Необхідність молитви
Молитва і палкість

Розділ 6 · 6 хв читання · 8 хв слухання

Молитва і палкість

«Свята Тереза піднялася зі смертного ложа, щоб завершити свою працю. З усією своєю пильністю ока й любов’ю до порядку вона оглянула весь дім, куди її принесли помирати. Вона простежила, щоб усе стояло на своєму місці і щоб кожна виконувала належний їй устав, а після того взяла участь у денних богослужіннях. Потім вона повернулася до ліжка, скликала довкола себе своїх дочок . . . і з найпокаяннішою з покаянних молитов Давида на устах Тереза від Ісуса вийшла назустріч своєму Нареченому». — АЛЕКСАНДР ВАЙТ.

МОЛИТВА без палкості нічого не ставить на кін, бо їй нічого ставити. Вона приходить з порожніми руками. І руки ці не лише порожні, а й мляві, — руки, що так і не навчилися чіплятися за Хрест.

Молитва без палкості не має в собі серця; це порожня річ, непридатна посудина. Серце, душа і життя мусять знайти місце в кожній справжній молитві. Треба, щоб небо відчуло силу цього волання до Бога.

Павло був яскравим прикладом людини, що мала палкий дух молитви. Його благання поглинали його цілком, непохитно зосереджені на предметі його бажання і на Бозі, Який міг це бажання виконати.

Молитви мають бути розпечені до червоного. Саме палка молитва дієва, саме вона багато може. Холодність духу заважає молитві; молитва не може жити в зимовій атмосфері. Холодне довкілля виморожує благання й висушує джерела прохань. Щоб молитва рушила, потрібен вогонь. Теплота душі творить атмосферу, сприятливу для молитви, бо вона сприятлива для палкості. Полум’ям молитва підноситься до неба. Та вогонь — це не метушня, а жар — не галас. Жар — це напруженість, щось, що сяє і горить. Для льоду небо — препоганий ринок.

Бог хоче слуг із гарячим серцем. Святий Дух приходить як вогонь, щоб жити в нас; ми маємо бути охрещені Святим Духом і вогнем. Палкість — це теплота душі. Флегматичний темперамент чужий живому духовному досвіду. Якщо наша віра не запалює нас, то лише тому, що наші серця замерзли. Бог перебуває в полум’ї; Святий Дух сходить у вогні. Бути поглиненим Божою волею, так глибоко прагнути її виконати, щоб усе наше єство спалахнуло, — ось необхідна умова для людини, яка хоче молитися дієвою молитвою.

Наш Господь застерігає нас від кволої молитви. «Треба по всяк час молитись», — каже Він, — «а не внивати». Це означає, що в нас має бути достатньо палкості, щоб вона пронесла нас крізь тяжкі й довгі періоди наполегливого благання. Вогонь робить людину чуйною і пильною і виводить її більш ніж переможцем. Атмосфера довкола нас надто густо насичена силами спротиву, щоб мляві чи кволі молитви могли пробитися. Потрібні жар, і палкість, і вогонь, мов у метеора, щоб прорватися до найвищих небес, де Бог перебуває зі Своїми святими у світлі.

Багато великих біблійних постатей були яскравими прикладами палкості духу, коли шукали Бога. Псалмоспівець з великою щирістю промовляє:

«Втомилась душа моя від щоденного бажання за присудами твоїми.»

Які сильні бажання серця тут! Яке щире прагнення душі до Слова живого Бога!

Ще більшу палкість він висловлює в іншому місці:

«Як жагне ланя води з потока, так багне душа моя до тебе, Боже! Душа моя жадає Бога, живого Бога; коли ж прийду і явлюся перед лицем Божим?»

Це слово людини, яка жила в стані благодаті, глибоко й надприродно сотвореної в її душі.

Палкість перед Богом важить у годину молитви і дістає з Його рук швидку й щедру нагороду. Псалмоспівець подає нам таке свідчення про те, що Бог зробив для царя, коли його серце звернулося до свого Господа:

«Бажаннє серця його дав єси йому, і не відкинув просьби уст його.»

Іншим разом, приносячи своє прохання, він звертається просто до Бога такими словами:

«Господи, перед тобою все бажаннє моє, і зітханнє моє не є перед тобою закрите.»

Яка втішна думка! Наші внутрішні зітхання, наші потаємні бажання, наші сердечні прагнення не сховані від очей Того, з Ким ми маємо справу в молитві.

