Десятий етап

Тоді Християнин звернувся до свого супутника:

Християнин: Ну що ж, мій добрий Надійний, бачу, нам із тобою знову доведеться йти самим.

Тож я бачив у своєму сні, що вони швидко пішли вперед, а Невіглас шкандибав позаду. Тоді Християнин сказав своєму товаришеві: Дуже мені шкода цього бідолаху: зрештою йому неодмінно буде зле.

Надійний: Ой лишенько! У нашому місті таких, як він, безліч — цілі родини, ба навіть цілі вулиці, і то серед пілігримів; а якщо стільки їх у наших краях, то скільки ж, як думаєш, має бути там, де він народився?

Християнин: Справді, слово каже: «Заслїпив очі їх, щоб не бачили очима» і т. д.

Але тепер, коли ми самі, що ти думаєш про таких людей? Хіба ж, як гадаєш, у них ніколи не буває усвідомлення гріха, а отже, і страху, що їхній стан небезпечний?

Надійний: Ні, краще ти сам відповідай на це питання, бо ти старший.

Християнин: Тоді я скажу, що часом (як я думаю) буває; але вони, будучи від природи невігласами, не розуміють, що таке усвідомлення гріха йде їм на добро; і тому відчайдушно намагаються його заглушити і зухвало й далі тішать себе, ходячи дорогою власного серця.

Надійний: Я вірю, як ти кажеш, що страх дуже служить людям на добро і допомагає їм правильно почати свою пілігримську дорогу.

Християнин: Без усякого сумніву, служить, якщо це правильний страх; бо так каже слово: «Страх перед Господом — початок мудростї». Йова 28:28; Псальма 111:10; Приповісток 1:7; 9:10.

Надійний: Як би ти описав правильний страх?

Християнин: Істинний, або правильний, страх пізнається з трьох речей:

1. З його походження: його спричиняє спасенне усвідомлення гріха.

2. Він спонукає душу міцно вхопитися за Христа для спасіння.

3. Він народжує і підтримує в душі велике благоговіння перед Богом, Його словом і Його дорогами; зберігає її чутливою і змушує боятися звернути з них праворуч чи ліворуч — до будь-чого, що може збезчестити Бога, порушити її мир, засмутити Духа чи дати ворогові привід для зневажливих слів.

Надійний: Добре сказано; вірю, що ти сказав правду. Чи ми вже майже минули Зачаровану Землю?

Християнин: А що? Тобі набридла ця розмова?

Надійний: Ні, справді, просто хотів би знати, де ми.

Християнин: Нам лишилося пройти нею не більше двох миль. Але вернімося до нашої справи.

Отож, невігласи не знають, що такі докори сумління, які наганяють на них страх, — їм на добро, і тому намагаються їх заглушити.

Надійний: А як вони намагаються їх заглушити?

Християнин: 1. Вони думають, що ці страхи породжує диявол (хоча насправді їх породжує Бог), і, так думаючи, опираються їм як тому, що прямо веде їх до загибелі. 2. Вони також думають, що ці страхи руйнують їхню віру, тоді як у них, бідолах, на жаль, віри немає зовсім; і тому вони закам’янюють проти них свої серця. 3. Вони гадають, що не повинні боятися, і тому, наперекір страхам, стають зухвало самовпевненими. 4. Вони бачать, що ці страхи можуть відібрати в них їхню жалюгідну давню самосвятість, і тому опираються їм з усієї сили.

Надійний: Я дещо знаю про це з власного досвіду; бо поки я не пізнав себе, зі мною було так само.

Християнин: Що ж, залишмо поки нашого сусіда Невігласа самого і візьмімося за інше корисне питання.

Надійний: Від щирого серця; але починай знову ти.

Християнин: Ну, тоді скажи: чи не знав ти років десять тому у ваших краях такого собі Тимчасового, що був тоді ревним у вірі?

Надійний: Чи знав його! Аякже; він жив у Безблагодатному, містечку милі за дві від Чесності, і жив по сусідству з таким собі Поверни-Назад.

Християнин: Так; він жив з ним під одним дахом. Так от, той чоловік колись був неабияк пробуджений: думаю, тоді він дещо побачив свої гріхи і ту плату, яка за них належала.

Надійний: Я такої ж думки, бо (мій дім був не далі як за три милі від нього) він часто приходив до мене, та ще й з гіркими сльозами. Правду кажучи, мені було шкода цього чоловіка, і я не зовсім втрачав надію щодо нього; але, бачиш, не кожен, хто кличе: «Господи, Господи!»

