Про умертвіння гріха у віруючих
Здобудь ясне усвідомлення провини, небезпеки і зла гріха

Розділ 11 · 14 хв читання · 18 хв слухання

Здобудь ясне усвідомлення провини, небезпеки і зла гріха

Другий конкретний напрям: Здобудь ясне усвідомлення — 1. Провини гріха, що бентежить, — запропоновані для цього міркування на допомогу — 2. Небезпеки, яка багатоманітна: — (1.) Запеклість — (2.) Тимчасове покарання — (3.) Втрата миру й сили — (4.) Вічна погибель — Правила, як поводитися з цим міркуванням — 3. Зла його — (1.) У тому, що він засмучує Духа — (2.) Ранить нове створіння — [(3.) Відбирає в людини її корисність.]

Другий напрям такий: здобудь ясне і тривке усвідомлення в розумі й сумлінні провини, небезпеки і зла того гріха, яким ти збентежений:—

1. Його провини. Один з обманів пожадливості, що бере гору, — применшувати власну провину. «Хіба ж він не маленький?» «Коли я піду й поклонюся в домі Риммона, нехай Господь змилується наді мною в цьому». «Хоч це й погано, та все ж не так погано, як те чи інше зло; інші з Божого народу мали такий самий стан серця; ба більше, в які страшні вчинені гріхи впадали деякі з них!» Незліченні є способи, якими гріх відвертає розум від правильного й належного усвідомлення своєї провини. Його смердючі випари затьмарюють розум, так що той не може правильно судити про речі. Заплутані міркування, применшувальні обіцянки, бурхливі бажання, віроломні наміри відмовитися від нього, надії на милість — усе це має свою частку в тому, щоб збурити розум, коли він розглядає провину пожадливості, що бере гору. Пророк каже нам, що пожадливість, дійшовши до вершини, чинить це цілковито: Осії 4:11, «Блуд, вино й молоде вино забирають серце», — серце, тобто розум, як це слово часто вживається в Писанні. І як вони довершують цю справу до кінця в невідроджених, так почасти й у відроджених. Соломон розповідає тобі про того, кого звабила розпусна жінка, що він був «серед недосьвідних», був «нерозумного молодика», Приповісток 7:7. І в чому виявилося його безглуздя? Та ось, каже він у 23-му вірші: він «не знає, що воно їй на погибель»; він не зважав на провину того зла, у яке був утягнутий. І Господь, пояснюючи, чому Його поводження з Ефраїмом не мало кращого наслідку, дає таке пояснення: «Ефраїм — немов той голуб безглуздий», Осії 7:11; — він не мав розуміння свого жалюгідного стану. Хіба ж могло б статися, щоб Давид так довго лежав у провині того мерзенного гріха, якби не мав незліченних зіпсутих міркувань, що не давали йому ясно побачити його потворність і провину в дзеркалі закону? Саме це змусило пророка, посланого збудити його, у своєму поводженні з ним закрити притчею всі викрути й відмовки, щоб той цілковито потрапив під усвідомлення своєї провини. Це і є властивий наслідок пожадливості в серці, — вона затьмарює розум, щоб він не судив правильно про її провину; і має вона ще багато інших способів себе применшувати, на яких я тепер не зупинятимуся.

Тож нехай першою турботою того, хто хоче умертвити гріх, буде — утвердити у своєму розумі правильне судження про його провину. Для цього візьми собі на допомогу такі міркування:—

(1.) Хоча сила гріха й послаблена внутрішньою благодаттю в тих, хто її має, так що гріх не панує над ними, як панує над іншими, проте провина гріха, який усе ще перебуває й лишається в них, цим самим обтяжується і збільшується: Римлян 6:1, 2, «Що ж скажемо? чи зостанемось у грісї, щоб благодать помножилась? Нехай не буде (так). Ми, що померли гріхом, як ще жити мем в йому?» — «Ми, що померли гріхом», — питає він. Наголос — на слові «ми». Як же ми можемо це робити, ми, що, як він далі описує, одержали від Христа благодать на протилежне? Ми, без сумніву, гірші за будь-кого, якщо це робимо. Я не зупинятимуся на особливих обтяжувальних обставинах гріхів таких людей, — як вони грішать проти більшої любові, милості, благодаті, допомоги, полегшення, засобів і визволень, ніж інші. Але нехай це міркування перебуває у твоєму розумі, — у злі твого серця, що ще лишається, є незбагненно більше зла й провини, ніж було б у такій самій кількості гріха, якби ти зовсім не мав благодаті. Зважай, —

(2.) Що як Бог бачить безліч краси й досконалості в бажаннях серця Своїх слуг, більше, ніж у будь-яких найславетніших ділах інших людей, ба більше, ніж у більшості їхніх власних зовнішніх виконань, у яких більша домішка гріха, ніж у бажаннях і прагненнях благодаті в серці; так само Бог бачить дуже багато зла в дії пожадливості в їхніх серцях, ба навіть більше, ніж у відкритих, ганебних учинках нечестивих людей або в багатьох зовнішніх гріхах, у які можуть упасти святі, бо проти них чиниться більший опір і за ними здебільшого йде більше упокорення. Так Христос, маючи справу зі Своїми дітьми, що занепадають, іде з ними до самого кореня, відкладає вбік їхнє визнання віри: Одкриттє 3:15, «Знаю твої дїла»; — «Ти зовсім не те, що визнаєш; і це робить тебе гидким».

