Служіння заступництва
Дух благання

Розділ 12 · 12 хв читання · 15 хв слухання

Дух благання

«На дом же Давидів … вилию духа ласки й побожностї». — Захарії 12:10.

«Так же само й Дух помагає нам в немощах наших; про що бо молитись нам так, як треба, не знаємо, та сам Дух заступаєть ся за нас стогнаннєм невимовним. Той же, хто вивідує серця, знає, яка думка в Духа; бо по Богу промовляє за сьвятих». — Римлян 8:26, 27.

«Всякою молитвою і благаннєм молячись всякого часу духом і в сьому пильнуйте в усякому терпінню і благанню за всїх сьвятих». — Єфесян 6:18.

«В Духові сьвятому молїть ся». — Юди 20.

Святого Духа дано кожній Божій дитині, щоб Він був її життям. Він живе в ній не як окрема Істота в якійсь одній частині її єства, а як саме її життя. Він — Божественна сила, чи енергія, якою її життя підтримується й зміцнюється. Усе, чим віруючий покликаний бути і що покликаний робити, Святий Дух може вчинити й учинить у ньому. Якщо ж він не знає святого Гостя чи не кориться Йому, благословенний Дух не може діяти, і його життя — хворобливе, повне поразок і гріха. Коли ж він кориться, і чекає, і слухається провідництва Духа, Бог чинить у ньому все, що вгодне в Його очах.

Цей Святий Дух — передусім Дух молитви. Його обіцяно як «Духа благодаті й благання» — благодать для благання. Його послано в наші серця як «духа всиновлення, нимже покликуємо: Авва, Отче!» Він робить нас здатними говорити — у справжній вірі та в дедалі глибшому розумінні значення цих слів: Отче наш, що на небі! «по Богу промовляє за сьвятих». І коли ми молимося в Дусі, наше поклоніння таке, яким його шукає Бог, — «духом і правдою». Молитва — це просто подих Духа в нас; сила в молитві походить від сили Духа в нас, Якого ми чекаємо і Якому довіряємо. Поразка в молитві походить від кволості Духової праці в нас. Наша молитва — показник міри Духової праці в нас. Щоб молитися як слід, життя Духа мусить бути в нас як слід. Щоб молитися тією ревною молитвою праведного, яка много може, все залежить від того, щоб бути сповненим Духа.

Є три дуже прості уроки, які мусить знати віруючий, що хотів би зазнати благословення — бути навченим молитися від Духа молитви. Перший такий: Віруйте, що Дух живе у вас (Єфесян 1:13). Глибоко в найпотаємніших закутках свого єства, приховано й непомітно для почуттів, кожна Божа дитина має в собі Святого, Могутнього Духа Божого, Який у ній живе. Вона знає це вірою — тією вірою, яка, приймаючи Боже слово, усвідомлює те, чого поки що не бачить жодної ознаки. «Обітуваннє Духа прийняли ми через віру». Доки ми мірятимемо свою силу молитися як слід і витривало тим, що відчуваємо або що, на нашу думку, здатні виконати, ми впадатимемо в зневіру, коли чуємо, скільки нам слід молитися. Та коли ми спокійно повіримо, що посеред усієї нашої відчутної слабкості Святий Дух як Дух благання живе в нас саме для того, щоб зробити нас здатними молитися так і стільки, як того хоче від нас Бог, наші серця сповняться надією. Ми зміцнимося в упевненості, яка лежить у самому корені щасливого й плідного християнського життя, — що Бог щедро приготував усе, щоб ми були тим, чим Він хоче нас бачити. Ми почнемо позбуватися почуття тягаря, страху й зневіри щодо того, чи будемо ми коли-небудь молитися досить, бо бачимо, що Сам Святий Дух молитиметься, уже молиться в нас.

