Розділ 14 · 11 хв читання · 14 хв слухання
Бог мій почує мене
«Та Господь жде ще, щоб вам ласку явити… блажен, хто вповає на його… Він змилосердиться на голос плачу твого, й скоро його почує, — дасть відповідь тобі». — Ісаїї 30:18, 19.
«Господь почує, коли буду молити його». — Псальма 4:3.
«До тебе взиваю, бо ти вислухаєш мене, о Боже!» — Псальма 17:6.
«Я ж буду споглядати до Господа, буду вповати на Бога рятунку мого: Бог мій почує мене». — Михея 7:7.
Сила молитви спочиває на вірі в те, що Бог її чує. І це правда не в одному сенсі. Саме ця віра дає людині відвагу молитися. Саме ця віра дає їй силу перемагати перед Богом. Щойно я впевнююся, що Бог чує і мене, мене тягне молитися й витривало перебувати в молитві. Я почуваюся досить сильним, щоб домагатися відповіді, яку дає Бог, і вірою приймати її. Одна з головних причин браку молитви — відсутність живої, радісної певності: «Бог мій почує мене». Якби Божі слуги хоч раз побачили живого Бога, Який чекає, щоб виконати їхнє прохання і вділити всі небесні дари Духа, яких вони потребують для себе чи для тих, кому служать, — як би вони відклали все, щоб знайти час і місце для цієї єдиної сили, яка може забезпечити небесне благословення, — для молитви віри!
Коли людина може сказати — і справді каже — з живою вірою: «Бог мій почує мене!» — то ніщо, безперечно, не втримає її від молитви. Вона знає, що те, чого вона не може зробити чи домогтися на землі, може бути зроблено — і буде зроблено — для неї з неба. Нехай кожен із нас схилиться в тиші перед Богом і чекає на Нього, щоб Він об’явив Себе як Бог, Який вислуховує молитву. У Його присутності перед нами розкриються дивовижні думки, що зосереджуються довкола цієї головної істини.
1. «Бог мій почує мене.» — Яка блаженна певність! — Ми маємо на це Боже слово в незліченних обітницях. Ми маємо тисячі свідків, які пересвідчилися, що це правда. Ми зазнали цього в нашому власному житті. До нас прийшов з неба Син Божий із вісткою, що коли ми просимо, Отець дасть. Ми бачили, як Він Сам молився на землі і був вислуханий. І ми маємо Його нині на небі, де Він сидить праворуч Бога і заступається за нас. Бог вислуховує молитву — Бог радо вислуховує молитву. Він тисячі разів допускав, щоб Його народ зазнавав випробувань, аби люди були змушені взивати до Нього і навчилися пізнавати Його як Того, Хто вислуховує молитву.
Визнаймо з соромом, як мало ми вірили цій дивовижній істині — в тому сенсі, щоб прийняти її в серце і дозволити їй заволодіти всією нашою істотою та керувати нею. Прийняти істину — замало; живий Бог, про Якого говорить ця істина, мусить так об’явитися в її світлі, щоб усе наше життя минало в Його присутності, з усвідомленням таким ясним, як у малої дитини щодо її земного батька: я напевно знаю, що мій батько мене чує.
Улюблена дитино Божа! Ви знаєте з досвіду, як мало користі принесло вам розумове осягнення істини. Благайте Бога, щоб Він об’явив Себе вам. Якщо ви хочете жити іншим молитовним життям, то щоразу, перш ніж молитися, схиляйтеся в тиші, щоб поклонитися цьому Богові; чекайте, доки на вас спочине бодай якесь правдиве відчуття Його близькості й готовності відповісти. Тоді ви почнете молитися словами: «Бог мій почує мене!»
2. «Бог мій почує мене.» Яка дивовижна благодать! — Подумайте про Бога в Його безмежній величі, в Його цілком незбагненній славі, в Його неприступній святості, Який сидить на престолі благодаті, чекає, щоб явити ласку, запрошує й заохочує вас молитися Своєю обітницею: «Покликни до мене, й я обізвуся». Подумайте про себе — у вашій нікчемності й безпорадності як створіння; у вашому окаянстві й переступах як грішника; у вашій неміччі й недостойності як святого, — і прославте славу тієї благодаті, яка дозволяє вам сміливо казати про вашу молитву за себе та за інших: «Бог мій почує мене». Подумайте про те, що в цьому дивовижному спілкуванні з Богом ви не полишені на самих себе і на те, що ви здатні звершити. Бог з’єднав вас із Христом; у Ньому і в Його Імені — ваша впевненість; на престолі Він молиться з вами і за вас; біля підніжжя престолу ви молитеся з Ним і в Ньому. Його гідність і радість Отця вислуховувати Його — ось міра вашої впевненості, вашої певності, що вас буде вислухано. І це ще не все. Подумайте про Святого Духа, Духа Божого Сина, посланого у ваше серце, щоб покликувати: Авва, Отче, і бути у вас Духом благання, коли ви не знаєте, про що молитися, як належить. Подумайте — при всій вашій незначущості й недостойності, — що ви так само приємні Богові, як Сам Христос. Подумайте — при всьому вашому незнанні й неміччі — про Духа, Який усередині вас заступається по Богу, і вигукніть: «Яка дивовижна благодать! Через Христа я маю приступ до Отця в Дусі. Я можу вірити — і вірю: „Бог мій почує мене“».
