Про умертвіння гріха у віруючих
Користь умертвіння для сили нашого духовного життя

Розділ 5 · 7 хв читання · 9 хв слухання

Користь умертвіння для сили нашого духовного життя

Останнє положення: про користь умертвіння — Сила й утіха нашого духовного життя залежать від нашого умертвіння — У якому сенсі — Не абсолютно й не з необхідністю; Псальма 88, стан Гемана — Не як від найближчої й безпосередньої причини — Як від засобу; через усунення протилежного — Згубні наслідки будь-якої неумертвленої пожадливості; вона послаблює душу, Псальма 38:3, 8, різними способами, і затьмарює її — Усі чесноти благодаті зростають завдяки умертвінню гріха — Найкраще свідчення щирості.

Останнє положення, на якому я наполягатиму (оминаючи, по-перше, необхідність умертвіння для життя і, по-друге, певність життя за умертвіння), таке: —

III. Життя, сила й утіха нашого духовного життя значною мірою залежать від того, чи умертвляємо ми гріх.

Сила й утіха, міць і мир у нашому ході з Богом — ось чого ми прагнемо. Якби когось із нас серйозно спитали, що ж його тривожить, ми мусили б звести це до одного з таких пунктів: — або нам бракує сили чи міці, жвавості й життя в нашому послуху, у нашому ході з Богом; або нам бракує миру, утіхи й розради в ньому. Що б не спіткало віруючого, коли воно не належить до одного з цих двох пунктів, те не варте згадки в дні наших нарікань.

Отож усе це дуже залежить від постійного умертвлення, щодо якого зауважте: —

1. Я не кажу, що все це походить від нього, ніби воно було з необхідністю прив’язане до нього. Людина може все своє життя провадити постійне умертвлення — і все ж, можливо, так і не зазнати жодного доброго дня миру й розради. Так було з Геманом, Псальма 88; його життя було життям безперервного умертвлення і ходу з Богом, а проте жахи й рани були його долею по всі його дні. Але Бог вибрав Гемана, Свого добірного друга, щоб зробити його прикладом для тих, хто згодом буде в скруті. Чи можеш ти нарікати, якщо з тобою діється не інакше, ніж було з Геманом, тим визначним слугою Божим? І це буде йому на хвалу аж до кінця світу. Бог робить Своєю прерогативою говорити мир і розраду, Ісаїї 57:18, 19. «Я зроблю це діло, — каже Бог, — я втішу його», вірш 18. Але як? Безпосереднім ділом нового творіння: «Я творю його», — каже Бог. Уживати засобів для здобуття миру — наша справа; дарувати ж його — прерогатива Бога.

2. Серед шляхів, установлених Богом, щоб дати нам життя, силу, відвагу й розраду, умертвіння не є однією з безпосередніх причин цього. Безпосередньо дають нам усе це привілеї нашого всиновлення, явлені нашим душам. Свідчення Духа — «Дух сьвідкує нашому духові, що ми дїти Божі», — те, що Він дає нам нове ім’я і білий камінь, всиновлення і виправдання, — тобто в тому, що стосується відчуття й пізнання їх, — ось безпосередні причини (у руці Духа) цих речей. Але ось що я кажу: —

3. У нашому звичайному ході з Богом і за звичайного порядку Його поводження з нами сила й утіха нашого духовного життя значною мірою залежать від нашого умертвіння, і не лише як від «causa sine qua non», а як від того, що справляє на них дієвий вплив. Бо —

(1.) Лише воно не дає гріхові позбавити нас і одного, й другого.

Кожен неумертвлений гріх неодмінно зробить дві речі: — [1.] Він послабить душу й позбавить її сили. [2.] Він затьмарить душу й позбавить її утіхи та миру.

[1.] Він послаблює душу й позбавляє її сили. Коли Давид якийсь час плекав у своєму серці неумертвлену пожадливість, вона потрощила всі його кості й не лишила йому жодної духовної сили; тому він нарікав, що він хворий, кволий, поранений, знеможений. «Нема здорового місця на моїм тїлї», — каже він, Псальма 38:3; «Я знемігся і занепав надто», вірш 8; «так, я не можу навіть глянути вгору», Псальма 40:12. Неумертвлена пожадливість вип’є дух і всю силу душі й зробить її немічною до всіх обов’язків. Бо —

1-ше. Вона розладнує й розстроює саме серце, заплутуючи його почуття. Вона відвертає серце від духовного стану, потрібного для жвавого спілкування з Богом; вона заволодіває почуттями, роблячи свій предмет любим і бажаним, і так витісняє любов Отця, 1 Йоана 2:15, 3:17; тож душа не може щиро й правдиво сказати Богові: «Ти — доля моя», бо має щось інше, що любить. Страх, бажання, надія — ці добірні почуття душі, які мали б бути сповнені Богом, — так чи інакше заплутаються в ній.

