Про умертвіння гріха у віруючих
Загальні правила, без яких жодна пожадливість не буде умертвлена

Розділ 8 · 16 хв читання · 21 хв слухання

Загальні правила, без яких жодна пожадливість не буде умертвлена

Загальні правила, без яких жодна пожадливість не буде умертвлена — Немає умертвіння, якщо людина не віруюча — Небезпеки спроб невідроджених людей умертвляти гріх — Розглянуто обов’язок ненавернених людей щодо цієї справи умертвіння — Звідси викрито марність спроб і правил умертвіння в папістів.

II. Шляхи і засоби, якими душа може приступити до умертвіння будь-якої окремої пожадливості й гріха, що ними сатана користується, аби тривожити й ослаблювати людину, — ось що далі підлягає розглядові.

Але спершу слід навести деякі загальні міркування щодо певних засад і основ цієї праці, без яких жодна людина на світі, хоч би як сильно її пройняло переконання в гріху і хоч би як рішуче вона налаштувалася умертвити якийсь гріх, не може цього досягти.

Загальні правила й засади, без яких жоден гріх ніколи не буде умертвлений, такі:—

1. Якщо людина не віруюча, — тобто якщо вона не по-справжньому прищеплена до Христа, — вона ніколи не зможе умертвити жодного гріха; я не кажу: якщо вона не знає, що вона така, але: якщо вона насправді не така.

Умертвіння — це праця віруючих: Римлян 8:13, «коли ж духом» і т. д., — ви, віруючі, для яких немає жодного осуду, вірш 1. Лише їх закликано до цього: Колосян 3:5, «Оце ж умертвіть члени ваші, що на землї». Хто має умертвляти? Ви, що «воскресли ви з Христом», вірш 1; чиє «життє ваше поховане з Христом у Бозї», вірш 3; ви, що «з Ним явитесь у славі», вірш 4. Невідроджена людина може зробити щось подібне до цього; але самої цієї праці так, щоб вона була прийнятна Богові, вона ніколи не виконає. Ви знаєте, який образ цього змальовано в деяких філософів, — Сенеки, Туллія, Епіктета; які зворушливі міркування мають вони про зневагу до світу й до себе, про впорядкування і приборкання всіх надмірних почуттів і пристрастей! Життя більшості з них показало, що їхні правила відрізнялися від справжнього умертвіння так само, як сонце, намальоване на вивісці, від сонця на небосхилі: у них не було ні світла, ні тепла. Їхній власний Лукіан достатньо показує, якими всі вони були. Немає смерті гріха без смерті Христа. Ви знаєте, яких спроб досягти цього вживають папісти у своїх обітах, покутах і задосить-учиненнях. Я наважуся сказати про них (маю на увазі всіх тих із них, хто діє за засадами своєї церкви, як вони її називають) те, що Павло каже про Ізраїль щодо праведності, Римлян 9:31, 32, — вони гналися за умертвінням, але його не досягли. Чому? «Тому що шукають його не з віри, а ніби з діл закону». Такий самий стан і становище всіх серед нас самих, хто, коряючись своїм переконанням у гріху й пробудженому сумлінню, намагається покинути гріх; — вони женуться за цим, але цього не досягають.

Правда, від кожної людини, хоч би хто вона була, що чує проповідь закону чи Євангелія, вимагається і вимагатиметься, щоб вона умертвляла гріх. Це її обов’язок, але не її безпосередній обов’язок; її обов’язок — зробити це, але зробити Божим шляхом. Якщо ви доручите своєму слузі сплатити за вас певну суму грошей у певному місці, але спершу піти й узяти їх в іншому, то його обов’язок — сплатити призначені гроші, і ви дорікнете йому, якщо він цього не зробить; проте це не був його безпосередній обов’язок, — спершу він мав узяти їх, згідно з вашим розпорядженням. Так і в цьому випадку: гріх треба умертвляти, але спершу треба зробити дещо, що уможливить нам це.

