Вочмен Ні (1903 – 1972)

Ким він був?

Вочмен Ні — китайське ім’я якого було Ні То-шен, що означає «дзвін, який дзвонить», — народився 1903 року у Фучжоу (Китай) у родині християн у третьому поколінні. Його дід був першим китайським пастором-конгрегаціоналістом у провінції Фуцзянь, а мати ще до народження Вочмена молилася про сина, обіцяючи віддати його Богові. Він увірував і спасся сімнадцятирічним, 1920 року, через служіння євангелістки Дори Ю.

Уже за три роки після навернення Вочмен писав і видавав богословські журнали, проповідував по всьому Китаю і засновував так звані «місцеві церкви» — громади, закорінені в новозавітному зразку й незалежні від західних деномінаційних структур. До 1932 року ці місцеві церкви поширилися по всьому Китаю, Малайзії, Індонезії та Сінгапуру.

1928 року він видав свою визначну тритомну працю «Духовна людина», а найвідоміша його книжка, «Нормальне християнське життя» — одна з великих класичних праць християнської літератури, — постала з бесід, які він виголошував англійською під час подорожей Європою 1938 і 1939 років.

1952 року комуністична влада заарештувала Вочмена Ні за віру. Після тривалого судового процесу 1956 року його засудили до п’ятнадцяти років ув’язнення, але так і не звільнили. Останні двадцять років життя він провів у в’язниці й помер там 30 травня 1972 року. Після його смерті під подушкою знайшли клаптик паперу з написом: «Христос — Син Божий, Який помер для викуплення грішників і воскрес на третій день. Це найбільша істина у всесвіті. Я помираю через свою віру в Христа».

Велика відповідь на молитву

Під час євангелізаційної місії на острів Мейхуа біля узбережжя Південного Китаю Вочмен Ні з невеликою групою молодих віруючих зіткнувся із запеклим опором ідолопоклонників. Наближалося місцеве свято на честь ідола Та-ван, і його шанувальники впевнено заявляли, що їхній бог пошле ясну погоду на день процесії, — натякаючи, що коли Бог Ні справжній, Він має показати Свою силу.

Ні та його товариші молилися. Уранці в день свята, коли вони промовляли молитву перед сніданком, почався дощ — спершу легкий, потім проливний. Носії ледве могли нести ідола в процесії, спіткнулися, впустили його, і в нього відкололися щелепа й рука. Влада ідола над островом була зламана. Чимало молодих людей відразу навернулися до Христа.

Старійшини села оголосили, що день обрали неправильно, і призначили новий день процесії — чотирнадцяте число. Ні та його товариші знову молилися, просячи ясної погоди між двома датами, щоб проповідувати, і знову дощу чотирнадцятого. Бог відповів точно: ясні дні для проповіді принесли тридцять навернених, а тоді, саме чотирнадцятого, у призначену годину знову полилася злива. Ні записав: «Ми тихо нагадали Господеві про цю справу. Ані на хвилину не запізнившись, Його відповідь прийшла проливним дощем і повінню, як і раніше. Влада ідола над остров’янами була зламана; ворога переможено. Віруюча молитва принесла велику перемогу».

Ключові місця Писання

Римлян 8:26 – 27 — «Так же само й Дух помагає нам в немощах наших; про що бо молитись нам так, як треба, не знаємо, та сам Дух заступаєть ся за нас стогнаннєм невимовним.»

1 Йоана 5:14 – 15 — «І се одвага, котру маємо до Него, що, коли чого просимо по волї Його, Він слухає нас. І коли знаємо, що Він слухає нас, чого б ми не просили, то знаємо, що одержуємо прошення від Него.»

Єфесян 6:18 — «Всякою молитвою і благаннєм молячись всякого часу духом».

Його слова про молитву

«Наші молитви прокладають колію, якою може прийти Божа сила. Як могутній локомотив, Його сила нездоланна, проте вона не може під’їхати до нас без рейок».

«Мета молитви — не повідомити Бога, а виявити нашу довіру, нашу віру, наше очікування і бажання нашого серця».

«Недбалість у молитві висушує внутрішню людину. Ніщо не може її замінити, навіть християнська праця. Молитва дає нам змогу спершу перемогти ворога всередині, а тоді боротися з ним назовні».

«Молитва — це справжнє випробування сили внутрішньої людини. Сильний дух здатен молитися багато й молитися з усією наполегливістю, доки не з’явиться відповідь».

«Визнаймо одне: тягар — це таємниця молитви. Якщо людина не відчуває в собі тягаря молитися за певну справу, навряд чи вона матиме успіх у молитві». Молитва і Боже Слово «Не слід поспішно відкривати уста, коли наближаємося до Бога. Навпаки, перш ніж висловити Йому своє прохання, ми маємо спершу попросити Бога показати нам, про що і як молитися. Хіба в минулому ми не витратили багато часу, просячи того, чого хотіли ми?

Чому б тепер не попросити того, чого хоче Бог?»

«Молитва згідно з Божою волею можлива лише тоді, коли ми самі перебуваємо в гармонії з Його волею».

Молитва і Святий Дух

«Молитва — це праця. Досвід багатьох Божих дітей показує, що вона здійснює значно більше, ніж будь-яка інша праця. Це також війна, бо вона — одна зі зброй у боротьбі з ворогом. Однак по-справжньому дієва лише молитва в Дусі».

«Тягар, покладений Богом, знімається, щойно ми помолимося, але тягар від ворога не можна підняти, доки ми не будемо боротися й опиратися в молитві».

«Чому так багато християн моляться такими крихітними молитвами, коли їхній Бог такий великий?»