Необхідність молитви
Молитва і невідступність

Розділ 7 · 9 хв читання · 11 хв слухання

Молитва і невідступність

«Як легковажно ми говоримо про безустанну молитву! А проте ми дуже схильні покинути молитися, якщо наша молитва лишилася без відповіді бодай тиждень чи місяць! Ми вважаємо, що помахом Своєї руки чи порухом Своєї волі Бог дасть нам те, чого ми просимо. Нам ніколи й на думку не спадає, що Він Пан природи так само, як і благодаті, і що іноді Він обирає один шлях, а іноді інший, щоб виконати Своє діло. Іноді минають роки, поки молитва дістане відповідь, а коли відповідь приходить і ми озираємося назад, то бачимо, що так і було. Але Бог увесь час знає, і Його воля в тому, щоб ми молилися, і молилися, і ще молилися, і так пізнали насправді й поістині, що означає молитися безустанно». — АВТОР НЕВІДОМИЙ.

НАШ Господь Ісус заявив, що «треба по всяк час молитись, а не внивати», і притча, у якій звучать ці слова, була розказана для того, щоб уберегти людей від малодушності й слабкості в молитві. Наш Господь хотів навчити, що треба остерігатися млявості, а наполегливість — плекати й заохочувати. Не може бути двох думок щодо важливості цієї неодмінної якості в нашій молитві.

Невідступна молитва — це могутній порив душі до Бога. Це зрушення найглибших сил душі до престолу небесної благодаті. Це здатність триматися, наполягати й чекати. Вона охоплює і невгамовне бажання, і спокійне терпіння, і силу хватки. Це не випадковість і не вистава, а пристрасть душі. Це не забаганка, потрібна наполовину, а нагальна необхідність.

Боротьба в невідступних молитвах не походить від фізичної запальності чи тілесної енергії. Це не порив енергії і не просто щирість душі; це сила, вроблена всередину, здатність, яку вклав і пробудив Святий Дух. По суті, це заступництво Божого Духа в нас; більше того, це та молитва, про яку сказано: «Много бо може молитва праведного ревна». Божественний Дух, що наповнює кожен елемент у нас енергією Своєї власної боротьби, — ось суть тієї невідступності, яка спонукає нас молитися перед престолом благодаті, доки не впаде вогонь і не зійде благословення. Ця боротьба в молитві може бути не гучною й не бурхливою, а тихою, чіпкою і наполегливою. Може, навіть мовчазною, коли її могутні сили не мають видимого виходу.

Ніщо не відрізняє Божих дітей так ясно й так виразно, як молитва. Це єдина безпомильна ознака й перевірка того, чи людина християнин. Християни моляться, люди, налаштовані на світ, — не моляться. Християни кличуть Бога; люди світу не зважають на Бога і не кличуть Його Імені. Та навіть християнинові треба плекати безустанну молитву. Молитва мусить бути звичною, але вона значно більше, ніж звичка. Це обов’язок, проте такий, що піднімається значно вище й сягає далі за звичайне значення цього слова. Це вираження стосунку з Богом, прагнення Божественного спілкування. Це потік внутрішнього життя назовні й угору — до свого первісного джерела. Це утвердження того, Хто Отець душі, заявлення права на синівство, яке єднає людину з Вічним.

Молитва має пряме відношення до того, щоб формувати душу на образ Божий, і пряме відношення до того, щоб збільшувати й розширювати міру Божественної благодаті. Вона має пряме відношення до того, щоб увести душу в цілковите спілкування з Богом. Вона має пряме відношення до того, щоб збагачувати, поширювати й доводити до зрілості досвід душі в пізнанні Бога. Людину, яка не молиться, ніяк не можна назвати християнином. Жодною мірою він не може претендувати на це ім’я і на те, що воно означає. Якщо він не молиться, він грішник, просто й однозначно, бо молитва — єдиний шлях, яким душа людини може ввійти в спілкування й єднання з Джерелом усякого Христового духу і сили. Отже, якщо він не молиться, він не належить до родини віри.

