Розділ 15 · 12 хв читання · 16 хв слухання
Павло — взірець молитви
«Уставши, йди на улицю, що зветь ся Простою, та й пошукай у Юдиній хатї Тарсянина, на ймя Савла; ось бо він молить ся» — Дїяння 9:11.
«Та ради сього й помилувано мене, щоб на менї первому показав Ісус Христос усе довготерпіннє, на приклад тим, що мають вірувати в Него на життє вічне». — 1 Тимотея 1:16.
Бог узяв Свого Сина й зробив Його нашим Прикладом і нашим Взірцем. Часом здається, ніби сила Христового прикладу губиться в думці, що Він, у Кому немає гріха, — не така людина, як ми. Наш Господь узяв Павла, людину, подібну до нас пристрастями, і зробив його взірцем того, що Він може вчинити для того, хто був першим із грішників. І Павла, людину, яка більше за будь-кого іншого наклала свою печать на Церкву, завжди ставили за взірець. У його опануванні Божественної істини та в його навчанні її; у його відданості своєму Господеві й у його всепоглинній ревності в служінні Йому; у його глибокому досвіді сили Христа, що перебуває в ньому, і спільності з Його хрестом; у щирості його смирення, у простоті й сміливості його віри; у його місіонерському запалі й витривалості — у всьому цьому і в багато чому іншому «намножила ся ж благодать Господа нашого» в ньому. Христос дав його, і Церква прийняла його, як взірець того, чого хоче Христос, того, що Христос учинить. Сім разів Павло говорить про те, щоб віруючі наслідували його: (1 Коринтян 4:16) «Благаю ж оце вас, будьте послїдувателями моїми»; (11:1) «Будьте послїдувателями моїми, яко ж і я Христів»; Филипян 3:17, 4:9; 1 Солунян 1:6; 2 Солунян 3:7–9.
Якщо Павла як взірець молитви вивчають і на нього посилаються не так часто, як в інших відношеннях, то не тому, що й у цьому він не є таким самим дивовижним доказом того, що може вчинити благодать, і не тому, що й у цьому ми не так само потребуємо допомоги його прикладу. Вивчення Павла як взірця молитви принесе щедру нагороду — науку й підбадьорення. Слова, які наш Господь сказав про нього під час його навернення, «ось бо він молить ся», можна вважати провідною нотою всього його життя. Небесне видіння, що поставило його на коліна, відтоді правило всім його життям. Христос праворуч Бога, в Якому ми благословенні всяким духовним благословенням, був для нього всім; молитися й очікувати небесної сили в його праці й на його працю, безпосередньо з неба, через молитву, — було простим наслідком його віри в Прославленого. І в цьому також Христос хотів, щоб він був взірцем, щоб ми навчилися: якою мірою пізнано й увірувано в небесність Христа і Його дарів, у неземну природу сил, що діють для спасіння, — такою мірою молитва стане природним піднесенням серця до єдиного джерела його життя. Подивімося ж, що ми знаємо про Павла.
Павлові звички молитви.
