Розділ 13 · 13 хв читання · 17 хв слухання
В ім’я Христа
«І чого просити мете в імя моє, те зроблю. Коли чого просити мете в імя моє, я зроблю. Я вибрав вас, та й настановив вас, щоб чого просити мете в Отця імям моїм, дав вам. Істино, істино глаголю вам: Що чого нї попросите в Отця імям моїм, дасть вам. Досі не просили ви нїчого в імя моє. Просїть, то й приймете, щоб радість ваша була повна. Того дня просити мете в імя моє». — Йоана 14:13, 14; 15:16; 16:23, 24, 26.
В імя моє — аж шість разів повторено. Наш Господь знав, як поволі наші серця сприймуть це, і так прагнув, щоб ми справді повірили, що Його Ім’я — це та сила, перед якою має схилитися кожне коліно і завдяки якій може бути почута кожна молитва, — що не втомлювався повторювати знову й знову: В імя моє! Між дивовижним чого просити мете і Божественним зроблю, Отець дасть ці слова — єдина проста ланка: В імя моє. І наше прохання, і Отцеве давання мають однаково бути в Ім’я Христа. Усе в молитві залежить від того, чи збагнемо ми це — В імя моє.
Ми знаємо, що таке ім’я: це слово, яким ми викликаємо у своїй уяві всю сутність і природу предмета. Коли я говорю про ягня чи лева, ім’я одразу нагадує про відмінну природу, властиву кожному з них. Ім’я Боже покликане виразити всю Його Божественну природу і славу. Тож і Ім’я Христа означає всю Його природу, Його особу і діло, Його вдачу і Дух. Просити в Ім’я Христа — означає молитися в єдності з Ним. Коли грішник щойно навернувся до віри в Христа, він знає і думає лише про Його заслугу та заступництво. І до самого кінця це залишається єдиною основою нашої впевненості. А проте, коли віруючий зростає в благодаті й дедалі глибше та істинніше входить в єдність із Христом — тобто коли він перебуває в Ньому, — він пізнає, що молитися в Ім’я Христа означає також молитися в Його Дусі, володіючи Його природою, як її вділяє нам Святий Дух. Коли ми збагнемо зміст слів: «Того дня просити мете в імя моє» — того дня, коли у Святому Дусі Христос прийшов жити у Своїх учнях, — нас уже не бентежитиме велич обітниці: «Чого просити мете в імя моє, те зроблю». Ми почнемо трохи прозрівати незмінну необхідність і певність закону: те, чого просять в Ім’я Христа, в єдності з Ним, із Його природи і Духа, мусить бути дано. Коли молитовна природа Христа живе в нас, Його молитовна сила стає і нашою. Не міра наших досягнень чи досвіду є підставою нашої впевненості; але щирість і повнота нашої віддачі всьому, чим, як ми бачимо, Христос прагне бути в нас, стане мірою нашої духовної придатності й сили молитися в Його Ім’я. «Коли пробувати мете в менї», — каже Він, — «чого схочете, просити мете». Живучи в Ньому, ми набуваємо духовної сили користатися Його Ім’ям. Як галузка, цілком віддана життю і служінню Виноградини, може розраховувати на весь її сік і силу для свого плоду, так і віруючий, який вірою прийняв повноту Духа, щоб Він заволодів усім його життям, справді може користатися всією силою Імені Христового.
Тут, на землі, Христос як Людина прийшов відкрити, що таке молитва. Щоб молитися в Ім’я Христа, ми мусимо молитися так, як Він молився на землі; як Він навчив нас молитися; в єдності з Ним — так, як Він нині молиться на небі. Ми мусимо з любов’ю вивчати Його і вірою приймати Його як нашого Взірця, нашого Учителя, нашого Заступника.
Христос — наш Взірець.
Молитва Христа на землі і молитва в нас не можуть бути двома різними речами. Як є лише один Бог, Який є Дух і Який вислуховує молитву, так є лише один дух угодної Йому молитви. Коли ми усвідомлюємо, скільки часу Христос проводив у молитві і як усі великі події Його життя були пов’язані з особливою молитвою, ми пізнаємо, як конче потрібні цілковита залежність від небесного світу і безупинне безпосереднє спілкування з ним, якщо ми хочемо жити небесним життям чи виявляти навколо себе небесну силу. Ми бачимо, якою нерозумною і безплідною мусить бути спроба працювати для Бога і неба, не здобувши насамперед у молитві того, щоб життя і сила неба заволоділи нами. Якщо ця істина не живе в нас, ми не зможемо як слід користатися могутньою силою Імені Христового. Його приклад має навчити нас, що означає Його Ім’я.