Однак у цьому розділі ми звертаємо свою думку на одну грань молитви — невідступність; на те, щоб наполегливо й завзято пред’являти Богові свої бажання; на молитву з такою чіпкістю й напругою, яка не слабне й не вщухає, доки її благання не вислухано і її справу не виграно.

Той, хто має ясне уявлення про Бога і біблійне розуміння Божого характеру; хто цінує своє право приступати до Бога; хто усвідомлює свою внутрішню потребу в усьому, що Бог має для нього, — така людина буде дбайлива, відверта й невідступна. У Святому Письмі обов’язок самої молитви обстоюється словами, ледве чи сильнішими за ті, якими висловлено необхідність її невідступності. Молитва, що впливає на Бога, — це, як сказано, палке, дієве виливання серця праведної людини. Тобто це молитва, що палає, — не кволе мерехтливе полум’я, не миттєвий спалах, а міцне й рівне сяйво.

Повторні заступницькі молитви Авраама за порятунок Содому й Гоморри — це ранній приклад необхідності невідступної молитви і користі від неї. Яків, що боровся цілу ніч з ангелом, особливо наголошує на силі завзятої наполегливості в молитві і показує, як у духовних речах невідступність перемагає так само дієво, як і в справах часу і чуттів.

Як ми вже зазначали в іншому місці, Мойсей молився сорок днів і сорок ночей, намагаючись відвернути Божий гнів від Ізраїлю, і його приклад та успіх підбадьорюють віру сьогодні в її найтемнішу годину. Ілля повторював і наполегливо підносив свою молитву сім разів, перш ніж над обрієм з’явилася дощова хмара, що звістила успіх його молитви й перемогу його віри. Одного разу Даниїл, хоч був кволий і слабкий, обстоював свою справу три тижні, перш ніж прийшли відповідь і благословення.

Багато ночей за Свого земного життя благословенний Спаситель провів у молитві. У Гефсиманії Він тричі приносив те саме благання з неослабною, наполегливою, але покірною невідступністю, яка охопила кожен елемент Його душі й вилилася в сльозах і кривавому поті. Переломні моменти Його життя ясно позначені годинами невідступної молитви, і всі Його життєві перемоги здобуто саме в ці години. А слуга не більший за свого Господа.

Притча про невідступну вдову — класичний приклад наполегливої молитви. Нам варто освіжити її в пам’яті саме на цьому етапі нашого розгляду:

«Сказав же й приповість їм про те, що треба по всяк час молитись, а не внивати, глаголючи: Один суддя був у якомусь городї, й Бога не бояв ся, і чоловіка не соромив ся. Вдовиця ж була одна у городї тім, і прийшла до него, кажучи: Помстись за мене над противником моїм. І не хотїв довго, потім же каже в собі: Хоч і Бога не боюсь, і чоловіка не соромлюсь, то, що докучає менї вдова ся, помщусь за неї, щоб, без перестану ходячи, не докучала менї. Рече ж Господь: Слухайте, що суддя неправедний каже! Бог же чи не помстив ся б за вибраних своїх, що голосять до Него день і ніч, хоч довго терпить про них? Глаголю вам, що помстить ся за них незабаром.»

Ця притча наголошує на центральній істині невідступної молитви. Вдова наполягає на своїй справі, доки неправедний суддя не поступається. Якщо ця притча не вчить необхідності невідступності, то в ній немає ні сенсу, ні науки. Заберіть цю одну думку — і не залишиться нічого вартого запису. Поза всякими суперечками, Христос хотів, щоб вона стояла як свідчення того, наскільки потрібна наполеглива молитва.

Те саме вчення наголошено й у випадку з сирофінікіянкою, яка прийшла до Ісуса заради своєї дочки. Тут невідступність показано не як відверте зухвальство, а мовби вбраною в переконливі шати смирення, щирості та палкості. Нам дано побачити чіпку віру жінки, гірке горе жінки і духовну проникливість жінки. Учитель пішов у ту сидонську землю для того, щоб на всі часи відобразилася ця істина: немає благання дієвішого за невідступну молитву і немає такого, якому Бог віддавав би Себе так повно й так щедро.