Другий урок такий: Понад усе стережіться засмучувати Святого Духа (Єфесян 4:30). Якщо ви Його засмучуєте, як Він може чинити у вас тихе, довірливе й благословенне відчуття тієї єдності з Христом, яка робить ваші молитви вгодними Отцеві? Стережіться засмучувати Його гріхом, невірою, себелюбством, невірністю Його голосові в сумлінні. Не думайте, що засмучувати Його — неминуче: така думка підтинає самі жили вашої сили. Не вважайте неможливим виконати заповідь: «Не засмучуйте Духа сьвятого Божого». Він Сам — та сама Божа сила, щоб зробити вас слухняними. Гріх, що підіймається у вас проти вашої волі, схильність до лінощів, чи гордощів, чи свавілля, чи пристрасті, що здіймається в тілі, — усе це ваша воля може силою Духа відразу відкинути й покласти на Христа і Його кров, і ваше спілкування з Богом негайно відновлюється. Приймайте щодня Святого Духа як вашого Провідника, і Життя, і Силу; ви можете покластися на Нього, що Він учинить у вашому серці все, що там має бути вчинене. Він, Невидимий і Невідчутний, але пізнаваний вірою, дає там — невидимо й невідчутно — любов, і віру, і силу послуху, яких вам треба, бо Він відкриває невидимого Христа у вас як справжнє ваше Життя й Силу. Не засмучуйте Святого Духа недовірою до Нього через те, що не відчуваєте Його присутності в собі.

Особливо в справі молитви не засмучуйте Його. Коли ви довіряєте Христові, щоб Він увів вас у нове, здорове молитовне життя, не чекайте, що відразу зможете молитися так легко, і сильно, і радісно, як вам того хотілося б. Ні; це може прийти не відразу. Але просто тихо схиліться перед Богом у своєму незнанні й слабкості. Це найкраща й найправдивіша молитва — поставити себе перед Богом такими, якими ви є, і покладатися на прихованого Духа, Який молиться у вас. «про що бо молитись нам так, як треба, не знаємо»; незнання, труднощі, боротьба позначають нашу молитву від початку до кінця. Але «Дух помагає нам в немощах наших». Як? «Сам Дух», глибше, ніж наші думки чи почуття, «заступаєть ся за нас стогнаннєм невимовним.» Коли ви не можете знайти слів, коли ваші слова здаються холодними й кволими, просто вірте: Святий Дух молиться в мені. Будьте тихі перед Богом і дайте Йому час і нагоду; свого часу ви навчитеся молитися. Стережіться засмучувати Духа молитви тим, що не шануєте Його терплячою, довірливою відданістю Його заступництву у вас.

Третій урок: «Сповняйте себе Духом» (Єфесян 5:18). Думаю, ми побачили значення великої істини: лише здорове духовне життя може молитися як слід. До кожного з нас звучить заповідь: «Сповняйте себе Духом». Це означає, що, хоча дехто вдовольняється початком, невеликою мірою Духової праці, Божа воля — щоб ми були сповнені Духом. З нашого боку це означає, що вся наша істота має бути цілком віддана Святому Духові, щоб Він Один володів нею й керував. А з Божого боку — що ми можемо покладатися на Святого Духа й чекати, що Він заволодіє нами й сповнить нас. Хіба наша поразка в молитві не сталася явно через те, що ми не прийняли Духа молитви як наше життя, що не віддалися цілком Тому, Кого Отець дав як Духа Свого Сина, щоб Він чинив у нас життя Сина? Будьмо ж, щонайменше, готові прийняти Його, віддати себе Богові й довірити Йому це. Не засмучуймо знову свавільно Святого Духа, відмовляючись, нехтуючи, вагаючись шукати, щоб Він був у нас так повно, як Він готовий віддати Себе нам. Якщо ми хоч трохи побачили, що молитва — це велика потреба нашої праці й Церкви, якщо ми хоч трохи забажали чи постановили більше молитися, звернімося до самого джерела всякої сили й благословення — повірмо, що Дух молитви, навіть у Своїй повноті, — для нас.

