та ось згодом, перш ніж вони схаменулися, він завів їх обох у сіть, у якій вони обидва так заплуталися, що не знали, що й робити; і тут біла одежа спала з плечей чорного чоловіка. Тоді вони побачили, де опинилися. Тож лежали вони там якийсь час і плакали, бо не могли самі вибратися.

Християнин: Тоді сказав Християнин своєму товаришеві: Тепер бачу, що я помилився. Хіба пастухи не наказували нам стерегтися Лестуна? Як каже мудрий, так ми й зазнали сьогодні: «Хто леститься другу свому, стелить сїтї під ноги йому». Приповісток 29:5.

Надійний: Вони ще дали нам записку з вказівками про дорогу, щоб ми вірніше її знаходили; а ми й прочитати її забули, і не вберегли себе від дороги гнобителя. Тут Давид був мудріший за нас, бо він каже: «В дїлах людських, по слову уст твоїх, я сохранив себе від дороги гнобителя». Псальма 17:4. Так лежали вони в сіті й бідкалися. Аж ось побачили вони Сяючого, що йшов до них із батогом із тонких мотузків у руці. Коли він підійшов до місця, де вони були, то спитав їх, звідки вони й що тут роблять. Вони сказали йому, що вони бідні пілігрими, які йдуть на Сіон, але їх звів зі шляху чорний чоловік, убраний у біле, який, мовляв, звелів нам іти за ним, бо й він туди йде. Тоді той, що з батогом, сказав: Це Лестун, лжеапостол, що прикинувся ангелом світла. Даниїла 11:32; 2 Коринтян 11:13,14. І він розірвав сіть і випустив їх. Тоді сказав їм: Ідіть за мною, щоб я знову вивів вас на вашу дорогу. І повів їх назад до дороги, яку вони покинули, щоб іти за Лестуном. Потім спитав їх: Де ви ночували минулої ночі? Вони сказали: У пастухів на Чудових Горах. Тоді він спитав, чи не дали їм пастухи записки з вказівками про дорогу. Вони відповіли: Так. А чи не витягли ви, — сказав він, — своєї записки й не прочитали її, коли стали, не знаючи, куди йти? Вони відповіли: Ні. Він спитав їх: Чому? Вони сказали, що забули. Ще він спитав, чи не наказували їм пастухи стерегтися Лестуна. Вони відповіли: Так; але ми й подумати не могли, — сказали вони, — що цей красномовний чоловік і є він. Римлян 16:17,18.

Тоді я бачив у своєму сні, що він звелів їм лягти; а коли вони лягли, тяжко покарав їх, щоб напутити їх на добру путь, якою їм ходити, 5 Мойсея 25:2; 2 Паралипоменон 6:27; і, караючи їх, казав: «Я, кого люблю, докоряю і караю; будь же ревний і покай ся». Одкриттє 3:19. Покінчивши з цим, він велить їм іти своєю дорогою і добре зважати на інші вказівки пастухів. Тож вони подякували йому за всю його доброту й тихо пішли правильною дорогою, співаючи:

«Ходіть сюди, хто йде цим шляхом, подивіться,

Як тим пілігримам, що з путі збились, ведеться:

У сіть заплутану вони попали,

Бо добру раду легковажно забували;

Їх, правда, врятували; та, бачите, при тому

Ще й висікли їх; хай буде це пересторогою кожному».

А трохи згодом вони побачили здалеку когось, хто йшов повільно й самотою великим шляхом їм назустріч. Тоді сказав Християнин своєму товаришеві: Онде чоловік іде спиною до Сіону, і прямує він нам назустріч.

Надійний: Я бачу його; стережімося тепер, щоб і він не виявився Лестуном. Тож він підходив усе ближче й ближче і нарешті зійшовся з ними. Звали його Безбожник, і він спитав їх, куди вони йдуть.

Християнин: Ми йдемо на гору Сіон.

Тоді Безбожник зайшовся великим реготом.

Християнин: Що означає твій сміх?

Безбожник: Я сміюся, бачачи, які ви невігласи, що взялися за таку виснажливу подорож, а в нагороду за труди, схоже, матимете хіба саму дорогу.