Про Його хрещення ми читаємо: «Ісус хрестив ся та молив ся, відчинилось небо». Саме в молитві небо відчинилося для Нього, саме тоді небо зійшло до Нього з Духом і голосом Отця. У силі їх Його повели в пустиню, щоб у пості й молитві вони були випробувані й цілком засвоєні. На початку Його служіння Марко записує (1:35): «І вранцї, ще геть за ночи, вставши, вийшов, і пійшов у пусте місце, й там молив ся». А трохи пізніше Лука розповідає (5:16): «Насходилось народу пребагато слухати й сцїлятись. Він же виходив у пустиню та молив ся.» Він знав, як найсвятіше служіння — проповідь і зцілення — може виснажувати дух; як надмірне спілкування з людьми може затьмарити спільність із Богом; як потрібен час, час, повний час, щоб дух спочив і вкоренився в Ньому; як жоден тиск обов’язків серед людей не звільняє від нагальної потреби в багатьох молитвах. Якби хтось і міг задовольнитися тим, щоб завжди жити й працювати в дусі молитви, то це був би наш Учитель. Але Він не міг; Йому треба було поповнювати Свої запаси безперестанними і тривалими часами молитви. Користатися Ім’ям Христа в молитві, без сумніву, означає й це: наслідувати Його приклад і молитися так, як молився Він.
Про ніч перед вибором апостолів ми читаємо (Луки 6:12): «вийшов Він на гору молитись, і був усю ніч на молитві Богу». Перший крок до заснування Церкви і до відокремлення людей, які мали стати Його свідками й наступниками, покликав Його до особливої, довготривалої молитви. Усе мало бути зроблено за взором, показаним на горі. «Не може Син нїчого робити від себе… Отець бо любить Сина, і все показує Йому, що сам робить». Саме в ту ніч молитви це було показано Йому.
У ніч між нагодуванням п’яти тисяч — коли Ісус знав, що люди хочуть силою схопити Його й зробити Царем, — і ходінням по морю Він «зійшов на гору самотою молитись» (Маттея 14:23; Марка 6:46; Йоана 6:15). Він прийшов чинити Божу волю і мав являти Божу силу. Він не мав її як власного надбання; її треба було вимолити і прийняти згори. Першому сповіщенню про Його наближену смерть, після того як Він здобув від Петра визнання, що Він — Христос, передують слова (Луки 9:18): «І сталось, як Він молив ся на самотї». Оповідь про Преображення починається так (Луки 9:28): «зійшов на гору молитись». Прохання учнів: «Господи, навчи нас молитись» (Луки 11:1), — іде слідом за словами: «І сталось, як Він молив ся на одному місцї». У Своєму особистому житті, у Своєму спілкуванні з Отцем, у всьому, чим Він є і що чинить для людей, Христос, Чиїм Ім’ям ми маємо користатися, — це Муж молитви. Саме молитва дає Йому силу благословляти і преображає саме Його тіло славою неба. Саме Його власне молитовне життя робить Його Учителем, Який навчає інших молитися. Тим більше мусить саме молитва, тільки молитва, багато молитви, зробити нас придатними розділити з Ним славу преображеного життя або стати каналом небесного благословення і науки для інших. Молитися в Ім’я Христа — означає молитися так, як молиться Він.
Що ближче кінець, то більше молитви. Коли греки попросили побачити Його і Він заговорив про Свою наближену смерть, Він молився. Біля гробу Лазаря Він молився. Останньої ночі Він молився Своєю молитвою як наш Первосвященик, щоб ми знали, що здобуде Його жертва і якою буде Його вічне заступництво на престолі. У Гефсиманії Він молився Своєю молитвою як Жертва — Ягня, що віддає Себе на заколення. На хресті все ще — сама молитва: молитва співчуття до Його вбивць; молитва спокутного страждання в густій темряві; передсмертна молитва довірливого віддання Свого духа Отцеві. (Примітка E.)