Ми всі визнаємо, яке місце в нашій молитві мають Отець і Син. Ми молимося до Отця, і від Нього чекаємо відповіді. Ми сподіваємося бути вислуханими в заслузі, і імені, і житті Сина, перебуваючи в Ньому, а Він у нас. Але чи зрозуміли ми, що у Святій Трійці всі три Особи мають однакове місце в молитві і що віра в Святого Духа заступництва, Який молиться в нас, так само необхідна, як віра в Отця й Сина? Як ясно це сказано в словах: «через Його маємо приступ обоє в одному Дусї до Отця». Так само, як молитва мусить бути до Отця і через Сина, вона мусить бути й Духом. А Дух не може молитися в нас інакше, як живучи в нас. Лише коли ми віддаємо себе Духові, Який живе й молиться в нас, ми можемо пізнати в їхній силі славу Бога, Який вислуховує молитву, і вічно благословенне, найдієвіше посередництво Сина. (Примітка D.)

Наш останній урок: Моліться в Дусі за всіх святих (Єфесян 6:18). Дух, Якого названо «Духом благання», — це також, і то особливо, Дух заступництва. Про Нього сказано: «сам Дух заступаєть ся за нас стогнаннєм невимовним.» «По Богу промовляє за сьвятих». Це те саме слово, що вжито про Христа: «Він і заступаєть ся за нас!» Думка тут, по суті, — про посередництво: один благає за іншого. Коли Дух заступництва цілком заволодіває нами, всяке себелюбство — ніби ми хотіли мати Його окремо від Його заступництва за інших і тримати Його лише для себе — зникає, і ми починаємо користуватися нашим дивовижним привілеєм — благати за людей. Ми прагнемо жити Христовим життям самопожертви, що спалює себе за інших, коли наше серце безустанно віддає себе Богові, щоб здобути Його благословення для тих, хто довкола нас. Тоді заступництво стає не випадковою чи принагідною частиною наших молитов, а їхньою однією великою метою. Молитва за себе тоді посідає своє справжнє місце — просто як засіб, що краще готує нас дієвіше виконувати наше служіння заступництва.

Чи дозволено мені сказати дуже особисте слово кожному з моїх читачів? Я смиренно благав Бога дати мені те, що я міг би дати їм, — Божественне світло й допомогу, щоб справді покинути життя поразки в молитві і ввійти, навіть тепер і відразу, в життя заступництва, яке Святий Дух може дати їм силу провадити. Це можна зробити простим актом віри, домагаючись повноти Духа, тобто повної міри Духа, яку ви здатні в Божих очах прийняти і яку Він тому готовий подати. Чи не приймете ви цього вірою навіть тепер?

Дозвольте нагадати вам, що відбувається при наверненні. Більшість із нас — мабуть, і ви — якийсь час шукали миру в зусиллях і боротьбі, щоб покинути гріх і догодити Богові. Але так ви його не знайшли. Мир Божого прощення прийшов через віру, коли ви довірилися Божому слову про Христа і Його спасіння. Ви чули про Христа як про дар Його любові, ви знали, що Він і для вас, ви відчували порухи й притягання Його благодаті; але аж доки ви з вірою в Боже слово не прийняли Його як Божий дар вам, ви не знали миру й радості, які Він може дати. Віра в Нього і Його спасенну любов змінила все і перетворила вас із того, хто завжди Його засмучував, на того, хто любить Його і служить Йому. А проте згодом ви тисячу разів дивувалися, що так погано любите Його і служите Йому.

Коли ви навернулися, ви мало знали про Святого Духа. Пізніше ви почули про те, що Він живе у вас і що Він — Божа сила у вас для всього, чим Отець задумав вас бачити, а проте Його перебування й діяння у вас були чимось невиразним і неозначеним і навряд чи джерелом радості чи сили. При наверненні ви ще не знали, що потребуєте Його, і ще менше — чого можна від Нього чекати. Але ваші поразки вас цього навчили. І тепер ви починаєте бачити, як засмучували Його, не довіряючи Йому й не йдучи за Ним, не дозволяючи Йому чинити у вас усе Боже вподобання.

