Гадсон Тейлор — людина, що зрушувала Бога самою лише молитвою

Хто він був

Джеймс Гадсон Тейлор народився 21 травня 1832 року в Барнслі, графство Йоркшир, у родині методистського проповідника-мирянина, який регулярно молився над мапою Китаю й вірив, що Бог відчинить цю величезну імперію для Євангелія. Навернувшись у сімнадцять років, Тейлор одразу почав готуватися до Китаю — вивчав мандаринську мову, медицину, загартовував тіло для труднощів. Він прибув до Шанхаю в 1854 році, двадцятиоднорічним, і наступні п’ятдесят років прокладав шлях наймасштабнішій протестантській місії в історії Китаю: у 1865 році заснував Китайську внутрішню місію, яка ще за його життя виросла до понад 800 місіонерів. Він помер у Чанші, у Китаї, 3 червня 1905 року — усе ще в країні, якій віддав життя, — збудувавши кожен крок цієї місії на підвалині конкретної, наполегливої, вкоріненої в Писанні молитви.

Його головне вчення про молитву

Гадсона Тейлора, мабуть, найбільше пов’язують із тим, що він називав «принципом віри», — переконанням, що ті, хто довіряє Богові Його справу, мають оголошувати свої потреби лише Богові: без публічних закликів, без організованого збору коштів, без боргів. Цей принцип не був організаційною політикою, вигаданою для Китайської внутрішньої місії; він виплив із богослов’я молитви, яке Тейлор виробив на колінах перед Богом, часто в умовах справжньої особистої скрути. У гострій нужді перших років у Китаї він відкрив, що Бог вірний так, як жодна людська система підтримки не здатна відтворити, — і що сам акт, коли конкретні фінансові потреби конкретно приносиш Богові в молитві, глибоко виховує віру і в того, хто молиться, і в тих, хто бачить, як приходять відповіді.

Найчастіше цитований вислів Тейлора про молитву й віру звучить так: «Вам потрібна не велика віра, а віра у великого Бога». Він бачив, як нові місіонери приїжджали до Китаю з величезним запалом — із «великою вірою», якщо судити з усього видимого, — і як цей запал розсипався під невпинним тиском труднощів, повільних плодів і молитов без відповіді. Проблема була не в недостатній вірі, а в хибно спрямованій: у вірі у власну здатність вірити, а не в характер Того, в Кого вірять.

Тейлор знову і знову повертав своїх місіонерів і себе самого до непорушної основи — Божого характеру, найстисліше вираженого в Павловій обітниці: «Бог же мій нехай сповнить усяку потріб вашу, по багацтву своєму в славі, в Христї Ісусї» (Филипян 4:19, пер. Куліша). Це не була загальна надія. Це була конкретна обітниця від конкретного Бога — і Тейлор ставився до неї як до банківського чека, який подають з упевненістю.

Тейлор з особливою силою навчав про зв’язок між молитвою і Божою волею. Він не вірив, що молитва — це механізм, яким віруючий схиляє Божу волю до власних бажань. Він вірив у протилежне: молитва — це засіб, яким Бог схиляє бажання віруючого до Своєї волі. Мета молитви — не змусити Бога зробити те, чого хочете ви, а стати людиною, чиї бажання дедалі більше збігаються з тим, що Бог уже задумав зробити. Ця переміна приходила через тривале занурення в Писання і через дисципліну щодня приносити Богові свої плани, страхи й прагнення — і залишати їх там.

Його глибоко сформували слова з Филипян 4:6–7 — не лише як доктрина, у яку треба вірити, а як щоденна практика, якої треба дотримуватися: «Не журіть ся нїчим, а у всьому молитвою і благаннєм з подякою нехай обявляють ся прошення ваші перед Богом. І мир Божий, що вище всякого розуму, нехай хоронить серця ваші і мислї ваші в Христї Ісусї» (Филипян 4:6–7, пер. Куліша). Ті, хто жив і працював найближче до Тейлора, описували майже незбагненний внутрішній спокій, що не покидав його серед катастроф, які зламали б слабших людей. Його перша дружина Марія померла в Китаї. Кілька його дітей померли немовлятами чи ще малими. Під час Боксерського повстання 1900 року було вбито 58 його місіонерів і 21 їхню дитину. Та ті, хто спостерігав за ним серед цих трагедій, бачили не людину, що придушує горе, а людину, яку справді, надприродно тримали, — так ніби обітниця з Филипян 4:7 стала в ньому відчутною дійсністю.

Тейлор також вірив у конкретність молитви. Він не молився розмитими загальниками — «Господи, благослови Китай», — а точними, названими проханнями. Відповіді приходили так послідовно, що це стало духовною культурою всієї Китайської внутрішньої місії: назви, чого потребуєш, принеси це Богові, очікуй конкретної відповіді, запиши відповідь, коли вона прийде. Ця практика мала глибоке богословське коріння — сам Ісус сказав: «Просїть, то й дасть ся вам» (Маттея 7:7, пер. Куліша), і Тейлор сприймав Ісусові слова якнайбуквальніше.

Наскрізною ниткою всього Тейлорового вчення про молитву була непохитна впевненість у Божому характері. «Наш Бог — вірний Бог», — казав він, і мав на увазі це в найбуквальнішому сенсі. Еремії 33:3 висловлює це так: «Покликни до мене, й я обізвуся, та й обявлю тобі велике й неописане, чого досї не знав єси» (пер. Куліша). Життя Тейлора стало довгою і світлою відповіддю на це запрошення — свідченням упродовж п’яти десятиліть, що Бог, Який каже «покликни до мене», говорить це цілком серйозно і що той, хто кличе, не буде розчарований.

Молитва

Боже Отче, дай нам віру Гадсона Тейлора — не віру в силу наших почуттів, а віру, вкорінену в певності Твого характеру. Навчи нас молитися конкретно, довіряти терпляче й відкривати, що Бог, Який кличе нас, завжди дає все, чого вимагає це покликання. Амінь.