Служіння заступництва
Зразок заступництва

Розділ 5 · 11 хв читання · 14 хв слухання

Зразок заступництва

«І рече до них: Хто з вас мати ме приятеля, і прийде до него о півночі, і скаже йому: Друже, позич менї три хлїби, бо приятель мій прийшов до мене з дороги, й не маю що поставити перед ним; а той із середини, озвавшись, скаже: Не турбуй мене; … не можу, вставши, дати тобі: глаголю вам: Хоч і не дасть йому, вставши, що він йому друг, та задля докучання його, вставши, дасть йому, скільки йому треба». — Луки 11:5–8.

«На мурах твоїх, Ерусалиме, я сторожу поставив, і не вмовкати ме вона нї в день, нї серед ночі. О ви, що пригадуєте Господа, — не вмовкайте! Не вмовкайте перед ним». — Ісаїї 62:6, 7.

У попередньому розділі ми бачили, яку силу має молитва. Це єдина сила на землі, якій підкоряється сила неба. Історія перших днів Церкви — це великий Божий наочний урок, щоб навчити Його Церкву, що може зробити молитва: як вона одна, але найпевніше, може звести скарби й сили неба в життя землі.

Лише пригадайте засвоєні нами уроки про те, що молитва водночас і необхідна, і непереборна. Хіба ми не бачили, яка незнана й незлічена сила та благословення зберігаються для нас на небі? — як ця сила зробить нас благословенням для людей і зробить здатними виконати будь-яке діло чи зустріти будь-яку небезпеку? як її треба шукати в молитві безперестанку й наполегливо? як ті, хто має небесну силу, можуть вимолити її для інших? як у всіх стосунках між служителями й людьми, в усьому служінні Христової Церкви вона є єдиною таємницею успіху? як вона може кинути виклик усій силі світу й зробити людей здатними завоювати цей світ для Христа? Це сила небесного життя, сила Божого Духа, сила Всемогутності, що чекає, аби молитва звела її додолу.

У всій цій молитві було мало думки про особисту потребу чи щастя. Цими учнями володіло прагнення свідчити про Христа й нести Його та Його спасіння іншим, думка про Боже Царство й славу. Якщо ми хочемо звільнитися від гріха стримування молитви, мусимо розширити свої серця для діла заступництва. Спроба невпинно молитися за самих себе приречена на невдачу; саме в заступництві за інших пробудяться наша віра, любов і витривалість і знайдеться та сила Духа, яка може зробити нас здатними спасати людей. Ми питаємо, як нам стати вірнішими й успішнішими в молитві; погляньмо ж, як Учитель навчає нас у притчі про друга опівночі, що заступництво за нужденних викликає найвищий вияв нашої здатності до віруючої й переможної молитви. Заступництво — найдосконаліша форма молитви: це та молитва, якою Христос завжди живе, щоб молитися на Своєму престолі. Навчімося ж, з чого складається справжнє заступництво.

1. Зверніть увагу на нагальну потребу: тут заступництво бере свій початок. Друг прийшов опівночі — у недоречну годину. Він був голодний і не міг купити хліба. Якщо ми хочемо навчитися молитися як слід, мусимо відкрити очі й серце на потребу довкола нас.

Ми постійно чуємо про тисячу мільйонів поган і мусульман, що живуть у темряві опівнічній і гинуть, не маючи хліба життя. Ми чуємо про п’ятсот мільйонів номінальних християн, переважна більшість яких майже така ж неосвічена й байдужа, як погани. Ми бачимо мільйони в християнській Церкві — не неосвічених і не байдужих, а проте таких, що мало знають про ходіння у світлі Божому чи в силі життя, яке живиться хлібом з неба. Кожен із нас має свої кола — громади, школи, друзів, місії, — у яких головна скарга та, що світло й життя Боже надто мало знані. Справді, якщо ми віримо в те, що визнаємо, — що тільки Бог може допомогти, що Бог неодмінно допоможе у відповідь на молитву, — уся ця потреба мала б зробити нас заступниками, людьми, які віддають своє життя молитві за тих, хто довкола них.

Знайдімо час, щоб обміркувати й усвідомити цю потребу. Кожна душа без Христа йде в зовнішню темряву, гине з голоду, тоді як хліба вдосталь і з надлишком! Тридцять мільйонів щороку вмирають, не пізнавши Христа! Наші власні сусіди й друзі, душі, довірені нам, умирають без надії! Християни довкола нас живуть кволим, немічним, безплідним життям! Справді, є потреба в молитві. Ніщо, ніщо, крім молитви до Бога про допомогу, не допоможе.