Невідступність цієї стражденної матері принесла їй перемогу і втілила її прохання в дійсність. І замість того щоб образити Спасителя, вона викликала в Нього слово подиву й радісного здивування: «Жінко, велика віра твоя: нехай станеть ся тобі, як бажаєш.»

Зовсім не молиться той, хто не наполягає на своєму благанні. Холодні молитви не мають права на небо і не мають слухання у вишніх палатах. Вогонь — це життя молитви, і неба досягає полум’яна невідступність, що підноситься все вище й вище.

Повертаючись до невідступної вдови, ми бачимо, що її вдівство, її самотність і її слабкість нічого не важили для неправедного судді. Невідступність важила все. «Що докучає менї вдова ся», — сказав він, — «помщусь за неї, щоб, без перестану ходячи, не докучала менї.» Тільки тому, що вдова забирала в неправедного судді час і увагу, вона виграла свою справу.

Бог терпляче чекає, коли день і ніч Його вибрані голосять до Нього. Їхні прохання зворушують Його в тисячу разів більше, ніж зворушили цього неправедного суддю. Невідступна молитва Його народу кладе межу Його зволіканню, і відповідь дається щедро. Бог знаходить віру у Своїй дитині, що молиться, — віру, яка тримається і волає, — і шанує її, дозволяючи їй діяти й далі, щоб вона зміцніла і збагатилася. Потім Він нагороджує її, даючи те, про що вона так наполегливо благала, сповна і остаточно.

Згадана вже історія сирофінікіянки — яскравий приклад успішної невідступності, особливо підбадьорливий для всіх, хто хоче молитися успішно. Це був дивовижний приклад настирливості й наполегливості аж до остаточної перемоги, попри майже нездоланні перешкоди й завади. Але жінка подолала їх усі героїчною вірою і наполегливим духом, які були такими ж незвичайними, як і успішними. Ісус пішов у її край і «хотїв, щоб нїхто не знав». Та вона ламає Його задум, порушує Його усамітнення, привертає Його увагу і виливає перед Ним пронизливе благання, сповнене потреби й віри. Її серце було в її молитві.

Спершу здається, що Ісус не зважає на її муку і не відгукується на її крик про допомогу. Він не дарує їй ні погляду, ні слуху, ні слова. Тиша, глибока й холодна, зустрічає її палкий крик. Але вона не звертає вбік і не занепадає духом. Вона тримається. Учні, роздратовані її непристойним галасом, заступаються за неї, але Господь змушує їх замовкнути, заявивши, що ця жінка зовсім поза межами Його місії та Його служіння.

Проте ні те, що учням не вдалося домогтися, щоб її вислухали, ні знання — безнадійне за самою своєю суттю, — що вона відлучена від благ Його місії, не лякають її, а лише надають її наближенню до Христа більшої напруги й сміливості. Вона підійшла ближче, вкоротивши свою молитву надвоє, і, впавши Йому до ніг, поклонилася Йому і, зробивши справу дочки своїм власним криком, промовила з влучною стислістю: «Господи, поможи менї!» Цей останній крик виграв її справу; її дочка одужала тієї самої години. Сповнена надії, наполеглива і невтомна, вона залишається біля Учителя, наполягаючи й молячись, доки не дано відповіді. Який урок невідступності, щирості, наполегливості, підживлюваної й рушеної вперед в умовах, які знеохотили б будь-кого, крім героїчної, стійкої душі!

У цих притчах про невідступну молитву наш Господь для нашої науки й підбадьорення показує серйозні труднощі, що стоять на шляху молитви. Водночас Він навчає, що невідступність перемагає всі несприятливі обставини і здобуває перемогу над цілим військом перешкод. Більше того, Він навчає, що відповідь на молитву залежить від міри віри, вкладеної в прохання. Щоб випробувати це, Він зволікає з відповіддю. Поверховий молільник, коли відповідь затримується, замовкає. Але людина молитви тримається, і тримається далі. Господь визнає і шанує її віру й дає їй щедру й рясну відповідь на її невідступну молитву, що засвідчує віру.

Ви завершили: Молитва і невідступність

Назад Далі