Розділ 9 · 9 хв читання · 12 хв слухання
Святість і Боже вселення
Восьмий день.
«І спорудять менї вони сьвятиню, щоб менї можна було витати серед них.»—2 Мойсея 25:8.
«І сьвятити меться намет сьвятостю моєю, і витати му між синами Ізрайлевими і буду їм Богом.»—2 Мойсея 29:43, 45.
Божа присутність робить святим навіть тоді, коли вона сходить лише на короткий час, як на Хориві, у неопалимій купині. Наскільки ж більше має освячувати ця присутність те місце, де вона живе, де вона влаштовує собі постійну оселю! Це настільки так, що місце, де живе Бог, стали називати просто Святим місцем: «сьвяте місце домівок Найвисшого». Усе довкола того місця, де жив Бог, було святим: святе місто, гора Божої святості, Його святий дім, аж поки ми не входимо за завісу — до найсвятішого місця, до Святого святих. Саме як Бог, що живе всередині, Він освячує Свій дім, об’являє Себе Святим в Ізраїлі і робить святими також і нас.
Оскільки Бог святий, святий і той дім, у якому Він живе. Це єдина Божа властивість, яку Він може передати Своєму домові; але цю одну Він може передати — і передає. Між людьми існує дуже тісний зв’язок між характером дому і тими, хто в ньому живе. Коли ніщо цьому не перешкоджає, дім мимоволі відображає подобу свого господаря. Святість виражає не так якусь одну властивість, як саму Божу сутність у її безмежній досконалості, і Його дім свідчить про одну цю істину: що Він святий, що там, де Він живе, мусить бути святість, що Його вселення робить святим. Даючи Своєму народові першу заповідь збудувати Йому святе місце, Бог ясно сказав, що це для того, щоб Він міг жити серед них: Його перебування в домі мало бути прообразом Його перебування посеред Його народу. Тож дім із його святістю веде нас далі — до святості Його перебування серед Його відкуплених.
Святе місце, оселя Божої святості, було осердям усього Божого діла, яким Він робив Ізраїль святим. Усе, що було з ним пов’язане, було святим. Жертовник, священики, жертви, олія, хліб, посуд — усе було святим, бо належало Богові. Із цього дому лунав подвійний голос: Божий поклик бути святими і Божа обітниця зробити святими. Божа вимога виявлялася в тому, що від усіх, хто мав наближатися, — чи то священиків, чи то тих, хто приходив поклонитися, — вимагалося очищення, спокути, святості. А Божа обітниця сяяла з Його дому в тому, що Він приготував для освячення: в освячувальній силі жертовника, крові та олії. Дім утілював дві сторони, які поєднуються у святості: те, що відштовхує, і те, що притягує; те, що засуджує, і те, що спасає. То тримаючи народ на відстані, то запрошуючи й наближаючи його, Божий дім був великим символом Його власної святості. Він наблизився настільки, що навіть оселився серед них; і все ж вони не могли наблизитися — їм ніколи не можна було ввійти в потаємне місце Його присутності.
Усе це написано задля нас. Саме як Той, Хто живе всередині, Бог і досі є Освятителем Свого народу: лише присутність Того, Хто живе всередині, робить нас святими. Це виступає особливо ясно, якщо ми помітимо, що чим ближчою була присутність, тим вищим був ступінь святості. Оскільки Бог жив серед них, табір був святим: з нього треба було усунути всяку нечистоту. Але святість подвір’я скинії була вищою: нечистоту, яка не відлучала від табору, там не терпіли. Далі святе місце було ще святішим, бо було ще ближчим до Бога. А внутрішнє святилище, де присутність перебувала над віком умилостивлення, було Святеє святих — найсвятішим. Цей принцип чинний і досі: святість вимірюється близькістю до Бога; що більше Його присутності, то більше справжньої святості; досконале вселення буде досконалою святістю. Немає святого, окрім Господа; немає святості, окрім як у Ньому. Він не може відділити частку Своєї святості й дати її нам окремо від Себе; ми маємо стільки святості, скільки маємо Самого Бога. А щоб мати Його Самого справді й повністю, ми мусимо мати Його як Того, Хто живе всередині. І Його перебування в домі чи в певному місці, позбавленому життя і духу, — лише блідий прообраз справжнього вселення Живого, коли Він входить у саму нашу істоту, пронизує її і сповнює нас, саму нашу особистість, Своїм власним життям.
Немає єднання такого тісного, такого справжнього, такого досконалого, як єднання через життя, що перебуває всередині. Подумайте про життя, яке струменить крізь велике й плідне дерево. Як воно пронизує й наповнює кожну його частину; як нероздільно воно єднає ціле, доки дерево справді має існувати! — у деревині й листі, у квітці й плоді, усюди тече й наповнює життя, що перебуває всередині. Це життя — життя природи, життя Божого Духа, що перебуває в природі. Це те саме життя, яке оживляє наші тіла: дух природи пронизує кожну їхню частину силою відчуття й дії.
Не менш тісним — ба навіть набагато дивовижнішим і справжнішим — є вселення Духа нового життя, через Якого Бог живе в серці віруючого. І коли це вселення стає предметом свідомого прагнення й віри, душа виконує заповідь: «Спорудять менї вони сьвятиню, щоб менї можна було витати серед них», — і на собі пізнає істинність обітниці: «Сьвятити меться намет сьвятостю моєю, і витати му між синами Ізрайлевими».
