Необхідність молитви
Молитва і Боже Слово (продовження)

Розділ 14 · 7 хв читання · 10 хв слухання

Молитва і Боже Слово (продовження)

«Кілька років тому один чоловік подорожував глухими краями Кентуккі. Він мав при собі велику суму грошей і був добре озброєний. Однієї ночі він зупинився в зрубній хаті, але його дуже непокоїв грубий вигляд чоловіків, що приходили до цього житла і виходили з нього. Він рано ліг, але не для того, щоб спати. Опівночі він почув, як люто загавкали собаки, і почув, що хтось увійшов до хати. Зазирнувши крізь щілину між дошками своєї кімнати, він побачив незнайомця з рушницею в руці. Інший чоловік сидів перед вогнищем. Подорожній вирішив, що вони змовляються його пограбувати, і приготувався захищати себе і своє майно. Аж ось прибулець зняв з полиці Біблію, прочитав уголос розділ, а тоді став навколішки й помолився. Подорожній відкинув свої страхи, сховав револьвер і ліг, щоб мирно спати до ранку. І все це тому, що в хаті була Біблія, а її власник був людиною молитви». — ПРЕПОДОБНИЙ Ф. Ф. ШАУП.

МОЛИТВА має найпряміше відношення до успіху проповіді Слова. Цього ясно навчає Павло в тому відомому й наполегливому проханні, з яким він звернувся до солунян:

«На останок, молїтесь, браттє, за нас, щоб слово Господнє ширилось та славилось.»

Молитва відкриває Божому Слову дорогу, щоб воно бігло без перешкод і затримок, і створює атмосферу, сприятливу для того, щоб Слово виконало своє призначення. Молитва ставить Боже Слово на колеса і дає крила ангелові Господньому, про якого сказано: «а в нього Євангелия вічна, що мав її благовіствувати домуючим на землї, і всякому народові, і родові, і язикові, і людові». Молитва дуже допомагає Господньому Слову.

Притча про сіяча — визначне дослідження проповіді, яке показує її різні наслідки й описує різноманітність слухачів. Слухачів, подібних до узбіччя дороги, — легіон. Ґрунт зовсім не приготований ні попереднім роздумом, ні молитвою; тож диявол легко забирає насіння (яке є Божим Словом) і, розвіюючи всі добрі враження, робить працю сіяча марною. Ніхто ні на мить не сумнівається, що так багато сучасного сіяння не пропадало б марно, якби тільки слухачі заздалегідь готували ґрунт своїх сердець молитвою і роздумами.

Так само й зі слухачами, подібними до кам’янистого ґрунту і до ґрунту, порослого тернями. Хоч слово й западає в їхні серця і починає проростати, проте все пропадає, головно через те, що за цим не йде ні молитва, ні пильність, ні обробіток. Слухачі, подібні до доброї землі, мають користь від сіяння просто тому, що їхні розуми були приготовані до прийняття насіння і що, почувши, вони плекали посіяне в їхніх серцях насіння, вправляючись у молитві. Усе це надає особливої ваги висновку цієї разючої притчі: «Вважайте оце, як слухаєте». І щоб ми зважали на те, як слухаємо, нам треба постійно віддаватися молитві.

Ми мусимо вірити, що в основі Божого Слова лежить молитва і що від молитви залежатиме його остаточний успіх. У Книзі Ісаї ми читаємо:

«Так і слово моє, що виходить із уст у мене, — до мене не вертається впорожнї, але чинить те, що менї вгодно, й довершує те, чого я послав його.»

У Псалмі 19 Давид звеличує Боже Слово в шести твердженнях про нього. Воно навертає душу, умудряє простого, звеселяє серце, просвічує очі, перебуває навіки і є цілковито правдиве і праведне. Боже Слово досконале, певне, праведне, чисте. Воно досліджує серце і водночас очищає своєю дією. Тож не дивно, що, розглянувши глибоку духовність Божого Слова, його силу досліджувати внутрішню природу людини і його глибоку чистоту, псалмоспівець закінчує свої міркування таким місцем:

«Провини — хто їх вбачає?» А тоді молиться ось так: «Від гріхів тайних очисти мене! І від гордих бережи мене; не допусти, щоб взяли верх надо мною. Слова уст моїх і думки серця мого нехай будуть до вподоби тобі, Господи, моя скеле, й спасителю мій!»

Яків визнає глибоку духовність Слова і притаманну йому спасенну силу в такому заклику:

«Задля того відкинувши всяку погань і останок зла, прийміть у лагідности посаджене слово, що може спасти душі ваші.»

І Петро говорить у тому самому дусі, описуючи спасенну силу Божого Слова:

«Народжені не з тлїнного сїмя, а з нетлїнного, через слово Бога живого і пробуваючого по вік.»

Петро не лише говорить про народження згори через нетлінне Боже Слово, а й повідомляє нам, що, щоб зростати в благодаті, ми мусимо бути як новонароджені немовлята, що прагнуть «словесного чистого молока» і живляться ним.

Це, однак, не означає, що сама лише форма слів, як вони стоять у Біблії, має в собі якусь спасенну силу. Але пам’ятаймо, що Боже Слово сповнене Святим Духом. І так само, як у словах Писання є Божественний елемент, так і той самий Божественний елемент є в кожній справжній проповіді Слова, яка здатна спасти і навернути душу.