Християнин: Він сказав мені якось, що твердо вирішив піти в пілігримство, як оце ми тепер ідемо; але раптом зазнайомився з таким собі Спаси-Себе, і тоді став мені чужим.

Надійний: Ну, коли вже ми про нього заговорили, розгляньмо трохи, чому так раптово відступили він та інші такі, як він.

Християнин: Це може бути дуже корисно; але почни ти.

Надійний: Добре, тоді, на мою думку, є чотири причини цього:

1. Хоча сумління таких людей пробуджене, їхній розум не змінений; тому, коли сила провини слабне, зникає й те, що спонукало їх бути побожними; і тоді вони природно повертаються на свою колишню дорогу. Так ми бачимо, як пес, якому зле від того, що він з’їв, поки нудота триває, блює і викидає все; не тому, що так йому велить вільний розум (якщо можна сказати, що в пса є розум), а тому, що в нього крутить шлунок; та коли нудота минає і шлункові полегшає, а бажання його зовсім не відвернулися від блювотини, він обертається і все вилизує; і так справджується написане: «Пес вертаєть ся до своєї блювотини». 2 Петра 2:22. Отже, кажу, палаючи прагненням неба лише через відчуття і страх пекельних мук, вони, коли це відчуття і страх осуду холоне й остигає, так само остигають і в своїх бажаннях неба і спасення. Тож буває так, що, коли минають їхня провина і страх, помирають і їхні бажання неба і щастя, і вони повертаються на свою колишню дорогу.

2. Друга причина — їх опановують рабські страхи: я кажу тепер про страх перед людьми; «бо хто боїться людей, той в біду попаде». Приповісток 29:25. Отож, хоча вони, здається, палають прагненням неба, поки полум’я пекла гуде в них над вухами, та щойно цей жах трохи минає, вони беруться за інші думки, а саме: що добре бути розважливим і не йти на ризик (заради невідомо чого) втратити все або принаймні накликати на себе неминучі й непотрібні клопоти; і так вони знову пристають до світу.

3. Сором, що супроводить віру, теж лежить каменем на їхній дорозі: вони горді й пихаті, а віра в їхніх очах — щось низьке й зневажене; тому, коли вони втрачають відчуття пекла і гніву, що має прийти, то знову повертаються на свою колишню дорогу.

4. Провина і роздуми про жах для них тяжкі; вони не люблять бачити свого нещастя, перш ніж у нього потраплять; хоча, можливо, якби вони полюбили цей погляд, то вже він спершу міг би змусити їх утекти туди, куди тікають праведні і де вони в безпеці; але оскільки вони, як я вже натякав, уникають навіть думок про провину і жах, то, щойно позбудуться своїх пробуджень щодо жахів і гніву Божого, радо закам’янюють свої серця і вибирають такі дороги, які закам’янюють їх дедалі більше.

Християнин: Ти досить близько підійшов до суті, бо в основі всього — брак зміни в їхньому розумі й волі. Тому вони схожі на злочинця, що стоїть перед суддею: він тремтить і труситься, і, здається, кається від щирого серця, але в основі всього — страх шибениці, а не якась відраза до свого злочину, як це очевидно; бо дай тільки цьому чоловікові волю, і він знову буде злодієм, а отже, і пройдисвітом; тоді як, якби його розум змінився, він був би іншим.

Надійний: Тепер, коли я показав тобі причину їхнього відступу, покажи мені, як саме це відбувається.

Християнин: Охоче покажу.

1. Вони відвертають свої думки, скільки можуть, від пам’яті про Бога, смерть і майбутній суд.

2. Потім поступово закидають особисті обов’язки, як-от молитву на самоті, приборкування своїх пожадливостей, пильнування, скорботу за гріх тощо.

3. Потім уникають товариства живих і палких християн.

4. Після цього холонуть до спільних обов’язків, як-от слухання, читання, благочестиві бесіди тощо.

5. Тоді починають, як то кажуть, шукати дірок в одежі декого з побожних, і то по-диявольському, щоб мати позірний привід (через якісь вади, що вони в них угледіли) закинути віру за спину.

6. Потім починають триматися тілесних, розбещених і хтивих людей і товаришувати з ними.

7. Потім потай дають волю тілесним і хтивим розмовам; і радіють, якщо можуть побачити таке в когось із тих, кого вважають чесними, щоб за їхнім прикладом робити це сміливіше.

