Служіння заступництва
Прийдешнє пробудження

Розділ 17 · 11 хв читання · 14 хв слухання

Прийдешнє пробудження

«Чи не відживиш нас, щоб зрадувався в тобі народ твій?» — Псальма 85:6.

«Господи! доверши твоє дїло посеред лїт». — Аввакума 3:2.

«Коли жити му в тїснотї, ти оживиш мене; … і правиця твоя заступить мене». — Псальма 138:7.

«Я живу … з тими, в кого дух сокрушен, в кого серце смиренне, щоб оживляти духа смиренних і додавати життя серцям сокрушених». — Ісаїї 57:15.

«Ой вернїмось до Господа, він бо вдарив, та він і загоїть … нас оживить». — Осії 6:1, 2.

Прийдешнє пробудження — це слово часто доводиться чути. Є чимало вчителів, які бачать ознаки його наближення і впевнено звіщають, що воно скоро настане. У зростанні зацікавлення місіями, у звістках про пробудження в місцях, де все було мертве чи холодне, у множестві нашої молоді, що зібралася в студентські та інші товариства чи в товариства «Християнське старання», у дверях, що всюди відчиняються в християнському й поганському світі, у перемогах, уже здобутих на нивах, що побіліли до жнив, — усюди, куди входять віруючі працівники, сповнені надії, вони знаходять запоруку часу сили й благословення, якого ми ще не знали. Церква от-от вступить у нову добу зростання духовності та ширшого поширення.

Є й інші, хто, визнаючи правдивість деяких із цих фактів, усе ж боїться, що висновки з них однобокі й передчасні. Вони бачать, що зацікавлення місіями зросло, але вказують, яким вузьким колом воно обмежене і як зовсім не відповідає тому, яким має бути. Для величезної більшості членів Церкви, для більшої частини Церкви це ще аж ніяк не життєве питання. Вони нагадують нам про силу світськості й формалізму, про зростання духу наживи та любові до розваг серед тих, хто визнає себе християнами, про брак духовності в стількох-стількох наших церквах, про тривале й, здається, дедалі більше відчуження множеств від Божого Дня і Слова — як доказ того, що велике пробудження напевно не почалося і більшість майже не думає про нього. Вони кажуть, що не бачать глибокого упокорення, палкого прагнення, ревної молитви, які з’являються як предвісники кожного справжнього пробудження.

Є помилки правого й лівого боку, однаково небезпечні. Ми мусимо так само прагнути вберегтися від поверхового Оптимізму, який ніколи не здатен виміряти розмірів зла, як і від безнадійного Песимізму, який не може ні славити Бога за те, що Він учинив, ні довіритися Йому в тому, що Він готовий учинити. Перший загубиться в щасливому самовдоволенні, радіючи своїй ревності, старанності й позірному успіхові, і ніколи не побачить потреби визнання і великої боротьби в молитві, перш ніж ми будемо готові зустріти й перемогти полчища темряви. Другий фактично віддає світ сатані й мало не молиться і не радіє, бачачи, як справи йдуть дедалі гірше, щоб прискорити прихід Того, Хто має все виправити. Нехай Бог убереже нас від обох помилок і сповнить обітницю: «І уші твої все будуть чути впомин їх позад тебе: Ось дорога, простуй нею! як би ви схибили вправо, чи схибили в лїво». Прислухаймося до уроків, які підказують наведені нами місця; вони можуть допомогти нам правильно молитися молитвою: «Господи! доверши твоє дїло!»

1. «Господи! доверши твоє дїло!» — Перечитайте ще раз ці місця Писання й побачте, як усі вони містять одну думку: пробудження — це Боже діло; лише Він може дати його; воно мусить прийти згори. Нам часто загрожує небезпека дивитися на те, що Бог учинив і чинить, і розраховувати на це як на запоруку, що Він негайно вчинить більше. А тим часом може бути правдою, що Він благословляє нас у міру нашої віри чи самопожертви і не може дати більшої міри, доки не буде заново відкрито й визнано те, що Йому перешкоджає. Або ж ми можемо дивитися на всі ознаки життя й добра навколо нас і тішитися всіма організаціями й засобами, що їх створюють, тоді як потреба в могутньому й безпосередньому втручанні Бога не відчувається належно, а цілковита залежність від Нього не плекається. Відродження, дарування Божественного життя, ми всі визнаємо Божою дією, чудом Його сили. Відновлення чи оживлення Божественного життя в душі чи в Церкві — так само надприродне діло. Щоб мати духовне розпізнавання, яке може розуміти ознаки неба й передбачати прийдешнє пробудження, нам треба глибоко ввійти в Божу думку й волю щодо його умов і готовності тих, хто молиться про нього чи має бути вжитий, щоб його здійснити. «Тим же то, що нї чинить Господь, відкриває він свою тайну слугам своїм, пророкам». Саме Бог має дати пробудження; саме Бог відкриває Свою тайну; саме дух цілковитої залежності від Бога, що віддає Йому честь і славу, приготує до нього.

