Розділ 8 · 7 хв читання · 9 хв слухання
Молитва і невідступність (продовження)
«Дві третини наших молитов — про те, що принесло б нам найбільшу можливу втіху, якби ми це отримали. Це своєрідне духовне потурання собі, яким ми займаємося, а отже, повна протилежність самодисципліни. Бог знає все це, і тому Його діти й далі просять. З часом — Його часом — наші прохання набувають іншого вигляду, а ми — іншого духовного підходу. Бог тримає нас у молитві, доки в Своїй мудрості не зволить відповісти. І хоч би скільки минуло часу, перш ніж Він заговорить, навіть тоді це буде значно раніше, ніж ми маємо право очікувати чи сподіватися заслужити». — АВТОР НЕВІДОМИЙ.
ВЕСЬ дух Христового вчення полягає в тому, що люди мають молитися щиро — молитися з такою щирістю, якій не можна відмовити. Небо має чуйні вуха лише для тих, хто молиться всім серцем і з глибокою щирістю. Енергія, мужність і вперта наполегливість мусять стояти за молитвами, які небо шанує і які Бог чує. Усі ці якості душі, такі необхідні для дієвої молитви, виявлено в притчі про чоловіка, який опівночі пішов до свого друга по хліб. Цей чоловік вирушив у свою справу з упевненістю. Дружба обіцяла йому успіх. Його прохання було нагальним: справді, він не міг повернутися з порожніми руками. Пряма відмова прикро вразила і здивувала його. Тут навіть дружба підвела! Але ще залишалося дещо випробувати — тверду рішучість, незламну, непохитну постанову. Він залишиться й наполягатиме на своїй вимозі, доки двері не відчинять і прохання не виконають. Так він і зробив і завдяки невідступності здобув те, чого не вдалося отримати звичайним проханням.
Успіх цього чоловіка, здобутий попри пряму відмову, Спаситель використав, щоб показати, як потрібна наполегливість у благаннях перед престолом небесної благодаті. Коли відповідь не дається одразу, християнин, що молиться, мусить набиратися мужності з кожною затримкою і посилювати свою наполегливість, доки не прийде відповідь, яка напевно прийде, якщо тільки в нього є віра наполягати на своєму проханні з міцною вірою.
Млявість, малодушність, нетерплячість, боязкість будуть згубними для наших молитов. Натиску нашої невідступності й наполегливості чекає Отцеве серце, Отцева рука, Отцева безмежна сила, Отцева безмежна готовність чути Своїх дітей і давати їм.
Невідступна молитва — це щирий, внутрішній порух серця до Бога. Це віддання всієї сили духовної людини на молитву. Ісая скаржився, що ніхто не зважувався взятися за Бога. За часів Ісаї молилися багато, але надто легко, байдуже і самовдоволено. Не було могутніх поривів душ до Бога. Не було лав освячених сил, налаштованих досягти Бога і схопитися з Ним, щоб видобути з Нього скарби Його благодаті. Безсилі молитви не мають сили долати труднощі, не мають сили здобувати помітних результатів чи повних перемог. Ми мусимо здобути Бога, перш ніж зможемо виграти своє прохання.
Ісая з надією дивився вперед, на день, коли віра буде квітнути, коли настануть часи справжньої молитви. Коли ці часи прийдуть, сторожі не послаблять своєї пильності, а волатимуть день і ніч, і ті, хто нагадує Господові, не дадуть Йому спокою. Їхні наполегливі, невтомні зусилля підтримуватимуть усі духовні справи і щораз більше черпатимуть з невичерпних Божих скарбниць.
Невідступна молитва ніколи не знесилюється і не втомлюється; вона ніколи не занепадає духом; вона ніколи не піддається боягузтву, а її підносить і підтримує надія, що не знає відчаю, і віра, яка не відпустить. Невідступна молитва має терпіння чекати й силу продовжувати. Вона ніколи не готується покинути молитву і не хоче вставати з колін, доки не отримає відповіді.
Відомі, але підбадьорливі слова великого місіонера Адонірама Джадсона — це свідчення людини, яка була невідступною в молитві. Він каже:
«Ніколи я не був глибоко зацікавлений у чомусь, ніколи щиро й ревно не молився про щось, щоб воно колись не прийшло, хоч би яким далеким був той день. Так чи інакше, у тій чи іншій формі, — певно, в останній, яку я сам вигадав би, — воно приходило.»
«Просїть, то й дасть ся вам; шукайте, то й знайдете; стукайте, то й відчинить ся вам.» Це дзвінкі заклики нашого Господа щодо молитви і Його натяк на те, що справжня молитва мусить триматися й наростати в зусиллях і наполегливості, доки молитва не дістане відповіді, а шукане благословення не буде отримане.
Трьома словами — просіть, шукайте, стукайте, — у тому порядку, у якому Він їх ставить, Ісус наголошує на необхідності невідступності в молитві. Просити, шукати, стукати — це щаблі, що ведуть угору по драбині успішної молитви. Жоден принцип Христос не утверджує так виразно, як той, що переможна молитва мусить мати в собі якість, яка чекає й витримує, мужність, яка ніколи не здається, терпіння, яке ніколи не втомлюється, рішучість, яка ніколи не вагається.
