Служіння заступництва
Стримувати молитву — чи це гріх?

Розділ 8 · 10 хв читання · 13 хв слухання

Стримувати молитву — чи це гріх?

«Ти ж і ввесь страх відкинув і за малу маєш собі річ, говорити до Бога». — Йова 15:4.

«Що з того за користь, до його молитись?» — Йова 21:15.

«Від мене далека думка грішити перед Господом тим, що немолився б за вас». — 1 Самуїлова 12:23.

«Не буду я з вами довше аж поти, покіль проклятих не вигубите зміж себе». — Ісуса Навина 7:12.

Усяке глибоке оживлення духовного життя Церкви завжди супроводжуватиметься глибшим усвідомленням гріха. Почнеться воно не з богослов’я: богослов’я може лише висловити те, що Бог творить у житті Свого народу. І це не означає, що глибше усвідомлення гріха виявлятиметься лише в сильніших словах самодокору чи покаяння: таке, буває, уживається з плеканням гріха і з невір’ям у визволення. Але справжнє відчуття огидності гріха, ненависть до нього, засвідчиться силою прагнення визволитися і боротьбою за те, щоб пізнати до самого краю, що може вчинити Бог, спасаючи від гріха, — святою ревністю ні в чому не грішити проти Бога.

Якщо ми хочемо дієво впоратися з браком молитви, мусимо поглянути на нього саме з цього погляду і запитати: стримувати молитву — чи це гріх? А якщо так, то як із ним бути: як його виявити, визнати й викинути людині та як Богові його очистити? Ісус — Спаситель від гріха. Лише тоді, коли ми по-справжньому пізнаємо гріх, ми можемо по-справжньому пізнати силу, що спасає від гріха. Життя, яке може дієво молитися, — це життя очищеної гілки, життя, яке зазнало визволення від влади власного «я». Побачити, що наші гріхи щодо молитви справді є гріхами, — це перший крок до справжнього, Божественного визволення від них.

В історії Ахана ми маємо один з найсильніших доказів у Писанні, що саме гріх позбавляє Божий народ Його благословення і що Бог його не терпітиме, а водночас і найясніше свідчення про засади, за якими Бог поводиться з гріхом і усуває його. Подивімося у світлі цієї історії, чи не навчимося ми, як дивитися на гріх безмолитовності й на гріховність, що лежить у його корені. Слова, які я навів вище, — «Не буду я з вами довше аж поти, покіль проклятих не вигубите зміж себе», — вводять нас у саме серце цієї історії і підказують низку найдорогоцінніших уроків довкола істини, яку вони висловлюють: присутність гріха унеможливлює присутність Бога.

1. Божа присутність — це великий привілей Божого народу і його єдина сила проти ворога. — Бог обіцяв Мойсеєві: І введу вас у землю. Мойсей довів, що розумів це, коли Бог після гріха із золотим тельцем заговорив про те, щоб забрати Свою присутність і послати ангела. Він відмовився прийняти будь-що менше, ніж Божу присутність. «Бо чим же впевняться, що знайшов я ласку в очах твоїх, я й люде твої? Чи не тим же, що пійдеш ти з нами?» Саме це давало Халевові й Ісусові Навину їхню впевненість: Господь із нами. Саме це дало Ізраїлеві перемогу над Єрихоном: Божа присутність. Це в усьому Писанні — велика, центральна обітниця: Я з тобою. Саме це відрізняє віруючого, який віддався Богові всім серцем, від світської людини й від світських християн довкола нього: він свідомо живе, захований у таємниці Божої присутності.

2. Поразки й невдачі завжди спричинені втратою Божої присутності. — Так було під Гаєм. Бог увів Свій народ у Ханаан з обітницею дати йому цю землю. Коли під Гаєм сталася поразка, Ісус Навин одразу відчув, що причина має бути в тому, що Бог забрав Свою силу. Він не воював за них. Його присутність було відібрано.

У християнському житті і в праці Церкви поразка завжди є ознакою втрати Божої присутності. Якщо застосувати це до нашої невдачі в житті молитви, а відтак і до нашої невдачі в праці для Бога, ми побачимо, що все це спричинене просто тим, що ми не перебуваємо в ясному й повному спілкуванні з Богом. Його близькість, Його безпосередня присутність не були тим головним, чого ми шукали і на що покладалися. Він не міг діяти в нас так, як хотів би. Втрата благословення і сили завжди спричинена втратою Божої присутності.

