Смирення і піднесення

«Хто ж принизуєть ся, пійде вгору». Луки 14:11, 18:14.

«Смирітесь перед Господом, то й підійме вас». Якова 4:10.

«Смиріть ся ж під сильну руку Божу, щоб піднїс вас угору свого часу». 1 Петра 5:6.

Лише вчора мене запитали: як мені перемогти цю гордість? Відповідь була проста.

Потрібні дві речі. Роби те, що Бог називає твоєю справою: смиряй себе. Довірся Йому, що Він зробить те, що називає Своєю справою: Він піднесе тебе. Заповідь ясна: смири себе. Це не означає, що твоя справа — перемогти й вигнати гордість своєї природи та сформувати в собі лагідність святого Ісуса. Ні, це Божа справа. У цьому сама суть того піднесення, коли Він підносить тебе до справжньої подоби улюбленого Сина.

Заповідь означає ось що: використовуй кожну нагоду, щоб смиряти себе перед Богом і людьми. Вірячи в благодать, яка вже діє в тобі, у певності, що буде ще більше благодаті для перемоги, яка наближається, відповідно до світла, яке сумління щоразу кидає на гордість серця та її прояви, попри всі невдачі й падіння, стій непохитно під незмінною заповіддю: смири себе.

З вдячністю приймай усе, що Бог допускає — зсередини чи ззовні, від друга чи від ворога, у природі чи в благодаті, — щоб нагадати тобі про твою потребу в смиренні й допомогти тобі до нього прийти. Вважай смирення справді матір’ю чеснот, своїм найпершим обов’язком перед Богом, єдиною постійною охороною душі, і прив’яжи до нього своє серце як до джерела всякого благословення. Обітниця божественна й певна: «хто ж принизуєть ся, пійде вгору» (Луки 14:11). Подбай, щоб ти робив одне, чого Бог просить: смиряв себе. Бог зробить одне, що Він пообіцяв. Він дасть тобі більше благодаті й піднесе тебе свого часу.

Усі Божі дії щодо людини мають два етапи. Є час приготування, коли заповідь і обітниця, разом із перемішаним досвідом зусиль і безсилля, невдач і часткового успіху, зі святим очікуванням чогось кращого, пробуджують, навчають і виховують людей для вищого етапу. Потім настає час виконання, коли віра успадковує обітницю й тішиться тим, за що так часто марно боролася. Цей закон діє в кожній ділянці християнського життя й у прагненні кожної окремої чесноти, бо він укорінений у самій природі речей. У всьому, що стосується нашого відкуплення, Бог мусить узяти почин.

Коли це зроблено, настає черга людини. У зусиллях досягти послуху й звершення вона мусить пізнати своє безсилля, у відчаї щодо себе померти для себе — і так стати здатною добровільно й свідомо прийняти від Бога кінець, завершення того, початок чого вона прийняла в незнанні. Тож Бог, Який був Початком, перш ніж людина правильно пізнала Його чи повністю зрозуміла Його задум, стає жаданим і бажаним як Кінець, як Усе в усьому. Так само буває і в прагненні смирення.

До кожного християнина від самого Божого престолу лунає заповідь: смири себе. Щира спроба слухати й коритися буде винагороджена — так, винагороджена болісним відкриттям двох речей. Перше: яка глибина гордості — тобто небажання вважати себе нічим і бути вважаним за ніщо, цілковито скоритися Богові — була в тобі, а ти про неї й не знав. Друге: яке повне безсилля в усіх наших зусиллях, та й у всіх наших молитвах про Божу допомогу, знищити цю огидну потвору.

Блаженна людина, яка тепер учиться покладати свою надію на Бога й наполегливо, попри всю силу гордості в собі, чинити діла смирення перед Богом і людьми. Ми знаємо закон людської природи: вчинки творять звички, звички породжують схильності, схильності формують волю, а правильно сформована воля — це характер.