У притчі, що передує притчі про Друга опівночі, окреслено надзвичайно важливий і повчальний урок щодо цього. Незламна мужність, безустанна завзятість, твердість мети — головні серед якостей, які Христос включає у Свою оцінку найвищої й найуспішнішої форми молитви.
Невідступність складається з напруженості, наполегливості, терпіння й завзятості. Удавана затримка з відповіддю на молитву — це і підстава, і вимога невідступності. У першому записаному випадку чуда, звершеного над сліпим, як подає його Матвій, ми маємо приклад того, як наш Господь мовби не одразу прислухався до тих, хто Його шукав. Але двоє сліпих не перестають кричати і йдуть за Ним зі своїм безустанним проханням, кажучи: «Сину Давидів, помилуй нас.» Але Він не відповів їм і ввійшов до дому. Проте нужденні пішли за Ним і зрештою отримали і зір, і те, про що благали.
Випадок сліпого Вартимея визначний з багатьох поглядів. Особливо примітний він тією наполегливістю, яку цей сліпий виявив, звертаючись до нашого Господа. Якщо — як здається — він почав кричати, коли Ісус входив до Єрихона, і не переставав, доки Ісус не вийшов з міста, то це тим сильніший приклад необхідності невідступної молитви і успіху, який приходить до тих, хто ставить усе на Христа і не дає Йому спокою, доки Він не дасть їм бажання їхнього серця.
Марко яскраво змальовує перед нами всю цю подію. Спершу здається, що Ісус не чує. Натовп докоряє Вартимеєві за його галасливий крик. Однак, попри удавану байдужість нашого Господа і попри докори нетерплячого й запального натовпу, сліпий жебрак і далі кричить, і кричить усе голосніше, доки Ісус не зважає і не зворушується. Зрештою натовп, як і Ісус, прислухається до благання жебрака і стає на його бік. Він виграє свою справу. Його невідступність перемагає навіть попри позірну неуважність з боку Ісуса, попри опір і докори навколишнього люду. Його наполегливість перемогла там, де половинчаста байдужість неодмінно зазнала б невдачі.
Віра має свою ділянку в молитві і, звісно, нерозривно пов’язана з невідступністю. Але саме невідступність доводить молитву до точки віри. Наполегливий дух приводить людину туди, де віра хапається за благословення, заявляє на нього право і привласнює його.
Нагальна необхідність невідступної молитви ясно викладена в Божому Слові, і про неї треба говорити й повторювати сьогодні. Ми схильні не помічати цієї життєво важливої істини. Любов до вигоди, духовна лінь, релігійна млявість — усе це діє проти такого роду благання. Проте нашу молитву треба вести й продовжувати з енергією, яка ніколи не втомлюється, з наполегливістю, якій не можна відмовити, і з мужністю, яка ніколи не підводить.
Нам треба також замислитися над тим таємничим фактом молитви — певністю, що в ній будуть затримки, відмови й удавані невдачі. Ми маємо готуватися до них, терпіти їх і не припиняти своєї наполегливої молитви. Як відважний воїн, що в міру того, як бій стає запеклішим, виявляє більшу мужність, ніж на початку битви, так і християнин, що молиться, коли перед ним постають затримка і відмова, посилює свої щирі прохання і не перестає, доки молитва не переможе. Мойсей дає славний приклад невідступності в молитві. Замість того щоб уважати, що його близькість до Бога і його довірливі стосунки з Ним звільняють його від потреби в невідступності, він бачить у них те, що робить його ще придатнішим до неї. Коли Ізраїль поставив золоте теля, Божий гнів люто запалав на них, і Єгова, налаштований звершити правосуддя, відкриваючи Мойсеєві, що Він має намір зробити, сказав: «Іди ж від мене!» Але Мойсей не відійшов від Нього. Він упав перед Господом у муці заступництва за згрішилих ізраїльтян і сорок днів і ночей постив і молився. Який же це був час невідступної молитви!
Єгова гнівався й на Аарона, який був проводирем у цій ідолопоклонницькій справі із золотим тельцем. Але Мойсей молився і за Аарона, і за ізраїльтян; якби він цього не робив, і Ізраїль, і Аарон загинули б у пожирущому вогні Божого гніву.
Той довгий час благання перед Богом залишив на Мойсеєві могутній відбиток. Він і раніше був у близьких стосунках з Богом, але ніколи його характер не досягав такої величі, як у дні й роки після цього довгого часу невідступного заступництва.
Не може бути жодного сумніву, що невідступна молитва зворушує Бога і підносить людський характер! Якби ми більше перебували з Богом у цьому великому служінні заступництва, то яскравіше сяяло б наше обличчя, щедріше були б обдаровані наше життя і служіння тими якостями, що здобувають прихильність людей і приносять славу Імені Божому.