Розділ 6 · 1 хв читання · 2 хв слухання
Підсумок
Визнаю: Бог заслуговує, щоб Його любили дуже сильно, а точніше — щоб Його любили понад усяку міру. Він полюбив першим; Він такий великий, а ми такі малі; Він любить нас понад міру, такими, як ми є, і без жодної заслуги з нашого боку. Ось чому справедлива міра нашої любові до Бога — перевищувати всяку міру; бо коли Бог, предмет нашої любові, безмежний, то як можемо ми зважити чи виміряти, скільки любові Йому винні? Більше того, наша любов — не вільний дар, а сплата боргу. І крім того, оскільки Той, Хто нас любить, — це Сущий, вічний і неосяжний, Божественна Любов, Бог, Чия велич не має меж, а мудрість — кордонів, Хто є “мир Божий, що вище всякого розуму”; оскільки, кажу, нас любить такий Бог, — чи можемо ми сказати, що любитимемо Його ось стільки і не більше? “Люблю тебе, Господи, сило моя! Господь скеля моя, і ізбавленнє моє” — Ти, що є для мене всім, чого потребує моя душа, і всім, чого прагне моє серце. Мій Боже і моя Поміч, я любитиму Тебе всією своєю силою — не так, як Ти заслуговуєш, а так, як дозволяє моя мала спроможність. Я любитиму Тебе більше, коли Ти даси мені більшу здатність любити; але ніколи, ніколи так, як Тебе належить любити. Твої очі бачать мою нерозумність, мою неспроможність; та я знаю, що Ти вписуєш у Свою книгу тих, хто робить, що може, навіть коли не може зробити того, що повинен. Хіба я не сказав досить, щоб довести, як слід любити Бога і якими дарами Він заслужив нашу любов? Я лише називаю Його дари, бо їхню велич — хто може висловити, хто може збагнути, хто може відчути?