Тож нехай ці речі та подібні міркування приведуть тебе до ясного усвідомлення провини твоєї пожадливості, що живе в тобі, щоб у твоєму серці не лишилося місця для думок, які применшують чи виправдовують, — думок, через які гріх непомітно набере сили й візьме гору.

2. Зваж на його небезпеку, яка багатоманітна:—

(1.) Небезпеку запекліти через підступ. Про це апостол суворо застерігає євреїв, розд. 3:12, 13, «Остерегайтесь, браттє, щоб не було в кого з вас серце лукаве і невірне, та не відступило від Бога живого. А вговорюйте один одного щодня, доки сьогоднї зоветь ся, щоб не став которий з вас запеклим через підступ гріха.» «Остерегайтесь, — каже він, — вживайте всіх засобів, зважайте на свої спокуси, пильно чувайте; є зрада, є підступ у гріху, що веде до того, щоб ваші серця запекліли й відпали від страху Божого». Запеклість, про яку тут ідеться, — найкрайня, цілковите закам’яніння; гріх веде до неї, і кожна недуга й пожадливість принаймні просуне людину до неї на якийсь крок. Ти, що був ніжний і звик танути під словом, під скорботами, станеш, як дехто зухвало казав, «непробивним для проповідей і для хвороб». Ти, що тремтів перед присутністю Божою, від думок про смерть і про те, що станеш перед Ним, — тоді, коли мав більше впевненості в Його любові, ніж маєш тепер, — матимеш на своєму дусі таку затятість, що тебе ніщо з цього не зворушить. Говоритимуть про твою душу й твій гріх і до них звертатимуться, а тобі зовсім не буде до того діла, і ти зможеш пройти через обов’язки — молитву, слухання, читання, — а твоє серце ані трохи не буде зворушене. Гріх стане для тебе легкою річчю; ти минатимеш його, як щось нікчемне; до цього він дійде. І яким буде кінець такого стану? Чи може спіткати тебе щось сумніше? Хіба не досить цього, щоб змусити тремтіти будь-яке серце, — подумати, що можна бути доведеним до такого стану, в якому людина легковажно думатиме про гріх? Легковажні думки про благодать, про милість, про кров Христову, про закон, небо й пекло — всі вони приходять в одну пору. Стережися: ось до чого прямує твоя пожадливість, — до запеклості серця, припечення сумління, засліплення розуму, отупіння почуттів і обману всієї душі.

(2.) Небезпека якогось великого тимчасового покарання, що його Писання називає «помстою», «судом» і «карою». Псальма 89:30–33: хоч би Бог і не відкинув тебе зовсім за цю гидоту, що лежить у твоєму серці, проте Він навідає тебе жезлом; хоч Він і простить та помилує, Він помститься за твої вигадки. О, пам’ятай Давида й усі його біди! Поглянь на нього, як він утікає в пустелю, і подумай про руку Божу на ньому. Хіба для тебе це ніщо, що Бог у гніві уб’є твою дитину, у гніві зруйнує твоє майно, у гніві поламає твої кості, у гніві допустить, щоб ти став спокусою і ганьбою, — уб’є тебе, знищить тебе, змусить тебе лягти в темряві, у гніві? Хіба це ніщо, що Він через тебе каратиме, руйнуватиме й губитиме інших? Нехай мене не зрозуміють хибно. Я не кажу, що Бог завжди посилає все це на Своїх у гніві; борони Боже! але ось що я кажу: коли Він так поводиться з тобою, а твоє сумління свідчить разом з Ним, чим ти Його гнівив, ти знайдеш Його поводження сповненим гіркоти для твоєї душі. Якщо ти не боїшся цих речей, то я боюся, що ти під владою запеклості.