2. «Господи! доверши твоє дїло!» — Другий урок, який тут випливає: пробудження, яке дасть Бог, буде дане у відповідь на молитву. Його треба просити й прийняти безпосередньо від Самого Бога. Ті, хто хоч трохи знає історію пробуджень, пам’ятають, як часто це підтверджувалося: і більші, і місцеві пробудження виразно походили від особливої молитви. І в наші дні є чимало громад і місій, де особливі чи тривалі пробудження — уся слава Богові! — пов’язані з систематичною, віруючою молитвою. Прийдешнє пробудження не буде винятком. Надзвичайний дух молитви, що спонукає віруючих до багатої потаємної й спільної молитви, що наглить їх «подвизатись» у своїх благаннях, буде однією з найпевніших ознак наближення злив і повеней благословення.

Нехай усі, кого обтяжує брак духовності, низький стан Божого життя у віруючих, прислухаються до заклику, що звернений до всіх. Якщо має бути пробудження — могутнє, Божественне пробудження, — воно вимагатиме з нашого боку відповідної цілковитої відданості в молитві й вірі. Нехай жоден віруючий не вважає себе надто слабким, щоб допомогти, і не думає, що його відсутності не помітять. Якщо він перший почне, дар, що в ньому, може так розпалитися, що для свого кола чи околиці він стане вибраним Божим заступником. Подумаймо про потребу душ, про всі гріхи й падіння серед Божого народу, про те, як мало сили в такій великій частині проповіді, і почнімо щодня взивати: «Чи не відживиш нас, щоб зрадувався в тобі народ твій?» І нехай ця істина глибоко вкарбується в наші серця: кожне пробудження приходить, як прийшла П’ятидесятниця, — як плід спільної, тривалої молитви. Прийдешнє пробудження мусить початися з великого пробудження молитви. Саме в кімнаті, за зачиненими дверима, вперше почується шум рясного дощу. Зростання потаємної молитви в служителів і членів громади буде певним провісником благословення.

3. «Господи! доверши твоє дїло!» — Третій урок, якого навчають наші тексти: пробудження обіцяне смиренним і сокрушеним. Ми хочемо, щоб пробудження прийшло на гордих і самовдоволених, щоб зламати їх і спасти. Бог дасть це, але лише за умови, що ті, хто бачить і відчуває гріх інших, візьмуть на себе їхній тягар визнання й понесуть його, і що всі, хто молиться про Божу оживлювальну силу для Його Церкви і вірою пред’являє на неї право, упокорять себе, визнаючи її гріхи. Потреба в пробудженні завжди вказує на попередній занепад, а занепад завжди був спричинений гріхом. Упокорення й сокрушення завжди були умовами пробудження. У всякому заступництві визнання людського гріха й Божого праведного суду — завжди невід’ємна складова.

Через усю історію Ізраїлю ми постійно бачимо це. Це виявляється в реформах за побожних царів Юди. Ми чуємо це в молитві таких мужів, як Ездра, Неемія і Даниїл. У книгах Ісаї, Єремії та Єзекиїла, як і в малих пророків, це провідна нота всякого застереження, як і всякої обітниці. Якщо немає упокорення й залишення гріха, не може бути ні пробудження, ні визволення: «Сї мужі допустили до свого серця ідоли … чи ж можу я, запитаний, їм відповідати?» «А ось, на кого я ласкаво спогляну: на смирного й сокрушеного духом та й на того, що тремтить перед словом моїм». Серед найласкавіших обітниць Божих відвідин завжди звучить ця нота: «Соромтесь і червонїйте за ваші поступки, доме Ізраїля!»

Те саме ми знаходимо в Новому Завіті. Нагірна проповідь обіцяє Царство вбогим і тим, хто плаче. У посланнях до Коринтян і Галатів релігію людини, світської мудрості й надії на тіло викрито й засуджено; якщо її не визнати й не залишити, всі обітниці благодаті й Духа будуть марні. У посланнях до семи церков ми знаходимо п’ять, про які Той, з Чиїх уст виходить гострий обосічний меч, каже, що має дещо проти них. У кожному з них ключове слово Його послання — не до ненавернених, а до Церкви — покайся! Усі славні обітниці, які містить кожне з цих послань, аж до останнього з його «відчини двері, то ввійду»; «Хто побідить, дам йому сїсти зо мною на престолї моїм», залежать від того одного слова — покайся!