2-ге. Вона наповнює думки задумами про себе. Думки — це великі постачальники душі, що доставляють їй припаси для задоволення її почуттів; і якщо гріх лишається в серці неумертвленим, вони раз у раз мусять дбати про тіло, щоб виконувати його пожадливості. Вони мусять полірувати, прикрашати й убирати предмети тіла й приносити їх додому, щоб дати задоволення; і на це вони, служачи оскверненій уяві, здатні понад усякий вислів.

3-тє. Вона проривається назовні й справді перешкоджає обов’язкові. Честолюбець мусить обмірковувати, світолюбець — працювати чи замишляти, а чуттєва, марнославна людина — запасатися для марноти саме тоді, коли їм належало б бути зайнятими поклонінням Богові.

Якби моєю нинішньою справою було показати проломи, руїну, неміч, спустошення, які одна неумертвлена пожадливість наводить на душу, цей виклад мусив би розтягтися далеко за межі мого задуму.

[2.] Як гріх послаблює, так він і затьмарює душу. Він — хмара, густа хмара, що простягається над обличчям душі й перехоплює всі промені Божої любові й прихильності. Він забирає всяке відчуття привілею нашого всиновлення; і якщо душа починає збирати думки про розраду, гріх швидко розвіює їх; про це далі.

Отже, саме в цьому відношенні сила й міць нашого духовного життя залежать від нашого умертвіння: це єдиний засіб усунути те, що не дасть нам ні одного, ні другого. Люди, хворі й поранені під владою пожадливості, багато разів шукають допомоги; вони кличуть до Бога, коли збентеження їхніх думок переповнює їх, до Самого Бога кличуть, але не бувають визволені; марно вживають вони багатьох ліків, — «вони не будуть зцілені». Так, Осії 5:13, «І почує Ефраїм свою неміч, Юда — біль своєї рани», і вдавалися до різних ліків: ніщо не допоможе, доки вони (вірш 15) не «признаються до своєї провини». Люди можуть бачити свою хворобу й рани, але якщо вони не вживатимуть належних ліків, їхнього зцілення не буде.

(2.) Умертвіння обрізує всі чесноти Божої благодаті й дає їм місце, щоб рости в наших серцях. Життя й сила нашого духовного життя полягають у силі й процвітанні рослин благодаті в наших серцях. Ось, як можна бачити в саду: нехай буде посаджене цінне зілля, а земля лишиться необробленою, і бур’ян виросте довкола нього, — можливо, воно ще й житиме, але буде вбогою, в’янучою, непотрібною рослиною. Його треба виглядати й шукати, а часом ледве й знайдеш його; а коли знайдеш, ледве впізнаєш, чи це та рослина, яку шукаєш, чи ні; та й припустімо, що це вона, — жодної користі з неї мати не зможеш. А тоді нехай буде посаджена в землю інша рослина того самого роду, від природи така ж неплідна й погана, як і перша, але нехай її добре виполють і приберуть від неї все шкідливе й згубне, — вона квітне й буяє; її видно з першого погляду в сад, і можна взяти її собі на вжиток, коли захочеш. Так і з чеснотами Духа, посадженими в наших серцях. Це правда: вони є й далі, вони перебувають у серці, де є певне занедбання умертвлення; але вони готові вмерти, Одкриттє 3:2, вони в’януть і занепадають. Таке серце подібне до поля лінивого, — так заросло бур’яном, що ледве видно добре збіжжя. Така людина може шукати віри, любові й ревності — і ледве спромогтися знайти бодай щось; а якщо й виявить, що ці чесноти ще живі й щирі в ній, то вони такі кволі, такі обтяжені пожадливостями, що з них дуже мало користі; вони, правда, лишаються, але готові вмерти. Та нехай тепер серце буде очищене умертвлінням, бур’ян пожадливості постійно й щодня виривають з корінням (бо він сходить щодня, адже природа — його власний ґрунт), нехай дадуть місце благодаті, щоб вона буяла й квітла, — як тоді кожна чеснота виконуватиме свою роль і буде готова до всякого вжитку й мети!

(3.) Щодо нашого миру: як ніщо не має жодного свідчення щирості без умертвіння, так я не знаю нічого, що мало б у собі таке свідчення щирості, як воно; — а це немала основа нашого миру. Умертвіння — це жвавий опір душі самій собі, у якому щирість найочевидніша.

Ви завершили: Користь умертвіння для сили нашого духовного життя

Назад Далі