Вони відкриваються майже мимохідь. Він пише (Римлян 1:9): «Сьвідок менї Бог … що без перестану спомни про вас роблю, усе в молитвах моїх. Бажаю бо бачити вас, щоб передати вам даруваннє духовне для утвердження вашого». Римлян 10:1, 9:2, 3: «Бажаннє мого серця і молитва (йде) до Бога за Ізраїля про спасеннє»; «Великий менї смуток, і безустання болесть серцю моєму; бо я сам бажав би бути відлученим від Христа за братів моїх». 1 Коринтян 1:4: «Дякую Богу моєму всякого часу за вас про благодать Божу, дану вам в Христї Ісусї». 2 Коринтян 6:4, 6: «Показуючи себе яко слуг Божих … у недосипаннях, у постах». Галат 4:19: «Дїточки мої, (ви,) котрими знов мучусь (перед родинами), доки Христос вʼобразить ся у вас». Єфесян 1:16: «Не перестаю дякувати за вас, роблячи спомин про вас у молитвах моїх». Єфесян 3:14: «Приклоняю колїна мої перед Отцем … щоб дав вам … утвердитись силою через Духа Його у нутряному чоловіку». Филипян 1:3, 4, 8, 9: «Дякую Богу моєму при всякому споминї про вас, завсїди в кожній молитві моїй за всїх вас з радощами молячись. Бог бо менї сьвідок, як я люблю усїх вас по милости Ісус-Христовій. І про се молюсь» — Колосян 1:3, 9: «Дякуємо Богу й Отцеві Господа нашого Ісуса Христа, молячись всякого часу за вас. Того-то й ми, від того дня, як почули, не перестаємо за вас молитись і просити» — Колосян 2:1: «Хочу оце, щоб ви знали, яку велику боротьбу маю за вас … і за тих, що не бачили обличчя мого в тїлї». 1 Солунян 1:2: «Дякуємо Богові всякого часу за всїх вас, роблячи спомин про вас у молитвах наших». 3:9: «Радуємось задля вас перед Богом нашим; ніч і день ревно молячись, щоб … доповнити недостаток віри вашої». 2 Солунян 1:3: «Дякувати мусимо Богу завсїди за вас. Того й молимо ся всякого часу за вас». 2 Тимотея 1:3: «Дякую Богу … що без перестанку згадую тебе в молитвах моїх ніч і день». Филимона 4: «Дякую Богу моєму всякого часу, згадуючи тебе в молитвах моїх».
Ці місця, взяті разом, малюють нам образ людини, чиї слова «Без перестану молїтесь» були просто виразом її щоденного життя. Він так гостро відчував недостатність самого лише навернення; потребу, щоб благодать і сила неба були зведені молитвою на молодих навернених; потребу в багатій і невпинній молитві, вдень і вночі, щоб звести їх; певність, що молитва їх зведе, — що його життя було безперервною і найконкретнішою молитвою. Він так ясно відчував, що все мусить прийти згори, і так твердо вірив, що воно прийде у відповідь на молитву, що молитва не була для нього ні обов’язком, ні тягарем, а природним зверненням серця до єдиного місця, звідки воно могло отримати те, чого шукало для інших.
Зміст Павлових молитв.
Знати, про що Павло молився, так само важливо, як і те, як часто й ревно він це робив. Заступництво — духовне діло. Наша впевненість у ньому багато в чому залежатиме від того, чи знаємо ми, що просимо згідно з волею Божою. Що виразніше ми просимо небесного — того, що, як ми одразу відчуваємо, може дати лише Бог і що, як ми певні, Він дасть, — то безпосереднішим і наполегливішим буде наше звернення до Самого Бога. Що неможливішим є те, чого ми шукаємо, то більше ми відвертатимемося від усякої людської праці до молитви й до Самого Бога.
У посланнях, окрім висловів, у яких він говорить про свою молитву, ми маємо низку окремих молитов, у яких Павло виливає бажання свого серця за тих, кому пише. З них ми бачимо, що першим його бажанням завжди було, щоб вони «утвердилися» в християнському житті. Хоч як він славив Бога, коли чув про навернення, він знав, які немічні молоді навернені і що для їхнього утвердження ніщо не допоможе без благодаті Духа, зведеної молитвою. Якщо ми придивимося до деяких головних із цих молитов, то побачимо, чого він просив і що одержував.
Візьмімо дві молитви в Посланні до Єфесян — одну про світло, другу про силу. У першій (1:15) він молиться про Духа премудрості, щоб Він просвітив їх і вони пізнали, яке їхнє покликання, яке їхнє спадкоємство, яка могутня сила Божа діє в них. Духовне просвітлення й пізнання було їхньою великою потребою, і його треба було здобути для них молитвою. У другій (3:15) він просить, щоб сила, яку їх навчено бачити в Христі, діяла в них і щоб вони зміцнилися Божественною силою — так, щоб Христос перебував у них, і любов, що перевищує всяке знання, і повнота Божа справді зійшли на них. Це були речі, що могли прийти лише безпосередньо з неба; саме цього він просив і на це сподівався. Якщо ми хочемо навчитися Павлового мистецтва заступництва, ми мусимо просити для віруючих наших днів не менше.
