Розділ 13 · 10 хв читання · 12 хв слухання
Молитва і Боже Слово
«Як часто в Писанні ми зустрічаємо такі слова, як „поле“, „насіння“, „сіяч“, „жнець“, „час сівби“, „жнива“! Такі образи тлумачать явище природи через притчу благодаті. Поле — це світ, а добре насіння — це Боже Слово. Чи Слово сказане, чи написане, воно — Божа сила на спасіння. У нашій євангелізаційній праці весь світ — наше поле, кожне створіння — мета наших зусиль, а кожна книжка і кожен трактат — Боже насіння». — ДЕВІД ФАНТ-МОЛОДШИЙ.
БОЖЕ Слово — це літопис молитви: молитовних людей і їхніх звершень, Божественного обґрунтування молитви і підбадьорення, даного тим, хто молиться. Ніхто не може читати випадки, заповіді, приклади, різноманітні твердження, що стосуються молитви, і не збагнути, що Божа справа і успіх Його праці в цьому світі доручені молитві; що молитовні люди були Божими намісниками на землі; що людей, які не моляться, Він ніколи не використовував.
Благоговіння перед святим Божим Ім’ям тісно пов’язане з високою пошаною до Його Слова. Святення Божого Імені, здатність виконувати Його волю на землі, як і на небі, утвердження і слава Божого Царства — усе це так само залежить від молитви, як і тоді, коли Ісус навчив людей Всесвітньої молитви. Те, що «треба по всяк час молитись, а не внивати», так само засадниче для Божої справи сьогодні, як і тоді, коли Ісус Христос оправив цю велику правду в безсмертну оправу притчі про невідступну вдову.
Як Божий дім називається «домом молитви», бо молитва — найважливіше з його святих служінь, так само і Біблію можна назвати Книгою молитви. Молитва — велика тема і зміст її послання людству.
Боже Слово — основа молитви віри, так само як і її провідник. «Слово Христове нехай вселяєть ся в вас, багате на всяку премудрість», — каже святий Павло, — «навчаючи і наставляючи самих себе псальмами та гимнами, та піснями духовними, у благодатї сьпіваючи в серцю вашому Господеві».
Коли це Христове слово, що багато живе в нас, перетворюється і засвоюється, воно виливається в молитву. Віра будується зі Слова і Духа, а віра — це тіло й суть молитви.
У багатьох своїх виявах молитва залежить від Божого Слова. Ісус каже:
«Коли пробувати мете в менї, а слова мої пробувати муть в вас, то, чого схочете, просити мете, і станеть ся.»
Боже Слово — це точка опори, на яку покладено важіль молитви і за допомогою якої речі могутньо зрушуються. Бог віддав Себе, Свій задум і Свою обітницю молитві. Його Слово стає основою і натхненням нашої молитви, і бувають обставини, за яких невідступною молитвою ми можемо здобути доповнення чи розширення Його обітниць. Про давніх святих сказано, що вони вірою «одержували обітування». Здається, у молитві є здатність іти навіть за межі Слова, навіть за межі Його обітниці — у саму присутність Самого Бога.
Яків боровся не стільки з обітницею, скільки з Тим, Хто обіцяв. Ми мусимо вхопитися за Того, Хто обіцяє, щоб обітниця не виявилася марною. Молитву цілком можна визначити як ту силу, що оживляє і наснажує Боже Слово, хапаючись за Самого Бога. Хапаючись за Того, Хто обіцяє, молитва ніби наново видає обітницю і робить її особистою. «Нема, хто б призивав імя твоє, хто б постановив твердо, за тебе держатись», — таке сумне Боже нарікання. «Хиба він буде шукати захисту в мене, схоче мене примирити? Нехай трібує тодї мир ізо мною вчинити.» — такий Божий рецепт молитви: шукати захисту в Ньому і творити з Ним мир.
За свідченням Писання молитву можна поділити на прохання віри і прохання покори. Молитва віри ґрунтується на написаному Слові, бо «віра (приходить) через слуханнє, слуханнє ж через слово Боже». Вона неминуче отримує відповідь — саме те, про що молиться.
Молитва покори не має, так би мовити, певного слова обітниці, але хапається за Бога смиренним і скрушеним духом, і просить, і благає Його про те, чого прагне душа. Авраам не мав певної обітниці, що Бог пощадить Содом. Мойсей не мав певної обітниці, що Бог пощадить Ізраїль; навпаки, було проголошено Його гнів і Його намір знищити. Але відданий провідник виблагав у Бога своє прохання, коли заступався за ізраїльтян невпинними молитвами і рясними сльозами. Даниїл не мав певної обітниці, що Бог відкриє йому значення царського сну, але він молився конкретно, і Бог відповів чітко.