Християнин: Як же так, чоловіче, невже ти думаєш, що нас не приймуть?

Безбожник: Приймуть! Та в усьому цьому світі немає такого місця, про яке ви мрієте.

Християнин: Зате є у світі прийдешньому.

Безбожник: Коли я був удома, у своєму краю, то чув те саме, що ви тепер твердите, і, почувши, вирушив подивитися, і ось уже двадцять років шукаю цього міста, але знаходжу його не більше, ніж першого дня, коли вийшов у путь. Екклезіаста 10:15; Еремії 17:15.

Християнин: Ми обидва чули й віримо, що таке місце можна знайти.

Безбожник: Якби я вдома не вірив, то не зайшов би так далеко шукати; але, нічого не знайшовши (а я мав би знайти, коли б таке місце було, бо я зайшов у пошуках далі за вас), я вертаюся назад і шукатиму втіхи в тому, що колись відкинув заради надії на те, чого, як тепер бачу, немає.

Християнин: Тоді сказав Християнин Надійному, своєму супутникові: Чи правда те, що сказав цей чоловік?

Надійний: Стережися, він із Лестунів. Згадай, чого нам уже раз коштувало те, що ми послухали такого молодця. Що?! Немає гори Сіон? Хіба ми не бачили з Чудових Гір брами міста? І хіба нам тепер не належить ходити вірою? 2 Коринтян 5:7.

Ходімо далі, щоб нас знову не наздогнав той, що з батогом. Це тобі слід було б навчити мене того уроку, який я тепер продзвоню тобі у вуха: «Не слухай, мій сину, підшептів, доводячих до відвернення від слів розумних». Приповісток 19:27. Кажу тобі, мій брате: не слухай його, і віруймо на спасіння душі.

Християнин: Мій брате, я поставив тобі це питання не тому, що сам сумнівався в правдивості нашої віри, а щоб випробувати тебе й добути з тебе плід щирості твого серця. А щодо цього чоловіка, то я знаю, що його осліпив бог віку цього. Ходімо ж далі, ти і я, знаючи, що ми віруємо в правду, і що всяка брехня не від правди. 1 Йоана, 5:21.

Надійний: Тепер я радію надією слави Божої. Тож вони відвернулися від того чоловіка; а він, сміючись із них, пішов своєю дорогою.

Далі я бачив у своєму сні, що вони йшли, аж поки не прийшли в одну країну, повітря якої саме собою навівало сонливість на кожного, хто приходив туди чужинцем. І тут Надійний став дуже млявим, і його почало хилити на сон; тож він сказав Християнинові: Мене вже так хилить на сон, що я ледве можу тримати очі розплющеними; ляжмо тут і трохи подрімаймо.

Християнин: Ні в якому разі, — сказав той, — щоб, заснувши, ми вже ніколи не прокинулися.

Надійний: Чому ж, мій брате? Солодкий сон у трудівника; ми можемо набратися сил, як подрімаємо.

Християнин: Хіба ти не пам’ятаєш, що один із пастухів наказав нам стерегтися Зачарованої Землі? Він мав на увазі, що нам треба стерегтися сну; тож «не спімо, як инші, а пильнуймо і будьмо тверезі». 1 Солунян 5:6.

Надійний: Визнаю свою провину; і якби я був тут сам, то, заснувши, наразився б на смертельну небезпеку. Бачу, що правду каже мудрий: «Двом лучше, нїж одному». Екклезіаста 4:9. Досі твоє товариство було для мене милістю; і ти матимеш добру нагороду за свою працю.

Християнин: Тож, — сказав Християнин, — щоб прогнати сонливість у цьому місці, заведімо добру розмову.

Надійний: Від щирого серця, — сказав той.

Християнин: З чого ж почнемо?

Надійний: З того, з чого Бог почав із нами. Але починай ти, будь ласка.

Християнин: Спершу я заспіваю тобі цю пісню:

«Коли святих сонливість обіймає, хай прийдуть сюди

Й послухають, як двоє пілігримів ведуть розмови свої;

Хай неодмінно в них навчаться, як уміти

Сонливі, дрімотні очі розплющеними тримати.