3. Втрата Божої присутності завжди спричинена якимсь прихованим гріхом. — Як у природі біль призначено попереджати про якесь приховане лихо в організмі, так поразка — це Божий голос, який каже нам, що щось не гаразд. Він так цілковито віддав Себе Своєму народові, так радіє, перебуваючи з ним, і так прагне виявити в ньому Свою любов і силу, що ніколи не відступає, хіба що люди змушують Його до цього гріхом.

По всій Церкві чути нарікання на поразки. Церква має так мало впливу на маси чи на освічені верстви. Сильні навернення порівняно рідкісні. Скрізь відчувається, як мало святих, посвячених, духовних християн, відданих служінню Богові й своїм ближнім. Сила Церкви в проповіді Євангелія поганам паралізована браком грошей і людей; і все це через брак дієвої молитви, яка зводить Святого Духа в силі — спершу на служителів і віруючих, а потім на місіонерів і поган. Хіба можемо ми заперечити, що брак молитви — це той гріх, через який Божа присутність і сила не виявляються між нами явніше?

4. Сам Бог виявить прихований гріх. — Ми можемо думати, що знаємо, у чому полягає гріх, але тільки Бог може відкрити його справжнє, глибоке значення. Коли Він говорив з Ісусом Навином, то перш ніж назвати гріх Ахана, Бог спершу сказав: «Переступив мій заповіт, що я заповідав їм». Бог наказав (6:19), щоб уся здобич Єрихона — золото, срібло і все, що в ньому було, — була присвячена, освячена Господеві і ввійшла до Його скарбівні. А Ізраїль порушив цю обітницю посвяти: він не віддав Богові належного, він обікрав Бога.

Саме цього нам треба: щоб Бог відкрив нам, як брак молитви свідчить про невірність нашій обітниці посвяти — що Бог матиме все наше серце й життя. Ми мусимо побачити, що це стримування молитви разом з виправданнями, якими ми його прикриваємо, — більший гріх, ніж ми думали; бо що воно означає? Що ми маємо мало смаку й охоти до спілкування з Богом; що наша віра більше спирається на нашу власну працю й зусилля, ніж на Божу силу; що ми мало відчуваємо небесне благословення, яке Бог чекає злити на нас дощем; що ми не готові пожертвувати вигодою й самовпевненістю тіла задля витривалого очікування на Бога; що духовність нашого життя і наше перебування в Христі аж надто слабкі, щоб ми перемагали в молитві. Коли тягар праці для Христа ми дозволяємо собі робити виправданням того, що не знаходимо часу шукати й здобувати в цій праці Його власної присутності й сили як нашої головної потреби, — це, певно ж, доводить, що в нас немає правильного усвідомлення нашої цілковитої залежності від Бога; немає глибокого розуміння Божественного й надприродного Божого діла, в якому ми лише Його знаряддя; немає справжнього входження в небесний, цілком неземний характер нашого покликання й наших цілей; немає повного віддання себе Христові Ісусові і радості в Ньому Самому.

Якби ми піддалися Божому Духові, щоб Він показав нам, що все це справді й є значенням недбалості в молитві та того, що ми дозволяємо іншим речам її витісняти, усі наші виправдання відпали б, і ми впали б ниць і закричали: «Ми згрішили! Ми згрішили!» Самуїл колись сказав: «Та й від мене далека думка грішити перед Господом тим, що немолився б за вас». Перестати молитися — це гріх проти Бога. Нехай Бог відкриє нам це. (Примітка A.)

5. Коли Бог виявляє гріх, його треба визнати й викинути. — Коли сталася поразка під Гаєм, Ісус Навин та Ізраїль не знали її причини. Бог поводився з Ізраїлем як з народом, як з одним тілом, і за гріх одного члена покарання впало на всіх. Ізраїль у цілому не знав про гріх, а проте страждав через нього. Церква може не знати, наскільки великий цей гріх стримування молитви, окремі служителі чи віруючі можуть ніколи не вважати його справжнім переступом, — і все ж він тягне за собою покарання. Але коли гріх уже не прихований, коли Святий Дух починає викривати його, тоді настає час досліджувати серце. У нашій історії поєднання особистої і спільної відповідальності дуже урочисте. Особиста — як бачимо у вислові «чоловік за чоловіком»: кожен відчував себе під Божим оком, знав, що Бог розбиратиметься з ним. А коли Ахана було виявлено, він мусив визнати свій гріх. Спільна — як бачимо в тому, що весь Ізраїль спершу страждав і зазнав Божого суду, а потім узяв Ахана, і його родину, і прокляте, і вигубив їх зі свого середовища.

