Служіння заступництва
Хочеш одужати?

Розділ 10 · 12 хв читання · 15 хв слухання

Хочеш одужати?

«Ісус … рече йому: Хочеш одужати? Відповів Йому недужий: Господи, чоловіка не маю, щоб … вкинув мене в купіль. Рече йому Ісус: Устань … та й ходи! І зараз одужав чоловік … та й ходив». — Йоана 5:6–9.

«Рече ж Петр: … В імя Ісуса Христа Назорея встань і ходи… Віра, що через Него, дала йому се сцїленнє перед усїма вами». — Дїяння 3:6, 16.

«Рече йому Петр: Єнею, оздоровлює тебе Ісус Христос; устань… І зараз устав». — Дїяння 9:34.

Неміч у молитві — ознака хвороби. Нездатність ходити — у християнина так само, як і в природному житті, — страшний доказ того, що в організмі є якесь лихо, яке потребує лікаря. А надто тяжко, коли бракує сили радісно ходити тією новою й живою дорогою, що веде до Отця і до престолу благодаті. Христос — великий Лікар, Який приходить до кожної Витезди, де збираються немічні, і промовляє Своє любляче, проникливе запитання: Хочеш одужати? Для всіх, хто досі чіпляється за надію на купіль або виглядає, чи не знайдеться людина, що вкине їх у неї, хто сподівається, що з часом якось їм таки допоможе саме лише постійне вживання звичайних засобів благодаті, — для них Його запитання вказує на кращий шлях. Він пропонує їм зцілення шляхом сили, якого вони ніколи не розуміли. А всім, хто готовий визнати не лише власну неміч, а й те, що не знайшов жодної людини, яка б їм допомогла, Його запитання приносить певну й непохитну надію на близьке визволення. Ми бачили, що наша слабкість у молитві — частина життя, враженого духовною неміччю. Послухаймо ж нашого Господа, коли Він пропонує відновити нашу духовну силу, зробити нас здатними ходити всіма Господніми дорогами, як здорові й сильні люди, — і так бути готовими належно посісти своє місце у великому ділі заступництва. Коли ми побачимо, яке здоров’я Він пропонує, як Він його дає і чого Він від нас просить, ми будемо готові охоче відповісти на Його запитання.

Яке здоров’я пропонує Ісус.

Я міг би назвати багато ознак духовного здоров’я. Наш текст спонукає взяти одну — ходіння. Ісус сказав хворому: Устань і ходи, — і цим повернув йому місце серед людей, у повному здоров’ї та силі, здатного виконувати свою частку в усякій життєвій праці. Це напрочуд промовистий образ відновлення духовного здоров’я. Для здорового ходити — приємність; для хворого — тягар, якщо не взагалі неможливість. Скільки ж є християн, для яких, як для калік, кривих, кульгавих і немічних, рух і поступ Божою дорогою — справді зусилля і втома! Христос приходить сказати — і разом зі словом дає силу: Устань і ходи.

Подумайте лишень про це ходіння, до якого Він нас відновлює і на яке дає силу. Це життя, як у Еноха та Ноя, що «ходив з Богом». Життя, як в Авраама, якому Бог сказав: «Ходи передо мною», — і який сам промовив: «Господь, що перед ним ходжу». Життя, про яке співає Давид: «При сьвітлї лиця твого вони ходити будуть», — і пророкує Ісая: «Хто на Бога вповає, в того сила відновлюєсь; … побіжить і не вмучиться, пійде і не втомиться.» Як Бог-Творець не втомлюється й не знемагає, так і ті, хто ходить з Ним, чекаючи на Нього, ніколи не виснажаться й не ослабнуть. Це життя, про яке можна було сказати про останніх старозавітних святих, Захарію та Єлисавету: «Були ж праведні обоє перед Богом, ходячи у всїх заповідях та наказах Господнїх безпорочні.» Ось те ходіння, яке Ісус прийшов зробити можливим і дійсним для Свого народу з більшою силою, ніж будь-коли раніше.