Боже Слово стає дієвим і чинним через процес і практику молитви. Господнє слово прийшло до Іллі: «Йди, покажись Ахабові, а дам дощ на землю». Ілля показався Ахавові, але відповідь на його молитву не прийшла, доки він сім разів не вилив перед Господом свою полум’яну молитву.
Павло мав від Христа певну обітницю, що Той визволятиме його, — «вириваючи тебе від людей і від поган», — проте ми бачимо, як він наполегливо й урочисто закликає римлян молитися саме про це:
«Благаю ж вас, браттє, Господом нашим Ісусом Христом і любовю Духа, помагайте менї молитвами за мене до Бога, щоб збавитись менї від непокірних в Юдеї, і щоб служба моя в Єрусалимі приятна була сьвятим.»
Боже Слово — велика допомога в молитві. Якщо воно вкладене і записане в наших серцях, воно утворить повноводий і нестримний потік молитви. Обітниці, збережені в серці, мають бути паливом, від якого молитва одержує життя і тепло, так само як вугілля, приховане в землі, дає нам затишок у бурхливі дні і зимові ночі. Боже Слово — це їжа, якою молитва живиться і міцніє. Молитва, як і людина, не може жити самим хлібом, «а всїм, що промовляють уста Господнї».
Якщо життєві сили молитви не живляться Божим Словом, то молитва, хоч і ревна, навіть гучна у своїй наполегливості, насправді млява, прісна й порожня. Брак життєвої сили в молитві можна простежити до браку постійного припливу Божого Слова, яке б відновлювало втрачене і оновлювало життя. Хто хоче навчитися добре молитися, мусить спершу вивчати Боже Слово і зберігати його в пам’яті та в думках.
Коли ми звертаємося до Божого Слова, то бачимо, що жоден обов’язок не є більш зобов’язальним, більш вимогливим, ніж обов’язок молитви. З другого боку, ми відкриваємо, що жоден привілей не є вищим, жодна звичка не є так щедро схвалена Богом. Жодні обітниці не є такими сяйливими, такими щедрими, такими ясними, так часто повторюваними, як ті, що пов’язані з молитвою. Через молитву ми одержуємо все, бо обіцяно: «все, чого ви просити мете в молитві, віруючи, одержите». Немає меж тому, що передбачено в обітницях молитві, і ніхто не виключений з її обітниць. «Кожен бо, хто просить, одержує». Слово нашого Господа має саме такий всеосяжний зміст: «Коли чого просити мете в імя моє, я зроблю.»
Ось деякі з всеосяжних і вичерпних тверджень Божого Слова про молитву, про те, що слід здобувати молитвою, про тверду обітницю, дану у відповідь на молитву:
«Без перестану молїтесь»; «В молитві кріпіть ся»; «в молитві непереставаючі»; «у всьому молитвою і благаннєм з подякою нехай обявляють ся прошення ваші перед Богом»; «по всяк час молитись, а не внивати»; «щоб молились чоловіки на всякому місцї»; «Всякою молитвою і благаннєм молячись всякого часу».
Які ясні й сильні твердження вміщено в Божественному записі, щоб дати нам певну основу віри і щоб спонукати, примушувати й підбадьорювати нас молитися! Як широко простягається молитва, дана нам у Божественному Об’явленні! Як ці Писання спонукають нас шукати Бога молитви з усіма нашими потребами, з усіма нашими тягарями!
Крім цих тверджень, залишених нам на підбадьорення, святі сторінки рясніють фактами, прикладами, випадками і спостереженнями, які підкреслюють важливість і абсолютну необхідність молитви і наголошують на її всепереможній силі.
Найдальший засяг і повну користь щедрих обітниць Божого Слова ми повинні смиренно прийняти і випробувати. Світ ніколи не одержить повної користі від Євангелія, доки цього не буде зроблено. Ні християнський досвід, ні християнське життя не будуть такими, якими мають бути, доки ці Божественні обітниці не будуть повністю випробувані тими, хто молиться. Молитвою ми переносимо ці обітниці святої Божої волі в царину дійсного і реального. Молитва — це філософський камінь, що перетворює їх на золото.
