Про любов до Бога
Більша причина для любові християнина

Розділ 3 · 4 хв читання · 6 хв слухання

Більша причина для любові християнина

Віруючі добре знають, як потребують вони Ісуса розп’ятого; але, визнаючи Його любов і дивуючись їй, вони не соромляться того, що мають так мало — нічого, крім самих себе, — щоб відповісти на таку поблажливу й таку велику любов. Їхню любов розпалює свідомість того, що їх так сильно і так незаслужено люблять; бо кому мало любові дано, той мало й любить. Ні юдеї, ні язичники не відчувають болю любові так, як Церква, яка каже: “Підкріпіть мене квітами, обкладіть мене плодами, бо я знемагаю від любові”. Вона бачить Соломона у вінці, яким увінчала його мати. Вона бачить Єдинородного від Отця, що хитається під тягарем хреста; Бога всієї величі, сплюндрованого ударами, обпльованого; Подателя життя і слави, прибитого цвяхами, проколеного списом і зневаженого, що віддає Свою дорогу душу за друзів Своїх. Споглядаючи це, вона відчуває, як меч любові пронизує їй серце, і вигукує:

“Підкріпіть мене квітами, обкладіть мене плодами, бо я знемагаю від любові”. Гранати, які Наречена, введена в сад свого Коханого, з радістю збирає з дерева життя, мають смак Хліба Небесного і колір Крові Христової. Вона бачить смертельний удар, завданий самій смерті, і того, хто вчинив смерть, — веденого в тріумфі його Переможця. Вона бачить, як Переможець славно підноситься з пекла на землю, а з землі на небо в супроводі сонму відкуплених, “щоб в імя Ісусове приклонилось усяке колїно, що на небі, і на землї, і під землею”. Під давнім прокляттям земля була приречена родити терен і будяки; але тепер, відновлену Божим благословенням, Наречена кличе її вкрити себе квітами; і, згадуючи слова: “Знову розквітло тіло моє, і з волі моєї прославлятиму Його”, — вона відновлює сили плодом із дерева хреста і квітами Воскресіння, божественні пахощі яких притягують відвідини Коханого. Тоді вона вигукує: “Ти, мій любий — прехороший, уродливий!” Вона показує своє прагнення Його приходу і те, на чому ґрунтується її надія: не на власних досконалостях, а на солодкості квітів, зібраних з “ниви, що благословив її Господь”; бо вони дорогі Христові, Який захотів народитися й вирости в Назареті. Небесний Наречений, приваблений пахощами, радо входить до покою серця, коли бачить, що той прикрашений плодами і напоєний пахощами квітів. Він приходить охоче і радо перебуває в душах, які, як Він бачить, віддані роздумам і дбайливо збирають плід Його Страстей і славні квіти Його Воскресіння. Той дорогоцінний урожай, що достигав крізь віки злочинів і смерті, а в ці останні дні готовий до жнив, — це жниво плодів Його Страстей; але саме в сяйві Воскресіння розквітають квіти нової весни, яку благодать принесла на землю. Наприкінці часів, при загальному воскресінні, плодів буде без міри, бо “вже зима минула, дощі перестали; квітки вбірають землю”. Цими словами Наречена хоче сказати: літо повернулося разом із Тим, Хто зламав кригу старого світу, щоб відновити всесвітню весну, кажучи: “Ось, усе нове роблю”. Його тіло, посіяне в смерті, розквітло у воскресінні, і за Його подобою наші рівнини й долини, які були сухі й голі або замерзлі, народжуються знову до життя й тепла.

Свіжість цих квітів, досконалість плодів і краса цього саду, що видихає такі дивовижні пахощі, до вподоби й Отцеві Того, Хто все зробив новим; і, благословляючи Його, Він каже: “Се запах сина мого, як запах ниви, що благословив її Господь”, — і справді ниви, повної квітів, бо з повноти Його ми всї прийняли. А Наречена, коли захоче, може запросто прийти і назбирати квітів і плодів, щоб прикрасити ними покій свого сумління, аби Наречений, прийшовши, знайшов маленьке ложе її серця сповненим найсолодших пахощів. Так і ми, якщо прагнемо, щоб Христос прийшов до нас і перебував у нас, мусимо наповнити свої серця думками про Його смерть і воскресіння та вірною пам’яттю про милосердя і силу, які Він через них нам явив. Це мав на увазі Давид, кажучи: “Двічі чув я се, що сила в Бога. І в тебе, Господи, милість”. І Христос з надмірою це довів: померши, щоб спокутувати наші гріхи, Він воскрес із мертвих для нашого виправдання і послав Святого Духа нам на втіху. А згодом Він повернеться, щоб довершити наше спасіння. У Його смерті ми маємо доказ Його милосердя, у Його воскресінні — доказ Його сили, а в усьому іншому — доказ обох разом.

Коли Наречена благає підкріпити її запашними квітами й зміцнити пахучими плодами, то це тому, що вона боїться, як би її любов не охолола чи не знесиліла; але таких підкріплень вона шукає лише доти, доки її не введуть до покою її Коханого. Тоді вона відчує, як Він обсипає її поцілунками, яких вона так прагнула, і вигукне: “Лїва рука його під головою в мене, правою мене він обнімає.” Тоді вона відчує, наскільки обійми правої руки перевершують усяку солодкість і що з ними не зрівняти обійми лівої, якою Він пестив її в перші дні Свого приходу. Вона зрозуміє, що “тїло не годить ся нї на що; се дух, що оживлює”. Вона збагне сенс Його слів: “Дух мій солодший від меду, а спадщина моя — від меду й стільника”. І якщо ще написано: “Пам’ять про мене — на вічні роди”, то це для того, щоб показати: обрані, які ще не насичені присутністю Нареченого, мають принаймні Його образ собі на втіху тепер, поки плине час. А якщо написано: “Вознесуть память за велику благість твою”, — то це, очевидно, стосується тих, про кого Псалмоспівець перед тим сказав: “Рід перед родом прославить твори твої”. На землі є лише пам’ять про Нареченого, на небі — Його вічна Присутність. Те — слава тих, хто вже дістався пристані, а це — розрада тих, кого ще кидають хвилі.

Ви завершили: Більша причина для любові християнина

Назад Далі