Послухайте, що говорить про нього Новий Заповіт: «Щоб, як Христос устав із мертвих славою Отця, так і ми в обновленню життя ходили». Це Воскреслий каже нам: Устань і ходи, — Він дає силу воскресінного життя. Це ходіння в Христі: «Як прийняли ви Христа Ісуса Господа, так і ходїть у Ньому». Це ходіння, подібне до Христового: «Хто говорить, що в Ньому пробуває, повинен, яко ж Той ходив, і він так ходити.» Це ходіння Духом і за Духом: «Духом ходїть, і хотїння тїлесного не звершуйте.» «Которі не по тїлу ходимо, а по духу.» Це ходіння, гідне Бога й Йому вгодне: «Щоб ходити вам достойно перед Господом у всякому догоджуванню, і у всякому доброму дїлї приносячи овощ». «Благаємо вас, браттє, і напоминаємо в Господї Ісусї, яко ж прийняли від нас, як подобає вам ходити й угождати Богові, як ви й ходите, так щоб більш (у тому) достаткували.» Це ходіння в небесній любові: «Ходїть у любові, яко ж і Христос улюбив нас». Це життя, в якому «у сьвітлї ходимо, яко ж Він сам у сьвітлї». Це ходіння вірою, вся сила якого йде просто від Бога, і Христа, і Святого Духа до душі, що відвернулася від світу: «Ходимо вірою, а не видїннєм.»

Скільки ж є віруючих, які вважають таке ходіння чимось неможливим — настільки неможливим, що навіть не відчувають гріхом те, що вони «ходять інакше»; тож і не прагнуть цього ходіння в оновленні життя. Вони так звикли до життя в немочі, що життя й ходіння в Божій силі мало їх вабить. Але є й такі, з ким не так. Вони таки замислюються, чи справді ці слова означають те, що кажуть, і чи те дивовижне життя, про яке говорить кожне з них, — лише недосяжний ідеал, чи його задумано здійснювати в плоті й крові. Що більше вони їх вивчають, то більше відчувають, що їх сказано ніби для щоденного життя. І все ж вони видаються надто високими. О, якби вони повірили, що Бог послав Свого Всемогутнього Сина і Свого Святого Духа справді для того, щоб привести нас і зробити здатними до життя й ходіння з неба, яке перевищує все, що людина могла б насмілитися подумати чи сподіватися!

Як Ісус зцілює нас.

Коли лікар зцілює хворого, він діє на нього ззовні і робить те, що мало б, якщо можливо, назавжди зробити його незалежним від його допомоги. Він повертає йому цілковите здоров’я і залишає його. З ділом нашого Господа Ісуса в обох цих відношеннях усе якраз навпаки. Ісус діє не ззовні, а зсередини, входячи Сам силою Свого Духа в саме наше життя. І замість того, щоб, як при тілесному зціленні, людина ставала, якщо можливо, незалежною від лікаря надалі, єдина мета Христа в зціленні, як ми сказали, якраз протилежна. Його єдина умова успіху — привести нас до такої залежності від Нього Самого, щоб ми ні на одну мить не могли обійтися без Нього. Сам Христос Ісус — наше життя, у такому сенсі, про який багато християн не мають жодного уявлення. Поширене кволе й хворобливе життя цілком спричинене тим, що не осягнуто Божественної істини: доки ми чекаємо, що Христос раз у раз робитиме щось для нас із неба, окремими діями благодаті час від часу, і щоразу довіряємо Йому дати нам те, чого вистачить ненадовго, — ми не можемо бути відновлені до цілковитого здоров’я. Та коли ми вже побачимо, що ні на одну мить не має бути нічого нашого, а все має бути Христом щомиті, і навчимося приймати це від Нього й довіряти Йому в цьому, — життя Христове стає здоров’ям нашої душі. Здоров’я — це не що інше, як життя в його нормальній, незбуреній дії. Христос дає нам здоров’я, даючи нам Себе Самого як наше життя; так Він стає нашою силою для нашого ходіння. Слова Ісаї знаходять своє новозавітне сповнення: хто на Бога вповає, піде і не втомиться, бо Христос тепер — твердиня їхнього життя.

