Смирення і смерть для себе

«…принизив себе, бувши слухняним аж до смерти» — Филипян 2:8.

Смирення — це шлях до смерті, бо саме в смерті воно дає найвищий доказ своєї досконалості.

Смирення — це цвіт, а смерть для себе — його досконалий плід. Ісус смирив Себе аж до смерті й відкрив шлях, яким маємо йти і ми. Як для Нього не було іншого способу довести до самого кінця Свою віддачу Богові чи відректися від нашої людської природи й піднестися з неї до слави Отця, окрім як через смерть, так і для нас.

Смирення мусить привести нас до того, щоб ми вмерли для себе: так ми доводимо, наскільки цілковито віддали себе йому і Богові. Лише так ми звільняємося від занепалої природи й знаходимо шлях, що веде до життя в Бозі, до того повного народження нової природи, для якої смирення — це подих і радість. Ми вже говорили про те, що Ісус зробив для Своїх учнів, коли передав їм Своє воскресле життя. У зішесті Святого Духа Він — прославлена й возведена на престол лагідність — Сам справді зійшов з неба, щоб перебувати в них.

Силу зробити це Він здобув через смерть; у найглибшій своїй суті життя, яке Він передав, було життям із смерті, життям, що було віддане смерті й здобуте через смерть. Той, Хто прийшов перебувати в них, Сам був Тим, Хто був мертвий, а тепер живе повіки. Життя Ісуса, Його особа і присутність носять на собі знаки смерті, знаки життя, народженого зі смерті. І це життя в Його учнях завжди теж носить знаки смерті. Лише тоді, коли Дух смерті, Дух Того, Хто вмирав, перебуває й діє в душі, можна пізнати силу Його життя.

Перший і головний знак умирання Господа Ісуса, серед знаків смерті, що вирізняють правдивого послідовника Ісуса, — це смирення. З цих двох причин тільки смирення веде до досконалої смерті, і тільки смерть звершує смирення. Смирення і смерть за самою своєю природою єдині. Смирення — це брунька; у смерті плід достигає до повної досконалості.

Смирення веде до досконалої смерті. Смирення означає відмову від себе й зайняття місця цілковитої нікчемності перед Богом. Ісус смирив Себе й був слухняним аж до смерті. У смерті Він дав найвищий, досконалий доказ того, що віддав Свою волю Божій волі.

У смерті Ісус віддав Самого Себе разом зі Своєю природною неохотою пити чашу. Він віддав життя, яке мав у єдності з нашою людською природою, Він умер для себе й для гріха, що спокушав Його, і так, як людина, увійшов у досконале життя Бога. Якби не Його безмежне смирення, з яким Він вважав Себе нічим, лише слугою, що виконує й терпить Божу волю, Він ніколи не пішов би на смерть. Це дає нам відповідь на питання, яке так часто ставлять і значення якого так рідко ясно розуміють: як мені вмерти для себе? Смерть для себе — не твоє діло; це Боже діло.

У Христі ти мертвий для гріха, життя в тобі пройшло через смерть і воскресіння, і ти можеш бути певен, що ти справді мертвий для гріха. Але повне виявлення сили цієї смерті у твоїй вдачі й поведінці залежить від того, якою мірою Святий Дух передає силу смерті Христа. І саме тут потрібне повчання, якщо ти хочеш увійти в повне спілкування з Христом у Його смерті, пізнати повне визволення від свого «я» — і смирити себе. Це твій єдиний обов’язок.

Стань перед Богом у своїй цілковитій безпорадності, щиро погодься з тим, що ти неспроможний ні вбити себе, ні оживити, і занурся у власну нікчемність у дусі лагідної, терплячої й довірливої віддачі Богові. Приймай кожне приниження і дивись на кожного ближнього, який випробовує чи дратує тебе, як на засіб благодаті, що має тебе смирити. Використовуй кожну нагоду смирити себе перед людьми як допомогу, щоб перебувати в смиренні перед Богом.

Бог прийме таке смирення тебе самого як доказ того, що все твоє серце прагне цього як найкращого, молиться про це, — як твоє приготування до Його могутнього діла благодаті, коли могутнім зміцненням Свого Святого Духа Він повністю виявить Христа в тобі, так що Він у Своєму образі слуги справді сформується в тобі й оселиться у твоєму серці. Саме шлях смирення веде до досконалої смерті, до повного й досконалого досвіду того, що ми мертві в Христі.

Звідси випливає: тільки ця смерть веде до досконалого смирення. О, стережися помилки, якої припускаються так багато людей: вони радо були б смиренними, але бояться бути надто смиренними. У них стільки застережень і обмежень, стільки міркувань і сумнівів щодо того, яким має бути і що має чинити справжнє смирення, що вони ніколи не віддаються йому без останку. Стережися цього. Смири себе аж до смерті. Саме в смерті для себе смирення досягає досконалості. Будь певен: у корені всякого справжнього досвіду більшої благодаті, всякого правдивого поступу в посвяті, всякого зростання в уподібненні до Ісуса мусить бути омертвіння для себе, яке виявляє себе перед Богом і людьми в нашій вдачі та звичках.

На жаль, можна говорити про життя через смерть і про ходіння в Дусі, а тим часом навіть найніжніша любов не може не бачити, як багато в людині ще свого «я». Смерть для себе не має певнішого знаку смерті, ніж смирення, яке позбавляє себе слави, спорожняє себе й приймає образ слуги. Можна багато й щиро говорити про спілкування з погордженим і відкинутим Ісусом і про несення Його хреста, а тим часом лагідного й покірного, доброго й тихого смирення Агнця Божого не видно, і його майже не шукають.