Святих спілкування, якщо вести його як слід,

Не дасть їм заснути — пеклу наперекір».

Тоді Християнин почав і сказав: Я хочу поставити тобі питання. Як ти вперше надумав робити те, що робиш тепер?

Надійний: Ти маєш на увазі, як я вперше став дбати про добро своєї душі?

Християнин: Так, саме це я й маю на увазі.

Надійний: Я довго втішався тими речами, які бачили й продавали на нашому ярмарку; речами, які, я тепер вірю, коли б я й далі в них кохався, втопили б мене в загибелі й погибелі.

Християнин: Які ж то були речі?

Надійний: Усі скарби й багатства світу. А ще я дуже любив гульби, бенкети, пияцтво, лайку, брехню, розпусту, порушення суботи і хтозна-що ще, що веде душу до погибелі. Але врешті, слухаючи про речі божественні й роздумуючи над ними, — а чув я про них, власне, від тебе, а також від любого Вірного, якого стратили в Ярмарку Суєти за його віру й добре життя, — я зрозумів, що кінець цього — смерть, Римлян 6:21-23; і що за се приходить гнїв Божий на синів непокірних. Єфесян 5:6.

Християнин: І ти одразу підкорився силі цього переконання?

Надійний: Ні, я не хотів одразу пізнати зло гріха й осуд, що настає за його вчинення; а коли слово вперше почало стрясати мою душу, я силкувався заплющити очі перед його світлом.

Християнин: Але що ж змусило тебе так поводитися з першими діями благословенного Божого Духа в тобі?

Надійний: Причини були такі: 1. Я не знав, що це Божа праця в мені. Мені й на думку не спадало, що Бог починає навернення грішника з того, що пробуджує в ньому совість за гріх. 2. Гріх був іще дуже солодкий моєму тілу, і мені шкода було його залишати. 3. Я не знав, як розлучитися зі своїми давніми товаришами, так мені любі були їхня присутність і їхні вчинки. 4. Години, коли на мене находило переконання, були такі тяжкі й такі страшні для серця, що я не міг знести навіть згадки про них.

Християнин: Отже, як видно, часом ти позбувався свого неспокою?

Надійний: Так, справді, але він знову приходив мені на думку; і тоді мені ставало так само зле, ба навіть гірше, ніж перше.

Християнин: А що ж знову нагадувало тобі твої гріхи?

Надійний: Багато чого, а саме:

1. Варто було мені зустріти на вулиці доброго чоловіка; або

2. Почути, як хтось читає Біблію; або

3. Коли в мене починала боліти голова; або

4. Коли мені казали, що хтось із сусідів захворів; або

5. Коли я чув, як дзвонять за кимось померлим; або

6. Коли я думав, що й сам помру; або

7. Коли я чув, що когось спіткала раптова смерть.

8. Але найбільше — коли я думав про себе, що скоро маю стати на суд.

Християнин: А чи міг ти коли-небудь легко скинути з себе вину гріха, коли вона приходила на тебе якимсь із цих шляхів?

Надійний: Ні, не міг; бо тоді вони ще міцніше хапали мене за совість; і тоді, варто було мені тільки подумати про те, щоб вернутися до гріха (хоч мій розум і повстав проти нього), це було для мене подвійною мукою.

Християнин: І що ж ти робив тоді?

Надійний: Я подумав, що мушу постаратися виправити своє життя; бо інакше, думав я, мене напевно буде засуджено.

Християнин: І ти старався виправитися?

Надійний: Так, і втікав не лише від своїх гріхів, а й від грішного товариства, і взявся за побожні обов’язки: молитву, читання, плач за гріхами, правдиве слово до ближніх і таке інше. Усе це я робив, і багато чого ще, про що тут довго розповідати.

Християнин: І ти вважав тоді, що тобі добре?

Надійний: Так, якийсь час; але зрештою мій неспокій знову звалився на мене, і то поверх усіх моїх виправлень.

Християнин: Як же це сталося, коли ти вже виправився?