8. Після цього починають відкрито гратися з малими гріхами.

9. А тоді, закам’янівши, показують себе такими, якими вони є. Так, знову кинуті в безодню нещастя, вони, якщо цьому не завадить чудо благодаті, навіки гинуть у власних оманах.

Тепер я бачив у своєму сні, що на той час пілігрими вже минули Зачаровану Землю і вступили в край Беула, повітря якого було дуже солодке й приємне, Ісаїї 62:4-12; Пісень 2:10-12; а що дорога пролягала прямо через нього, вони якийсь час там відпочивали й тішилися. Так, тут вони безнастанно чули спів птахів, і щодня бачили, як з’являються квіти на землі, і чули голос горлиці в краю. У цьому краї сонце світить і вдень, і вночі: бо він лежав по той бік Долини Смертної Тіні, а також поза досяжністю велетня Відчая; ба звідси вони не могли навіть бачити Замку Сумніву. Тут вони вже мали перед очима місто, до якого йшли; тут також зустріли їх деякі з його мешканців; бо цим краєм зазвичай ходили Сяючі, адже він лежав на межі неба. У цьому краї також відновлювалася угода між Нареченою і Нареченим; так, тут, «як жених радіє своєю нареченою, так і Бог радіє ними». Тут вони не знали нестачі в зерні й вині; бо тут знайшли вдосталь того, чого шукали впродовж усієї своєї мандрівки. Тут вони чули голоси з міста, гучні голоси, що промовляли: «Скажіте дочцї Сионовій: ось ійде твій спаситель; із ним його заплата!» Тут усі мешканці краю називали їх «народом сьвятим, одкупленим від Господа, пошукованим» і т. д.

Тепер, ідучи цим краєм, вони раділи більше, ніж у місцях, віддаленіших від царства, до якого прямували; а наближаючись до міста, бачили його ще досконаліше: воно було збудоване з перлів і дорогоцінного каміння, а вулиці його були вимощені золотом; так що від природної слави міста і від відблиску сонячного проміння на ньому Християнин занедужав від туги; Надійний теж мав напад-другий тієї самої недуги: тож вони якийсь час лежали тут, вигукуючи від болю: «Стрівши мого милого, скажіте йому, що гину з любови».

Але, трохи зміцнившись і краще зносячи свою недугу, вони пішли своєю дорогою і підходили все ближче й ближче туди, де були сади, виноградники й квітники, і їхні ворота виходили просто на битий шлях. І ось, коли вони підійшли до тих місць, — дивись, садівник стоїть на дорозі; і пілігрими спитали його: Чиї це чудові виноградники й сади? Він відповів: вони Царські, і насаджені тут для Його власної втіхи, а також для розради пілігримів. Тож садівник завів їх у виноградники і запросив підкріпитися ласощами, 5 Мойсея 23:24; він також показав їм там Царські стежки та альтанки, де Він любив бувати: і тут вони затрималися і поснули.

Тепер я бачив у своєму сні, що цього разу вони говорили вві сні більше, ніж будь-коли за всю свою дорогу; і коли я задумався над цим, садівник сказав навіть мені: Чого ти дивуєшся цьому? Така вже природа плоду з лози цих виноградників: він «так солодко тече, що змушує говорити уста сплячих». Пісень 7:9.

Тож я бачив, що, прокинувшись, вони зібралися йти до міста. Але, як я вже казав, відблиск сонця на місті (бо місто — золото чисте, Одкриттє 21:18) був такий надзвичайно славний, що вони ще не могли дивитися на нього відкритим лицем, а тільки крізь прилад, зроблений для цього. 2 Коринтян 3:18. Тож я бачив, що, коли вони йшли далі, їх зустріли двоє чоловіків в одежі, що сяяла, як золото, і обличчя їхні теж сяяли, як світло.

Ці чоловіки спитали пілігримів, звідки вони прийшли; і ті їм сказали. Вони також спитали, де пілігрими ночували, які труднощі й небезпеки, які втіхи й радощі зустріли в дорозі; і ті їм розповіли. Тоді чоловіки, що їх зустріли, сказали: Вам лишилося подолати ще тільки дві трудності, а тоді ви будете в Місті.

Тоді Християнин і його товариш попросили цих чоловіків піти разом із ними; і ті сказали, що підуть. Але, казали вони, ви мусите здобути це власною вірою. Тож я бачив у своєму сні, що вони йшли разом, аж поки побачили браму.

