Молитва-взірець

«Тим же то молїться ось як: Отче наш, що на небі!…» Маттея 6:9.

Кожен учитель знає силу прикладу. Він не лише каже дитині, що робити і як це робити, а й показує, як це справді можна зробити. Зглянувшись на нашу неміч, наш Небесний Учитель дав нам самі слова, які ми маємо брати з собою, наближаючись до нашого Отця. Маємо в них зразок молитви, у якому дихають свіжість і повнота вічного життя. Він такий простий, що дитина може пролепетати його, і такий божественно багатий, що обіймає все, що Бог може дати.

Це зразок молитви, що стає взірцем і натхненням для всіх інших молитов, і все ж завжди повертає нас до себе як до найглибшого вислову наших душ перед нашим Богом. «Отче наш, що на небі!» Маттея 6:9. Щоб належно оцінити це слово поклоніння, я мушу пам’ятати, що ніхто зі святих у Писанні ніколи не зважувався звертатися до Бога як до свого Отця. Це звертання відразу ставить нас у самий осередок дивовижного об’явлення, яке Син прийшов дати про Свого Отця як і про нашого Отця. Воно містить у собі таємницю відкуплення — Христа, що визволяє нас від прокляття, щоб ми могли стати Божими дітьми. Таємницю відродження — Духа, що в новому народженні дає нам нове життя. І таємницю віри — ще до того, як відкуплення звершене чи зрозуміле, це слово вкладено в уста учнів, щоб приготувати їх до благословенного досвіду, який ще мав прийти. Ці слова — ключ до всієї молитви, до всякої молитви. Потрібен час, потрібне ціле життя, щоб вивчати їх; знадобиться вічність, щоб зрозуміти їх до кінця.

Пізнання Божої батьківської любові — це перший і найпростіший, але й останній і найвищий урок у школі молитви. Молитва починається в особистих стосунках із живим Богом, в особистому свідомому спілкуванні любові з Ним Самим. Саме в пізнанні Божого батьківства, об’явленого Святим Духом, сила молитви знайде, де вкоренитися й зростати. У безмежній ніжності, милосерді й терпінні безмежного Отця, у Його люблячій готовності вислухати й допомогти — радість молитовного життя. О, приділімо час, доки Дух не зробить для нас ці слова духом і правдою, що наповнюють серце й життя: «Отче наш, що на небі!» Тоді ми справді за завісою, у потаємному місці сили, де молитва завжди перемагає.

«Нехай святить ся імя твоє». Маттея 6:9. Тут є щось, що відразу впадає в око. Тоді як ми зазвичай спершу приносимо Богові в молитві власні потреби, а вже потім думаємо про те, що належить Богові та Його справам, Учитель змінює цей порядок. Спершу — Твоє ім’я, Твоє Царство, Твоя воля; потім — дай нам, прости нам, не введи нас, ізбав нас. Маттея 6:10-13. Цей урок важливіший, ніж ми думаємо. У правдивому поклонінні Отець мусить бути першим, Він мусить бути всім. Що швидше я навчуся забувати себе в прагненні, щоб Він був прославлений, то багатше благословення принесе мені молитва. Ніхто ніколи не втрачає того, чим жертвує для Отця.

Це мусить позначатися на всіх наших молитвах. Є два роди молитви: особиста і заступницька. Друга зазвичай забирає меншу частину нашого часу й сил. Так не повинно бути. Христос відкрив школу молитви саме для того, щоб виховати заступників для великої праці — своєю вірою і молитвою зводити на світ благословення Його діла і любові. Не може бути глибокого зростання в молитві, якщо це не стане нашою метою. Маленька дитина може просити в батька тільки того, чого потребує сама; та незабаром вона вчиться казати: «Дай трохи й для сестрички». Але дорослий син, що живе лише батьковими інтересами й бере на себе батькові справи, просить ширше й отримує все, чого просить. І Ісус хотів би виховати нас для благословенного життя посвяти й служіння, у якому всі наші інтереси підпорядковані Імені, Царству і Волі Отця. Живімо для цього, і нехай за кожним словом поклоніння — Отче наш! — одним подихом ідуть: Твоє Ім’я, Твоє Царство, Твоя Воля; — ось чого ми, звівши очі вгору, прагнемо.

«Нехай святить ся імя твоє…» Маттея 6:9. Яке ім’я? Це нове ім’я Отця. Слово «святий» — осердя Старого Заповіту; ім’я «Отець» — Нового. У цьому імені Любові тепер має об’явитися вся святість і слава Божа. А як це ім’я має бути освячене? Самим Богом: «І осьвячу велике імя моє, знеславлене між народами». Езекиїла 36:23. Наша молитва має бути про те, щоб у нас самих, у всіх Божих дітях, перед лицем світу Сам Бог об’явив святість, божественну силу, приховану славу імені Отця. Дух Отця — це Святий Дух: лише коли ми віддаємо себе Йому, щоб Він нас провадив, ім’я буде освячене в наших молитвах і житті. Навчімося молитви: «Отче наш… нехай святить ся імя твоє».

«Нехай прийде царство твоє». Маттея 6:10. Отець — Цар, і Він має царство. Син і спадкоємець царя не має вищого прагнення, ніж слава царства свого батька. Під час війни чи небезпеки це стає його пристрастю; ні про що інше він не може й думати. Діти Отця перебувають тут, на ворожій території, де царство, яке на небі, ще не виявлене в повноті. Що може бути природнішим, ніж те, щоб вони, навчившись святити Отцеве ім’я, прагнули й кликали з глибоким запалом: «Нехай прийде царство твоє». Маттея 6:10. Прихід царства — це єдина велика подія, від якої залежать об’явлення Отцевої слави, блаженство Його дітей і спасіння світу. Прихід царства чекає й на наші молитви. Хіба ж ми не приєднаємося до глибокого, сповненого туги зойку відкуплених: «Нехай прийде царство твоє»? Навчімося цього в Ісусовій школі.

