Розділ 12 · 10 хв читання · 13 хв слухання
Молитва і пильність
«Девіда Брейнерда переслідували неземні супротивники, сповнені рішучості вкрасти в нього його нагороду. Він знав, що ніколи не сміє скидати свого обладунку, а мусить лягати відпочивати із застебнутим панциром. Плями, що псували досконалість його сяйливого вбрання, цятки іржі на його блискучому щиті для нас непомітні; але для нього вони були джерелом великої скорботи і палкої туги». — ЖИТТЯ ДЕВІДА БРЕЙНЕРДА.
ОПИС християнського воїна, який Павло дає в шостому розділі Послання до ефесян, стислий і всеосяжний. Воїна зображено як того, хто завжди перебуває в бою, де пори змінюються, — пори успіху і скрути, світла і темряви, перемоги і поразки. Він має молитися в усі пори і всякою молитвою, і це треба додати до обладунку, в якому він вирушає на битву. Завжди він повинен мати повне всеозброєння молитви. Християнський воїн, якщо хоче битися до перемоги, мусить багато молитися. Тільки так він здатен перемогти свого запеклого ворога, диявола, разом з численними посланцями Лукавого. «Всякою молитвою і благаннєм молячись всякого часу» — ось Божественна вказівка, дана йому. Вона охоплює всі пори і всі види молитви.
Християнські воїни, які змагаються добрим змаганням віри, мають місце сховку, куди вони постійно приходять для молитви. «Всякою молитвою і благаннєм молячись всякого часу» — це ясне твердження про нагальну потребу в рясній молитві, і в молитві багатьох видів, для того, хто, змагаючись добрим змаганням віри, хоче зрештою перемогти всіх своїх ворогів.
Переглянутий англійський переклад подає це так:
«Всякою молитвою і благаннєм молячись всякого часу духом і в сьому пильнуйте в усякому терпінню і благанню за всїх сьвятих, і за мене, щоб менї дано слово на відкриваннє уст моїх, щоб сьміливо обявляти тайну благовістя; Його ж я й посел у кайданах.»
Не можна надто часто повторювати, що життя християнина — це війна, напружена боротьба, змагання на все життя. Більше того, це битва з невидимими ворогами, які завжди насторожі і завжди шукають, як заманити в пастку, обдурити і погубити людські душі. Життя, до якого Святе Письмо кличе людей, — це не пікнік і не святкова гулянка. Це не розвага і не прогулянка для втіхи. Воно вимагає зусиль, боротьби, змагання; воно потребує напруження всієї сили духу, щоб зруйнувати задуми ворога і вийти зрештою більш ніж переможцем. Це не стежка, всипана квітами, не пестощі серед пахощів троянд. Від початку до кінця це війна. Від тієї години, коли він уперше оголює меча, до тієї, коли знімає обладунок, християнський воїн мусить чути слово: «терпи лихо, яко добрий воїн».
Як хибно багато людей уявляють собі християнське життя! Як мало пересічний член церкви, здається, знає про характер цієї боротьби і про те, чого вона від нього вимагає! Як мало він, видно, знає про ворогів, з якими мусить зустрітися, якщо береться вірно служити Богові і так дійти до неба і прийняти вінець життя! Він ледве усвідомлює, що світ, тіло і диявол стануть на перешкоді його поступу вперед і цілком переможуть його, якщо він не віддасться постійній пильності і невпинній молитві.
Християнський воїн бореться не проти тіла й крові, а проти духовного зла в піднебесних місцях. Або, як подає примітка на берегах Писання, — з «піднебесними духами злоби». Яке страшне військо сил вишикувано проти того, хто хоче пройти через пустелю цього світу до брам Небесного Міста! Тож не дивно, що Павло, який так добре розумів характер християнського життя і так докладно знав злобу й численність ворогів, з якими мусить зустрітися учень Господа, дбайливо і ясно закликає його: «Одягнїть ся у всю зброю Божу», і: «Всякою молитвою і благаннєм молячись всякого часу духом». Мудрим, великою мудрістю мудрим було б нинішнє покоління, якби всіх, хто визнає нашу віру, можна було спонукати усвідомити цю найважливішу і життєву правду, без якої успішне християнське життя абсолютно неможливе.
Саме в цьому місці багато сучасного християнського визнання і має свою найбільшу ваду. У ньому мало або зовсім нічого немає від воїна. Дисципліни, самозречення, готовності до труднощів, рішучості, таких помітних і таких властивих військовому життю, — усього цього здебільшого бракує. А проте християнське життя — це війна, увесь шлях.
