Про умертвіння гріха у віруючих
Дух — єдиний виконавець цього діла

Розділ 4 · 10 хв читання · 13 хв слухання

Дух — єдиний виконавець цього діла

Другий загальний принцип щодо засобів умертвіння, запропонований до підтвердження — Дух єдиний виконавець цього діла — Викрито марність папістського умертвіння — Багато засобів, якими вони користуються, не встановлені Богом — Ті, що Він установив, вони спотворюють — Помилки інших у цій справі — Дух обіцяний віруючим для цього діла, Езекиїла 11:19, 36:26 — Усе, що ми отримуємо від Христа, ми отримуємо через Духа — Як Дух умертвляє гріх — Галат 5:19–23 — Запропоновано кілька способів Його дії до цієї мети — Як це Його діло і водночас наш обов’язок.

Наступний принцип стосується великої верховної причини умертвіння, про яке йдеться; а в словах, покладених в основу цього міркування, нею названо Духа, — тобто Святого Духа, як уже було доведено.

II. Лише Він достатній для цього діла; усі шляхи й засоби без Нього — як ніщо; і Він — його великий дієвець, — Він діє в нас, як Йому завгодно.

1. Марно люди шукають інших ліків; вони не зціляться ними. Відомо, які різні шляхи приписували для цього — щоб умертвити гріх. Більша частина папістської релігії, тієї, що в їхньому визнанні найбільше скидається на релігію, полягає в хибних шляхах і засобах умертвіння. Ось чим вони виправдовують свій волосяний одяг, яким обманюють. Їхні обітниці, ордени, пости, покути — усе збудовано на цій основі; усе це — для умертвлення гріха. Їхні казання, проповіді й побожні книжки — усе спрямоване в той самий бік. Звідси ті, хто тлумачить сарану, що вийшла з бездонної безодні, Одкриттє 9:3, як ченців римської церкви, про яких сказано, що вони мучать людей так, «щоб ті шукали смерті й не знаходили її», вірш 6, вважають, що робили вони це своїми жалкими проповідями, якими переконували людей у гріху; але, не здатні відкрити ліків для зцілення й умертвлення гріха, вони тримали їх у такій безнастанній муці й жаху та в такому неспокої сумління, що ті прагнули вмерти. Це, кажу, і є суть та слава їхньої релігії; але через те, що вони трудяться умертвляти мертві створіння, не знаючи природи й мети цього діла, — і через отруту, яку вони до нього домішали своїм переконанням у його заслузі, ба навіть у його надобов’язковості (так пихатою, варварською назвою вони величають свою непотрібну заслугу), — їхня слава стає їхнім соромом: але про них та їхнє умертвіння — більше далі, розд. 7.

Відомо й те, що шляхи й засоби умертвлення гріха, ними вигадані, досі обстоюють і приписують для тієї ж мети деякі люди, які мали б мати більше світла й пізнання Євангелія. Останнім часом деякі давали — а інші, що називають себе протестантами, жадібно хапали — такі настанови щодо цього, що личили б папістським побожникам три чи чотири сотні років тому. Такі зовнішні зусилля, такі тілесні вправи, такі самочинні діла, такі суто законницькі обов’язки, без найменшої згадки про Христа чи Його Духа, прикрашають великими і марними словами як єдині засоби й способи умертвлення гріха, що виявляє глибоко вкорінене незнайомство з силою Божою і таємницею Євангелія. Роздум над цим і став однією зі спонук оприлюднити це просте міркування.

Отже, причини, з яких папісти, попри всі свої зусилля, ніколи не можуть по-справжньому умертвити жодного гріха, серед інших такі, —

(1.) Тому що багато шляхів і засобів, якими вони користуються й на яких наполягають задля цієї мети, ніколи не були встановлені Богом для цього. (А в релігії немає нічого, що мало б якусь силу досягти мети, якщо воно не має її від Божого встановлення саме для цього.) Такими є їхній волосяний одяг, їхні обітниці, покути, бичування, їхній чернечий спосіб життя тощо; про все це Бог скаже: «Хто вимагав цього від вас?» і: «марно вони поклоняють ся менї, навчаючи наук заповідей чоловічих». Такої ж природи й різні самокатування, на яких наполягають інші.