Надійний: Було кілька речей, що навели його на мене, особливо такі слова: «Вся праведність наша — як поваляна одежа». Ісаїї 64:6. «Не оправдить ся дїлами закону нїяке тїло». Галат 2:16. «Коли зробите все, що звелено вам, кажіть: Що слуги ми нїкчемні», Луки 17:10; і багато інших подібних. Тож я почав міркувати сам із собою так: коли вся моя праведність — як поваляна одежа; коли ділами закону ніхто не може бути виправданий; і коли, зробивши все, ми все ж нікчемні, — то безглуздо думати про небо через закон. Далі я думав так: якщо людина набере в крамаря в борг на сто фунтів, а потім платитиме за все, що братиме; та коли її старий борг досі стоїть у книзі невикреслений, крамар може подати на неї до суду й кинути до в’язниці, поки вона не сплатить боргу.

Християнин: Ну, і як же ти приклав це до себе?

Надійний: Та я думав собі так: своїми гріхами я глибоко записався в Божу книгу, і моє теперішнє виправлення не сплатить того рахунку; тому мені й далі слід думати, при всіх моїх теперішніх поправах: а як же мені звільнитися від того осуду, на який я наразив себе своїми колишніми переступами?

Християнин: Дуже добре приклав; але, прошу, кажи далі.

Надійний: Ще одне непокоїло мене відтоді, як я недавно виправився: якщо я пильно придивлюся навіть до найкращого з того, що тепер роблю, то все одно бачу гріх, новий гріх, що домішується до найкращого з моїх діл; тож тепер я змушений визнати, що, попри мої колишні пусті уявлення про себе й свої обов’язки, я за один день накоїв досить гріха, щоб піти в пекло, навіть якби все моє попереднє життя було бездоганне.

Християнин: І що ж ти тоді зробив?

Надійний: Зробив! Я не знав, що й робити, аж поки не відкрив душі Вірному, бо ми з ним добре зналися. І він сказав мені, що коли я не здобуду праведності Чоловіка, Який ніколи не грішив, то ні моя власна праведність, ні вся праведність світу не зможе мене спасти.

Християнин: І ти вважав, що він сказав правду?

Надійний: Якби він сказав мені це тоді, коли я був задоволений і вдоволений своїми виправленнями, я б назвав його за такі труди дурнем; але тепер, коли я бачу власну неміч і гріх, що чіпляється до найкращих моїх діл, я змушений був погодитися з ним.

Християнин: А чи думав ти, коли він уперше підказав тобі це, що можна знайти такого Чоловіка, про Якого справедливо можна сказати, що Він ніколи не вчинив гріха?

Надійний: Мушу визнати, що спершу ці слова прозвучали для мене дивно; але, ще трохи поговоривши й побувши з ним, я цілком у цьому переконався.

Християнин: І ти спитав його, хто ж цей чоловік і як ти маєш бути виправданий Ним?

Надійний: Так, і він сказав мені, що це Господь Ісус, Який перебуває праворуч Всевишнього. Євреїв 10:12-21. «І ось так, — сказав він, — ти маєш бути виправданий Ним: довірившись тому, що Він Сам учинив у дні Свого тіла і що вистраждав, коли висів на дереві». Римлян 4:5; Колосян 1:14; 1 Петра 1:19. Далі я спитав його, як може праведність того Чоловіка мати таку силу, щоб виправдати перед Богом когось іншого. І він сказав мені, що Він — Бог сильний, і що все, що Він учинив, і саму смерть, яку помер, Він звершив не для Себе, а для мене; і що Його діла та їхня вартість будуть зараховані мені, якщо я увірую в Нього.

Християнин: А що ж ти зробив тоді?

Надійний: Я став заперечувати проти своєї віри, бо думав, що Він не захоче мене спасти.

Християнин: А що тоді сказав тобі Вірний?