Дивно, як віруючі іноді вважають це життя в залежності надто великим напруженням і втратою нашої особистої свободи. Вони визнають потребу залежності, навіть великої залежності, але щоб лишалося місце для нашої власної волі й енергії. Вони не бачать, що навіть часткова залежність робить нас боржниками і не лишає нам нічим хвалитися. Вони забувають, що наше відношення до Бога і співпраця з Ним полягають не в тому, що Він робить більшу частину, а ми меншу, а в тому, що Бог робить усе і ми робимо все — Бог усе в нас, ми все через Бога. Ця залежність від Бога забезпечує нашу справжню незалежність; коли наша воля не шукає нічого, крім Божественної волі, ми досягаємо Божественного шляхетства, справжньої незалежності від усього створеного. Хто цього не побачив, мусить лишатися хворобливим християнином, дозволяючи своєму «я» робити частину, а Христові — частину. Хто приймає життя безустанної залежності від Христа як життя, і здоров’я, і силу, той зцілений. Як Бог, Христос може ввійти у Своє створіння і стати його життям. Як Прославлений, Який прийняв від Отця Святого Духа, щоб Його подати, Він може оновити серце грішного створіння, зробити його Своєю оселею і Своєю присутністю підтримувати його в повному здоров’ї та силі.

О ви всі, хто радо ходив би й догоджав Богові і хотів би, щоб у молитовному житті серце вас не осуджувало, — послухайте Христових слів: «Хочеш одужати?» Він може дати здоров’я душі. Він може дати життя, яке вміє молитися і знає, що воно вгодне Отцеві. Якщо ви хочете цього, прийдіть і почуйте, як ви можете це прийняти.

Чого Христос просить від нас.

Ця історія спонукає нас особливо звернути увагу на три речі. Христове запитання спершу звертається до волі й просить, щоб вона висловила свою згоду. Потім Він вислуховує визнання людиною своєї цілковитої безпорадності. А тоді настає готовий послух Христовому наказові, що встає і ходить.

1. Хочеш одужати? Щодо відповіді немічного не могло бути жодного сумніву. Хто б не хотів позбутися своєї хвороби? Але, на жаль, як же в духовному житті треба наполягати на цьому запитанні! Дехто не хоче визнати, що він такий хворий. А дехто не вірить, що Христос може зцілити людину. А дехто вірить, що Він може зцілити інших, але певен, що це не для нього. Під усім цим, у самому корені, лежить страх перед самозреченням і жертвою, яких це вимагатиме. Вони не хочуть цілком покинути ходіння за звичаєм цього світу, відмовитися від усякої свавільності, самовпевненості й догоджання собі. Ходіння в Христі й подібно до Христа надто вузьке й важке: вони цього не хочуть, вони не хочуть одужати. Брате мій, якщо ти хочеш, скажи це вголос: «Господи! За будь-яку ціну — хочу!» З боку Христа це дія волі: «Хочу, очистись.» З вашого боку так само: «Нехай станеть ся тобі, як бажаєш». Якщо ви хочете визволитися від своєї немочі, — о, не бійтеся сказати: «Хочу, хочу!»