Якщо запитають, що треба робити, щоб Божі обітниці стали дійсністю, то відповідь така: ми мусимо молитися, доки слова обітниці не зодягнуться в багату одежу сповнення.
Божі обітниці надто великі, щоб опанувати їх уривчастою молитвою. Коли ми досліджуємо себе, то надто часто виявляємо, що наша молитва не відповідає вимогам становища; вона така обмежена, що є трохи більшим, ніж оаза серед пустки й пустелі світового гріха. Хто з нас у своїй молитві доростає до цієї обітниці нашого Господа:
«Істино, істино глаголю вам: Хто вірує в мене, дїла, що я роблю, і він робити ме: й більше сього робити ме; бо я до Отця мого йду.»
Як усеосяжно, як далекосяжно, як усеохопно! Скільки тут для Божої слави, скільки для людського добра! Скільки для виявлення влади Христа, що сидить на престолі, скільки для нагороди щедрої віри! І які великі й благодатні наслідки можуть вирости з відповідної віруючої молитви!
Погляньмо на мить на ще одну з великих Божих обітниць і відкриймо, як Слово може підтримувати нас, коли ми молимося, і на якому твердому ґрунті ми можемо стояти, приносячи свої прохання нашому Богові:
«Коли пробувати мете в менї, а слова мої пробувати муть в вас, то, чого схочете, просити мете, і станеть ся.»
У цих всеосяжних словах Бог віддає Себе волі Свого народу. Коли Христос стає для нас усім в усьому, молитва кладе Божі скарби до наших ніг. Первісне християнство мало простий і практичний вихід із цього становища і отримувало все, що Бог мав дати. Цей простий і стислий вихід записано в Івановому Першому посланні:
«Коли що просимо, приймаємо від Нього, бо хоронимо заповідї Його, і угодне перед Ним робимо.»
Молитва, поєднана з люблячим послухом, — це спосіб випробувати Бога і зробити так, щоб молитва служила всім цілям і всім речам. Молитва, поєднана з Божим Словом, освячує і робить святими всі Божі дари. Молитва — не лише для того, щоб одержувати речі від Бога, а й для того, щоб освячувати те, що вже від Нього одержано. Вона не лише для того, щоб отримати благословення, а й для того, щоб бути здатним дати благословення. Молитва робить звичайне святим, а світське — священним. Вона приймає речі від Бога з подякою і освячує їх вдячним серцем і відданим служінням.
У Першому посланні до Тимофія Павло дає нам такі слова:
«Бо всяке створіннє Боже добре і нїщо не гидке, коли з подякою приймаємо; осьвячуєть ся бо словом Божим і молитвою.»
Це твердження заперечує голий аскетизм. Добрі Божі дари мають бути святими не лише завдяки Божій творчій силі, а й тому, що молитва робить їх святими для нас. Ми приймаємо їх, привласнюємо їх і освячуємо їх молитвою.
Виконувати Божу волю і мати Його Слово, що перебуває в нас, — неодмінна вимога дієвої молитви. Але можна запитати: як нам знати, яка Божа воля? Відповідь: вивчаючи Його Слово, ховаючи його в наших серцях і даючи Слову багато жити в нас. «Обявлене слово твоє просьвічує».
Щоб пізнати Божу волю в молитві, ми мусимо бути сповнені Божого Духа, Який заступається за святих і в святих згідно з Божою волею. Бути сповненим Божого Духа, бути сповненим Божого Слова — означає знати Божу волю. Це означає мати такий настрій розуму, перебувати в такому стані серця, які дадуть нам змогу правильно читати і тлумачити задуми Безмежного. Таке наповнення серця Словом і Духом дає нам проникнення у волю Отця, дає змогу правильно розпізнавати Його волю і вкладає в нас таке налаштування розуму і серця, щоб зробити її провідником і компасом нашого життя.
Єпафрас молився, щоб колоссяни стояли «звершені і сповнені у всякій волї Божій». Це незаперечний доказ того, що ми можемо не лише знати Божу волю, а й знати всю Божу волю. І не лише знати всю Божу волю, а й виконувати всю Божу волю. Більше того, ми можемо виконувати всю Божу волю не час від часу і не з простого пориву, а як усталену звичку поведінки. І ще більше: це показує нам, що ми можемо виконувати Божу волю не лише зовні, а й від серця, виконуючи її радо, без небажання чи потаємної неохоти, не відступаючи і не стримуючись від близької присутності Господа.