Надійний: Він звелів мені піти до Нього й переконатися. Тоді я сказав, що це було б зухвальство. Він відповів: ні, бо я запрошений прийти. Маттея 11:28. Потім він дав мені книгу, писану Ісусом, щоб я ще сміливіше приходив; і сказав про ту книгу, що кожна йота й риска в ній стоїть твердіше, ніж небо і земля. Маттея 24:35. Тоді я спитав його, що мені робити, коли прийду; і він сказав, що я маю на колінах, Псальма 95:6; Даниїла 6:10, усім серцем і всією душею, Еремії 29:12,13, благати Отця, щоб Він відкрив мені Його. Тоді я спитав далі, як мені приносити до Нього свої благання; а він сказав: іди, і знайдеш Його на престолі милосердя, де Він сидить цілий рік, щоб давати прощення й відпущення тим, хто приходить. 2 Мойсея 25:22; 3 Мойсея 16:2; 4 Мойсея 7:89; Євреїв 4:16. Я сказав йому, що не знаю, що говорити, коли прийду; і він звелів мені казати приблизно так: Боже, милостивий будь менї грішному, і дай мені пізнати Ісуса Христа й увірувати в Нього; бо я бачу, що коли б не було Його праведності або коли я не маю віри в ту праведність, то я зовсім пропащий. Господи, я чув, що Ти Бог милосердний і постановив, щоб Твій Син Ісус Христос був Спасителем світу; і ще — що Ти хочеш дарувати Його такому бідному грішникові, як я, — а я справді грішник. Тож, Господи, скористайся цією нагодою і звелич Свою благодать у спасінні моєї душі через Твого Сина Ісуса Христа. Амінь.

Християнин: І ти робив так, як тобі було звелено?

Надійний: Так, знову, і знову, і знову.

Християнин: І чи відкрив тобі Отець Сина?

Надійний: Ні першого разу, ні другого, ні третього, ні четвертого, ні п’ятого, ні навіть шостого.

Християнин: І що ж ти робив тоді?

Надійний: Що? Та я не знав, що й робити.

Християнин: А чи не думав ти покинути молитися?

Надійний: Думав — сто разів, та ще й удвічі більше.

Християнин: А чому ж не покинув?

Надійний: Я вірив, що правдиве те, що мені сказали, а саме: без праведності цього Христа ввесь світ не міг би мене спасти; і тому я думав собі: як покину — помру, а померти я можу й біля престолу благодаті. До того ж мені спало на думку: «Хоч би воно й загаялось, а ти жди, бо воно збудеться певно й не зміниться». Аввакума 2:3. Тож я й далі молився, аж поки Отець не показав мені Свого Сина.

Християнин: А як же Він тобі відкрився?

Надійний: Я бачив Його не тілесними очима, а очима розуміння, Єфесян 1:18,19; і ось як це було. Одного дня мені було дуже сумно, мабуть, сумніше, ніж будь-коли в житті; а сумно було тому, що я знову побачив, які великі й мерзенні мої гріхи. І коли я вже не чекав нічого, крім пекла й вічної погибелі своєї душі, раптом, як мені здалося, я побачив Господа Ісуса, Який дивився на мене з неба й казав: «Віруй в Господа Ісуса Христа, то спасеш ся ти». Дїяння 16:31.

А я відповів: Господи, я великий, дуже великий грішник. І Він відповів: «Доволї з тебе благодати моєї». 2 Коринтян 12:9. Тоді я сказав: але, Господи, що таке вірувати? І тоді з того слова: «Хто приходить до мене, не голодувати ме, і хто вірує в мене, не жаждувати ме нїколи», Йоана 6:35, я побачив, що вірувати і приходити — це одне й те саме; і що хто прийшов, тобто хто серцем і почуттями кинувся шукати спасіння через Христа, той справді увірував у Христа. Тоді на очах у мене виступили сльози, і я спитав ще: але, Господи, чи може такий великий грішник, як я, справді бути прийнятий Тобою і спасений Тобою? І почув, як Він сказав: «А хто приходить до мене, не вижену геть». Йоана 6:37. Тоді я сказав: але як, Господи, мені думати про Тебе, коли я приходжу до Тебе, щоб моя віра правильно на Тебе спиралася? Тоді Він сказав: «Христос Ісус прийшов у мир грішників спасти». 1 Тимотея 1:15. Він — кінець закону, на праведність кожному, хто вірує. Римлян 10:4, і розд. 4. Він помер за наші гріхи і воскрес для нашого виправдання. Римлян 4:25. Він полюбив нас і обмив нас від наших гріхів Своєю кров’ю. Одкриттє 1:5. Він — Посередник між Богом і нами. 1 Тимотея 2:5. Він завжди живий, щоб заступатися за нас. Євреїв 7:25. З усього цього я зрозумів, що праведності маю шукати в Його Особі, а заплати за мої гріхи — в Його крові; що все, що Він учинив, корячись законові Свого Отця і підкоряючись його карі, було не для Нього Самого, а для того, хто прийме це на своє спасіння і буде вдячний. І тепер моє серце було сповнене радості, очі — сліз, а почуття переливалися любов’ю до імені, народу й доріг Ісуса Христа.