Які всеосяжні, влучні й разючі всі Павлові вказівки християнському воїнові, що прагне розладнати задуми диявола і зберегти свою душу живою! Насамперед він мусить мати ясне уявлення про характер життя, на яке він вступив. Далі він мусить знати дещо про своїх ворогів — супротивників своєї безсмертної душі, — про їхню силу, їхню вправність, їхню злобу. Тож знаючи дещо про характер ворога і усвідомлюючи потребу приготуватися, щоб перемогти його, він готовий почути вирішальний висновок апостола:
«На останок, браттє моє, кріпіть ся в Господї і в потузї сили Його. Одягнїть ся у всю зброю Божу, щоб змогли ви стояти проти хитрощів дияволських. Того-то прийміть усю зброю Божу, щоб змогли встояти в день лютий і, все зробивши, стояти.»
Усі ці вказівки досягають вершини, і ця вершина — молитва. Як зробити хороброго воїна Христового ще хоробрішим? Як зробити сильного воїна ще сильнішим? Як зробити переможного бійця ще переможнішим? Ось Павлові чіткі вказівки для цього:
«Всякою молитвою і благаннєм молячись всякого часу духом і в сьому пильнуйте в усякому терпінню і благанню за всїх сьвятих.»
Молитва, і ще більше молитви, додає бойових якостей і певніших перемог Божим добрим бійцям. Сила молитви найпотужніша на полі бою, серед гуркоту й запалу битви. Павло був передусім воїном Хреста. Для нього життя не було квітчастим ложем спокою. Він не був парадним, святковим вояком, чия єдина справа — вдягати мундир з урочистих нагод. Його життя було напруженою боротьбою, протистоянням багатьом супротивникам, невсипущою пильністю і постійним зусиллям. І при його кінці — коли кінець уже видно — ми чуємо, як він співає свою останню переможну пісню: «Боротьбою доброю я боров ся», — і, читаючи між рядками, бачимо, що він більш ніж переможець!
У своєму Посланні до римлян Павло показує природу свого воїнського життя і дає нам певне уявлення про те, якої молитви потребує таке поприще. Він пише:
«Благаю ж вас, браттє, Господом нашим Ісусом Христом і любовю Духа, помагайте менї молитвами за мене до Бога, щоб збавитись менї від непокірних в Юдеї.»
Павло мав ворогів в Юдеї — ворогів, які оточували його і протистояли йому в особі «непокірних», і це, разом з іншими вагомими причинами, спонукало його закликати римських християн боротися разом з ним у молитві («помагайте менї молитвами»). Слово, яке тут ужив апостол, — «боротися разом», — означало змагання, докладання великих зусиль. Саме таке зусилля і саме такий дух мусять опанувати християнського воїна.
Ось великий воїн, верховний полководець у великій боротьбі, проти якого стоять злісні сили, що шукають його загибелі. Його сили майже вичерпані. На яке підкріплення він може розраховувати? Що може дати допомогу і принести успіх воїнові в такій нагальній скруті? Це вирішальна мить у битві. Яку силу можна додати до сили його власних молитов? Відповідь — у молитвах інших, саме в молитвах його братів, які були в Римі. Вони, він вірить, принесуть йому додаткову допомогу, щоб він міг виграти свою битву, подолати своїх супротивників і зрештою перемогти.
Християнський воїн має молитися в усі пори і за всіх обставин. Його молитва має бути так влаштована, щоб охоплювати і часи миру, і години запеклої битви. Вона має бути з ним і в поході, і в бою. Молитва має пронизувати кожне зусилля, просякати кожне починання, вирішувати кожну справу. Християнський воїн мусить бути таким самим палким у молитві, як і в бою, бо його перемоги значно більше залежатимуть від його молитви, ніж від його бою. До твердої рішучості треба додати палке благання; молитва і благання мають доповнювати Божий обладунок. Святий Дух мусить підтримувати благання Своїм власним напруженим заступництвом. І воїн мусить молитися в Дусі. У цій, як і в інших формах війни, вічна пильність — ціна перемоги; тож пильність і непохитна наполегливість мають позначати кожну дію християнського воїна.
Молитва воїна має виявляти глибоку турботу про успіх і добробут усього війська. Битва — не цілком особиста справа; перемоги не можна здобути лише для себе. Певною мірою тут залучене все Христове військо. Божа справа, Його святі, їхні скорботи і випробування, їхні обов’язки і хрести — усе це має знаходити голос і заступника в християнському воїні, коли він молиться. Він не сміє обмежувати свою молитву собою. Ніщо так певно і так цілковито не висушує духовних джерел; ніщо так дієво не отруює криниці духовного життя; ніщо не діє так смертельно, як самолюбна молитва.
Зауважте уважно: обладунок християнина нічого йому не дасть, якщо не додати до нього молитви. Вона — вісь, сполучна ланка Божого обладунку. Вона тримає його докупи і робить дієвим. Справжній Божий воїн планує свої походи, шикує свої бойові сили і веде свої битви з молитвою. Надзвичайно важливо й абсолютно необхідно для перемоги, щоб молитва так просякла життя, щоб кожен подих був проханням, кожне зітхання — благанням. Християнський воїн неминуче мусить завжди битися. Тож із чистої необхідності він мусить завжди молитися.