Молитва незмінно народжує любов до Божого Слова і спонукає людей читати його. Молитва веде людей до послуху Божому Слову і вкладає в серце, яке кориться, невимовну радість. Люди, які моляться, і люди, які читають Біблію, — це люди однієї породи. Бог Біблії і Бог молитви — один. Бог говорить до людини в Біблії; людина говорить до Бога в молитві. Людина читає Біблію, щоб пізнати Божу волю; вона молиться, щоб одержати силу виконати цю волю. Читання Біблії і молитва — відмінні риси тих, хто прагне пізнати Бога і догодити Йому. І так само, як молитва народжує любов до Писання і спонукає людей читати Біблію, так молитва спонукає чоловіків і жінок приходити до Божого дому, щоб слухати тлумачення Писання. Відвідування церкви тісно пов’язане з Біблією не стільки тому, що Біблія застерігає нас: «не покидаючи громади своєї, як у деяких є звичай», скільки тому, що в Божому домі обраний Богом служитель звіщає Його Слово смертним людям, пояснює Писання і утверджує його науку в серцях своїх слухачів. І молитва народжує в тих, хто її практикує, постанову не покидати Божого дому.

Молитва народжує сумління, яке веде до церкви, серце, яке любить церкву, дух, який підтримує церкву. Саме люди молитви вважають справою сумління бути присутніми на проповіді Слова; саме вони тішаться його читанням і тлумаченням; саме вони підтримують його своїм впливом і своїми засобами. Молитва звеличує Боже Слово і дає йому першість в очах тих, хто вірно і всім серцем кличе Ім’я Господнє.

Молитва черпає саме своє життя з Біблії і не має жодного ґрунту поза свідченням Писання. Саме її існування і характер залежать від об’явлення, яке Бог дав людині у Своєму святому Слові. Молитва, своєю чергою, звеличує це саме об’явлення і навертає людей до цього Слова. Природа, необхідність і всеосяжний характер молитви ґрунтуються на Божому Слові.

Псалом 119 — це путівник по Божому Слову. За трьома чи чотирма винятками, кожен вірш містить слово, яке називає Боже Слово чи вказує на нього. Досить часто автор переходить до благання, кілька разів молячись: «Навчи мене уставів твоїх!» Він такий глибоко вражений чудесами Божого Слова і потребою в Божественному просвітленні, щоб бачити й розуміти дивовижні речі, записані в ньому, що палко молиться:

«Отвори очі мої, і побачу дива закону твого!»

Від початку цього чудового Псалма до його кінця молитва і Боже Слово переплетені. Цей натхненний автор торкається майже кожного аспекту Божого Слова. Псалмоспівець був такий глибоко переконаний у глибокій духовній силі Божого Слова, що робить таке твердження:

«Слово твоє заховав я в серцї моїм, щоб не согрішити проти тебе.»

Тут псалмоспівець знайшов свій захист від гріха. Тим, що Боже Слово було сховане в його серці; тим, що вся його істота була цілком просякнута цим Словом; тим, що він цілковито підпав під його благотворний і благодатний вплив, — він мав змогу ходити по землі туди й сюди, захищений від нападу Лукавого і укріплений проти схильності збиватися з дороги.

Ми бачимо також силу молитви творити справжню любов до Писання і вкладати в людей таку природу, яка знаходитиме втіху в Слові. У святому захваті він вигукує: «Як же любий менї закон твій! Цїлий день думка моя про його.» І ще: «Як солодкі слова твої для уст моїх, вони понад мід губам моїм!»

Чи хочемо ми смакувати Боже Слово? Тоді віддаймося постійній молитві. Хто хоче мати серце до читання Біблії, той не мусить — не сміє — забувати молитися. Людина, про яку можна сказати, що вона «в законї Господа любується», — це людина, яка може щиро сказати: «Я люблю приходити на місце молитви». Ніхто не любить Біблії, якщо не любить молитися. Ніхто не любить молитися, якщо не тішиться законом Господнім.

Наш Господь був людиною молитви, і Він звеличував Боже Слово, часто цитуючи Писання. Протягом усього Свого земного життя Ісус дотримувався суботи, відвідував синагогу і читав Боже Слово, і з усім цим переплітав молитву:

«І прийшов у Назарет, де був зрощений, і прийшов звичаєм своїм, субітнього дня в школу, і став читати.»

Тут слід сказати, що ніщо так не потрібне для життя, сповненого Духа, як читання Біблії і потаємна молитва; ніщо так не допомагає зростанню в благодаті, здобуттю найбільшої радості від християнського життя, утвердженню на дорогах вічного миру. Нехтування цими найважливішими обов’язками віщує виснаження душі, втрату радості, брак миру, сухість духу, занепад усього, що стосується духовного життя. Нехтування цим прокладає шлях до відступництва і дає Лукавому перевагу, якою він навряд чи знехтує. Регулярне читання Божого Слова і звична молитва в потаємному місці Всевишнього ставлять людину туди, де вона в цілковитій безпеці від нападів ворога душ, і запевнюють їй спасіння й остаточну перемогу через переможну силу Агнця.

Ви завершили: Молитва і Боже Слово (продовження)

Назад Далі