Агнець Божий означає дві речі: лагідність і смерть. Прагнімо прийняти Його в обох цих образах. У Ньому вони нероздільні; отже, мають бути нероздільні й у нас. Яке безнадійне завдання, якби це діло мали робити ми! Природа ніколи не може перемогти природу, навіть з допомогою благодаті. Своє «я» ніколи не може вигнати своє «я», навіть у відродженій людині. Хвала Богові! Діло вже зроблене, завершене й звершене навіки. Смерть Ісуса, раз і назавжди, — це наша смерть для себе. А вознесіння Ісуса, Його вхід раз і назавжди до Святого Святих, дало нам Святого Духа, щоб Він передав нам у силі й зробив нашою власною силу життя через смерть.

Коли душа, прагнучи смирення й вправляючись у ньому, іде слідами Ісуса, у ній пробуджується усвідомлення потреби в чомусь більшому. Її бажання й надія оживають, її віра зміцнюється, і вона вчиться підводити очі, вимагати й приймати ту справжню повноту Духа Ісуса, яка щодня може підтримувати Його смерть для себе й для гріха в повній силі й зробити смирення всепроникним духом нашого життя. (Див. примітку «C» наприкінці цього розділу.) У посланні до Римлян 6:3 сказано: «Хиба не знаєте, що скільки нас у Христа Ісуса охрестилось, у смерть Його охрестились?»

У Римлян 6:11 сказано: «Так само й ви думайте, що ви мертві вже гріху, живі ж Богові, у Христї Ісусї». Усе самоусвідомлення християнина має бути пройняте й позначене тим духом, що надихав смерть Христа.

Людина завжди має ставати перед Богом як та, що вмерла в Христі й у Христі ожила з мертвих, носячи на своєму тілі мертвість Господа Ісуса. Її життя завжди носить подвійний знак: його коріння в правдивому смиренні сягає глибоко в гріб Ісуса, у смерть для гріха й для себе, а його голова піднесена в силі воскресіння до неба, де перебуває Ісус.

Віруючий, вимагай вірою смерть і життя Ісуса як свої. Увійди в Його гріб, у спочинок від свого «я» і його діл, у Божий спочинок. Разом із Христом, Який передав Свого духа в руки Отця, смири себе й щодня сходь у ту досконалу, безпорадну залежність від Бога.

Бог підійме тебе й піднесе. Щоранку занурюйся в глибоку-глибоку нікчемність, у гріб Ісуса; і щодня життя Ісуса виявлятиметься в тобі.

Нехай охоче, любляче, спокійне, радісне смирення буде знаком того, що ти справді заволодів своїм первородством — хрещенням у смерть Христа. «Одним бо приносом звершив на віки осьвячуємих» — Євреїв 10:14. Душі, що входять у Його приниження, знайдуть у Ньому силу бачити своє «я» мертвим і вважати його таким, а як ті, що навчилися від Нього й прийняли від Нього, — ходити з усякою покорою й лагідністю, терплячи одне одного в любові. Життя через смерть виявляється в лагідності й покорі, подібних до Христових.

ПРИМІТКА В. Умерти для себе, або вийти з-під його влади, не можна, і ніколи не вдасться, через будь-який активний опір, який ми можемо йому чинити силами природи. Єдиний правдивий шлях умирання для себе — це шлях терпеливості, лагідності, смирення й покори Богові. У цьому правда і досконалість умирання для себе. Бо якщо я спитаю тебе, що означає Агнець Божий, хіба ти не скажеш мені, що Він є і означає досконалість терпеливості, лагідності, смирення й покори Богові? Хіба ж ти не мусиш тому сказати, що бажання цих чеснот і віра в них — це звернення до Христа, віддання себе Йому й досконалість віри в Нього? А оскільки ця схильність твого серця занурюватися в терпеливість, лагідність, смирення й покору Богові справді означає віддати все, що ти є, і все, що маєш від занепалого Адама, то це і є досконале залишення всього, що маєш, щоб іти за Христом. Це твій найвищий вчинок віри в Нього. Христа немає ніде, крім цих чеснот; де вони є, там Він у Своєму власному царстві. Нехай саме за таким Христом ти й ідеш.

«Дух Божественної любові не може народитися в жодному занепалому створінні, доки воно не захоче й не обере бути мертвим для всякого свого „я“ в терплячій, смиренній покорі силі й милості Божій». Усе своє спасіння я шукаю через заслуги й посередництво лагідного, смиренного, терплячого, стражденного Агнця Божого, Який один має силу привести до благословенного народження цих небесних чеснот у моїй душі. Немає жодної можливості спасіння, окрім як у народженні й через народження лагідного, смиренного, терплячого, покірного Агнця Божого в наших душах.

Коли Агнець Божий справді породив у наших душах Свою власну лагідність, смирення й повну покору Богові, тоді настає день народження Духа любові в наших душах; і коли ми його досягнемо, він наповнить наші душі таким миром і радістю в Бозі, що зітре спогад про все, що ми раніше називали миром чи радістю. «Цей шлях до Бога непомильний. Ця непомильність ґрунтується на двоякій природі нашого Спасителя.

1. Як Агнець Божий, Він є началом усякої лагідності й смирення в душі.

2. Як Світло неба, Він благословляє вічну природу й перетворює її на Царство Небесне; коли ми готові знайти спочинок нашим душам у лагідній, смиренній покорі Богові, тоді Він, як Світло Бога й неба, радісно вривається до нас, обертає нашу темряву на світло й започатковує в нас те Царство Боже і любові, якому ніколи не буде кінця».

Див. «Wholly for God» («Цілком для Бога»). (Увесь цей уривок вартий уважного вивчення: він надзвичайно яскраво показує, що безнастанне занурення в смирення перед Богом — це з боку людини єдиний шлях умерти для себе.)