Про умертвіння гріха у віруючих
Що означає умертвити гріх: негативний розгляд

Розділ 6 · 8 хв читання · 11 хв слухання

Що означає умертвити гріх: негативний розгляд

Головний намір усього викладу запропоновано — Перший основний випадок сумління викладено — Що означає умертвити будь-який гріх, з негативного боку — Не цілковите знищення його в цьому житті — Не приховування його —Не вдосконалення якогось природного начала — Не відведення його в інше русло — Не випадкова перемога — Випадкові перемоги над гріхом: що це і коли; під час вибуху гріха; у час небезпеки чи скорботи.

Передславши це, я переходжу до свого головного наміру — розглянути деякі питання, або практичні випадки, що постають у цій справі умертвіння гріха у віруючих.

Перше з них, яке є головою всіх інших і до якого вони зводяться, можна розглянути як таке, що міститься в наступному положенні:—

Припустімо, що хтось є справжнім віруючим і все ж знаходить у собі могутній гріх, що живе в ньому, який веде його в полон до свого закону, виснажує його серце тривогою, бентежить його думки, послаблює його душу щодо обов’язків спілкування з Богом, позбавляє його спокою щодо миру, а може, й осквернює його сумління та наражає його на закам’яніння через оману гріха, — що йому робити? якого шляху йому триматися і на чому наполягати для умертвіння цього гріха, пожадливості, недуги чи зіпсутості такою мірою, щоб, хоч гріх і не був би цілком знищений, усе ж у боротьбі з ним він міг зберігати силу, міць і мир у спілкуванні з Богом?

Відповідаючи на це важливе питання, я зроблю таке:—

I. Покажу, що означає умертвити будь-який гріх, і то як негативно, так і позитивно, щоб ми не помилилися в самій основі.

II. Дам загальні настанови щодо того, без чого будь-кому буде зовсім неможливо досягти того, щоб якийсь гріх був справді й духовно умертвлений.

III. Викладу окремі складники того, як це має робитися; і в усьому цьому триматимусь тієї думки, що я розглядаю не вчення про умертвіння загалом, а лише стосовно окремого, раніше запропонованого випадку.

I. 1. (1.) Умертвити гріх — не означає цілковито вбити його, викорінити й знищити, щоб він більше зовсім не мав ні влади, ні оселі в наших серцях. Правда, саме до цього прагнуть; але в цьому житті цього не досягти. Немає жодної людини, яка, справді взявшись умертвляти якийсь гріх, не прагнула б, не мала б наміру й не бажала б його цілковитого знищення, щоб він не залишив ні кореня, ні плоду ні в серці, ні в житті. Вона хотіла б так його вбити, щоб він ніколи більше не ворушився й не рухався, не кликав і не волав, не зваблював і не спокушав — повіки. Його небуття — ось мета. Але хоч, безперечно, Духом і благодаттю Христа можна досягти дивовижного успіху й визначної перемоги над будь-яким гріхом, так що людина може мати майже постійний тріумф над ним, проте цілковитого вбиття й знищення його, щоб його не було, у цьому житті чекати не слід. У цьому запевняє нас Павло, Филипян 3:12: «Не тим, щоб уже я достиг, або вже був звершений». Він був вибраним святим, взірцем для віруючих, якому у вірі й любові та в усіх плодах Духа не було рівного у світі, і тому він приписує собі досконалість у порівнянні з іншими, вірш 15; та все ж він не «достиг», не був «звершений», а казав про себе: «гоню»; ще мав він нікчемне тіло, як маємо й ми, що має бути зрештою переображене великою силою Христа, вірш 21. Цього ми хотіли б; але Бог бачить, що для нас найкраще не бути довершеними ні в чому самі в собі, щоб у всьому ми мусили бути «сповнені в Христі»; а це для нас найкраще, Колосян 2:10.

(2.) Гадаю, мені не треба й казати, що це не приховування гріха. Коли людина з якихось зовнішніх міркувань покидає практику якогось гріха, люди, можливо, дивитимуться на неї як на змінену людину. Бог же знає, що до свого колишнього беззаконня вона додала прокляте лицемірство і вийшла на безпечнішу стежку до пекла, ніж та, якою йшла раніше. Вона дістала інше серце, ніж мала, — хитріше; а не нове серце — святіше.

(3.) Умертвіння гріха полягає не в удосконаленні тихої, врівноваженої вдачі. Деякі люди мають ту перевагу від своєї природної будови, що не зазнають такої навали неприборканих пристрастей і бурхливих почуттів, як багато інших. Нехай тепер такі люди плекають і вдосконалюють свій природний склад і темперамент дисципліною, розважливістю та обачністю — і вони можуть здаватися і собі, і іншим дуже умертвленими людьми, тоді як, можливо, їхні серця — стояча стічна яма всіх гидот. Одна людина за все своє життя, може, ні разу не потерпає від гніву й запальності так сильно і не завдає ними стільки клопоту іншим, як інша — мало не щодня; і все ж ця остання зробила більше для умертвіння цього гріха, ніж перша. Нехай такі люди не перевіряють свого умертвіння тим, чому їхній природний темперамент не дає ні життя, ні сили. Нехай поставлять себе перед самозреченням, перед невір’ям, заздрістю чи якимсь подібним духовним гріхом — і краще побачать самих себе.