3. «Бог мій почує мене.» — Яка глибока таємниця! — Бувають труднощі, які не можуть часом не поставати й не бентежити навіть щире серце. Ось питання про Божу верховну, всемудру, усім розпоряджаючу волю. Як можуть наші бажання, часто такі нерозумні, і наша воля, часто така себелюбна, переважити чи змінити ту досконалу волю? Чи не краще було б полишити все на волю Того, Хто знає, що найкраще, і любить давати нам саме найкраще? Або як може наша молитва змінити те, що Він постановив заздалегідь? Далі — питання про потребу витривалої молитви й довгого чекання на відповідь. Якщо Бог — безмежна Любов і радіє давати більше, ніж ми приймати, то навіщо благання і боротьба, наполегливість і довге зволікання, про які говорять Писання і досвід? З цього випливає ще одне питання — про безліч молитов, які, здається, марні й лишаються без відповіді. Скільки людей благали за своїх любих — а ті вмирали неспасенними. Скільки роками взивають про духовне благословення — а відповіді немає. Коли ми думаємо про все це, наша віра зазнає випробування, і ми вагаємося, кажучи: «Бог мій почує мене».
Улюблені! Молитва в її силі перед Богом і Його вірність обітниці її вислухати — це глибока духовна таємниця. На поставлені вище питання можна дати відповіді, які знімають частину труднощів. Але, зрештою, перше й останнє, що треба сказати, — ось що: так само мало, як ми можемо збагнути Бога, можемо ми збагнути й це — одну з найблаженніших Його властивостей: що Він вислуховує молитву. Це духовна таємниця — не менша, ніж таємниця Святої Трійці. Бог чує, бо ми молимося в Його Сині, бо Святий Дух молиться в нас. Якщо ми повірили в життя Христа як наше здоров’я і в повноту Духа як нашу силу та привласнили їх, то не вагаймося вірити й у силу нашої молитви. Святий Дух може дати нам вірити в неї й радіти їй навіть тоді, коли ще не на кожне питання є відповідь. Він зробить це, коли ми покладемо свої сумніви на Боже лоно, довіримося Його вірності й смиренно віддамо себе на послух Його заповіді молитися безперестанку. Кожне мистецтво відкриває свої таємниці і свою красу лише тому, хто ним займається. Смиренній душі, яка молиться в послусі віри, яка старанно вправляється в молитві й заступництві, бо цього просить Бог, буде відкрито таємницю Господню, і думка про глибоку таємницю молитви — замість бути виснажливою загадкою — стане джерелом радості, поклоніння і віри, в якому завжди звучить безупинний приспів: «Бог мій почує мене!»
4. «Бог мій почує мене.» Яка урочиста відповідальність! — Як часто ми нарікаємо на темряву, на неміч, на невдачі, ніби цьому немає ради. А Бог обіцяв у відповідь на нашу молитву задовольнити кожну нашу потребу і дати нам Своє світло, і силу, і мир. О, якби ж ми усвідомили відповідальність, яку накладає на нас такий Бог і такі обітниці, — і гріх та сором того, що ми не користаємося ними до краю! Як упевнено ми мали б почуватися, що благодать, яку ми прийняли й на яку покладаємося, щоб молитися як належить, буде дана.
І це ще не все. Цей доступ до Бога, Який вислуховує молитву, особливо покликаний зробити нас заступниками за наших ближніх. Як Христос здобув Своє право на переможне заступництво тим, що віддав Себе в жертву Богові за людей, і через це приймає благословення, які Він роздає, — так і ми, якщо справді разом із Христом віддали себе Богові за людей, маємо участь у Його праві заступництва і можемо здобувати сили небесного світу й для них. Сила життя і смерті — у наших руках (1 Йоана 5:16). У відповідь на молитву може бути вилитий Дух, можуть навернутися душі, можуть утвердитися віруючі. У молитві можна перемогти царство темряви, вивести душі з в’язниці на волю Христову і об’явити славу Божу. Через молитву меч Духа, тобто Слово Боже, може бути вжитий із силою, і — як у прилюдній проповіді, так і в особистій розмові — найнепокірніших можна схилити до ніг Ісуса.