(2.) Тому що те, що Бог установив як засоби, — як-от молитву, піст, пильнування, роздуми тощо, — вони вживають не на належному місці й не в належному порядку. Ці речі мають своє застосування в справі, про яку йдеться; але тоді як на них усіх слід дивитися як на струмки, вони дивляться на них як на джерело. Тоді як ці речі досягають і звершують мету лише як засоби, підпорядковані Духові й вірі, вони вважають, що ті роблять це силою самого звершеного діла. Якщо вони стільки-то постять, і стільки-то моляться, і дотримуються своїх годин і часів, — діло зроблено. Як каже апостол про деяких в іншому випадку, що вони «завсїди вчять ся, та й нїколи до зрозуміння правди прийти не можуть», так і ці завжди умертвляють, але ніколи не доходять до жодного справжнього умертвіння. Одним словом, вони мають різні засоби умертвити природну людину щодо природного життя, яке ми тут провадимо; і жодного — щоб умертвити пожадливість чи зіпсутість.

Це загальна помилка людей, що не знають Євангелія, у цій справі; і вона лежить в основі дуже великої частини того забобону й самовільного богослужіння, що їх було внесено у світ. Яких жахливих самовиснажень завдавали собі деякі з давніх зачинателів чернечої побожності! Якого насильства завдавали вони природі! На які крайні страждання прирікали себе! Дослідіть їхні шляхи й засади до самого дна, і ви побачите, що все це не мало іншого кореня, крім цієї помилки, а саме: намагаючись суворого умертвіння, вони накидалися на природну людину замість зіпсутої старої людини, — на тіло, у якому ми живемо, замість тіла смерті.

Не зробить цього й природне папство, що є в інших. Людей гризе вина за гріх, який їх переміг; вони негайно обіцяють собі й Богові, що більше так не робитимуть; пильнують за собою й моляться якийсь час, аж поки цей запал не охолоне й відчуття гріха не зітреться: тоді зникає й умертвіння, і гріх повертається до свого колишнього панування. Обов’язки — чудова їжа для нездорової душі; але вони не ліки для хворої душі. Хто обертає свою їжу на ліки, той не повинен чекати великої дії. Духовно хворі люди не можуть вигнати свою недугу потом від праці. Але такий шлях людей, які обманюють власні душі; як ми побачимо далі.

Що жоден із цих шляхів не достатній, очевидно з самої природи діла, яке треба виконати: це діло, що вимагає стількох одночасних дій, яких не може досягти жодне власне зусилля, і воно такого роду, що для його звершення потрібна всемогутня сила; як буде показано далі.

2. Отже, це — діло Духа. Бо, —

(1.) Бог обіцяв дати нам Його, щоб Він звершив це діло. Забрання кам’яного серця, — тобто впертого, гордого, бунтівного, невіруючого серця, — це, загалом, і є діло умертвіння, про яке ми говоримо. А це завжди обіцяно звершити Духом, Езекиїла 11:19, 36:26: «Я дам Мого Духа й заберу кам’яне серце»; і саме Духом Божим звершується це діло, коли всі засоби безсилі, Ісаїї 57:17, 18.

(2.) Усе наше умертвіння ми маємо з дару Христового, а всі дари Христові передаються нам і даються нам Духом Христовим: «Без Христа ми не можемо робити нічого», Йоана 15:5. Усе, що подається на поміч і підкріплення в початках, зростанні й діянні будь-якої благодаті, надходить від Нього через Духа, яким лише Він діє у віруючих і на них. Від Нього ми маємо наше умертвіння: «Його піднесено й поставлено Князем і Спасом, щоб дати нам покаяння», Дїяння 5:31; а наше умертвіння — немала частина нашого покаяння. Як же Він це робить? Він, «обітуваннє сьвятого Духа прийнявши», посилає Його для цієї мети, Дїяння 2:33. Ви знаєте численні обітниці, які Він дав про послання Духа, щоб Той, як каже Тертуліан, «Vicariam navare operam», — виконував замість Нього діла, які Він мав звершити в нас.

Розв’язання одного чи двох питань тепер наблизить мене до того, що я головно маю на меті.

Перше: Як Дух умертвляє гріх?