Християнин: Це й справді було об’явлення Христа твоїй душі. Але розкажи докладно, як це подіяло на твій дух.

Надійний: Я побачив, що ввесь світ, попри всю свою праведність, перебуває під осудом. Я побачив, що Бог Отець, хоч Він і праведний, може праведно виправдати грішника, який приходить. Мені стало дуже соромно за мерзенність мого колишнього життя, і я був приголомшений власним невіглаством; бо ніколи досі не приходила мені в серце думка, яка так показала б мені красу Ісуса Христа. Я полюбив святе життя і запрагнув зробити щось для честі й слави імені Господа Ісуса. Так, я думав, що, якби я мав тепер у тілі тисячу відер крові, то пролив би її всю заради Господа Ісуса.

І бачив я у своєму сні, що Надійний оглянувся й побачив Невігласа, якого вони лишили позаду: той ішов за ними. «Глянь, — сказав він Християнинові, — як далеко відстав оцей юнак».

Християнин: Еге ж, бачу: він не дбає про наше товариство.

Надійний: А мені здається, не зашкодило б йому, якби він досі тримався з нами.

Християнин: Це правда; але, ручуся, він думає інакше.

Надійний: Думаю, що так; а проте почекаймо на нього. (Так вони й зробили.)

Тоді Християнин сказав йому: ходи-но, чоловіче; чого це ти так відстаєш?

Невіглас: Мені приємніше йти самому, куди приємніше, ніж у товаристві, хіба що товариство мені більше до вподоби.

Тоді Християнин сказав Надійному (але тихо): хіба я не казав тобі, що він не дбає про наше товариство? «А проте, — сказав він, — підійдімо й скоротаймо час розмовою в цьому безлюдному місці». Тоді, звернувшись до Невігласа, він сказав: ну, як ся маєш? Як тепер між Богом і твоєю душею?

Невіглас: Сподіваюся, добре; бо я завжди сповнений добрих порухів, які приходять мені на думку й розраджують мене в дорозі.

Християнин: Яких добрих порухів? Розкажи нам, будь ласка.

Невіглас: Та я думаю про Бога й про небо.

Християнин: Так само думають і біси, і прокляті душі.

Невіглас: Але я думаю про них і прагну їх.

Християнин: Так само й багато хто з тих, кому ніколи там не бути. «Душа в лїнивого жадає, та дармо». Приповісток 13:4.

Невіглас: Але я думаю про них і все покидаю заради них.

Християнин: У цьому я сумніваюся: бо покинути все — справа дуже важка; так, важча, ніж багато хто собі уявляє. Але чому, або чим, ти переконаний, що покинув усе заради Бога й неба?

Невіглас: Моє серце мені це каже.

Християнин: Мудрий каже: «Хто надіється на власне серце, той безумний». Приповісток 28:26.

Невіглас: Це сказано про лихе серце; а моє — добре.

Християнин: А як ти це доведеш?

Невіглас: Воно втішає мене надією на небо.

Християнин: Це може бути від його облудності; бо серце людини може втішати її надією на те, на що в неї ще немає жодної підстави сподіватися.

Невіглас: Але моє серце й моє життя згоджуються між собою; тож моя надія добре обґрунтована.

Християнин: А хто тобі сказав, що твоє серце й життя згоджуються між собою?

Невіглас: Моє серце мені це каже.

Християнин: «Спитай мого товариша, чи я не злодій». Твоє серце тобі це каже! Якщо слово Боже не свідчить про це, то всяке інше свідчення нічого не варте.

