Служіння заступництва
Служіння Духа і молитва

Розділ 4 · 9 хв читання · 12 хв слухання

Служіння Духа і молитва

«Коли ж ви, лихими бувши, знаєте добрі дари давати дїтям вашим, як же більш Отець із неба, не дасть Духа сьвятого тим, що просять у Него?» — Луки 11:13.

Христос щойно сказав (в. 9): «Просїть, то й дасть ся вам»: Боже давання нерозривно пов’язане з нашим проханням. І це Він застосовує особливо до Святого Духа. Як певно земний батько дає хліб своїй дитині, так Бог дає Святого Духа тим, хто просить у Нього. Усе служіння Духа підпорядковане одному великому законові: Бог мусить давати, ми мусимо просити. Коли на П’ятидесятницю Святий Дух вилився потоком, що ніколи не вичерпується, це сталося у відповідь на молитву. Його вливання в серце віруючого і Його виливання ріками живої води й досі завжди залежать від того самого закону: «Просїть, то й дасть ся вам». Визнаючи брак молитви, ми сказали, що нам потрібне належне розуміння того місця, яке вона займає в Божому плані відкуплення; мабуть, ніде ми не побачимо цього ясніше, ніж у першій половині Дій апостолів. Історія народження Церкви у виливі Святого Духа і першої свіжості її небесного життя в силі того Духа навчить нас, що молитва на землі — чи то як причина, чи як наслідок — є справжньою мірою присутності Духа з неба.

Почнімо з добре відомих слів (1:14): «Усї вони пробували однодушно в молитві і благанню». А далі йде: «А як скінчив ся день пятидесятницї, були всї однодушно вкупі. І сповнились усї Духом сьвятим… І пристало того дня душ тисяч зо три». Велике діло відкуплення було звершене. Святого Духа Христос обіцяв «по немногих сїх днях». Він сів на Своєму престолі й прийняв Духа від Отця. Але всього цього було не досить. Потрібне було ще одне: десять днів спільного, невпинного благання учнів. Саме напружена, невпинна молитва приготувала серця учнів, відчинила вікна неба й звела додолу обіцяний дар. Як не міг бути даний Дух у силі без Христа, що сидить на престолі, так само не міг Він зійти без учнів біля підніжжя престолу. Тут, при народженні Церкви, на всі віки встановлено закон: хоч би що інше знаходилося на землі, силу Духа треба вимолити з неба. Міра віруючої, невпинної молитви буде мірою діяння Духа в Церкві. Нам потрібна молитва пряма, певна, рішуча.

Погляньте, як це підтверджує четвертий розділ. Петра й Йоана привели на суд синедріону й погрожували їм карою. Коли вони повернулися до братів і розповіли, що їм сказали, всі «однодушно підняли голос до Бога» і молилися про сміливість звіщати слово. «А як помолились вони, захитало ся місце, де зібрались, і сповнились усї Духом сьвятим, і промовляли слово Боже з одвагою. Множество ж вірних мали одно серце й одну душу… І з великою силою давали апостоли сьвідченнє воскресення Господа Ісуса, й ласка велика була на всїх їх.» Так, наче історія П’ятидесятниці повторюється вдруге — з молитвою, зі струсом дому, з сповненням Духом, зі звіщенням Божого слова зі сміливістю й силою, з великою благодаттю на всіх, з виявом єдності й любові, — щоб незгладимо закарбувати в серці Церкви: саме молитва лежить у корені духовного життя й сили Церкви. Мірою того, як Бог дає Духа, є наше просіння. Він дає як батько тому, хто просить як дитина.