Відповідаю: загалом — трьома способами:—

[1.] Тим, що робить наші серця рясними на благодать і на плоди, протилежні тілу, його плодам і їхнім засадам. Так апостол протиставляє плоди тіла й плоди Духа: «Плоди тіла, — каже він, — такі й такі», Галат 5:19–21; «а плоди Духа, — каже він, — цілком протилежні, зовсім іншого роду», вірші 22, 23. Так; але що, коли ці є в нас і рясніють, — чи не можуть рясніти й ті? Ні, каже він, вірш 24: «которі Христові, ті розпяли тїло з страстьми і хотїннєм». Але як? Ось як, вірш 25: «Живучи Духом і ходячи за Духом»; — тобто тим, що ці благодаті Духа рясніють у нас, і тим, що ми ходимо відповідно до них. Бо, каже апостол, «се ж одно другому противить ся», вірш 17; тож вони не можуть обидва бути в тому самому підметі в будь-якій напруженій чи високій мірі. Це «обновлення Духа сьвятого», як його названо, Тита 3:5, — один із великих шляхів умертвіння; Він дає нам рости, міцніти, процвітати й рясніти тими благодатями, які протилежні, супротивні й згубні для всіх плодів тіла, і для спокою чи процвітання самого гріха, що живе в нас.

[2.] Справжньою фізичною дієвістю на корінь і навичку гріха, щоб послабити, знищити й усунути його. Тому Його названо «духом суду й духом огня», Ісаїї 4:4, — Він справді пожирає й нищить наші пожадливості. Він забирає кам’яне серце всемогутньою дією; бо як Він починає діло щодо його роду, так і провадить його щодо його ступенів. Він — той вогонь, що спалює сам корінь пожадливості.

[3.] Він вірою вносить хрест Христовий у серце грішника і дає нам спільність із Христом у Його смерті й участь у Його стражданнях: про те, як це відбувається, — більше далі.

По-друге. Якщо це діло Самого лише Духа, то чому нас закликають до нього? — коли вже лише Дух Божий може це зробити, хай це діло буде цілком залишене Йому.

[1.] Це діло Духа не інакше, як і всі благодаті й добрі діла, що є в нас, — Його. Він «діє в нас, щоб ми і хотіли, і чинили за Його вподобою», Филипян 2:13; Він звершує в нас «усї справи наші», Ісаїї 26:12, — «дїло віри в силї», 2 Солунян 1:11, Колосян 2:12; Він спонукає нас молитися і є «Духом благання», Римлян 8:26, Захарії 12:10; і все ж нас закликають, і треба закликати, до всього цього.

[2.] Він не так звершує в нас наше умертвіння, щоб воно перестало бути актом нашого послуху. Святий Дух діє в нас і на нас так, як ми здатні приймати Його дію в нас і на нас; тобто так, щоб зберегти нашу власну свободу й вільний послух. Він діє на наше розуміння, волю, сумління й почуття відповідно до їхньої власної природи; Він діє в нас і з нами, а не проти нас чи без нас; тож Його допомога — це заохота, бо полегшує діло, а не привід до недбальства щодо самого діла. І справді, я міг би тут оплакати безкінечну, безглузду працю бідних душ, які, переконані в гріху й не маючи сили встояти проти сили своїх переконань, беруться незліченними заплутаними шляхами й обов’язками придушувати гріх, але, будучи чужими Духові Божому, — усе марно. Вони борються без перемоги, ведуть війну без миру й усі свої дні перебувають у рабстві. Вони витрачають свою силу на те, що не хліб, і свою працю на те, що не дає користі.

Це найсумніша війна, у яку тільки може бути втягнуте бідне створіння. Душу, що перебуває під силою переконання від закону, жене боротися проти гріха, але вона не має сили для бою. Вони не можуть не боротися — і ніколи не можуть перемогти; вони подібні до людей, яких навмисно кинули на мечі ворогів, щоб їх убили. Закон жене їх уперед, а гріх відкидає назад. Іноді вони й справді думають, що здолали гріх, тоді як лише здійняли пил, щоб його не бачити; тобто вони розбурхують свої природні почуття страху, смутку й муки, і це змушує їх вірити, що гріх переможено, хоча його навіть не зачеплено. Тільки-но вони охолонуть, мусять знову йти в бій; і пожадливість, яку вони вважали вбитою, виявляється зовсім без рани.

І коли такий сумний стан тих, хто трудиться й змагається, а все ж не входить у Царство, то який же стан тих, хто зневажає все це; хто постійно перебуває під силою й пануванням гріха й любить, щоб так було; і кого ніщо не турбує, крім того, що вони не можуть досить догоджати тілу, щоб виконувати його пожадливості?

Назад Далі