Смирення у вченні Ісуса

«…навчіть ся від мене: бо я тихий і смирний серцем» Маттея 11:29. «…хто хоче між вами бути першим, нехай вам буде рабом, як Син чоловічий не прийшов, щоб служено Йому, а служити» Маттея 20:27.

Ми побачили смирення в житті Христа; тож, як Він відкрив нам Своє серце, послухаймо тепер Його вчення. Там ми почуємо, як Він говорить про смирення і наскільки Він чекає, щоб люди, а надто Його учні, були смиренними, як був Він. Уважно дослідімо ці місця — я ледве чи зможу зробити щось більше, ніж навести їх, — щоб дістати повне враження того, як часто і як ревно Він цього навчав. Це допоможе нам усвідомити, чого Він від нас просить.

Погляньмо на початок Його служіння. У Заповідях блаженства, якими відкривається Нагірна проповідь, Він каже: «Блаженні вбогі духом, бо їх царство небесне. Блаженні тихі, бо такі осягнуть землю» (Маттея 5:3, 5). Найперші слова Його звістки про Царство Небесне відкривають ту відчинену браму, крізь яку тільки й можна ввійти.

Убогим, що не мають нічого в собі, — їм приходить Царство.

Тихим, що не шукають нічого для себе, — їм належатиме земля. Благословення неба і землі — для смиренних.

І для небесного, і для земного життя смирення — таємниця благословення.

«…навчіть ся від мене: бо я тихий і смирний серцем; то й знайдете відпочинок душам вашим» (Маттея 11:29). Ісус пропонує Себе як Учителя. Він говорить, який то дух, що його ми знайдемо в Ньому як Учителеві і що можемо від Нього навчитися й прийняти. Лагідність і смирення — це те одне, що Він нам пропонує, і в них ми знайдемо досконалий відпочинок душі.

У Новому Завіті ми бачимо, як учні сперечалися, хто з них буде найбільшим у Царстві, і домовилися запитати Учителя (Луки 9:46, Маттея 18:3-5). Він поставив посеред них дитину і сказав: «…хто смирить ся, як хлопятко се, той більший у царстві небесному». «Хто більший у царстві небесному?» Маттея 18:1. Питання це справді далекосяжне. Що буде головною відзнакою в Царстві Небесному? Відповіді такої не дав би ніхто, крім Ісуса. Головна слава неба, справжня небесна налаштованість, найперша з чеснот — це смирення. «Хто прийме сю дитину в імя моє, мене приймає; а хто мене прийме, приймає пославшого мене:

хто бо найменший між усїма вами, той буде великий» Луки 9:48.

Сини Зеведеєві просили в Ісуса, щоб їм сидіти праворуч і ліворуч від Нього, — найвищого місця в Царстві. Ісус сказав, що не Йому це давати, а Отцеві, Який дасть тим, кому це приготовано. Вони не повинні ні видивлятися, ні просити цього. Їхня думка має бути про чашу і хрещення приниження. А тоді Він додав: «…хто хоче між вами бути першим, нехай вам буде рабом, як Син чоловічий не прийшов, щоб служено Йому, а служити» Маттея 20:27. Смирення, як ознака Христа Небесного, буде єдиною мірою слави на небі. Найсмиренніший — найближчий до Бога.

Першість у Церкві обіцяно найсмиреннішому. Говорячи до народу й до учнів про фарисеїв та їхню любов до перших місць, Христос сказав іще раз (Маттея 23:11): «Більший же між вами нехай буде вам слугою». Приниження — єдина драбина до честі в Божому Царстві.

Іншого разу, в домі фарисея, Він розповів притчу про гостя, якого запросять пересісти вище (Луки 14:1-11), і додав: «Бо кожен, хто нести меть ся вгору, принизить ся, хто ж принизуєть ся, пійде вгору» Луки 14:11. Вимога ця невблаганна; іншого шляху немає. Тільки той, хто принижує себе, буде піднесений.

Після притчі про фарисея й митника Христос сказав знову (Луки 18:14): «…кожен, хто несеть ся вгору, принизить ся; хто ж принижуєть ся, пійде вгору». У храмі, у присутності Божій і в поклонінні Богові нічого не варте все, що не пройняте глибоким, щирим смиренням перед Богом і людьми.