Якщо маємо підстави думати, що саме цей гріх перебуває в таборі, почнімо з особистого і спільного визнання. А тоді прийдімо перед Бога, щоб усунути й знищити гріх. Ось стоїть на самому порозі історії Ізраїля в Ханаані купа каміння в долині Ахор, щоб сказати нам, що Бог не може терпіти гріха, що Бог не перебуватиме з гріхом і що, коли ми справді хочемо Божої присутності в силі, гріх треба усунути. Подивімося цьому урочистому фактові в обличчя. Можуть бути й інші гріхи, але ось безперечно один, що спричиняє втрату Божої присутності: ми не молимося так, як навчають нас Христос і Писання. Винесімо його перед Бога й віддаймо цей гріх на смерть. Віддаймо себе Богові, щоб слухатися Його голосу. Хай нас не стримує ні страх перед минулими невдачами, ні грізний ряд спокус, обов’язків чи виправдань. Це просте питання послуху. Чи віддамо ми себе Богові і Його Духові, щоб жити життям молитви, угодним Йому? Певно ж, якщо це Бог стримував Свою присутність, якщо це Він виявляв гріх, якщо це Він кличе знищити його і повернутися до послуху, — то, певно ж, ми можемо покладатися на Його благодать, що Він прийме нас і зміцнить для того життя, якого Він від нас просить. Ідеться не про те, що ви можете зробити, а про те, чи ви тепер усім серцем навернетеся, щоб віддати Богові належне, і віддасте себе, щоб Його воля і благодать діяли у вас.

6. Коли гріх викинуто, Божа присутність відновлюється. — Від цього дня в Книзі Ісуса Навина немає жодного слова про поразку в бою. Історія показує, як вони йдуть від перемоги до перемоги. Забезпечена Божа присутність дає силу подолати всякого ворога.

Ця істина така проста, що сама легкість, з якою ми з нею погоджуємося, позбавляє її сили. Зупинімося й подумаймо, що вона означає. Відновлена Божа присутність означає забезпечену перемогу. Отже, за поразку відповідаємо ми. Отже, десь мусить бути гріх, що її спричиняє. Отже, ми повинні негайно виявити й усунути цей гріх. Ми можемо впевнено очікувати Божої присутності тієї ж миті, як гріх буде усунуто. Певно ж, кожен має урочистий обов’язок дослідити своє життя і побачити, яка його частка в цьому лихові.

Бог ніколи не говорить Своєму народові про гріх інакше, як для того, щоб спасти його від гріха. Те саме світло, що показує гріх, покаже й вихід із нього. Та сама сила, що впокорює й засуджує, дасть силу підвестися й перемогти, якщо смиренно їй піддатися й чекати на неї у визнанні та вірі. Це Бог говорить до Своєї Церкви і до нас про цей гріх: «Дивився, що нема кому заступитись». «Дивувався, що не було кому піддержати мене». «Шукав я між ними такого, щоб поставив себе стїною, і став проти мене в проломинї… та не знайшов». Бог, Який так говорить, — це Той, Хто вчинить переміну для Своїх дітей, які шукають Його лиця. Він зробить долину Ахор — долину лиха й сорому, долину гріха, визнаного й викинутого, — дверима надії. Не біймося, не чіпляймося за виправдання й пояснення, які підказують обставини, а просто визнаймо: «Ми згрішили; ми грішимо; ми не сміємо грішити далі». У цій справі молитви ми певні, що Бог не вимагає від нас неможливого. Він не виснажує нас нездійсненним ідеалом. Він просить нас молитися не більше, ніж дає благодаті, щоб ми були на це здатні. Він дасть благодать робити те, чого Він просить, і молитися так, щоб наше заступництво день у день було радістю для Нього і для нас, джерелом сили для нашого сумління і нашої праці та каналом благословення для тих, для кого ми трудимося.

Бог поводився особисто з Ісусом Навином, з Ізраїлем, з Аханом. Нехай кожен з нас дозволить Йому особисто розібратися з нами щодо цього гріха — стримування молитви — та його наслідків у нашому житті й праці; щодо визволення від гріха, його певності й блаженства. Просто схиліться в тиші й чекайте перед Богом, аж поки Він, як Бог, не осінить вас Своєю присутністю і не виведе вас з тієї царини суперечок про людські можливості, де усвідомлення гріха ніколи не може бути глибоким і повне визволення ніколи не може прийти. Знайдіть тихий час і будьте спокійні перед Богом, щоб Він узяв цю справу у Свої руки. «Потривай… бо Він не заспокоїться, не допровадивши свого дїла до кінця». Залиште себе в Божих руках.

Ви завершили: Стримувати молитву — чи це гріх?

Назад Далі