Я довів, що лише Дух може умертвити гріх; Його обіцяно, щоб Він це зробив, і всі інші засоби без Нього порожні й марні. Як же тоді умертвить гріх той, хто не має Духа? Людині легше бачити без очей, говорити без язика, ніж справді умертвити бодай один гріх без Духа. Як же Його здобути? Це Дух Христа: і як каже апостол: «Коли ж хто Духа Христового не має, то сей не Його», Римлян 8:9; так і навпаки: якщо ми Христові, маємо частку в Ньому, то маємо Духа, і тільки так маємо силу для умертвіння. Про це апостол докладно міркує в Римлян 8:8: «Хто бо по тїлу, ті Богу вгодити не можуть». Це висновок і підсумок, який він робить зі свого попереднього міркування про наш природний стан і становище та про ворожнечу, яку ми в ньому маємо до Бога і Його закону. Якщо ми в тілі, якщо не маємо Духа, ми не можемо зробити нічого, що було б до вподоби Богові. Але яке ж наше визволення з цього стану? Вірш 9: «Ви ж не по тїлу, а в дусї, коли тільки Дух Божий домує в вас»; — «Ви, віруючі, що маєте Духа Христового, ви не в тілі». Немає іншого шляху визволення зі стану й становища перебування в тілі, крім Духа Христового. А що, коли цей Дух Христовий у вас? Тоді ви умертвлені; вірш 10: «тїло мертве для гріха», тобто через гріх або для нього; умертвіння триває; новий чоловік оживлений для праведності. Це апостол доводить у вірші 11 з єднання, яке ми маємо з Христом через Духа і яке витворить у нас дії, відповідні до тих, що воно вчинило в Ньому. Отже, всі спроби умертвити будь-яку пожадливість без частки в Христі марні. Багато людей, яких ранить гріх і які страждають через гріх, коли стріли Христові для викриття — через проповідь слова або якусь скорботу — гостро вразили їхні серця, рішуче повстають проти тієї чи іншої окремої пожадливості, якою їхнє сумління було найбільше стривожене чи збентежене. Але, бідолашні! вони трудяться в огні, і праця їхня згоряє. Коли Дух Христовий приходить до цієї праці, Він буде, мов «огонь розтоплюючий і як те зіллє очищуюче», і Він очистить людей, як золото і як срібло, Малахія 3:2, 3, — забере їхній шлак і олово, їхній бруд і кров, як в Ісаїї 4:4; але люди мусять бути в основі своїй золотом і сріблом, інакше переплавлення не принесе їм жодної користі. Пророк показує нам сумний наслідок найбільших зусиль нечестивих людей до умертвіння, хоч би якими засобами, що їх Бог їм дає: Еремії 6:29, 30, «Міх перестав роздувати, огонь пожер олово; плавильник плавив надармо. Вибракованим сріблом звати муть їх, бо Господь відкинув їх.» А яка тому причина? Вірш 28: вони були «мідь і залїзо», коли їх клали в піч. Люди можуть довго переплавляти мідь і залізо, а доброго срібла з них так і не буде.

Тож я кажу: умертвіння — не теперішня справа невідроджених людей. Бог поки що не кличе їх до цього; їхня праця — навернення, — навернення всієї душі, — а не умертвіння тієї чи іншої окремої пожадливості. Ви сміялися б із людини, якби побачили, що вона зводить велику будівлю, а про фундамент зовсім не дбає; особливо якби побачили, що вона настільки нерозумна, що, маючи тисячу доказів із досвіду, що збудоване одного дня завалюється наступного, все одно й далі чинить так само. Так і з людьми, переконаними в гріху: хоч вони ясно бачать, що ґрунт, який вони здобувають проти гріха одного дня, втрачають наступного, проте й далі йдуть тим самим шляхом, не допитуючись, де ж та згубна вада в їхньому поступі. Коли юдеї, переконані у своєму гріху, були вражені до глибини серця, Дїяння 2:37, і вигукнули: «Що ж робити нам?» — що ж Петро наказує їм робити? Чи велить він їм іти й умертвляти свою гордість, гнів, злобу, жорстокість і тому подібне? Ні; він знав, що це не їхня теперішня праця, але кличе їх до навернення і віри в Христа загалом, вірш 38. Нехай душа спершу цілковито навернеться, і тоді, «дивлячись на Того, кого прокололи», настануть смирення й умертвіння. Так, коли Йоан прийшов проповідувати покаяння і навернення, він сказав: «Вже ж і сокира коло кореня дерева лежить», Маттея 3:10. Фарисеї накладали тяжкі тягарі, нав’язували виснажливі обов’язки й суворі засоби умертвіння — пости, обмивання й тому подібне, — і все марно. Йоан каже: «Вчення про навернення — для вас; сокира в моїй руці прикладена до кореня». І наш Спаситель каже нам, що слід робити в цьому випадку; Він говорить: «Чи збирають виноград із тернини?» Маттея 7:16. Але припустімо, що терен добре обрізали й підстригли і що над ним потрудилися? «Так, але він ніколи не родитиме фіг», вірші 17, 18; інакше й бути не може: кожне дерево приносить плід за своїм родом. Що ж тоді слід робити, Він каже нам, Маттея 12:33: «Зробіть дерево добрим, і плід його буде добрий». Треба взятися за корінь, змінити природу дерева, інакше доброго плоду не буде.