Перейдіть до шостого розділу. Там ми бачимо, що коли постало нарікання через те, що при роздаванні милостині занедбано вдовиць із грецьких юдеїв, апостоли запропонували поставити дияконів, щоб служили при столах. «Ми ж у молитві і в служенню слова пробувати мем», — сказали вони. Часто кажуть, і слушно кажуть, що в чесній праці, коли вона тримається свого місця, цілком підпорядкована Царству, яке завжди має бути на першому місці, немає нічого, що мусило б заважати спілкуванню з Богом. А надто таке діло, як служіння бідним, аж ніяк не повинне перешкоджати духовному життю. І все ж апостоли відчули, що воно перешкоджало б їм віддаватися служінню молитви й слова. Чого це навчає? Того, що підтримувати дух молитви лише в тій мірі, яка сумісна з вимогами великої праці, недостатньо для тих, хто є провідниками Церкви. Щоб зберігати зв’язок із Царем на престолі й небесним світом ясним і свіжим; щоб зводити додолу силу й благословення того світу не тільки для підтримки власного духовного життя, а й для тих, хто довкола; щоб невпинно приймати настанову й наділення силою для великого діла, яке треба звершити, — апостоли як служителі слова відчували потребу бути вільними від інших обов’язків, щоб віддатися великій молитві. Яків пише: «Ото бо віра чиста і неопоганена перед Богом і Отцем, щоб одвідувати сиріт і вдовиць у горю їх». Якщо якесь діло й було святим, то саме турбота про цих грецьких вдовиць. І все ж навіть такі обов’язки могли заважати особливому покликанню віддаватися молитві й служінню слова. Як на землі, так і в Царстві Небесному, у розподілі праці є сила; і тоді як одні, подібно до дияконів, мали особливо дбати про служіння при столах і роздавання милостині Церкви тут, на землі, інших треба було звільнити для того витривалого перебування в молитві, яке безперервно забезпечувало б сходження сил небесного світу. Служитель Христа відділений для того, щоб віддаватися молитві так само, як і служінню слова. У вірному послуху цьому законові — таємниця сили й успіху Церкви. Як до П’ятидесятниці, так і після П’ятидесятниці апостоли були людьми, цілком відданими молитві.

У восьмому розділі ми бачимо тісний зв’язок між даром П’ятидесятниці й молитвою з іншого погляду. У Самарії Пилип проповідував із великим благословенням, і багато хто увірував. Але Святий Дух ще не зійшов ні на кого з них. Апостоли послали туди Петра й Йоана, щоб помолилися за них, аби вони прийняли Святого Духа. Сила для такої молитви була вищим даром, ніж проповідь, — ділом людей, які були в найближчому зв’язку з Господом у славі, ділом, конче потрібним для довершення того життя, яке проповідь і хрещення, віра й навернення лише започаткували. Справді, з усіх дарів первісної Церкви, яких ми мали б прагнути, немає жодного потрібнішого, ніж дар молитви — молитви, що зводить Святого Духа на віруючих. Ця сила дається людям, які кажуть: «Ми ж у молитві і в служенню слова пробувати мем».

У виливі Святого Духа в домі Корнилія в Кесарії ми маємо ще одне свідчення дивовижної взаємозалежності дії молитви й Духа і ще один доказ того, що прийде до людини, яка віддалася молитві. Петро опівдні зійшов на дах помолитися. І що сталося? Він побачив відчинене небо, і прийшло видіння, яке відкрило йому очищення поган; разом із ним прийшла звістка від трьох чоловіків, посланих Корнилієм, мужем, що «молив ся всякого часу» і почув від ангела: «Молитви твої і милостинї твої спогадались перед Богом»; а тоді пролунав голос Духа: «Йди з ними». Саме Петрові, що молиться, відкривається Божа воля, саме йому дається провід іти до Кесарії, і саме він приходить до гурту слухачів, які молилися й були приготовані. Не дивно, що у відповідь на всю цю молитву приходить благословення понад усякі сподівання, і Святий Дух виливається на поган. Служитель, що багато молиться, дістане доступ до Божої волі, про яку інакше нічого б не знав; його приведе до людей молитви там, де він їх не сподівається; він прийме благословення понад усе, чого просить або думає. І навчання, і сила Святого Духа однаково незмінно пов’язані з молитвою.