Потім настає другий крок. Христос хоче, щоб ми звели очі до Нього як до нашого єдиного Помічника. «Чоловіка не маю, щоб … вкинув мене в купіль», — має бути нашим зойком. Тут, на землі, немає для мене допомоги. Слабкість може перерости в силу при звичайному вживанні засобів, якщо всі органи й функції здорові. Хвороба ж потребує особливих заходів. Ваша душа хвора; ваша нездатність радісно ходити християнським ходінням Божою дорогою — ознака недуги; не бійтеся це визнати і погодитися, що немає надії на відновлення, хіба що через дію Христового милосердя, яке вас зцілить. Покиньте думку перерости з хворобливого стану в здоровий, перерости з-під закону в життя під благодаттю. Кілька днів тому я чув, як один студент обстоював справу Зобов’язання добровольців. «Зобов’язання, — сказав він, — кличе вас до рішення. Не думайте, що поступово переростете в місіонера: якщо Бог вам не забороняє, зробіть цей крок; рішення принесе радість і силу, звільнить вас, щоб ви зростали в усьому, що потрібне місіонерові, і стане допомогою для інших». Так само й у християнському житті. Зволікання й боротьба однаково вам заважатимуть; визнайте ж, що ви не можете змусити себе молитися так, як хотіли б, бо не можете дати собі того здорового, небесного життя, яке любить молитися і вміє покладатися на Божого Духа, що молиться в нас. Прийдіть до Христа, щоб Він вас зцілив. Він за одну мить може вас оздоровити. Не в тому сенсі, що Він раптово змінить ваші почуття чи те, чим ви є самі в собі, а в небесній дійсності: у відповідь на ваше віддання себе й віру Він входить, бере на Себе провід вашого внутрішнього життя і наповнює його Собою і Духом.

Третє, чого просить Христос, — це віддання віри. Коли Він говорив до немічного, Його наказове слово треба було виконати. Чоловік повірив, що в Христовому слові є правда й сила; у цій вірі він устав і пішов. Вірою він послухався. І те, що Христос казав іншим, стосувалося й його: «Іди, віра твоя спасла тебе.» І від нас Христос просить цієї віри — що Його слово перетворює нашу неміч на силу і робить нас здатними до того ходіння в оновленні життя, для якого нас оживлено в Ньому. Якщо ми цього не віримо, якщо не наберемося відваги сказати разом з Павлом: «Все здолїю в Христї, що мене покрепляє.» — ми не можемо послухатися. Але якщо ми послухаємо слова, яке розповідає нам про ходіння, що не лише можливе, а й було випробуване та побачене в Божих святих від давніх часів, якщо ми спрямуємо свій погляд на могутнього, живого, люблячого Христа, Який із силою промовляє: «Устань і ходи», — ми наберемося відваги й послухаємося. Ми встанемо й почнемо ходити в Ньому і в Його силі. Вірою, незалежно від усяких почуттів і понад ними, ми приймемо невидимого Христа як нашу силу й довірятимемо Йому, і йтимемо далі в силі Господа Бога. Ми пізнаємо Христа як твердиню нашого життя. Ми пізнаємо, і розповімо, і доведемо, що Ісус Христос оздоровив нас.

Чи справді це можливо? Так, можливо. Він зробив це для багатьох — Він зробить це і для вас. Стережіться хибних уявлень про те, що має статися. Коли немічного було зцілено, йому ще треба було всього навчитися щодо того, як користуватися новознайденою силою. Якби він захотів копати, чи будувати, чи вивчитися ремесла, йому довелося б почати з самого початку. Не чекайте, що відразу станете вправними в молитві чи в будь-якій іншій частині християнського життя. Ні; але чекайте й будьте певні одного: оскільки ви довірили себе Христові, щоб Він був вашим здоров’ям і силою, Він вестиме вас і навчатиме. Починайте молитися з тихим усвідомленням свого незнання й слабкості, але й з радісною певністю, що Він учинить у вас те, чого вам потрібно. Вставайте й ходіть щодня у святій упевненості, що Він з вами і в вас. Просто прийміть Ісуса Христа, Живого, і довірте Йому чинити Своє діло.

Чи зробите ви це? Чи вже зробили? Навіть тепер Ісус говорить: «Устань і ходи». «Амінь, Господи! На Твоє слово я йду. Я встаю, щоб ходити з Тобою, і в Тобі, і так, як Ти».

Ви завершили: Хочеш одужати?

Назад Далі