Ось до чого я веду: якщо людина не відроджена, якщо вона не віруюча, всі спроби, які вона може зробити для умертвіння, хоч би якими показними й обнадійливими вони були, — всі засоби, яких вона може вжити, хоч би з якою старанністю, ревністю, пильністю й напруженням розуму та духу вона їх застосовувала, — ні до чого. Марно вона вживатиме багатьох ліків; не зцілиться. Більше того, різні тяжкі лиха супроводжують спробу виконати цей обов’язок у людей, переконаних у гріху, які нічим більшим не є:—

(1.) Розум і душа зайняті тим, що не є властивою справою людини, і так її відвернено від того, що є її справою. Бог Своїм словом і судами хапається за якийсь гріх у ній, ранить її сумління, тривожить її серце, позбавляє її спокою; тепер інші розваги їй уже не допоможуть; вона мусить узятися до праці, що перед нею. Тоді як справа полягає в тому, щоб пробудити всю людину до розгляду стану й становища, в якому вона перебуває, аби її привести додому до Бога, вона замість цього береться умертвляти гріх, що її ранить, — а це чистий плід самолюбства: аби звільнитися від свого клопоту, а зовсім не задля праці, до якої її покликано, — і так її відвернено від неї. Так Бог розповідає нам про Ефраїма, коли каже: «закину я на них сїть мою; мов те птаство піднебесне, я їх половлю-повалю, та й скараю», Осії 7:12, — упіймав їх, заплутав їх, переконав їх, що вони не втечуть; Він каже про них: «Вони обертались, та не до Всевишнього»; — вони беруться покинути гріх, але не тим способом, не через всеосяжне навернення, як Бог того вимагав. Так людей відвернено від приходу до Бога найславнішими шляхами, які вони тільки можуть обрати, щоб прийти до Нього. І це один із найпоширеніших обманів, якими люди гублять власні душі. Хотів би я, щоб дехто з тих, чиє ремесло — замазувати незамішаним розчином у Божих речах, не навчав цього обману й не вводив людей в оману своїм невіглаством. Що люди роблять, до чого їх часто скеровують, коли їхнє сумління поранене гріхом і неспокоєм від Господа, Який схопив їх? Хіба вся сума того, до чого вони беруться, не полягає в тому, щоб на ділі покинути той гріх, яким вони в деяких його плодах збентежені, і чинити йому опір? і хіба через це не втрачено євангельської мети їхнього переконання в гріху? Тут люди зупиняються й гинуть.

(2.) Оскільки цей обов’язок — річ сама по собі добра, на своєму місці, обов’язок, що засвідчує щирість і приносить мир сумлінню, — людина, виявивши, що справді взялася за нього, що її розум і серце налаштовані проти того чи іншого гріха з наміром і рішучістю більше не мати з ним нічого спільного, — готова зробити висновок, що її стан і становище добрі, і так обманути власну душу. Бо, —

[1.] Коли її сумління захворіло від гріха і вона не могла знайти спокою, тоді, як їй слід було б піти до великого Лікаря душ і дістати зцілення в Його крові, людина цією боротьбою проти гріха втихомирює й заспокоює своє сумління і сідає, зовсім не прийшовши до Христа. Ах! скільки бідних душ отак ошукано навіки! «І почує Ефраїм свою неміч, … пошле до царя Ярева», Осії 5:13; і це тримало його далеко від Бога. Вся в’язка папістської релігії складається із задумів і вигадок, щоб утихомирити сумління без Христа; все це описано апостолом, Римлян 10:3.

[2.] Цим способом люди заспокоюють себе думкою, що їхній стан і становище добрі, бо вони роблять те, що само по собі є доброю справою, і роблять це не напоказ. Вони знають, що хотіли б, аби ця справа була зроблена щиро, і так затверджуються в певній самоправедності.

