Джордж Мюллер — людина, чиї молитви годували сиріт

Хто він був

Джордж Мюллер народився 1805 року в Пруссії в родині збирача податків і, за його власним відвертим визнанням, ранні роки провів у нечесності, дрібних крадіжках і пияцтві — підлітком навіть ненадовго потрапив до в’язниці. У 1825 році на молитовному зібранні в приватному домі він зустрівся з живим Богом і був перемінений. Він оселився в Бристолі, в Англії, приєднався до Плімутських братів і в 1836 році відкрив свій перший сирітський дім, майже нічого не маючи в руках. За життя свого служіння він подбав про понад 10 000 дітей-сиріт, заснував 117 шкіл, що дали християнську освіту 120 000 дітей, і підтримував сотні місіонерів по всьому світу — без жодного публічного заклику до пожертв, лише через молитву. До своєї смерті в 1898 році, у віці дев’яноста двох років, він записав понад 50 000 відповідей на молитви.

Його головне вчення про молитву

Наріжним каменем усього молитовного життя Мюллера була радикальна простота: вірити Богові на слово. Не вірити Богові на рівні туманного відчуття духовних можливостей, не на рівні емоційних вражень чи оптимістичного релігійного почуття, — а вірити Йому на точному, буквальному, словесному рівні Його записаних у Писанні обітниць. Мюллер знаходив конкретну обітницю, розважав над нею, доки не впевнювався, що вона стосується його становища, а тоді приносив її Богові як підставу свого прохання — спокійно, терпляче, з усталеною певністю людини, яка тримає в руці підписаний документ. Його улюбленим порівнянням був банківський чек: людина з дійсним чеком на платоспроможний рахунок не благає банк його оплатити. Вона подає чек і чекає, доки операцію буде завершено.

Найчастіше він повертався до обітниці самого Ісуса: «Просїть, то й дасть ся вам; шукайте, то й знайдете; стукайте, то й відчинить ся вам: кожен бо, хто просить, одержує; і хто шукає, знаходить; і хто стукає, тому відчиняють» (Маттея 7:7–8, пер. Куліша). Мюллер вважав слово «кожен» найважливішим у цьому уривку. Не кожен духовний велетень — кожен, хто просить. Обітниця була всезагальною, і Мюллер відмовлявся сприймати її як щось менше. Він писав: «Початок тривоги — кінець віри, а початок справжньої віри — кінець тривоги». Це було вистраждане переконання людини, яка перевірила обітницю десять тисяч разів і щоразу знаходила її надійною.

Мюллер також навчав, що стан серця перед Богом невіддільний від дієвості молитви. Він дбав про те, щоб визнати відомий йому гріх, перш ніж приносити Богові прохання, і наполягав, що невирішене непрощення, свідомий непослух чи роздвоєне серце — це великі греблі, що зупиняють ріку відповідей на молитву. Він спирався на 1 Йоана 3:22 — «коли що просимо, приймаємо від Нього, бо хоронимо заповідї Його, і угодне перед Ним робимо» (пер. Куліша) — не як на формулу спасіння ділами, а як на істину стосунків: відповіді на молитву течуть через серце, яке справді звернене до Бога в послуху й любові.

Його найхарактернішим наголосом була практика конкретної молитви про конкретні потреби з конкретним очікуванням конкретних відповідей. Мюллер вів докладні молитовні щоденники, записуючи точну дату, точне прохання і точну відповідь для кожної з понад п’ятдесяти тисяч записаних молитов.

Кожна записана відповідь була каменем у пам’ятнику Божої вірності. Псалмоспівець розумів це: «Спробуйте і дізнайтесь, що Господь благий» (Псальма 34:8, пер. Куліша). Мюллер куштував знову і знову — і ніколи не втрачав апетиту.

Одна з найвідоміших історій із сиротинців на Ешлі-Даун ілюструє його богослов’я молитви. Одного ранку триста дітей сіли снідати — а в домі не було ані крихти їжі. Мюллер подякував за їжу так, ніби її вже було дано. За кілька хвилин у двері постукав пекар із несподіваним надлишком хліба. Ще до того, як хліб роздали, з’явився молочник: його віз зламався біля воріт, і йому треба було вивантажити весь свій вантаж свіжого молока. Жодна дитина не залишилася без їжі. Для Мюллера це було просто звичайним втіленням Марка 11:24: «Тим глаголю вам: Усе, чого молячись просите, віруйте, що одержите, й буде вам.» (пер. Куліша). Він повірив. Він одержав. Як і завжди.

Останнім і, можливо, найважливішим ученням Мюллера було вчення про мету відповідей на молитву: вони існують передусім не для користі того, хто молиться, а для слави Божої. Його життя було сімдесятирічним доказом надійності Писання. Як писав Павло: «Тому ж, хто може зробити геть більш над усе, чого просимо або думаємо, по силї, що дїйствує в вас. Тому слава…» (Єфесян 3:20–21, пер. Куліша). Мюллер переконався, що «геть більш» — не поетичне перебільшення, а тверезий опис того, як Бог насправді діє, коли Його люди насправді моляться.

Молитва

Отче, дай нам просту, дитячу віру Джорджа Мюллера — віру, що вірить Тобі на слово без вагань, віру, що стає на коліна перед порожньою коморою і підводиться з упевненим очікуванням. Навчи нас робити Тебе нашим першим джерелом, а не останньою надією. Амінь.