Погляньте на молитву в Посланні до Филипян (1:9–11). І там вона спершу про духовне пізнання; далі йде бездоганне життя, а тоді — життя, плідне на славу Божу. Так само й у прекрасній молитві в Посланні до Колосян (1:9–11). Спершу — духовне пізнання й розуміння Божої волі, тоді — зміцнення всякою силою на всяке терпіння й радість.
Або візьміть дві молитви в 1 Посланні до Солунян (3:12, 13 і 5:23). Одна: «Вас же нехай Господь намножить і збагатить любовю один до одного … щоб утвердити серця ваші непорочні в сьвятостї». Друга: «Сам же Бог упокою нехай осьвятить вас зовсїм … нехай збережеть ся непорочно». Самі ці слова такі високі, що ми ледве їх розуміємо, ще менше віримо, а ще менше на досвіді пізнаємо, що вони означають. Павло так жив у небесному світі, так був удома в святості, всемогутності й любові Божій, що такі молитви були природним виразом того, що він знав: Бог може це вчинити й учинить. «Нехай Бог утвердить серця ваші непорочні в сьвятостї», «Нехай Бог осьвятить вас зовсїм» — людина, яка вірить у ці речі й прагне їх, молитиметься про них і для інших. Усі ці молитви доводять, що він шукає для них самого життя неба на землі. Не дивно, що його не спокушає надія на будь-які людські засоби, а він чекає цього лише з неба. І знову кажу: що більше ми братимемо Павлові молитви за взірець і робитимемо його бажання своїми щодо віруючих, за яких молимося, то більше молитва до Бога неба ставатиме для нас щоденним диханням.
Павлові прохання про молитву.
Вони не менш повчальні, ніж його власні молитви за святих. Вони доводять, що він не вважає молитву якимсь особливим привілеєм апостола: він кличе найсмиреннішого й найпростішого віруючого скористатися своїм правом. Вони доводять, що він не думає, ніби молитви потребують лише нові навернені чи немічні християни: він сам, як член тіла, залежить від своїх братів та їхніх молитов. Після того як він двадцять років проповідував Євангеліє, він і далі просить молитви, щоб говорити так, як годиться говорити. Не раз назавжди, не на якийсь час, а день у день, і то безупинно, треба шукати благодаті й зводити її з неба для його праці. Об’єднане, невпинне очікування на Бога — для Павла єдина надія Церкви. Зі Святим Духом у світ увійшло небесне життя, життя Господа на небі; ніщо, крім безперервного зв’язку з небом, не може його підтримувати.
Послухайте, як він просить молитви і з якою ревністю, — Римлян 15:30: «Благаю ж вас, браттє, Господом нашим Ісусом Христом і любовю Духа, помагайте менї молитвами за мене до Бога, щоб збавитись менї від непокірних в Юдеї … щоб з радістю прийшов до вас волею Божою». Як дивовижно було вислухано обидві молитви: Римлян 15:5, 6, 13. Той дивовижний факт, що римська світова влада, яка в Пилаті щодо Христа, в Ірода щодо Петра, у Филипах виявила свою ворожість до Божого Царства, раптом стає Павловим захисником і забезпечує йому безпечний супровід до Рима, можна пояснити лише цими молитвами.
2 Коринтян 1:10, 11: «На котрого вповаємо, що й ще збавляти ме, за підмогою і вашої за нас молитви». Єфесян 6:18, 19: «Всякою молитвою і благаннєм молячись всякого часу духом … за всїх сьвятих, і за мене, щоб менї дано слово на відкриваннє уст моїх, щоб сьміливо обявляти тайну благовістя … щоб у ньому був сьміливий, яко же подобає менї глаголати». Филипян 1:19: «Знаю бо, що се (лихо) обернеть ся на моє спасеннє вашою молитвою і поміччю Духа Ісус-Христового». Колосян 4:2, 3, 4: «В молитві кріпіть ся; молячись разом і за нас, щоб Бог відчинив нам двері слова, проглаголати тайну Христову: щоб явив я її, як подобає менї глаголати». 1 Солунян 5:25: «Браттє, молїте ся за нас». Филимона 22: «Надїюсь бо, що молитвами вашими буду дарований вам».