(3.) Коли людину отак якийсь час дурили і вона обманювала власну душу, а потім за довгий час життя вона виявляє, що її гріх справді не умертвлений або що, позбувшись одного, вона набула іншого, вона зрештою починає думати, що всяка боротьба марна, — що їй ніколи не здолати; що вона будує греблю проти води, яка дедалі прибуває на неї. Через це вона опускає руки, як той, хто зневірився в будь-якому успіху, і віддає себе владі гріха та тій звичці до формальності, яку набула.

І це звичайний кінець для людей, що намагаються умертвити гріх, не здобувши спершу частки в Христі. Це їх обманює, ожорсточує, — губить. І тому ми бачимо, що зазвичай немає в світі мерзенніших і безнадійніших грішників, ніж ті, хто, пройнявшись переконанням у гріху, ступили на цей шлях, виявили, що він безплідний, і покинули його, так і не відкривши Христа. І в цьому суть релігії й побожності найдобірніших формалістів у світі та всіх тих, кого в римській синагозі притягають до умертвіння, як женуть індіанців до хрещення або худобу до води. Тож я кажу: умертвіння — це праця віруючих, і тільки віруючих. Убивати гріх — це праця живих людей; де люди мертві (а всі невіруючі, навіть найкращі з них, мертві), там гріх живий і житиме.

2. Це праця віри, особлива праця віри. Отже, якщо треба виконати працю, яку можна здійснити лише одним-єдиним знаряддям, то найбільше безумство — братися до неї тому, хто цього знаряддя не має. А саме віра очищає серце, Дїяння 15:9; або, як каже Петро, ми «очищаємо душі наші в послусі правді Духом», 1 Петра 1:22; і без неї цього не буде зроблено.

Сказаного, гадаю, досить, щоб обґрунтувати моє перше загальне правило:— Подбайте про те, щоб здобути частку в Христі; якщо ви маєте намір умертвити якийсь гріх без цього, це ніколи не буде зроблено.

Запер. Ви скажете: «Що ж тоді, на вашу думку, мають робити невідроджені люди, переконані у злі гріха? Чи мають вони перестати боротися з гріхом, жити розпусно, дати повну волю своїм пожадливостям і бути такими ж поганими, як найгірші з людей? Це був би спосіб кинути весь світ у сум’яття, все занурити в темряву, відчинити шлюзи пожадливості й відпустити людям поводи, щоб вони кидалися в усякий гріх із насолодою і жадібністю, мов кінь у бій».

Відп. 1. Боже борони! Слід дивитися на це як на великий вияв мудрості, доброти й любові Божої, що Він різними шляхами й засобами благоволить стримувати синів людських, аби вони не кидалися в усю ту міру надмірності й розгулу, до якої з силою понесла б їх розбещеність їхньої природи. Хоч би яким шляхом це робилося, це вияв Божої турботи, ласкавості й доброти, без яких уся земля була б пеклом гріха й сум’яття.

2. У слові є особлива викривальна сила, яку Бог часто благоволить виявляти, щоб ранити, вражати й певною мірою упокорювати грішників, хоча вони так і не навертаються. І слово слід проповідувати, хоч воно й має цей наслідок, але не задля цієї мети. Тож нехай проповідується слово, і гріхи людей [будуть] викривані, пожадливість буде стримувана, і буде вчинено певний опір гріхові, хоч це й не той наслідок, на який спрямовано.

3. Хоча це й праця слова і Духа, і сама по собі вона добра, проте щодо головної мети вона не корисна й не дієва для тих, у кому її звершено; вони все ще в жовчі гіркоти й під владою темряви.

4. Нехай люди знають, що це їхній обов’язок, але на своєму місці; я не відводжу людей від умертвіння, а спрямовую їх до навернення. Хто покличе людину від латання дірки в стіні її дому, щоб гасити вогонь, який пожирає всю будівлю, той їй не ворог. Бідна душе! не твій хворий палець, а твоя виснажлива гарячка — ось над чим тобі слід замислитися. Ти повстаєш проти якогось окремого гріха і не зважаєш на те, що ти — не що інше, як гріх.