2. Зверніть увагу на готову любов. — Друг прийняв свого втомленого, голодного друга до свого дому, а також і до свого серця. Він не виправдовувався тим, що не має хліба: він опівночі вирушив шукати його для нього. Він пожертвував нічним спочинком, своєю вигодою, щоб знайти потрібний хліб. «Любов не шукає свого». Сама природа любові — відмовлятися від себе й забувати про себе задля інших. Вона бере їхні потреби й робить їх своїми, вона знаходить свою справжню радість у тому, щоб жити й умирати за інших, як Христос.

Саме любов матері до її блудного сина спонукає її молитися за нього. Справжня любов до душ стане в нас духом заступництва. Можна виконувати багато вірної, ревної праці для ближніх без справжньої любові до них. Так само як правник чи лікар, з любові до свого фаху й високого почуття вірності обов’язкові, може якнайретельніше перейматися клієнтами чи пацієнтами без особливої любові до кожного, так і слуги Христа можуть віддаватися своїй праці з відданістю й навіть самопожертвним запалом, хоча Христова любов до душ у них не сильна. Саме цей брак любові спричиняє стільки недоліків у молитві. Лише тоді, коли любов до нашого фаху й праці, втіха від ретельності й старанності потонуть у ніжному співчутті Христа, любов змусить нас молитися, бо ми не зможемо спокійно працювати, якщо душі не спасаються. Справжня любов мусить молитися.

3. Зверніть увагу на відчуття безсилля. — Ми часто говоримо про силу любові. В одному сенсі це правда; і все ж ця правда має свої межі, про які не слід забувати. Найсильніша любов може бути цілком безсилою. Мати може бути готова віддати життя за свою вмирущу дитину і все ж не змогти її врятувати. Друг опівночі дуже хотів дати своєму другові хліба, але не мав його. Саме це відчуття безсилля, своєї неспроможності допомогти, і погнало його просити: «приятель мій прийшов до мене з дороги, й не маю що поставити перед ним». Саме це відчуття безсилля в Божих слуг і є справжньою силою життя заступництва.

«Не маю що поставити перед ними»: коли це усвідомлення опановує служителя чи місіонера, вчителя чи працівника, заступництво стає їхньою єдиною надією і пристановищем. Я можу мати знання й істину, люблячу душу й готовність віддати себе за тих, хто мені доручений; але хліба з неба я дати їм не можу. З усією моєю любов’ю і ревністю — «не маю що поставити перед ними». Блаженна людина, яка зробила це «не маю що» гаслом свого служіння. Коли вона думає про день суду й небезпеку для душ, коли бачить, яка надприродна сила й життя потрібні, щоб спасти людей від гріха, коли відчуває, яке цілком недостатнє все, що вона може зробити, щоб дати їм життя, — це «не маю що» спонукає її молитися. Заступництво постає перед нею — коли вона думає про опівнічну темряву й голодні душі — як її єдина надія, єдине, в чому її любов може знайти пристановище.

Візьмімо цей урок до серця — як пересторогу для всіх, хто сильний і мудрий до праці, і як підбадьорення для всіх немічних. Відчуття нашого безсилля — це душа заступництва. Найпростіший, найнемічніший християнин може вимолити благословення від Всемогутнього Бога.

4. Зверніть увагу на віру в молитву. — Чого він сам не має, те може дати інший. Поблизу в нього є багатий друг, який зможе і захоче дати хліба. Він певен, що коли тільки попросить, то одержить. Ця віра змушує його опівночі покинути свій дім: якщо в нього самого немає хліба, щоб дати, він може попросити в іншого.

Саме ця проста, упевнена віра, що Бог дасть, нам і потрібна: де вона справді є, там напевно не буде помилки, щоб ми не молилися. А в Божому слові ми маємо все, що може пробудити й зміцнити в нас таку віру. Як небо, яке бачить наше природне око, — це один великий океан сонячного сяйва з його світлом і теплом, що дає землі красу й плідність, так Писання показує нам справжнє Боже небо, сповнене всіх духовних благословень, — божественного світла й любові й життя, небесної радості й миру й сили, — що сяють на нас. Воно відкриває нам Бога, Який чекає й радіє уділяти ці благословення у відповідь на молитву. Тисячею обітниць і свідчень воно кличе й спонукає нас вірити, що молитва буде вислухана, що те, чого ми самі ніяк не можемо зробити для тих, кому хочемо допомогти, можна здобути молитвою. Справді, не може бути жодного сумніву, що ми віримо: молитва буде вислухана; через молитву найбідніші й найнемічніші можуть роздавати благословення нужденним, і кожен із нас, хоч і бідний, може збагачувати багатьох.