(4.) Гріх не умертвлений, коли його лише відведено в інше русло. Симон Волхв на якийсь час покинув свої чари; але його користолюбство й честолюбство, що спонукали його до них, залишилися й далі і діяли б іншим шляхом. Тому Петро каже йому: «Бачу, що ти в жовчі гіркоти»; — «Попри визнання, яке ти зробив, попри те, що ти покинув свої чари, твоя пожадливість так само сильна в тобі, як і завжди; та сама пожадливість, лише її потоки відведено. Тепер вона виявляє й виказує себе інакше, але це все та сама стара жовч гіркоти». Людина може відчувати пожадливість, повстати проти її виявів, пильнувати, щоб вона не проривалася так, як раніше, а тим часом дозволяти тому самому зіпсутому нахилові виходити якимсь іншим шляхом; як той, хто загоює й затягує шкірою гнійну рану, думає, що вилікувався, а тим часом його тіло гниє від зіпсутості тих самих соків і проривається в іншому місці. І це відведення, разом зі змінами, що його супроводжують, часто спіткає людей з причин, цілком чужих благодаті: його може спричинити зміна способу життя, яким людина жила, її стосунків, інтересів, задумів; ба навіть самі зміни в людській будові, викликані природним плином їхнього життя, можуть породити такі переміни. Люди в літах зазвичай уже не женуться за юнацькими пожадливостями, хоч ніколи не умертвили жодної з них. Те саме й з обміном пожадливостей, коли людина перестає служити одній, щоб служити іншій. Хто міняє гордість на світськість, хтивість на фарисейство, марнославство щодо себе на зневагу до інших, нехай не думає, що умертвив гріх, який, здається, покинув. Він змінив пана, але й далі раб.

(5.) Випадкові перемоги над гріхом ще не становлять його умертвіння.

Є дві нагоди, або пори, коли людина, що бореться з якимсь гріхом, може здаватися собі такою, що умертвила його:—

[1.] Коли гріх мав якийсь сумний вибух — на порушення її миру, жах її сумління, страх перед згіршенням і явне прогнівлення Бога. Це пробуджує й збурює все, що є в людині, приголомшує її, сповнює її огидою до гріха і до себе самої через нього; посилає її до Бога, змушує її волати, ніби про життя, гидувати своєю пожадливістю, як пеклом, і повстати проти неї. Коли вся людина, духовна й природна, тепер пробуджена, гріх ховає голову, не з’являється, а лежить перед нею, мов мертвий: так буває, коли хтось, підкравшись уночі до війська, убив знатну особу, — вмить прокидається варта, люди здіймаються на ноги, і починаються суворі пошуки ворога, а той тим часом, поки не вщухне шум і метушня, ховається або лежить, мов мертвий, але з твердим наміром знову вчинити таке саме лихо за подібної нагоди. Подивіться, як після гріха серед коринтян вони згуртовуються, щоб захопити й знищити його, 2 Коринтян 7:11. Так буває й з людиною, коли її пожадливість у якомусь вибуху вчинкового гріха пробила пролом у її сумлінні, спокої, а може, й доброму імені; — дбайливість, обурення, бажання, страх, відплата — усе це приводиться в дію довкола нього й проти нього, і пожадливість на якийсь час затихає, загнана ними; але коли метушня минає і слідство закінчено, злодій знову з’являється живим і так само заклопотаний своєю роботою, як і завжди.

[2.] У час якогось суду, лиха чи тяжкої скорботи; серце тоді зайняте думками й задумами, як утекти від теперішніх бід, страхів і небезпек. А це, як висновує людина, переконана у своєму гріху, можна зробити лише відмовою від гріха, яка здобуває мир із Богом. Саме гнів Божий у кожній скорботі гнітить таку переконану людину. Щоб позбутися його, люди в такі часи постановляють боротися зі своїми гріхами. Гріх ніколи більше не матиме в них місця; вони ніколи знову не віддадуть себе на службу йому. Відповідно гріх затихає, не ворушиться, здається умертвленим; не тому, справді, що дістав хоч одну рану, а лише тому, що душа заповнила свої здібності, через які він мав би виявляти себе, думками, несумісними з його порухами; а коли ці думки відкладено, гріх знову повертається до свого колишнього життя й сили. Так ті, про кого йдеться в Псальма 78:32–37, є повним прикладом і описом того стану духу, про який я кажу: «Та ще й тодї вони грішити не переставали, і в чудеса його не вірували. І дав їм коротати днї свої в марнотї, і лїта свої в страху. Коли вбивав їх, то шукали його і навертались, і благали Бога пильно. І спогадали вони, що Бог скеля їх, і Бог всевишнїй — спаситель їх. І притворялись перед ним устами своїми, і брехали язиком своїм. Серце бо їх не статкувало перед ним, завіту його вірно вони не сповняли.» Я анітрохи не сумніваюся, що коли вони «шукали його і навертались, і благали Бога пильно», то робили це з повним наміром серця щодо відмови від своїх гріхів; це виражено словом «навертались». Навернутися, або повернутися, до Господа — це відмовитися від гріха. Це вони робили «пильно», — з ревністю і старанністю; але все ж їхній гріх при всьому цьому лишався не умертвлений, вірші 36, 37. І таким є стан багатьох упокорень у дні скорботи, і велика омана в серцях самих віруючих часто криється саме в цьому.

Ці та багато інших є способів, якими бідні душі обманюють себе і гадають, що умертвили свої пожадливості, тоді як ті живуть і могутні та за кожної нагоди прориваються назовні, на їхнє збентеження й неспокій.

Ви завершили: Що означає умертвити гріх: негативний розгляд

Назад Далі