(3.) Втрата миру й сили на всі дні людини. Мати мир з Богом, мати силу ходити перед Богом — у цьому сума великих обітниць завіту благодаті. У цих речах — життя наших душ. Без них, хоч у якійсь втішній мірі, жити — означає вмирати. Яку користь принесе нам наше життя, якщо ми хоч часом не бачимо лиця Божого в мирі? якщо не маємо хоч трохи сили ходити з Ним? А обох цих речей неумертвлена пожадливість напевно позбавить людські душі. Цей випадок такий очевидний у Давида, що ніщо не може бути ясніше. Як часто він скаржиться, що його кості поламані, душа стривожена, рани тяжкі — саме через це! Візьми інші приклади: Ісаїї 57:17, «За гріх зажерливостї його я гнївивсь і карав його, скривав лице моє». Який, питаю, мир у душі, поки Бог ховається, або яка сила, поки Він б’є? Осії 5:15, «Пійду, вернусь на моє місце, аж доки вони не признаються до своєї провини й не стануть лиця мого шукати.»; — «Я покину їх, сховаю лице Моє, — і що станеться з їхнім миром і силою?» Отже, якщо ти коли-небудь мав мир з Богом, якщо коли-небудь Його жахи наганяли на тебе страх, якщо коли-небудь мав силу ходити з Ним або коли-небудь плакав у своїй молитві й тривожився через свою неміч, — подумай про цю небезпеку, що нависла над твоєю головою. Можливо, мине зовсім небагато часу, і ти вже більше не побачиш лиця Божого в мирі. Можливо, вже завтра ти не зможеш молитися, читати, слухати чи виконувати будь-які обов’язки з найменшою радістю, життям чи жвавістю; і, можливо, ти не побачиш жодної спокійної години, поки житимеш, — носитимеш на собі поламані кості, повні болю й жаху, всі дні свого життя. Ба більше, можливо, Бог пускатиме в тебе Свої стріли й сповнить тебе мукою та неспокоєм, страхами й збентеженням; зробить тебе жахом і дивом для самого себе й для інших; щохвилини показуватиме тобі пекло й гнів; лякатиме й страхатиме тебе тяжкими думками про Його ненависть; так що твоя рана сочитиметься вночі, а твоя душа відмовлятиметься від розради; так що ти бажатимеш смерті більше, ніж життя, ба твоя душа може обрати задушення. Поміркуй трохи над цим, — хоч би Бог і не знищив тебе зовсім, проте Він може кинути тебе в такий стан, у якому ти матимеш гостре й живе відчуття своєї погибелі. Привчай своє серце до думок про це; нехай воно знає, яким, найімовірніше, буде наслідок його стану. Не облишай цього міркування, доки не змусиш свою душу затремтіти в тобі.

(4.) Є небезпека вічної погибелі.

Щоб належно поводитися з цим міркуванням, зважай, —

[1.] Що між перебуванням у гріху і вічною погибеллю є такий зв’язок, що хоча Бог і постановляє визволити деяких від перебування в гріху, щоб вони не загинули, проте Він не визволить від погибелі жодного з тих, хто перебуває в гріху; тому, поки хтось лежить під тривкою владою гріха, йому треба виставляти погрози погибеллю і вічним відлученням від Бога. Так Євреїв 3:12; до чого додай розд. 10:38. Таке правило Божого чину: якщо хтось «відступить» від Нього, «злякається й відступить» через невірство, то «душа Божа не вподобає його»; — «тобто Його обурення переслідуватиме його аж до погибелі»: так само очевидно Галат 6:8.

[2.] Що той, хто так заплутався, як описано вище, під владою якоїсь зіпсутості, не може мати в цей час ясного й переконливого свідчення своєї участі в завіті, силою якого він міг би бути визволений від страху погибелі; так що погибель від Господа цілком слушно може бути для нього жахом; і він може, ба навіть мусить дивитися на неї як на те, що буде кінцем його шляху й доріг. «Тим же то тепер нема нїякого осуду тим, що в Христї Ісусї», Римлян 8:1. Правда; але хто матиме втіху з цього твердження? хто може привласнити його собі? Ті, що «не по тїлу ходять, а по духу». Але ви скажете: «Хіба це не означає схиляти людей до невірства?» Відповідаю: Ні. Є двояке судження, яке людина може зробити про себе, — по-перше, про свою особу, і, по-друге, про свої дороги. Я говорю про судження щодо її доріг, а не особи. Хай людина здобуде найкраще свідчення про свою особу, яке тільки може, проте судити, що лиха дорога закінчиться погибеллю, — її обов’язок; не робити цього — безбожництво. Я не кажу, що в такому стані людина повинна відкинути свідчення своєї особистої участі в Христі; але кажу, що вона не може їх утримати. Є двояке засудження людиною самої себе:— По-перше, щодо заслуженого, коли душа доходить висновку, що заслуговує бути вигнаною з-перед лиця Божого; і це настільки далеке від справи невірства, що є плодом віри. По-друге, щодо наслідку й кінця, коли душа доходить висновку, що буде засуджена на погибель. Я не кажу, що це чийсь обов’язок, і не закликаю людей до цього; але ось що я кажу: що кінець цієї дороги може спонукати тікати з неї. І це ще одне міркування, яке має перебувати в такій душі, якщо вона бажає визволитися з плутанини своїх пожадливостей.