Далі я бачив, що між ними і брамою була ріка; але мосту, щоб перейти, не було, а ріка була дуже глибока. Тому, побачивши цю ріку, пілігрими дуже сторопіли; але чоловіки, що йшли з ними, сказали: Ви мусите пройти крізь неї, інакше не дійдете до брами.

Тоді пілігрими почали розпитувати, чи немає до брами іншої дороги. На це ті відповіли: Є; але від заснування світу нікому, крім двох — а саме Еноха та Іллі, — не дозволено було ступати тією стежкою, і не буде дозволено, аж поки не засурмить остання сурма. Тоді пілігрими, а надто Християнин, занепали духом і стали озиратися туди й сюди, але не знайшли жодної дороги, якою могли б оминути ріку. Тоді вони спитали мужів, чи всюди вода однаково глибока. Ті сказали: Ні; проте й тут вони нічим не могли їм допомогти; бо, сказали вони, ви знайдете її глибшою чи мілкішою залежно від того, як віритимете в Царя цього місця.

Тоді вони рушили до води, і, щойно ввійшов, Християнин почав тонути і, кличучи свого доброго друга Надійного, сказав: Тону в глибоких водах; хвилі йдуть понад головою моєю; всі хвилі Його ринули понад мене. Села.

Тоді сказав той: Не падай духом, брате мій: я чую дно, і воно тверде. Тоді сказав Християнин: Ах, друже мій! Обгорнули мене муки смертні; не побачу я землі, що тече молоком і медом. І з тим велика темрява й жах напали на Християнина, так що він не бачив перед собою нічого. Тут він також значною мірою втратив тяму, так що не міг ні пригадати, ні до ладу розповісти про жодну з тих солодких розрад, які зустрічав на шляху свого паломництва. Усе ж, що він говорив, виказувало, що душу його охопив жах, а серце — страх, що він помре в цій ріці й ніколи не ввійде в браму. Тут також, як помітили ті, хто стояв поруч, його дуже гнітили тривожні думки про гріхи, які він учинив і відтоді, як став пілігримом, і перед тим. Помічали також, що його мучили видіння страховиськ і злих духів, бо раз у раз він натякав на це словами.

Тож Надійному було тут дуже важко тримати голову свого брата над водою; ба, часом той зовсім зникав під водою, а тоді, трохи згодом, виринав знову напівживий. Надійний також силкувався втішити його, кажучи: Брате, я бачу браму, і біля неї стоять люди, щоб прийняти нас; але Християнин відповідав: Це тебе, це тебе вони чекають; бо ти був сповнений надії, відколи я тебе знаю. І ти теж, сказав той Християнинові. Ах, брате, (сказав він,) напевно, якби я був праведний, Він тепер устав би мені на поміч; але за мої гріхи Він завів мене в сітку й покинув мене. Тоді сказав Надійний: Брате мій, ти зовсім забув те місце, де сказано про нечестивих: «Вони бо не знають горя до самої смертї, і тїло їх добре згодоване. Не зазнають нужди людської, і не бідують, як люде.» Псальма 73:4,5. Ці клопоти й скорботи, через які ти проходиш у цих водах, — зовсім не знак, що Бог покинув тебе; їх послано, щоб випробувати тебе: чи згадаєш ти те, що раніше отримав від Його доброти, і чи житимеш Ним у своїх скорботах.

Тоді я бачив у своєму сні, що Християнин якийсь час сидів у задумі. Надійний же додав до того ще й такі слова: Будь бадьорий, оздоровлює тебе Ісус Христос. І з тим Християнин вигукнув гучним голосом: О, я знову бачу Його; і Він каже мені: «Чи ти через води йти меш, — я з тобою, чи через ріки, ти не потонеш». Ісаїї 43:2. Тоді обидва набралися відваги, і ворог після того затих, наче камінь, аж поки вони не перейшли. Тож Християнин незабаром знайшов ґрунт, на якому міг стояти, і виявилося, що решта ріки була вже мілка. Так вони перебралися.

І ось на березі ріки, по той бік, вони знову побачили двох сяючих мужів, які там на них чекали. Тож коли пілігрими вийшли з ріки, ті привітали їх, кажучи: Ми служебні духи, послані на служіння тим, що мають успадкувати спасіння. Так вони пішли далі до брами.