Не інакше й у ділі благодаті. Коли вчинки, наполегливо повторювані, породжують звички й схильності, а ті зміцнюють волю, тоді Той, Хто діє і хотіти, і чинити, приходить зі Своєю могутньою силою і Духом; і смиренність гордого серця, з якою розкаяний святий так часто падав перед Богом, винагороджується ще більшою благодаттю смиренного серця, в якому Дух Ісуса переміг і довів нову природу до зрілості, і в якому Він, Лагідний і Смиренний, тепер перебуває навіки. «Смирітесь перед Господом, то й підійме вас». У чому ж полягає це піднесення? Найвища слава створіння — бути лише посудиною, щоб приймати, тішитися й являти Божу славу.

Воно може робити це лише настільки, наскільки готове бути нічим у собі, щоб Бог був усім. Вода завжди спершу заповнює найнижчі місця. Що нижче, що порожніше лежить людина перед Богом, то швидшим і повнішим буде прилив божественної слави. Піднесення, яке обіцяє Бог, не є і не може бути чимось зовнішнім, окремим від Нього Самого: усе, що Він має дати або може дати, — це тільки більше Його Самого, Він Сам, щоб повніше заволодіти нами. Піднесення не є, як земна нагорода, чимось довільним, не пов’язаним необхідно з поведінкою, яку винагороджують. Ні, воно за самою своєю природою є наслідком і плодом того, що ми смиряємо себе. Воно є не чим іншим, як даром такого божественного смирення, що перебуває в нас, такої відповідності смиренню Божого Агнця й володіння ним, що робить нас здатними повністю прийняти Боже перебування в нас.

«Хто ж принизуєть ся, пійде вгору». Доказом істинності цих слів є Сам Ісус; запорукою певності їх виконання для нас є Він. Візьмімо Його ярмо на себе й навчімося від Нього, бо Він лагідний і смиренний серцем. Якщо ми готові схилитися перед Ним, як Він схилився до нас, Він знову й знову схилятиметься до кожного з нас, і ми побачимо, що впряжені з Ним у ярмо не нерівно.

Що глибше ми входимо в спільність Його приниження — чи то смиряючи себе самі, чи зносячи приниження від людей, — то певніше можемо розраховувати, що Дух Його піднесення, Дух «слави й Бога», спочине на нас. Присутність і сила прославленого Христа прийдуть до тих, хто смиренний духом.

Коли Бог знову зможе мати в нас належне Йому місце, Він підійме нас. Зроби Його славу своєю турботою, смиряючи себе. Він зробить твою славу Своєю турботою, вдосконалюючи твоє смирення й вдихаючи в тебе, як твоє постійне життя, Самого Духа Свого Сина. Коли всепроникне Боже життя заволодіє тобою, не буде для тебе нічого природнішого й нічого солодшого, ніж бути нічим, без жодної думки чи бажання для свого «я», бо все зайняте Тим, Хто наповнює все. «Найлюбіще ж оце лучче хвалитись менї немощами моїми, щоб вселилась у мене сила Христова».

Брате, чи не тут причина того, що наше посвячення й наша віра так мало допомогли нам у прагненні святості? Діло робилося власним «я» і його силою під ім’ям віри; Бога закликали заради власного «я» і його щастя; душа раділа — несвідомо, але все ж насправді — у власному «я» і його святості. Ми ніколи не знали, що смирення — цілковите, постійне, Христове смирення й самозречення, яке пронизує й позначає все наше життя з Богом і людьми, — є найсуттєвішим елементом того святого життя, якого ми шукали.

Тільки володіючи Богом, я втрачаю себе. Як у висоті, широті й славі сонячного світла видно, яка мала порошинка, що грає в його променях, так і смирення — це займати своє місце в Божій присутності, щоб бути лише порошинкою, яка живе в сонячному світлі Його любові. Він говорить до нас: «Я живу на висотах і в сьвятинї, та й з тими, в кого дух сокрушен, в кого серце смиренне, щоб оживляти духа смиренних і додавати життя серцям сокрушених». Ісаїї 57:15.

Нехай же це буде нашою долею! «О, стати б нижчим, порожнішим, Малим, незнаним, непомітним, І для Бога посудом святішим, Христом наповненим, Христом одним!»