Життя і діло Христа, Його страждання і смерть — усе це була молитва, уся залежність від Бога, довіра до Бога, приймання від Бога, віддання себе Богові. Твоє викуплення, о віруючий, — це викуплення, здійснене молитвою і заступництвом; твій Христос — Христос, що молиться; життя, яке Він прожив для тебе, і життя, яке Він живе в тобі, — це молитовне життя, яке радіє чекати на Бога і приймати все від Нього. Молитися в Його Ім’я — означає молитися так, як молився Він. Христос є нашим Взірцем лише тому, що Він — наша Голова, наш Спаситель і наше Життя. Силою Свого Божества і Свого Духа Він може жити в нас: ми можемо молитися в Його Ім’я, бо ми перебуваємо в Ньому, а Він у нас.
Христос — наш Учитель.
Христос був тим, чого навчав. Уся Його наука була саме об’явленням того, як Він жив, і — хвала Богові! — того життя, яке Він мав жити в нас. Своєю наукою Він насамперед пробуджував в учнях прагнення і так готував їх до того, чим Він через Святого Духа мав бути в них і що мав у них чинити. Повірмо дуже впевнено: усе, чим Він був у молитві, і все, чого Він навчав, Він Сам і дасть. Він прийшов виконати закон; тим більше Він виконає Євангеліє в усьому, чого навчав нас, — про що молитися і як.
Про що молитися. — Іноді кажуть, що безпосередні прохання, порівняно з плеканням спільності з Богом, — лише другорядна частина молитви і що «в молитві тих, хто молиться найкраще й найбільше, вони посідають лише незначне місце». Якщо ми уважно вивчимо все, що наш Господь сказав про молитву, то побачимо, що Він навчав не цього. У молитві Господній, у притчах про молитву, в образі дитини, що просить хліба, нашого шукання і стукання, у головній думці про молитву віри: «Усе, чого молячись просите, віруйте, що одержите», — у багаторазово повтореному «чого» останнього вечора — усюди наш Господь спонукає й заохочує нас приносити певні прохання і чекати певних відповідей. Лише тому, що ми надто обмежили молитву власними потребами, здалося за потрібне звільнити її від видимості себелюбства, відвівши проханням другорядне місце. Якби віруючі хоч раз пробудилися до слави діла заступництва і побачили, що саме в ньому — у певному благанні про певні дари для певних ділянок і людей — полягає наша найвища спільність із прославленим Господом і наша єдина справжня сила благословляти людей, — то стало б видно, що не може бути істиннішої спільності з Богом, ніж ці певні прохання та відповіді на них, через які ми стаємо каналом Його благодаті й життя для людей. Тоді наша спільність з Отцем стає саме такою, яку має Син у Своєму заступництві.
Як молитися. — Наш Господь навчав нас молитися потай, у простоті, звертаючи погляд лише на Бога, в смиренні, в дусі прощальної любові. Але головна істина, яку Він повторював знову й знову, була завжди та сама: молитися з вірою. І Він визначив цю віру не лише як довіру до Божої доброти чи сили, а як певну впевненість, що ми вже одержали саме те, чого просимо. А тоді, зважаючи на зволікання з відповіддю, Він наполягав на витривалості й наполегливості. Ми мусимо бути «послїдователї тих, що наслїдують обітницї вірою і довготерпіннєм» — вірою, яка приймає обітницю і знає, що вже має те, чого просила; довготерпінням, яке здобуває обітницю і успадковує благословення. Тоді ми навчимося розуміти, чому Бог, Який обіцяє незабаром помститися за Своїх вибраних, зволікає з ними, як здається. Це для того, щоб їхня віра очистилася від усього, що від тіла, і була випробувана та зміцнена, щоб стати тією духовною силою, яка може все, — може навіть кидати гори в серце моря.
Христос — наш Заступник.
Ми споглядали Христа в Його молитвах; ми слухали Його науку про те, як нам треба молитися; щоб цілком знати, що означає молитися в Його Ім’я, ми мусимо пізнати Його і в Його небесному заступництві.