Тепер треба зауважити, що місто стояло на високій горі; але пілігрими зійшли на ту гору легко, бо ці двоє мужів вели їх угору під руки; до того ж свої смертні шати вони залишили в ріці: бо хоч і ввійшли в неї в них, вийшли вже без них. Тому вони йшли тут угору дуже жваво й швидко, хоч основа, на якій було збудоване місто, була вища за хмари; тож вони підіймалися крізь повітряні простори, солодко розмовляючи дорогою, втішені тим, що щасливо перейшли ріку й мали таких славних супутників, які їх супроводжували.

Розмова, яку вони вели з Сяючими, була про славу того місця; ті розповіли їм, що краса й слава його невимовні. Там, сказали вони, «гора Сіон, Єрусалим небесний, незліченна тьма ангелів і духи праведників звершених». Євреїв 12:22-24. Тепер ви йдете, сказали вони, до Божого раю, де побачите дерево життя і їстимете його нев’янучі плоди; а коли прийдете туди, вам дадуть білі шати, і ви ходитимете й розмовлятимете з Царем щодня, аж усі дні вічності. Одкриттє 2:7; 3:4,5; 22:5. Там ви вже не побачите того, що бачили, коли були в нижньому краю, на землі, — а саме смутку, недуги, скорботи й смерті; «Перве бо минуло». Одкриттє 21:4. Тепер ви йдете до Авраама, до Ісаака і Якова, і до пророків — людей, яких Бог забрав від прийдешнього лиха і які тепер «спочивають на ложах своїх, кожен ходячи у правоті своїй». Тоді мужі спитали: Що ж ми маємо робити у святому місці? Їм відповіли: Там ви маєте прийняти розраду за весь свій труд і радість за всю свою печаль; ви маєте пожати те, що посіяли, — плід усіх своїх молитов, і сліз, і страждань за Царя в дорозі. Галат 6:7,8. У тому місці ви носитимете золоті вінці й повсякчас втішатиметеся баченням і спогляданням Святого; бо «там ви побачите Його, яким Він є». 1 Йоана, 3:2. Там ви також безнастанно служитимете з хвалою, з вигуками радості й подякою Тому, Кому прагнули служити у світі, хоч і з великими труднощами, через неміч вашого тіла. Там очі ваші тішитимуться баченням, а вуха — слуханням любого голосу Всемогутнього. Там ви знову радітимете з друзями, які пішли туди перед вами; і там ви з радістю приймете кожного, хто прийде у святе місце після вас. Там ви також будете зодягнені у славу й величність і дістанете спорядження, гідне того, щоб виїжджати разом із Царем Слави. Коли Він прийде під звук сурми в хмарах, немов на крилах вітру, ви прийдете з Ним; і коли Він сяде на престолі суду, ви сидітимете біля Нього; ба більше, коли Він виноситиме вирок усім, хто чинить беззаконня, — чи то ангелам, чи то людям, — ви також матимете голос у тому суді, бо вони були Його й вашими ворогами. А коли Він знову повертатиметься до міста, ви теж підете під звук сурми і будете з Ним завжди. 1 Солунян 4:14-17; Юди 14,15; Даниїла 7:9,10; 1 Коринтян 6:2,3.

І от, коли вони так наближалися до брами, ось назустріч їм вийшов гурт небесного воїнства; і двоє інших Сяючих сказали їм: Це ті люди, що любили нашого Господа, коли були у світі, і покинули все заради Його святого імені; і Він послав нас привести їх, і ми довели їх аж сюди в їхній жаданій подорожі, щоб вони могли ввійти й з радістю глянути в обличчя своєму Відкупителеві. Тоді небесне воїнство здійняло великий клич, кажучи: «Блаженні, хто покликаний на вечерю весїлля Агнцевого». Одкриттє 19:9. Цієї пори назустріч їм вийшли також кілька царських сурмачів, зодягнених у білі й сяючі шати, які мелодійними й гучними звуками змусили аж небеса відлунювати. Ці сурмачі привітали Християнина та його товариша десятьма тисячами привітань зі світу; і робили вони це з вигуками й звуками сурми.