Усе це може змінитися. Так само як ви, шукавши Христа, і молившись до Нього, і безуспішно намагавшись Йому служити, знайшли спокій, прийнявши Його вірою, — так само ви можете навіть тепер віддати себе під повний провід Святого Духа і домагатися Його й прийняти Його, щоб Він чинив у вас те, чого хоче Бог. Чи не зробите ви цього? Просто прийміть Його вірою як Христів дар, щоб Він був Духом усього вашого життя, і вашого молитовного життя також, — і ви можете покластися на Нього, що Він візьме на Себе провід. Тоді ви можете почати, хоч як кволими й нездатними молитися як слід ви себе відчуваєте, схилятися перед Богом у мовчанні з певністю, що Він навчить вас молитися.

Мій дорогий брате, як ви свідомо вірою прийняли Христа, щоб Він простив вас, так тепер ви можете свідомо, у такій самій вірі, прийняти Христа, Який дає Святого Духа, щоб Він чинив у вас Своє діло. «Христос викупив нас … щоб обітуваннє Духа прийняли ми через віру». Станьте на коліна і просто повірте, що Господь Христос, Який хрестить Святим Духом, тепер, у відповідь на вашу віру, починає у вас благословенне життя повного досвіду сили Духа, Який перебуває в вас. Покладайтеся на Нього якнайупевненіше, незалежно від усяких почуттів чи досвіду, як на Духа благання й заступництва, що Він виконає Своє діло. Відновлюйте цей акт віри щоранку, щоразу, коли молитеся; довіряйте Йому, всупереч усім видимостям, що Він діє у вас, — будьте певні, що Він діє, — і Він дасть вам пізнати, що таке радість Святого Духа як сила вашого життя.

«Вилию Духа благання». Хіба ви не починаєте бачити, що таємниця молитви — це таємниця Божественного перебування в нас? Бог на небі дає Свого Духа в наші серця, щоб Він був там Божественною силою, яка молиться в нас і підносить нас угору до нашого Бога. Бог є Дух, і ніщо, крім подібного життя й Духа в нас, не може мати з Ним спілкування. Саме для цього створено людину — щоб Бог міг жити й діяти в ній і бути життям її життя. Саме це Божественне перебування в людині втратив гріх. Саме це Христос прийшов показати Своїм життям, повернути нам Своєю смертю, а тоді й подати нам, прийшовши знову з неба в Дусі, щоб жити в Своїх учнях. Саме це — перебування Бога в нас через Духа — одне може пояснити дивовижні обітниці, дані молитві, і зробити нас здатними привласнити їх. Бог дає Духа також як Духа Благання, щоб підтримувати в нас Своє Божественне життя як життя, з якого молитва завжди підноситься вгору.

Без Святого Духа ніхто не може назвати Ісуса Господом чи закликати: Авва, Отче; ніхто не може поклонятися в дусі й правді чи безустанно молитися. Святого Духа дано віруючому, щоб Він був і чинив у ньому все, чим Бог хоче, щоб він був і що робив. Його дано йому особливо як Духа молитви й благання. Хіба не ясно, що все в молитві залежить від того, чи довіряємо ми Святому Духові чинити в нас Своє діло, віддаючи себе під Його провід, покладаючись лише й цілком на Нього?

Ми читаємо про «Стефана, чоловіка, повного віри і Духа сьвятого». Ці двоє завжди йдуть разом, у точній відповідності одне до одного. Коли наша віра бачить Духа в нас і довіряє Йому молитися, і чекає на Нього, Він виконає Своє діло; і саме прагнучого бажання, і ревного благання, і певної віри шукає Отець. Пізнаймо ж Його і, у вірі в Христа, Який безустанно Його дає, плекаймо впевнену довіру, — і ми зможемо навчитися молитися так, як хоче Отець.

Ви завершили: Дух благання

Назад Далі