ПРИМІТКА Г Таємниця таємниць: смирення — душа правдивої молитви Доки дух серця не оновиться, доки воно не спорожніє від усіх земних бажань і не стоятиме в постійному голоді й спразі за Богом, що і є справжнім духом молитви, доти всі наші молитви будуть більшою чи меншою мірою надто схожі на уроки, задані школярам; і ми здебільшого проказуватимемо їх лише тому, що не наважуємося їх занедбати. Але не впадай у відчай; прийми таку пораду, і тоді зможеш ходити до церкви без жодної небезпеки самого лише служіння устами чи лицемірства, хоч би там звучав гімн чи молитва, мова яких вища за мову твого серця. Роби так: іди до церкви, як митар ішов до храму; стань внутрішньо, в дусі свого розуму, в тій поставі, яку він виявив зовні, коли опустив очі й міг лише сказати: «Боже, милостивий будь менї». Стій незмінно, принаймні в своєму бажанні, в цій поставі чи стані серця; вона освятить кожне прохання, що виходить із твоїх уст; і коли читається, співається чи молиться щось, що вище за твоє серце, якщо ти зробиш це нагодою ще глибше опуститися в дусі митаря, то тобі допоможуть і тебе щедро благословлять ті молитви й хвали, які, здається, належать лише серцю, кращому за твоє.

Це, мій друже, таємниця таємниць; вона допоможе тобі жати там, де ти не сіяв, і буде постійним джерелом благодаті в твоїй душі; бо все, що внутрішньо ворушиться в тобі чи зовні стається з тобою, стає для тебе справжнім добром, якщо знаходить чи пробуджує в тобі цей смиренний стан духу.

Бо ніщо не марне й не без користі для смиренної душі; вона завжди перебуває в стані божественного зростання; усе, що падає на неї, — як небесна роса для неї. Тож замкни себе в цій поставі Смирення; усе добро укладене в ній; це небесна вода, що перетворює вогонь занепалої душі на лагідність божественного життя і творить ту олію, від якої любов до Бога й людей займається полум’ям.

Тож будь завжди замкнений у ній; нехай вона буде як одежа, в яку ти завжди зодягнений, і як пояс, яким ти підперезаний; не дихай нічим, окрім як у її дусі й з її духу; не дивись нічим, окрім її очей; не слухай нічим, окрім її вух. Чи ти в церкві, чи поза церквою, чи чуєш хвали Богові, чи зазнаєш кривд від людей і світу, — усе буде на збудування, і все сприятиме твоєму зростанню в Божому житті (Дух молитви, ч. II, с.

121).

МОЛИТВА ПРО СМИРЕННЯ Я дам тобі тут безпомильний пробний камінь, що перевірить усе на правдивість. Ось він: відійди від світу й усякого спілкування лише на один місяць; нічого не пиши, не читай і ні про що не сперечайся сам із собою; зупини всі колишні порухи свого серця й розуму — і з усією силою серця стій увесь цей місяць, так безперервно, як тільки можеш, у такій молитві до Бога. Підноси її часто на колінах; але чи сидиш, чи йдеш, чи стоїш, завжди внутрішньо прагни й щиро молися Богові цією однією молитвою: «Щоб Він із Своєї великої доброти відкрив тобі й забрав із твого серця всякий вид, і форму, і міру гордості — чи то від злих духів, чи від твоєї власної зіпсованої природи; і щоб Він пробудив у тобі найглибшу глибину й правду того смирення, яке може зробити тебе здатним прийняти Його світло і Святого Духа». Відкидай кожну думку, окрім думки про очікування й молитву в цій справі з глибини серця, з такою правдою і щирістю, з якою люди в муках хочуть молитися й бути від них визволені. Якщо ти можеш і хочеш віддати себе щиро й правдиво цьому духові молитви, я насмілюся стверджувати, що, навіть якби в тобі було вдвічі більше злих духів, ніж мала Марія Магдалина, усі вони будуть вигнані з тебе, і ти мусиш разом із нею проливати сльози любові біля ніг святого Ісуса. Дух молитви, ч.

2, с. 124.