Спонука до палкості духу перед Богом точно та сама, що й до безустанної та щирої молитви. Хоч палкість — це не молитва, вона походить від щирої душі й дорогоцінна в Божих очах. Палкість у молитві — передвісниця того, що Бог учинить у відповідь. Бог поручився давати нам бажання наших сердець відповідно до палкості духу, яку ми виявляємо, коли шукаємо Його лиця в молитві.

Палкість живе в серці, а не в голові й не в розумових здібностях. Тож палкість — не вияв інтелекту. Палкість духу — це щось незрівнянно вище за поетичну фантазію чи сентиментальні образи. Це щось більше, ніж просто вподобання, ніж зіставлення того, що подобається, з тим, що не подобається. Палкість — це биття серця і порух чуттєвої природи людини.

Може, не в нашій силі викликати палкість духу на власне бажання, але ми можемо молити Бога, щоб Він її вклав у нас. Тоді наша справа — живити й плекати її, берегти, щоб вона не згасла, не дати їй ослабнути чи занепасти. Шлях особистого спасіння полягає не лише в тому, щоб молитися, висловлювати Богові свої бажання, а й у тому, щоб набути палкого духу й усіма належними засобами намагатися його розвивати. Ніколи не буде недоречним молити Бога, щоб Він народив у нас дух палкої молитви і підтримував його живим.

Палкість стосується Бога так само, як і молитва стосується Його. Бажання завжди має свою мету. Якщо ми чогось бажаємо, то бажаємо чогось. Ступінь палкості, з якою ми формуємо наші духовні бажання, завжди визначатиме щирість нашої молитви. У зв’язку з цим Адонірам Джадсон каже:

«Молитві належить дух, що мучиться, ніби в пологах, муки великого, обтяженого бажання. Палкість, настільки сильна, що проганяє сон, що посвячує й запалює дух і відсуває всі земні зв’язки, — усе це належить до молитви, яка бореться і перемагає. Дух, сила, повітря і пожива молитви — саме в такому дусі.»

Молитва мусить бути зодягнена в палкість, силу й міць. Це та сила, яка, зосереджена на Бозі, визначає, скільки Він віддасть Себе для добра на землі. Люди палкого духу прагнуть досягти праведності, істини, благодаті та всіх інших величних і могутніх чеснот, які прикрашають характер справжньої, безсумнівної Божої дитини.

Колись Бог устами відважного пророка передав цареві, який свого часу був вірний Богові, але через прихід успіху й матеріального достатку втратив віру, таке послання:

«Очі Господнї обіймають усю землю, щоб піддержувати тих, що їх серце цїлковито йому віддане. Ти нерозсудливо зробив тепер. За се будуть від сього часу в тебе війни.»

Бог вислухав Асину молитву в його молоді роки, але прийшло лихо й було послано біду, бо він покинув життя молитви та простої віри.

У Римлян 15:30, у проханні Павла про спільну молитовну допомогу, вжито слово «боротися».

У Колосян 4:12 стоїть те саме слово, але перекладене інакше: Єпафрас «всякого часу подвизаєть ся за вас у молитвах». Павло просив римлян: «Помагайте менї молитвами за мене до Бога», — тобто боротися разом із ним у молитві, допомагати йому в його молитовній боротьбі. Це слово означає вступати в змагання, битися з противниками. Ба більше, воно означає з палкою ревністю докладати зусиль, щоб чогось досягти.

Ці записані випадки виявлення віри та її нагороди легко показують нам, що майже щоразу віра так зливалася з довірою, що не буде перебільшенням сказати: перша була поглинута другою. Важко як слід розрізнити конкретні дії цих двох якостей — віри й довіри. Але, поза всяким сумнівом, є точка, у якій віра, так би мовити, звільняється від свого тягаря; де приходить довіра й каже: «Ти свою частину виконала, решта — моя!»

У випадку з безплідною смоковницею наш Господь передає Своїм учням дивовижну силу віри. На їхній вигук: «Як зараз усохла смоківниця!» — Він сказав:

«Коли б ви мали віру й не сумнились, ви б не тільки се смоківницї зробили, а коли б і сїй горі сказали: Двигнись і кинь ся в море; станеть ся; і все, чого ви просити мете в молитві, віруючи, одержите.»

Коли християнин досягає віри такого величного розміру, він вступає в царину безумовної довіри. Він без тремтіння стоїть на вершині свого духовного поступу. Він досяг справжнього вершинного каменя віри, а це непохитна, незмінна, невідчужувана довіра до сили живого Бога.

Ви завершили: Молитва і палкість

Назад Далі