Е. М. Баундз — апостол молитви

Хто він був

Едвард Маккендрі Баундз народився 15 серпня 1835 року в окрузі Шелбі, штат Міссурі, здобув юридичну освіту, а в середині третього десятка відгукнувся на поклик до методистського служіння. Під час Громадянської війни його захопили війська Союзу й тримали як військовополоненого; після війни він повернувся до пастирського служіння, а останні роки прожив у Вашингтоні, штат Джорджія, — щоранку вставав о четвертій, перші три-чотири години віддавав молитві, а тоді писав, аж поки його не кликали інші справи дня. До своєї смерті в 1913 році він написав вісім книжок про молитву, сім із яких вийшли посмертно; уже понад століття вони формують молитовне життя служителів і звичайних віруючих у всьому світі. Його цитують про молитву частіше, ніж будь-кого іншого в історії англомовної церкви.

Його головне вчення про молитву

Стрижневим переконанням усього життя й праці Баундза було таке: найнагальніша криза церкви — не богословська помилка і не моральний компроміс, а безмолитовність. Не брак молитовних зібрань і не занедбаність побожних форм, а глибша, руйнівніша безмолитовність служителів і віруючих, які втратили відчуття, що молитва — найвагоміша справа, доступна їм. Усе інше випливало з цього. Церква без молитви — це церква, що діє людською енергією, а людська енергія, хоч якою вражаючою вона може здаватися якийсь час, рано чи пізно вичерпається і не вчинить нічого вічного.

Баундз писав із пророчою наполегливістю: «Церкві сьогодні потрібні не більше чи кращі механізми, не нові організації чи новітні методи, а люди, яких може вжити Святий Дух, — люди молитви, люди, могутні в молитві». Яків сказав це прямо: «Много бо може молитва праведного ревна» (Якова 5:16, пер. Куліша). А приклад Ілії в наступному вірші — він «був чоловік подобний нам», помолився й замкнув дощ, а тоді помолився знову й відкрив його, — показував, що ця сила призначена не для надзвичайних людей, а доступна звичайним чоловікам і жінкам, готовим молитися з надзвичайною постійністю й палкістю.

Баундз палко обстоював ревність у молитві — якість, яку він різко відрізняв від простої частоти молитви. Людина могла б п’ятдесят років двічі на день виконувати обряд молитви й жодного разу по-справжньому не помолитися, якщо її слова не живило щире духовне прагнення та відчайдушна залежність від Бога. Ревність, навчав Баундз, — це не емоційна збудливість і не показна драматичність; це стан серця, яке справді збагнуло вагу своєї потреби і велич Божого забезпечення. Ревність, у розумінні Баундза, — це просто віра, що відчуває власну вагу.

Він багато розмірковував про зв’язок між часом і молитвою, наполягаючи, що ніщо не замінить тривалого, неквапливого часу, відданого виключно Богові. Він спирався на приклад Ісуса: «І вранцї, ще геть за ночи, вставши, вийшов, і пійшов у пусте місце, й там молив ся» (Марка 1:35, пер. Куліша). Якщо Син Божий, у Якому перебувала вся повнота Божества, вважав за потрібне вставати до світанку й проводити довгий час наодинці з Отцем, то за якою логікою Його послідовники вирішили, що вистачить п’ятнадцяти хвилин перед сніданком? Баундз ставив це питання наполегливо й без жодних вибачень. Молитва — не те, що втискують на краєчках зайнятого життя. Це фундамент, на якому будується життя, варте того, щоб його прожити.

Баундз також сильно писав про зв’язок між Святим Духом і дієвою молитвою, спираючись на Павлове запевнення, що «Дух помагає нам в немощах наших; про що бо молитись нам так, як треба, не знаємо, та сам Дух заступаєть ся за нас стогнаннєм невимовним» (Римлян 8:26, пер. Куліша). Він навчав, що одне з головних служінь Духа — переміняти того, хто молиться: брати холодне, розпорошене, зосереджене на собі серце й зігрівати його Божим прагненням. Послання Юди 1:20 наказує: «Ви ж, любі, найсьвятїщою вашою вірою будуйте ся, і в Духові сьвятому молїть ся…» — і Баундз вірив, що цей наказ настільки ж практичний, наскільки вимогливий.

Нарешті, Баундз розумів молитву як розсадник усякого справжнього служіння. Молитва, що звершується потай, — це коріння плодів, які з’являються прилюдно. Євреїв 7:25 описує Ісуса як Того, Хто живе, «будучи вічно жив, щоб посередникувати за них», — завжди, без перерви, без відпустки. Служитель, що служить цьому Господеві-Заступникові, покликаний відображати, хоч і недосконало, ту саму поставу безупинної, залежної, сповненої очікування молитви. Як сказав Баундз у своєму найвідомішому рядку: «Молитва не готує нас до більших діл; молитва і є більше діло».

Кожна інша дія служіння була в певному сенсі втіленням того, що вже вирішилося в молитві.

Молитва

Господи, пробуди в нас святе невдоволення безмолитовністю, яке Е. М. Баундз носив у собі всі свої дні. Навчи нас рано вставати, довго залишатися з Тобою й молитися серцем, що палає, а не лише вустами, що ворушаться. Нехай наше заступництво буде рушієм поступу Твого Царства в нашому поколінні. Амінь.