Після цього вони оточили їх з усіх боків: одні йшли попереду, другі позаду, а ще інші праворуч і ліворуч (немов для того, щоб охороняти їх у горішніх просторах), безнастанно сурмлячи в дорозі мелодійними звуками на високих нотах; так що саме видовище для тих, хто міг його бачити, було таке, ніби саме небо зійшло їм назустріч. Так вони йшли разом; і поки йшли, ці сурмачі раз у раз радісним звуком, поєднуючи свою музику з поглядами й жестами, давали знати Християнинові та його братові, які вони бажані в їхньому товаристві й з якою радістю вони вийшли їм назустріч. І тепер ці двоє були немов уже на небі, ще до того, як дійшли до нього, поглинуті видовищем ангелів і слуханням їхніх мелодійних звуків. Тут вони вже мали перед очима й саме місто; і їм здавалося, що вони чують, як усі дзвони в ньому дзвонять, вітаючи їх. Але понад усе — ті теплі й радісні думки, які вони мали про власне життя там, у такому товаристві, і то навіки-віків; о, яким язиком чи пером можна висловити їхню славну радість! Так вони підійшли до брами.

А коли вони підійшли до брами, над нею золотими літерами було написано:

«Блаженні, що творять заповідї Його, щоб мали власть до дерева життя, і увійшли ворітьми в город».

Тоді я бачив у своєму сні, що сяючі мужі звеліли їм постукати в браму; а коли вони це зробили, згори через браму визирнули дехто — а саме Енох, Мойсей та Ілля й інші, — і їм сказали: Ці пілігрими прийшли з Міста Погибелі з любові, яку вони мають до Царя цього місця; і тоді пілігрими подали їм кожен своє свідоцтво, яке отримали на початку; ці свідоцтва віднесли Цареві, і Він, прочитавши їх, сказав: Де ж ці люди? Йому відповіли: Вони стоять за брамою. Тоді Цар звелів відчинити браму, «щоб увійшов (сказав Він) народ праведний, що любить правду».

Ісаїї 26:2.

І я бачив у своєму сні, що ці двоє ввійшли в браму; і ось, щойно вони ввійшли, вони преобразилися; і на них одягли шати, що сяяли, як золото. Там були й такі, що зустріли їх з гуслами й вінцями і дали їм: гуслі — щоб хвалити, а вінці — на знак честі. Тоді я почув у своєму сні, що всі дзвони в місті знову задзвонили з радості і що їм було сказано:

«Увійдіть у радощі Господа вашого».

Я чув також, як самі ці мужі співали гучним голосом, кажучи:

«Сидячому на престолї і Агнцеві благословеннє, і честь, і слава і держава по вічні віки».

І от, саме коли ворота відчинилися, щоб впустити цих мужів, я заглянув услід за ними, і ось місто сяяло, мов сонце; вулиці також були вимощені золотом; і ходило ними багато людей з вінцями на головах, з пальмовим гіллям у руках і з золотими гуслами, щоб оспівувати хвалу.

Були серед них і такі, що мали крила, і вони безупинно перегукувалися одне з одним, кажучи: Сьвят, сьвят, сьвят Господь. А після того вони зачинили ворота; і коли я це побачив, мені захотілося бути серед них.

І от, поки я вдивлявся в усе це, я обернув голову, щоб глянути назад, і побачив, як Невіглас підійшов до берега ріки; але він швидко переправився, і то без половини тих труднощів, які спіткали тих двох. Бо сталося так, що саме тоді там був якийсь Марна-Надія, перевізник, який перевіз його своїм човном; тож він, як і ті інші, яких я бачив, піднявся на гору, щоб дійти до брами; тільки він ішов сам, і ніхто не вийшов йому назустріч із найменшим підбадьоренням. Коли він підійшов до брами, то глянув угору на напис, що був над нею, а тоді почав стукати, гадаючи, що його швидко впустять; але мужі, що визирали з-над брами, спитали його: Звідки ти? і чого ти хочеш? Він відповів: Я їв і пив перед Царем, і Він навчав на наших вулицях. Тоді вони попросили в нього свідоцтво, щоб увійти й показати його Цареві; тож він понишпорив у себе за пазухою, шукаючи його, і не знайшов. Тоді вони сказали: Хіба в тебе немає? Але той не відповів ані слова. Тож вони сказали Цареві, але Він не захотів зійти подивитися на нього, а звелів двом Сяючим, які супроводжували Християнина й Надійного до міста, вийти, взяти Невігласа, зв’язати йому руки й ноги і забрати геть. Тоді вони підхопили його, понесли крізь повітря до дверей, які я бачив у схилі гори, і вкинули його туди. Тоді я побачив, що дорога до пекла є навіть від самої брами неба, так само як і від Міста Погибелі. Тож я прокинувся, і ось — то був сон.