Невіглас: Хіба не добре те серце, що має добрі думки? І хіба не добре те життя, що відповідає Божим заповідям?

Християнин: Так, добре те серце, що має добрі думки, і добре те життя, що відповідає Божим заповідям; але одна річ — справді це мати, а зовсім інша — тільки так думати.

Невіглас: Скажи, будь ласка, що ти вважаєш добрими думками і життям згідно з Божими заповідями?

Християнин: Добрі думки бувають різні: одні стосуються нас самих, інші — Бога, ще інші — Христа, а ще інші — інших речей.

Невіглас: Які ж добрі думки стосуються нас самих?

Християнин: Ті, що згоджуються зі словом Божим.

Невіглас: А коли наші думки про себе згоджуються зі словом Божим?

Християнин: Коли ми виносимо собі той самий присуд, який виносить слово. Поясню: слово Боже каже про людей у їхньому природному стані: «Нема праведного нїкого, нема, хто робив би добро». Воно каже також, що «кожен задум серця людини — лише зло повсякчас». 1 Мойсея 6:5; Римлян 3. І ще: «Надих людського серця злющий з молодощів його». 1 Мойсея 8:21. Отож, коли ми так думаємо про себе, відчуваючи це, тоді наші думки добрі, бо відповідають слову Божому.

Невіглас: Ніколи не повірю, що моє серце таке лихе.

Християнин: Тому ти за все своє життя не мав жодної доброї думки про себе. Але дозволь мені вести далі. Як слово виносить присуд нашим серцям, так воно виносить присуд і нашим дорогам; і коли думки наших сердець і наші дороги згоджуються з присудом, що його слово дає обом, тоді і те, і те добре, бо з ним згоджується.

Невіглас: Поясни, що ти маєш на увазі.

Християнин: Та ось: слово Боже каже, що дороги людини — криві дороги, не добрі, а розбещені; воно каже, що люди від природи зійшли з доброї дороги й не пізнали її. Псальма 125:5; Приповісток 2:15; Римлян 3:12. І от, коли людина так думає про свої дороги, — кажу, коли вона думає так свідомо й із сердечним смиренням, — тоді вона має добрі думки про свої дороги, бо тепер її думки згоджуються з присудом слова Божого.

Невіглас: А які добрі думки про Бога?

Християнин: Так само, як я сказав про нас самих: коли наші думки про Бога згоджуються з тим, що слово каже про Нього; тобто коли ми думаємо про Його буття й властивості так, як навчило слово, — про це я зараз не можу говорити докладно. Але якщо говорити про Нього стосовно нас, то ми маємо правильні думки про Бога тоді, коли думаємо, що Він знає нас краще, ніж ми самі себе знаємо, і може бачити гріх у нас тоді й там, де ми самі його в собі не бачимо; коли думаємо, що Він знає наші найпотаємніші думки і що наше серце з усіма його глибинами завжди відкрите перед Його очима; а також коли думаємо, що вся наша праведність смердить у Його ніздрях і що тому Він не може терпіти, щоб ми стояли перед Ним із якоюсь упевненістю, навіть у найкращих наших ділах.

Невіглас: Невже ти думаєш, що я такий дурень, щоб думати, ніби Бог бачить не далі, ніж я, або що я приходив би до Бога з найкращими своїми ділами?

Християнин: А як же ти думаєш про це?

Невіглас: Коротко кажучи, я думаю, що маю вірувати в Христа для виправдання.

Християнин: Як! Думаєш, що маєш вірувати в Христа, коли не бачиш, що Він тобі потрібен! Ти не бачиш ні своїх первородних, ні своїх дійсних немочей, а маєш таку думку про себе й про те, що робиш, що ясно видно: ти ніколи не бачив, як потрібна тобі особиста праведність Христа, щоб виправдати тебе перед Богом. Як же ти тоді кажеш: я вірую в Христа?

Невіглас: А проте я вірую, і досить добре.

Християнин: Як же ти віруєш?