Обмивши учням ноги, Ісус сказав (Йоана 13:14): «Коли ж я помив вам ноги, Господь і Учитель, то й ви повинні один одному обмивати ноги». Сила Його наказу і приклад, кожна думка — чи то про послух, чи про уподібнення Йому — роблять смирення першою і найістотнішою складовою учнівства. За столом Святої Вечері учні все ще сперечалися, хто має бути найбільшим (Луки 22:26). Ісус сказав: «…найбільший між вами нехай буде як найменший, і хто старший — як слуга. …я ж між вами, як слуга».

Шлях, яким ходив Ісус і який Він відкрив для нас, сила і дух, у яких Він здійснив наше спасіння і до яких Він нас спасає, — це завжди смирення, що робить мене слугою всіх. Як мало про це проповідують! Як мало це втілюють! Як мало відчувають чи визнають брак цього! Я не кажу, як мало хто досягає цього — хоч якоїсь помітної міри подібності до Ісуса в Його смиренні. Але як мало хто взагалі думає про те, щоб зробити це окремим предметом постійного бажання чи молитви! Як мало бачив це світ. Як мало бачили це навіть у внутрішньому колі Церкви! «…найбільший між вами нехай буде як найменший, і хто старший — як слуга». Ми всі знаємо, що означає вдача вірного слуги чи раба: відданість інтересам господаря, дбайливе старання і турбота догодити йому, радість з його добробуту, честі й щастя. Є на землі слуги, в яких видно було ці риси і для яких ім’я слуги ніколи не було нічим іншим, як славою.

Скільки з нас пізнали нову радість у християнському житті, дізнавшись, що можемо віддати себе як слуги, як раби Богові, і відкривши, що служіння Йому — наша найвища свобода: свобода від гріха й від власного «я»! Тепер нам треба вивчити ще один урок: що Ісус кличе нас бути слугами одне одному і що, коли ми щиро приймемо це, і таке служіння стане найблаженнішим — новою й повнішою свободою від гріха й від власного «я».

Спершу це може здаватися важким, але тільки через гордість, яка все ще вважає себе чимось.

Якщо ми раз навчимося, що бути нічим перед Богом — це слава створіння, дух Ісуса, радість неба, то всім серцем вітатимемо ту науку, яку можемо дістати, служачи навіть тим, хто намагається нас дратувати. Коли наше серце прагнутиме цього, справжнього освячення, ми з новим запалом вивчатимемо кожне Ісусове слово про самоприниження, і жодне місце не буде надто низьким, жодне схиляння надто глибоким, жодне служіння надто принизливим чи надто тривалим, аби лиш нам мати частку в спільності з Тим, Хто сказав: «…я ж між вами, як слуга» (Луки 22:27) — і доводити її.

Браття, ось шлях до вищого життя. Униз, ще нижче! Саме це Ісус завжди казав учням, які думали про те, щоб бути великими в Царстві й сидіти праворуч і ліворуч від Нього. Не шукайте й не просіть піднесення: це Боже діло. Дбайте про те, щоб упокоритися і смирити себе, і не займайте перед Богом чи людьми жодного місця, крім місця слуги: це ваше діло; нехай це буде вашою єдиною метою й молитвою. Бог вірний. Як вода завжди шукає й заповнює найнижче місце, так тієї миті, коли Бог знаходить створіння приниженим і порожнім, Його слава й сила вливаються, щоб піднести й благословити. Хто смиряє себе — це має бути нашою єдиною турботою, — той буде піднесений: це Божа турбота; Своєю могутньою силою і в Своїй великій любові Він це зробить.

Люди часом говорять так, ніби смирення й лагідність позбавили б нас того, що шляхетне, сміливе й мужнє. О, якби всі повірили, що це і є шляхетність Царства Небесного, що це царський дух, який виявив Цар неба, що це богоподібне — смирити себе, стати слугою всіх! Це шлях до радості й слави Христової присутності, що завжди в нас, Його сили, що завжди спочиває на нас. Ісус, лагідний і смиренний, кличе нас навчитися від Нього шляху до Бога.

Дослідімо слова, які ми читали, аж доки наше серце не сповниться думкою: моя єдина потреба — смирення. І повірмо, що те, що Він показує, Він і дає; яким Він є, те Він і передає. Як лагідний і смиренний, Він увійде й оселиться в серці, що прагне Його.