Ми бачили, як Христос молився і навчав Своїх учнів молитися. Ми бачимо, як Павло молився і навчав церкви молитися. Як Учитель, так і слуга кличе нас вірити й доводити, що молитва — це сила як служіння, так і Церкви. Підсумок його віри ми маємо в цих дивовижних словах про те, що завдавало йому смутку: «се обернеть ся на моє спасеннє вашою молитвою і поміччю Духа Ісус-Христового». Так само, як він дивився на свого Господа на небі, він дивився й на своїх братів на землі, щоб забезпечити собі ту поміч Духа. Дух із неба й молитва на землі були для нього, як і для дванадцятьох після П’ятидесятниці, нерозривно пов’язані. Ми часто говоримо про апостольську ревність, відданість і силу — нехай Бог дасть нам пробудження апостольської молитви.
Дозвольте ще раз поставити питання: чи займає діло заступництва в Церкві те місце, яке йому належить? Чи загальновизнано в Господній праці, що все залежить від того, щоб одержати від Бога ту «поміч Духа Христового» для нас і в нас самих, яка може дати нашій праці справжню силу благословляти? Це Христів Божественний порядок для всякої праці — Його власної і праці Його слуг; це порядок, якого тримався Павло: спершу щодня приходь, як той, хто нічого не має, і приймай від Бога «поміч Духа» в заступництві — а тоді йди й передавай те, що прийшло до тебе з неба.
У всіх Своїх настановах наш Господь Ісус говорив Своїм учням про їхню молитву набагато частіше, ніж про їхню проповідь. У прощальній бесіді Він мало говорив про проповідь, але багато — про Святого Духа і про те, щоб вони просили всього, чого схочуть, у Його Ім’я. Якщо ми хочемо повернутися до цього життя перших апостолів і Павла і справді щодня приймати істину — моє перше діло, моя єдина сила — це заступництво, щоб здобути Божу силу на душі, довірені мені, — ми мусимо мати мужність визнати минулий гріх і повірити, що є визволення. Зламати старі звички, встояти перед галасом нагальних обов’язків, які завжди брали гору, підпорядкувати цьому одному покликові всі інші, схвалюють це інші чи ні, — спершу буде нелегко. Але чоловіки чи жінки, які будуть вірні, не лише самі матимуть нагороду, а й стануть добродійниками для своїх братів. «Казати муть про тебе: Він одбудовав розвалини, попрокладував знов шляхи про поселеннє».
Та чи це справді можливо? Чи справді може бути, що ті, хто ніколи не міг навіть поглянути в обличчя труднощам, а тим паче подолати їх, усе ж стануть могутніми в молитві? Скажіть мені: чи справді було можливо, щоб Яків став Ізраїлем — князем, який переміг у боротьбі з Богом? Було. Неможливе у людей — можливе у Бога. Хіба ви справді не одержали від Отця, як великий плід Христового викуплення, Духа благання, Духа заступництва? Лише зупиніться й подумайте, що це означає. І чи ви й далі сумніватиметеся, що Бог може зробити вас «борцями з Богом», князями, які перемагають перед Ним? О, проженімо всякий страх і вірою пред’явімо право на благодать, задля якої в нас перебуває Святий Дух, — благодать благання, благодать заступництва. Вірмо тихо й наполегливо, що Він живе в нас і зробить нас здатними виконати наше діло. Не біймося вірою прийняти велику істину й скоритися їй: заступництво, як воно є великим ділом Царя на престолі, є великим ділом Його слуг на землі. Ми маємо Святого Духа, Який приносить у наші серця життя Христове, щоб зробити нас придатними до цього діла. Почнімо ж негайно й розпалімо дар, що в нас. Коли ми щодня відкладатимемо свій час для заступництва й покладатимемося на Духову силу, яка робить нас здатними, зростатиме впевненість, що ми можемо, у своїй мірі, наслідувати Павла, як і він наслідував Христа.