Наступне посилання покаже нам віру в ту силу, яку молитва Церкви має в її прославленого Царя, — віру, що жила не тільки в апостолах, а й у християнській громаді. У дванадцятому розділі ми маємо історію Петра у в’язниці напередодні страти. Смерть Якова пробудила Церкву до усвідомлення справжньої небезпеки, і думка про те, що вона може втратити й Петра, збудила всі її сили. Вона вдалася до молитви. «Церква ж без перестану молилась Богу за него». Та молитва мала велику силу: Петра визволено. Прийшовши до дому Марії, він знайшов там, що «многі зібрались і молились». Кам’яні мури й подвійні кайдани, вояки й сторожа, і залізна брама — все поступилося перед силою з неба, яку молитва звела додолу йому на визволення. Уся могутність Римської імперії, яку представляв Ірод, була безсила перед тією силою, якою Церква Святого Духа володіла в молитві. Вони перебували в такому тісному й живому спілкуванні зі своїм Господом на небі; вони так добре знали, що слова «Дана менї всяка власть» і «ось я з вами по всї днї» — цілковита правда; вони так вірили в Його обітницю вислухати їх, хоч би чого вони просили, — що молилися з певністю: сили неба можуть діяти на землі й діятимуть на їхнє прохання і задля них. Церква П’ятидесятниці вірила в молитву і жила нею.

Ще лише одна ілюстрація місця й благословення молитви серед людей, сповнених Святим Духом. У тринадцятому розділі ми маємо імена п’ятьох мужів в Антіохії, які особливо віддалися служінню Господеві в молитві й пості. Їхнє віддання себе молитві не було марним: коли вони служили Господеві, Святий Дух зустрів їх і дав їм нове розуміння Божих задумів. Він покликав їх бути співробітниками з Ним Самим; було діло, до якого Він покликав Варнаву й Савла; їхня ж частка й привілей полягали в тому, щоб із новим постом і молитвою відділити цих мужів і відпустити їх, «послані від Духа сьвятого». Бог на небі не хотів посилати Своїх вибраних слуг без співпраці Своєї Церкви; люди на землі мали мати справжню участь у Божому ділі. Саме молитва зробила їх придатними й приготувала до цього; саме людям молитви Святий Дух дав повноваження чинити Його діло і вживати Його ім’я. Саме молитві було дано Святого Духа. І досі саме молитва — єдина таємниця справжнього поширення Церкви, яке, кероване з неба, знаходить і посилає людей, покликаних Богом і наділених Божою силою. Молитві Святий Дух покаже людей, яких Він обрав; молитві, яка відділяє їх під Його проводом, Він дасть честь знати, що вони — люди, «послані від Духа сьвятого». Саме молитва є ланкою між Царем на престолі й Церквою біля Його підніжжя — людською ланкою, що має свою божественну міцність у силі Святого Духа, Який приходить у відповідь на неї.

Коли оглядаєшся на ці розділи з історії Церкви П’ятидесятниці, як ясно постають дві великі істини: де багато молитви, там буде багато Духа; де багато Духа, там молитви ставатиме дедалі більше. Такий ясний живий зв’язок між ними, що коли Дух дається у відповідь на молитву, Він завжди пробуджує ще більше молитви, щоб приготуватися до повнішого відкриття й уділення Його Божественної сили й благодаті. Якщо молитва була тією силою, якою первісна Церква процвітала й перемагала, то чи не є вона єдиною потребою Церкви наших днів? Навчімося того, що мало б вважатися аксіомами в нашій церковній праці:

Небо й досі так само сповнене скарбів духовного благословення, як і тоді. Бог і досі радо дає Святого Духа тим, хто просить у Нього. Наше життя й праця й досі так само залежать від безпосереднього уділення Божественної сили, як і за часів П’ятидесятниці. Молитва й досі є встановленим засобом, щоб зводити ці небесні благословення в силі на нас самих і на тих, хто довкола нас. Бог і досі шукає чоловіків і жінок, які при всій іншій своїй праці служіння особливо віддадуться витривалій молитві.

І ми — ви, мій читачу, і я — можемо мати привілей віддати себе Богові, щоб трудитися в молитві і зводити ці благословення на цю землю. Чи не будемо ми благати Бога, щоб Він учинив усю цю істину такою живою в нас, щоб ми не спочили, доки вона не опанує нас і все наше серце не сповниться нею так, що практику заступництва ми вважатимемо своїм найвищим привілеєм і знайдемо в ній певну і єдину міру благословення для нас самих, для Церкви і для світу?

Ви завершили: Служіння Духа і молитва

Назад Далі