3. Зваж на його зло; я маю на увазі його теперішнє зло. Небезпека стосується того, що буде; зло — того, що є тепер. Можна згадати деякі з багатьох зол, що супроводжують неумертвлену пожадливість:—

(1.) Вона засмучує святого й благословенного Духа, Якого дано віруючим, щоб жити в них і перебувати з ними. Так апостол, Єфесян 4:25–29, відраджуючи їх від багатьох пожадливостей і гріхів, подає як великий спонукальний мотив до цього, вірш 30: «І не засмучуйте Духа сьвятого Божого, котрим ви запечатані в день викупу.» «Не засмучуйте того Духа Божого, — каже він, — через Якого ви одержуєте такі численні й такі великі благодіяння»; з них він наводить одне визначне й усеосяжне, — «запечатання в день викупу». Він засмучується цим. Як ніжного й люблячого друга засмучує нелюб’язність його друга, перед яким він має великі заслуги, так і з цим ніжним і люблячим Духом, Який обрав наші серця за оселю, щоб у них жити й там чинити для нас усе, чого бажають наші душі. Він засмучується тим, що ми переховуємо в наших серцях разом з Ним Його ворогів і тих, кого Він має знищити. «Не по свойму бо серцї карає він і посиляє смуток на дїтей людських», Плач 3:33; — і невже ми щодня засмучуватимемо Його? Тому про Нього й кажуть, що Він інколи «вражений», а інколи — що Він «журився тяжко», щоб виразити найглибше відчуття нашого кривдження Його. Отже, якщо в душі лишилося хоч щось від благодатної шляхетності, якщо вона не цілком запекла через підступ гріха, то це міркування неодмінно зворушить її. Зваж, хто ти і що ти; хто той Дух, Якого засмучують, що Він для тебе зробив, з чим Він приходить до твоєї душі, що Він уже зробив у тобі, — і засоромся. Серед тих, хто ходить з Богом, немає більшого мотиву й спонуки до всебічної святості та до збереження свого серця й духа в усякій чистоті й незаплямованості, ніж оце: що благословенний Дух, Який узявся жити в них, безупинно зважає на те, чому вони дають притулок у своїх серцях, і радіє, коли Його храм зберігається неоскверненим. Тяжкою обтяжувальною обставиною гріха Зимрі було те, що він привів свою перелюбницю до громади на очах Мойсея та інших, які плакали за гріхи народу, 4 Мойсея 25:6. І хіба не тяжка обтяжувальна обставина — потурати пожадливості чи дозволяти їй перебувати в серці, коли її (як і мусить бути, якщо ми віруючі) приймають під особливим оком і поглядом Святого Духа, Який дбає про те, щоб зберегти Свою скинію чистою і святою?

(2.) Господь Ісус Христос знову зранений нею; Його нове створіння в серці зранене; Його любов зневажена; Його супротивник утішений. Як цілковите відступлення від Нього через підступ гріха — це «знову розпинати Його й прилюдно зневажати»; так і кожне переховування гріха, який Він прийшов знищити, ранить і засмучує Його.

(3.) Вона відбере в людини її корисність у її поколінні. Її діла, її зусилля, її праці рідко одержують благословення від Бога. Якщо вона проповідник, Бог звичайно насилає неплідність на його служіння, так що він трудитиметься на вогонь і не буде вшанований жодним успіхом чи якимось ділом для Бога; і те саме можна сказати про інші стани. Світ нині повен убогих, зів’ялих визнавців. Як мало таких, що ходять у якійсь красі чи славі! які безплідні, які непотрібні вони здебільшого! Серед багатьох причин, які можна назвати для цього сумного стану, слушно можна боятися, що й ця — не найменш дієва, — багато людей переховують у своїх грудях пожадливості, що пожирають дух, які лежать, мов черви, біля кореня їхнього послуху, і день у день точать і послаблюють його. Усі благодатні дари, усі шляхи й засоби, якими будь-які дари благодаті можна виявляти й розвивати, цим шкодяться; а щодо якогось успіху, — Бог насилає неплідність на починання таких людей.

Отже, це мій другий напрям, і він стосується опору, який треба чинити пожадливості з огляду на її постійне перебування в душі:— Підтримуй живими у своєму серці ці чи подібні міркування про її провину, небезпеку й зло; багато роздумуй над цими речами; змушуй своє серце зупинятися й перебувати на них; спрямовуй свої думки на ці міркування; не дозволяй їм відходити чи блукати від них, доки вони не почнуть мати могутній вплив на твою душу, — доки не змусять її тремтіти.

Ви завершили: Здобудь ясне усвідомлення провини, небезпеки і зла гріха

Назад Далі