Християнський воїн змушений постійно стояти на варті. Він мусить завжди бути насторожі. Перед ним ворог, який ніколи не спить, завжди пильний і завжди готовий скористатися воєнною нагодою. Пильність — основне правило для Христового воїна, у вухах якого завжди звучить: «Пильнуйте та молїть ся». Він не сміє заснути на своєму посту. Такий промах не лише накликає на нього невдоволення Вождя його спасіння, а й наражає його на ще більшу небезпеку. Тож пильність — безумовний обов’язок воїна Господнього.
У Новому Завіті є три різні слова, які перекладено як «пильнувати». Перше означає «відсутність сну» і передбачає бадьорий стан розуму на противагу млявості; це заклик не спати, бути обачним, уважним, стійким, пильним. Друге слово означає «цілком пробуджений» — стан, викликаний якимсь зусиллям, що будить, коли здібності збуджені до уваги й зацікавлення, діяльні й обережні, щоб через недбалість чи лінощі раптом не сталося якоїсь згубної біди. Третє слово означає «бути спокійним і зібраним духом», безпристрасним, вільним від усього, що присипляє чи затьмарює, — обережність щодо всіх пасток і спокус.
Усі три значення вживає святий Павло. Два з них ужито у зв’язку з молитвою. Посилена пильність — необхідна умова молитви. Пильність має стерегти й покривати всю духовну людину і робити її здатною до молитви. Усе, що схоже на неготовність чи непильність, — смерть для молитви.
У Посланні до ефесян Павло вирізняє обов’язок постійної пильності: «В сьому пильнуйте в усякому терпінню і благанню». Пильнуйте, каже він, пильнуйте, ПИЛЬНУЙТЕ! «Що ж я вам глаголю, усїм глаголю: Пильнуйте.»
Невсипуща пильність — ціна, яку треба заплатити за перемогу над духовними ворогами. Будьте певні: диявол ніколи не засинає. Він завжди «ходить, шукаючи кого пожерти». Як пастир ніколи не сміє бути недбалим і неуважним, щоб вовк не пожер його овець, так і християнський воїн мусить завжди мати широко розплющені очі, а це означає, що в ньому є дух, який не дрімає і не стає недбалим. Нерозлучні супутники й охоронці молитви — це пильність, чуйність і виставлена варта. У листі до колоссян Павло поєднує ці нерозлучні якості: «В молитві кріпіть ся», — наказує він, — «пильнуючи в нїй з подякою».
Коли ж християни глибше засвоять подвійний урок: що вони покликані до великої війни і що, щоб здобути перемогу, вони мусять віддатися невсипущій пильності і невпинній молитві?
«Тверезїть ся, пильнуйте», — каже Петро, — «бо противник ваш, диявол, як лев рикаючий, ходить, шукаючи кого пожерти».
Божа Церква — це військо, що воює. Її війна — з невидимими силами зла. Божий народ становить військо, яке бореться за те, щоб утвердити Його Царство на землі. Їхня мета — знищити владу сатани і на її руїнах поставити Боже Царство, яке є «правда, і впокій, і радощі в Дусї сьвятім». Це воююче військо складається з окремих воїнів Хреста, і для його оборони потрібен Божий обладунок. До нього має бути додана молитва як те, що вінчає все.
«Стійте ж у Його великій силі, Його могуттю зодягнені; Та до бою озбройтеся Усім обладунком Божим».
Молитва — надто простий, надто очевидний обов’язок, щоб потребувати визначення. Потреба дає молитві буття і форму. Її значення таке безумовне, що життя християнського воїна в усій його широті й напруженості має бути життям молитви. Усе життя християнського воїна — його суть, задум, зміст і дія — залежить від того, чи є воно життям молитви. Без молитви — хоч би що інше він мав — життя християнського воїна буде немічним і безплідним і зробить його легкою здобиччю для духовних ворогів.
Християнський досвід буде безсоковитим, а християнський вплив — сухим і безплідним, якщо молитва не займає в житті високого місця. Без молитви християнські чесноти зів’януть і загинуть. Без молитви, можемо додати, проповідь тупа й марна, а Євангеліє втрачає свої крила і свою силу. Христос — Законодавець молитви, а Павло — Його апостол молитви. Обидва проголошують її першість і важливість і показують, що без неї не обійтися. Їхні вказівки щодо молитви охоплюють усі місця, усі часи й усі речі. Як же тоді християнський воїн може сподіватися чи мріяти про перемогу, якщо він не укріплений її силою? Як він може зазнати поразки, якщо, крім того що одягнувся в Божий обладунок, він у всі часи й пори слухається слова: «Будьте ж оце мудрі і тверезі до молитов»?