Тільки подумайте, що це означає: усе Його спасенне діло, здійснюване з неба, і досі провадиться так само, як на землі, — у безупинному спілкуванні з Отцем і в безпосередньому заступництві перед Ним, Який чинить усе в усьому, Який є Усе в усьому. Кожному діянню благодаті в Христі передувало заступництво, і йому воно завдячує своєю силою. Бога вшановано і визнано його Творцем. На престолі Божому найвища спільність Христа з Отцем і Його участь у Його владі над світом виявляється в заступництві. Кожне благословення, що сходить до нас згори, носить на собі печать від Бога: через заступництво Христа. Його заступництво — не що інше, як плід і слава Його спокути. Коли Він віддав Себе в жертву Богові за людей, Він довів, що все Його серце мало одну мету: славу Божу в спасінні людей. У Його заступництві цей великий задум здійснюється: Він прославляє Отця, просячи і приймаючи все від Нього; Він спасає людей, вділяючи те, що здобув від Отця. Заступництво Христа — це Отцева слава, Його власна слава, наша слава.
І ось цей Христос, Заступник, — наше життя; Він — наша Голова, а ми — Його тіло; Його Дух і життя дихають у нас. Як на небі, так і на землі заступництво — це обраний Богом, єдиний Божий канал благословення. Навчімося від Христа, яка в ньому слава; яким шляхом здійснювати цю дивовижну силу; яке місце вона має посідати в праці для Бога.
Його слава. — Ним понад усе ми прославляємо Бога. Ним ми прославляємо Христа. Ним ми несемо благословення Церкві й світові. Ним ми здобуваємо наше найвище шляхетство — богоподібну силу спасати людей.
Шлях до нього. — Павло пише: «Ходїть у любові, яко ж і Христос улюбив нас і оддав себе за нас на жертву і на посьвят Богу». Якщо ми житимемо так, як жив Христос, то, як і Він, віддамо себе на все життя Богові, щоб Він ужив нас для людей. Коли ми раз це зробимо — віддамо себе, щоб більше нічого не шукати для себе, а лише для людей, і віддамо Богові, щоб Він ужив нас і вділив нам те, що ми можемо дати іншим, — заступництво стане для нас, як воно є для Христа на небі, великим ділом нашого життя. А якщо коли-небудь прийде думка, що покликання надто високе або праця надто велика, віра в Христа — Христа-Заступника, Який живе в нас, — дасть нам перемогу. Ми слухатимемо Того, Хто сказав: «Дїла, що я роблю, і він робити ме: й більше сього робити ме». Ми пам’ятатимемо, що ми не під законом з його безсиллям, а під благодаттю з її всемогутністю, яка все чинить у нас. Ми знову повіримо в Того, Хто сказав нам: Устань і ходи, — і дав нам (а ми прийняли) Своє життя як нашу силу. Ми знову привласнимо повноту Божого Духа як Його достатнє забезпечення нашої потреби і вважатимемо, що Він у нас — Дух заступництва, Який робить нас одним із Христом у Його заступництві. О, тільки б нам зберегти своє місце — віддаючи себе, як Він, у Ньому, Богові за людей!
Тоді ми зрозуміємо, яке місце має посідати заступництво в Божому ділі через нас. Ми вже не намагатимемося працювати для Бога, а потім просити Його супроводити цю працю Своїм благословенням. Ми робитимемо те, що зробив друг опівночі, що Христос робив на землі і завжди робить на небі: спершу здобуватимемо від Бога, а тоді звертатимемося до людей, щоб дати їм те, що Він дав нам. Як і Христос, ми зробимо своєю головною працею приймання від Отця і не вважатимемо задля цього жодного часу чи клопоту надто великим; тоді й давання людям буде в силі.
Слуги Христові! Діти Божі! Будьте відважні. Нехай жоден страх перед немічністю чи убогістю не лякає вас — просіть в Ім’я Христа. Його Ім’я — це Він Сам, у всій Своїй досконалості й силі. Він — живий Христос, і Він Сам зробить Своє Ім’я силою у вас. Не бійтеся покликатися на це Ім’я; Його обітниця — потрійна нитка, яку не розірвати: Чого просити мете — в імя моє — СТАНЕТЬ СЯ ВАМ.