Невіглас: Я вірую, що Христос помер за грішників і що я буду виправданий перед Богом від прокляття завдяки тому, що Він милостиво прийме мій послух Його законам. Або так: Христос робить мої побожні обов’язки приємними Своєму Отцеві силою Своїх заслуг, і так я буду виправданий.

Християнин: Дозволь мені відповісти на це визнання твоєї віри.

1. Ти віруєш вигаданою вірою; бо такої віри ніде в слові не описано.

2. Ти віруєш фальшивою вірою; бо вона забирає виправдання від особистої праведності Христа й прикладає його до твоєї власної.

3. Ця віра робить Христа виправдувачем не твоєї особи, а твоїх вчинків, і твоєї особи — заради твоїх вчинків, а це фальш.

4. Тому ця віра облудна, саме така, що залишить тебе під гнівом у день Бога Вседержителя: бо справжня виправдувальна віра спонукає душу, яка через закон відчула свій пропащий стан, шукати пристановища в праведності Христа (а ця Його праведність — не акт благодаті, яким Він робить твій послух прийнятним у Бога для виправдання, а Його особистий послух законові, коли Він робив і терпів за нас те, чого закон вимагав від нас); цю праведність, кажу, приймає справжня віра; і душа, укрита під її полою й представлена нею перед Богом бездоганною, буває прийнята й звільнена від осуду.

Невіглас: Що! Ти хочеш, щоб ми покладалися на те, що Христос учинив у Своїй Особі без нас? Така думка попустила б віжки нашій хіті й дозволила б нам жити, як нам заманеться: бо яка різниця, як ми живемо, коли ми можемо бути виправдані від усього особистою праведністю Христа, якщо тільки віримо в неї?

Християнин: Невіглас — твоє ім’я, і яке твоє ім’я, такий і ти сам: навіть ця твоя відповідь доводить те, що я кажу. Не відаєш ти, що таке виправдувальна праведність, і так само не відаєш, як через віру в неї вберегти свою душу від тяжкого Божого гніву. Так, ти не відаєш і справжніх плодів спасенної віри в цю праведність Христа, а вони в тому, щоб схилити й навернути серце до Бога в Христі, щоб воно полюбило Його ім’я, Його слово, дороги й народ, — а не так, як ти у своєму невігластві собі уявляєш.

Надійний: Спитай його, чи відкривався йому коли-небудь Христос із неба.

Невіглас: Що! Ти з тих, хто вірить в об’явлення! Я вважаю, що все, що ви з усіма іншими кажете про це, — лише плід розладнаних мізків.

Надійний: Та ж, чоловіче, Христос так захований у Бозі від природного розуміння тіла, що жодна людина не може пізнати Його спасенно, якщо Бог Отець не відкриє Його їй.

Невіглас: Це твоя віра, але не моя; а моя, я не сумніваюся, не гірша за твою, хоч у мене в голові й нема стільки химер, як у тебе.

Християнин: Дозволь і мені вставити слово. Не слід тобі так легковажно говорити про це: бо я сміливо стверджую, як і мій добрий товариш, що жодна людина не може пізнати Ісуса Христа інакше, як через об’явлення від Отця; так, і віра, якою душа хапається за Христа (якщо вона правдива), мусить бути вироблена надзвичайною величчю Його могутньої сили, Маттея 11:27; 1 Коринтян 12:3; Єфесян 1:17-19; а про дію такої віри, бачу, бідний Невігласе, ти не відаєш нічого. Прокинься ж, побач свою нужденність і втікай до Господа Ісуса; і Його праведністю, яка є праведністю Божою (бо Він Сам — Бог), ти будеш визволений від осуду.

Невіглас: Ви йдете так швидко, що я не можу за вами встигнути; ідіть уперед, а я трохи побуду позаду.

Тоді вони сказали:

«Невігласе, чи довго ще безумним будеш ти,

Щоб десять раз дану тобі пораду знехтувати?

А як відкинеш і тепер, то взнаєш ти,

Й невдовзі, скільки лиха в тім, щоб так іти.

Згадай, людино, вчасно: схились і не страшись;

Порада добра, як приймеш її, рятує, — тож прислухайсь.

А як і далі нехтуватимеш — повір мені:

Невігласе, ти сам залишишся в програші».