І якщо має бути пробудження — не серед неспасенних, а в наших церквах, щоб дати святе, духовне членство, — то чи не мусить пролунати цей звук труби: покайтеся? Чи тільки в Ізраїлі, у служінні царів і пророків, у Божому народі було стільки зла, яке треба було очистити? Чи тільки в Церкві першого століття Павлові, Якову і Самому нашому Господу доводилося говорити такі гострі слова? Чи ж немає в Церкві наших днів ідолопоклонства перед грошима, талантом і освіченістю, світського духу, що робить її невірною її єдиному Чоловікові й Господу, надії на тіло, яка засмучує Святого Духа Божого й противиться Йому? Чи не визнають майже всюди брак духовності й духовної сили? Нехай усі, хто прагне прийдешнього пробудження й хоче прискорити його своїми молитвами, моляться понад усе про те, щоб Господь приготував Своїх пророків іти перед Ним за Його велінням: «Клич грімко, не вдержуйсь, підніми голос твій, мов труба, і вкажи мойму люду беззаконня його». Кожне глибоке пробудження серед Божого народу мусить мати коріння в глибокому усвідомленні й визнанні гріха. Доки ті, хто хотів би вести Церкву шляхом пробудження, не засвідчать вірно проти гріхів Церкви, слід боятися, що воно застане людей неготовими. Люди радо мали б пробудження як плід своїх засобів і поступу. Божий шлях — протилежний: саме зі смерті, визнаної як заслужена кара за гріх, визнаної як цілковита безпорадність, Він оживляє. Він оживляє серце сокрушеного.

4. «Господи! доверши твоє дїло!» — Є остання думка, яку підказує текст з Осії. Пробудження прийде тоді, коли ми повернемося до Господа; бо якби ми не відійшли від Нього, Його життя було б серед нас у силі. «Ой вернїмось до Господа, він бо вдарив, та він і загоїть, він поранив, і сам рани перевяже. У два днї нас оживить … і жити будемо перед лицем у нього». Як ми вже казали, не може бути повернення до Господа там, де немає усвідомлення чи визнання блукання. Вернїмось до Господа — це має бути провідна нота пробудження. Повернімося, визнаючи й залишаючи все, що було в Церкві не цілком згідно з Його думкою і духом. Повернімося, віддаючи й викидаючи все, що було в нашій вірі чи поряд із нею від сили двох великих ворогів Бога — надії на тіло чи духу світу. Повернімося, визнаючи, як неподільно Бог мусить володіти нами, щоб сповнити нас Своїм Духом і вжити нас для Царства Свого Сина. О, повернімося, віддавши себе в залежність і відданість, що не мають іншої міри, крім абсолютного права Того, Хто є Господом! Повернімося до Господа всім своїм серцем, щоб Він зробив нас цілком Своїми й зберіг такими. Він оживить нас, і ми житимемо перед Його лицем. Звернімося до Бога П’ятидесятниці, як Христос привів Своїх учнів звернутися до Нього, — і Бог П’ятидесятниці звернеться до нас.

Саме для цього повернення до Господа потрібна велика праця заступництва. Саме тут прийдешнє пробудження мусить знайти свою силу. Почнімо кожен окремо, у потаємності, благати Бога, визнаючи все, що ми бачимо як гріх чи перешкоду, в собі чи в інших. Якби навіть не було жодного іншого гріха, то вже в браку молитви, напевно, досить причин для покаяння, визнання й повернення до Господа. Намагаймося плекати дух визнання, благання й заступництва в тих, хто навколо нас. Допомагаймо підбадьорювати й навчати тих, хто вважає себе надто немічним. Піднімімо свій голос, щоб звіщати великі істини. Пробудження мусить прийти згори; пробудження треба прийняти вірою згори й звести молитвою; пробудження приходить до смиренних і сокрушених, щоб вони несли його іншим; якщо ми повернемося до Господа всім своїм серцем, Він оживить нас. На тих, хто бачить ці істини, лежить урочиста відповідальність віддати себе на свідчення про них і на втілення їх у життя.

І коли кожен із нас благає про пробудження в усій Церкві, взиваймо водночас особливо до Бога за свою околицю чи ділянку праці. Нехай у кожного служителя й працівника буде «велике досліджування серця» — чи готові вони віддавати молитві таку частку часу й сил, якої хотів би Бог. Нехай вони, так само як прилюдно є провідниками своїх більших чи менших кіл, віддадуть себе в потаємності, щоб стати на свої місця в передніх лавах великого воїнства заступництва, яке мусить перемогти перед Богом, перш ніж зможе прийти велике пробудження, повені благословення. З усіх, хто говорить, думає чи прагне пробудження, нехай жоден не стоїть осторонь цієї великої праці чесного, ревного, конкретного благання: Господи! доверши твоє дїло! Чи не відживиш нас, щоб зрадувався в тобі народ твій?

Ой вернїмось до Господа: нас оживить! І пізнаймо, прагнімо далі пізнавати Господа. «Він же явиться ранньою зорею, і прийде до нас, мов той пізний дощ, що скроплює землю». Амінь. Нехай буде так.

Ви завершили: Прийдешнє пробудження

Назад Далі