Додам ще це тим, хто є проповідниками слова або має намір, з доброї руки Божої, стати до цього служіння: їхній обов’язок — сперечатися з людьми про їхні гріхи, налягати на окремі гріхи, але завжди пам’ятати, щоб це робилося з тією метою, яка є властивою метою закону й Євангелія; — тобто щоб вони використовували гріх, проти якого говорять, для відкриття стану й становища, в якому перебуває грішник; інакше вони, можливо, і приведуть людей до формальності й лицемірства, але мало чого зі справжньої мети проповіді Євангелія буде досягнуто. Нічого не дасть відбити людину від пияцтва до тверезої формальності. Вправний учитель зібрань прикладає сокиру до кореня, раз у раз б’є в серце. Викривати окремі гріхи неосвічених, невідроджених людей, якими повна країна, — добра справа; але, хоч це й може робитися з великою дієвістю, силою та успіхом, якщо весь наслідок цього лише в тому, що вони вдаються до найстаранніших зусиль умертвити ті гріхи, проти яких проповідувано, то все зроблене подібне до того, як розбити ворога у відкритому полі й загнати його в неприступну фортецю, якої не здолати. Чи вдається вам будь-коли застати грішника в невигідному становищі через якийсь один гріх? чи маєте ви щось, за що його вхопити? — зведіть це до його стану й становища, доведіть до самої голови і там розберіться з ним. Відривати людей від окремих гріхів, не розбиваючи їхніх сердець, — означає позбавляти себе переваг у справі з ними.

І тут римське умертвіння тяжко грішить; вони женуть до нього всіляких людей, анітрохи не розглядаючи, чи мають вони для цього засаду, чи ні. Більше того, вони настільки далекі від того, щоб закликати людей вірувати, аби ті могли умертвляти свої пожадливості, що кличуть людей до умертвіння замість віри. Правда в тому, що вони не знають ні що означає вірувати, ні що має на увазі саме умертвіння. Віра в них — лише загальна згода з ученням, якого навчають у їхній церкві; а умертвіння — це коли людина обітом зобов’язує себе до певного способу життя, в якому відмовляє собі в чомусь із користування речами цього світу, не без значної винагороди. Такі люди не знають ні Писання, ні сили Божої. Їхнє хвастання своїм умертвінням — лише слава в їхньому соромі. Деякі казуїсти серед нас самих, які, оминаючи потребу відродження, відверто дають усім людям, що скаржаться на якийсь гріх чи пожадливість, таку пораду: дати обіт проти нього, принаймні на певний час, на місяць чи близько того, — схоже, мають лише дрібку світла в таємниці Євангелія, дуже подібну до тієї, яку мав Никодим, коли вперше прийшов до Христа. Вони велять людям дати обіт утримуватися від свого гріха якийсь час. Це зазвичай робить їхню пожадливість ще бурхливішою. Можливо, з великим збентеженням вони дотримують слова; можливо, ні, — і це збільшує їхню провину й муку. Чи хоч трохи умертвлено цим їхній гріх? Чи здобувають вони над ним перемогу? Чи змінюється їхній стан, хоч вони й досягають того, що покидають його? Хіба вони не все ще в жовчі гіркоти? Хіба це не означає змушувати людей робити цеглу, якщо не без соломи, то, що ще гірше, без сили? Яку обітницю має будь-яка невідроджена людина, щоб підтримати її в цій праці? яку допомогу для її виконання? Чи можна вбити гріх без частки в смерті Христа або умертвити його без Духа? Навіть якби такі настанови й змінювали життя людей, що буває рідко, то вони ніколи не сягають зміни їхніх сердець чи стану. Вони можуть зробити людей самоправедниками чи лицемірами, а не християнами. Мене часто засмучує бачити бідні душі, що мають ревність до Бога і прагнення вічного добра, яких такі наставники й такі настанови тримають під тяжким, обтяжливим, зовнішнім богослужінням і служінням Богові, з багатьма показними зусиллями до умертвіння, в цілковитому незнанні праведності Христа і незнайомстві з Його Духом усі їхні дні. Людей і речей такого роду я знаю аж забагато. Якщо колись Бог засяє в їхніх серцях, щоб дати їм пізнання Своєї слави в обличчі Свого Сина Ісуса Христа, вони побачать безглуздість свого теперішнього шляху.

Ви завершили: Загальні правила, без яких жодна пожадливість не буде умертвлена

Назад Далі