5. Зверніть увагу на докучання, що перемагає. — Віра друга натрапила на раптову й несподівану перешкоду: багатий друг відмовляється слухати — «не можу, вставши, дати тобі». Як мало розраховувало любляче серце на це розчарування; воно не може погодитися прийняти його. Прохач наполягає на своєму потрійному доводі: ось мій нужденний друг, ти маєш удосталь, я твій друг, — і не погоджується прийняти відмову. Любов, яка опівночі відчинила свій дім, а тоді покинула його, щоб шукати допомоги, мусить перемогти.

Це головний урок притчі. У своєму заступництві ми можемо побачити, що з відповіддю є труднощі й зволікання. Може бути так, наче Бог каже: «Не можу… дати тобі». Нелегко всупереч усім ознакам міцно триматися впевненості, що Він вислухає, і витривати в повній певності, що ми матимемо те, чого просимо. І все ж саме цього Бог від нас чекає. Він так високо цінує нашу довіру до Нього, вона є настільки по суті найвищою честю, яку створіння може віддати Творцеві, що Він зробить усе, аби виховати нас у цій довірі до Нього. Блаженна людина, яку не похитне Боже зволікання, чи мовчання, чи уявна відмова, але яка міцна вірою, віддаючи славу Богові. Така віра витривала, докучлива, якщо треба, і не може не успадкувати благословення.

6. Зверніть увагу, нарешті, на певність щедрої нагороди. — «Глаголю вам: … задля докучання його, вставши, дасть йому, скільки йому треба». О, якби ми навчилися вірити в певність щедрої відповіді! Пророк сказав колись: «Нехай не слабшають руки ваші, бо за дїла ваші буде нагорода». Якби всі, кому важко багато молитися, звернули свій погляд на нагороду і з вірою навчилися покладатися на Божественне запевнення, що їхня молитва не може бути марною! Якщо ми лише віритимемо в Бога і в Його вірність, заступництво стане для нас найпершим, до чого ми вдаватимемося, коли шукатимемо благословення для інших, і найостаннішим, для чого ми не можемо знайти часу. І воно стане ділом радості й надії, бо весь час, поки молимося, ми знаємо, що сіємо насіння, яке принесе плід у сто крат. Розчарування неможливе: «Глаголю вам: … вставши, дасть йому, скільки йому треба».

Нехай усі, хто любить душі, і всі працівники на служінні Євангелії наберуться відваги. Час, проведений у молитві, принесе більше, ніж час, відданий праці. Тільки молитва дає праці її вартість і її успіх. Молитва відкриває шлях, щоб Сам Бог чинив Своє діло в нас і через нас. Нехай нашим головним ділом як Божих вісників буде заступництво: у ньому ми забезпечуємо, що присутність і сила Божа йтимуть із нами.

«Хто з вас мати ме приятеля, і прийде до него о півночі, і скаже йому: Друже, позич менї три хлїби?» Цей Друг — не хто інший, як наш Бог. Навчімося ж, що в темряві опівночі, у найменш слушний час і в найбільшій потребі, коли ми мусимо сказати про тих, кого любимо й про кого дбаємо: «Не маю що поставити перед ними», — у нас є багатий Друг на небі, вічний Бог і Отець, Який лише чекає, щоб Його попросили як слід. Визнаймо перед Ним наш брак молитви. Признаймося, що брак віри, доказом якого він є, — це ознака життя не духовного, яке ще надто перебуває під владою самолюбства, тіла й світу. Віддаймо ж себе на те, щоб бути заступниками, у вірі в Господа Ісуса, Який розповів цю притчу і Сам чекає, щоб кожна її риса стала правдою в нас. Нехай кожен погляд на душі, що потребують допомоги, кожен порив духу співчуття, кожне відчуття нашого власного безсилля благословити, кожна перешкода на шляху до відповіді — все разом спонукає нас робити одне: з докучанням волати до Бога, Який один може допомогти і Який у відповідь на нашу молитву допоможе. А якщо ми справді відчуваємо, що зазнали невдачі, докладімо всіх сил, щоб виховати молоде покоління християн, які скористаються з нашої помилки й уникнуть її. Мойсей не міг увійти до землі Ханаанської, але одне він міг зробити: він міг виконати Боже веління: «Заповідай Йозейові і покріпи його і утверди його» (5 Мойсея 3:28). Якщо для нас уже запізно надолужити нашу невдачу, то принаймні підбадьормо тих, хто йде за нами, увійти до доброї землі — до благословенного життя невпинної молитви.

Зразковий заступник — це зразковий християнський працівник. Спершу одержувати від Бога, а потім давати людям те, що ми самі здобуваємо день у день, — ось таємниця успішної праці. Між нашим Безсиллям і Божою Всемогутністю заступництво — благословенна ланка.

Ви завершили: Зразок заступництва

Назад Далі