«Нехай буде воля твоя, як на небі, так і на землї». Маттея 6:10. Це прохання надто часто відносять лише до того, щоб терпляче зносити Божу волю. На небі Божа воля виконується, і Учитель навчає дитину просити, щоб воля звершувалася на землі так само, як на небі: у дусі поклонливої покори й готового послуху. Оскільки Божа воля — це слава неба, то її виконання — блаженство неба. Коли воля виконується, Царство Небесне входить у серце. І всюди, де віра прийняла Отцеву любов, послух приймає Отцеву волю. Віддання себе життю небесного послуху і молитва про таке життя — ось дух дитячої молитви.

«Хлїб наш щоденний дай нам сьогоднї». Маттея 6:11. Коли дитина спершу віддала себе Отцеві, дбаючи про Його Ім’я, Його Царство і Його Волю, вона має повну свободу просити свого щоденного хліба. Господар дбає про харч для свого слуги, полководець — для своїх вояків, а батько — для своєї дитини. І хіба ж Отець на небі не подбає про дитину, яка в молитві віддала себе Його справам? Ми справді можемо в повній довірі сказати: Отче, я живу для Твоєї честі й Твого діла; я знаю, що Ти дбаєш про мене. Посвята Богові та Його волі дає дивовижну свободу в молитві про дочасне: усе земне життя віддане люблячій опіці Отця.

«І прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим». Маттея 6:12. Як хліб — перша потреба тіла, так прощення — перша потреба душі. І забезпечення одного таке ж певне, як і другого. Ми — діти, але своїм правом приступу до Отцевої присутності ми завдячуємо дорогоцінній крові й прощенню, яке вона для нас здобула.

Остерігаймося, щоб молитва про прощення не стала формальністю: лише те, що справді визнане, справді прощене.

Приймімо ж вірою прощення, як воно обіцяне: як духовна дійсність, як справжня угода між Богом і нами, воно є входом у всю Отцеву любов і в усі привілеї дітей. Таке прощення, як живий досвід, неможливе без духу прощення щодо інших: як «прощений» виражає звернене до неба, так «той, хто прощає» — звернене до землі ставлення Божої дитини.

У кожній молитві до Отця я мушу бути здатен сказати, що не знаю нікого, кого б не любив від щирого серця. «І не введи нас у спокусу, а ізбави нас од лукавого». Маттея 6:13. Наш щоденний хліб, прощення наших гріхів, а потім збереження від усякого гріха і від сили лукавого — у цих трьох проханнях охоплено всі наші особисті потреби. Молитва про хліб і прощення мусить супроводжуватися відданням себе на те, щоб жити в усьому у святому послуху Отцевій волі, і молитвою віри про те, щоб в усьому бути збереженими силою Духа, що перебуває в нас, від сили лукавого.

Діти Божі! Саме так Ісус хоче, щоб ми молилися Отцеві, що на небі. О, нехай Його Ім’я, Царство і Воля займають перше місце в нашій любові; Його любов, що дбає, прощає і береже, буде нашою певною часткою. Так молитва поведе нас угору до справжнього дитячого життя: Отець — дитині, Отець — для дитини. Ми зрозуміємо, як Отець і дитина, «Твоє» і «наше», — усе одне, і як серце, що починає свою молитву з відданого Богові «Твоє», матиме силу у вірі промовити й «наше». Така молитва справді буде спілкуванням і обміном любові, що завжди повертає нас у довірі й поклонінні до Того, Хто є не лише Початок, а й Кінець: «Бо твоє єсть царство й сила, й слава по віки. Амінь». Маттея 6:13.

Сину Отчий, навчи нас молитись: «Отче наш».

Ти, Єдинородний Сину, навчи нас, благаємо Тебе, молитись: «Отче наш». Дякуємо Тобі, Господи, за ці живі, благословенні слова, які Ти нам дав. Дякуємо Тобі за мільйони тих, хто в них навчився пізнавати Отця й поклонятися Йому, і за те, чим вони були для нас. Господи! Здається, нам потрібні дні й тижні в Твоїй школі над кожним окремим проханням — такі вони глибокі й повні. Але ми покладаємося на Тебе, щоб Ти провів нас глибше в їхній зміст: зроби це, молимо Тебе, заради Твого імені; Твоє ім’я — Син Отця.

Господи! Ти колись сказав: «Нїхто не знає Сина, тільки Отець; анї Отця нїхто не знає, тільки Син, та кому хоче Син одкрити». Маттея 11:27. І ще: «Я обявив їм імя Твоє, і обявляти му, щоб любов, якою любив єси мене, в них була, а я в них».

Йоана 17:26. Господи Ісусе! Об’яви нам Отця. Нехай Його ім’я, Його безмежна Отцівська любов, любов, якою Він любив Тебе, згідно з Твоєю молитвою, БУДЕ В НАС. Тоді ми правильно казатимемо: «Отче наш!» Тоді ми збагнемо Твоє навчання, і першим мимовільним подихом нашого серця буде: «Отче наш, Твоє Ім’я, Твоє Царство, Твоя Воля». І ми приноситимемо Йому свої потреби, свої гріхи і свої спокуси в довірі, що любов такого Отця дбає про все. Благословенний Господи! Ми — Твої учні.

Ми довіряємо Тобі; навчи нас молитись: «Отче наш». Амінь.

КІНЕЦЬ