Яка відповідальність лежить на Церкві — віддати себе ділу заступництва! Яка відповідальність лежить на кожному служителеві, місіонерові, працівникові, відокремленому для спасіння душ, — цілком віддати себе тому, щоб жити своєю вірою і доводити її: «Бог мій почує мене!» І який заклик до кожного віруючого — не закопувати й не втрачати цей талант, а щосили прагнути вживати його в молитві й благанні за всіх святих і за всіх людей. Бог мій почує мене: що глибше ми входимо в істину цієї дивовижної сили, яку Бог дав людям, то повніше віддаватимемо себе ділу заступництва.
5. «Бог мій почує мене.» Яка блаженна перспектива! — Я бачу це: усі невдачі мого минулого життя сталися через брак цієї віри. Моя невдача, особливо в ділі заступництва, мала найглибший корінь саме в цьому: я не жив у повній вірі в блаженну певність: «Бог мій почує мене!» Хвала Богові! Я починаю це бачити — я вірю в це. Усе може бути інакше. Або, вірніше, я бачу Його, я вірю Йому. «Бог мій почує мене!» Так, мене, навіть мене! Хоч я буденний і незначний, посідаю зовсім мале місце, тож коли відійду, за мною ледве чи й скучатимуть, — навіть я маю доступ до цього безмежного Бога з упевненістю, що Він мене чує. Єдиний із Христом, ведений Святим Духом, я наважуюся сказати: «Я молитимуся за інших, бо певен, що мій Бог мене вислухає: „Бог мій почує мене.“» Яка блаженна перспектива переді мною — кожну земну й духовну тривогу замінено на мир Божий, Того, Хто дбає про всіх і вислуховує молитву. Яка блаженна перспектива в моїй праці — знати, що навіть тоді, коли відповідь довго зволікає і треба багато терплячої, витривалої молитви, істина залишається непохитно певною: «Бог мій почує мене!»
І яка блаженна перспектива для Церкви Христової, якби ми всі віддали молитві належне їй місце, віддали належне місце вірі в Бога — або, вірніше, віддали Богові, Який вислуховує молитву, належне Йому місце! Хіба не про це єдине велике, насамперед, мають молитися ті, хто бодай трохи починає бачити нагальну потребу молитви? Коли Бог на початку раз у раз виливав Духа на Свій молитовний народ, Він установив закон для всіх часів: скільки молитви — стільки й Духа. Нехай кожен, хто може сказати: «Бог мій почує мене», — долучиться до палкого благання, щоб у всій Церкві цю істину було повернуто на її справжнє місце, — і блаженна перспектива здійсниться: молитовна Церква, наділена силою Святого Духа.
6. «Бог мій почує мене.» Яка потреба в Божественній науці! — Вона нам потрібна і для того, щоб тримати це слово живою вірою, і для того, щоб повністю використовувати його в заступництві. Казали — і цього не можна казати надто часто чи надто ревно, — що єдине, чого потребує Церква наших днів, — це сила Святого Духа. І саме тому, що з Божого боку це так, ми можемо так само правдиво сказати, що з людського боку єдине потрібне — це більше молитви, більше віруючої, витривалої молитви. Говорячи про брак сили Духа і про умову її одержання, хтось ужив такий вислів: перешкода не на вертикальній, а на горизонтальній лінії. Боюся, що вона на обох. У нас є багато такого, що треба визнати й усунути, якщо Дух має діяти вільно. Але перешкода передусім саме на вертикальній лінії: погляд угору, і глибока залежність, і сильне взивання до Бога, і дієва молитва віри, що має силу, — усього цього сумно бракує. І саме це — єдине потрібне.
Хіба не візьмемося ми всі вивчати урок, який зробить можливою переможну молитву, — урок віри, яка завжди співає: «Бог мій почує мене»? Хоч який він простий і початковий, щоб засвоїти його як слід, потрібні вправа й терпіння, потрібні час і небесна наука. Під враженням яскравої думки чи блаженного досвіду може здаватися, ніби ми знаємо цей урок досконало. Але знову й знову поставатиме потреба зробити це нашою першою молитвою: щоб Бог, Який вислуховує молитву, навчив нас вірити в це і так молитися як слід. Якщо ми цього прагнемо, то можемо покладатися на Нього Той, Хто радо вислуховує молитву й відповідає на неї, Той, Хто дав Свого Сина, щоб Він завжди молився за нас і з нами, і Свого Святого Духа, щоб Він молився в нас, — ми можемо бути певні, що немає молитви, яку Він вислухав би певніше, ніж ця: щоб Він так об’явив Себе як Бог, Який вислуховує молитву, щоб уся наша істота відгукнулася: «Бог мій почує мене.»