Саме як Той, Хто живе всередині, Бог об’явив Себе в Сині, Якого Він освятив і послав у світ. Наш Господь не раз на цьому наголошував: «Віруйте менї, що я в Отцї і Отець у менї; Отець же, що в менї пробуває, Той робить дїла». Саме як Божий храм віруючі в Новому Завіті не раз названі святими: «Храм Божий сьвят, котрий єсте ви». «Тїло ваше храм Духа сьвятого». «Вся будівля, докупи споєна, росте в церкву сьвяту в Господї». Саме тому — згодом ми навчимося краще це розуміти, — що саме через Духа серце приготовляється до вселення, а вселення звершується й підтримується, Дух так особливо приймає означення «Святий». Дух, що живе всередині, — це Святий Дух. Міра Його вселення, а точніше — того, наскільки Він об’являє Христа, Який живе всередині, — це міра святості.
Ми бачили, якими були різні ступені близькості до Божої присутності в Ізраїлі. Вони трапляються й досі. Є християни, які живуть у таборі, але мало знають, що означає наближатися до Святого. Є християни зовнішнього подвір’я: вони прагнуть прощення й миру, вони знову й знову приходять до жертовника спокути; але мало знають про справжню близькість чи святість, про свій привілей як священиків входити до святого місця. Є й інші, які зрозуміли, що це їхнє покликання, і прагнуть наблизитися, — та все ж ледве розуміють, яку сміливість мають, щоб увійти до Святого святих і перебувати там. Блаженні ті, кому відкрилася ця Господня таємниця. Вони знають, що означає роздерта завіса і доступ до безпосередньої присутності. Покривало знято з їхніх сердець: вони знайшли таємницю справжньої святості у вселенні Святого — Бога, Який святий і робить святим.
Віруючий! Бог, Який кличе вас до святості, — це Бог життя, що вселяється в нас. Скинія це прообразує, Син це об’являє, Дух це передає, вічна слава це повністю виявить. І ви можете пізнати це на досвіді. Ваше покликання як віруючого — бути святим Божим храмом. О, тільки віддайте себе Його повному вселенню! Не шукайте святості насамперед у тому, якими ви є чи що ви робите; шукайте її в Бозі. Не шукайте її навіть як дару від Бога — шукайте її в Самому Бозі, у Його присутності, що живе всередині. Поклоняйтеся Йому в красі святості, як Тому, Хто живе на висоті і в святому місці. А поклоняючись, слухайте Його голос: «Так бо говорить високий, величній, вічно живущий, Сьвятий на імя: Я живу на висотах і в сьвятинї, та й з тими, в кого дух сокрушен, в кого серце смиренне». Саме тоді, коли Дух могутньо зміцнює нас у внутрішній людині, так що Христос вірою живе в нашому серці, а Отець приходить і разом із Ним робить у нас Свою оселю, — ми справді святі. О, тож у справжньому, щирому посвяченні віддаймо себе, щоб так само виразно, як колись скинія чи храм, бути цілковито відданими на те, щоб стати житлом Всевишнього, оселею Його святості. Дім, сповнений Божої слави, серце, сповнене всією Божою повнотою, — це Божа обітниця, це наша доля. Вірою заявімо своє право на це благословення, приймімо його і тримаймося його міцно: Христос, Святий Божий, в ім’я Свого Отця ввійде й заволодіє. Тоді віра принесе розв’язання всіх наших труднощів, перемогу над усіма нашими невдачами, сповнення всіх наших прагнень: «Намет, серце, сьвятити меться сьвятостю моєю; і витати му серед них». Відкрита таємниця справжньої святості, таємниця радості невимовної — це Христос, Який вірою живе в серці.
Будьте сьвяті, як я сьвят.
Ми схиляємо коліна перед Отцем нашого Господа Ісуса, щоб Він дав нам, за багатством Своєї слави, те, про що Він Сам навчив нас просити. Ми просимо не менше, ніж ось чого: щоб Христос вірою жив у наших серцях. Ми прагнемо того найблаженнішого, постійного, свідомого вселення Господа Ісуса в серце, яке Він так ясно обіцяв як плід приходу Святого Духа. Отче! Ми просимо того, що Він мав на увазі, коли говорив про люблячого, слухняного учня: «Прийду і обявлюсь йому. До него прийдемо, і оселю в него зробимо». О, дай нам це вселення Христа вірою в серце!
І для цього благаємо Тебе: дай нам утвердитися силою через Твого Духа у внутрішній людині. О Всемогутній Боже! Нехай дух Твоєї Божественної сили могутньо діє в нас, оновлюючи наш розум, і волю, і почуття, щоб серце було цілком приготоване й облаштоване як храм, як дім для Ісуса. Нехай цей Благословенний Дух зміцнить нас до віри, яка приймає Благословенного Спасителя і Його присутність, що живе всередині.
О Найласкавіший Отче! Почуй наш крик. Ми схиляємо коліна перед Тобою. Ми покликаємося на багатство Твоєї слави. Ми прославляємо Тебе, Який можеш зробити понад усе, чого ми просимо або думаємо. Ми чекаємо на Тебе, о наш Отче: о, дай нам могутнє зміцнення Духом у внутрішній людині, щоб це блаженство стало нашим у всій його повноті — щоб наш Господь Ісус жив у серці.
Просимо про це в Його ім’я. Амінь.
1. Боже перебування посеред Ізраїлю було великим, центральним фактом, щодо якого всі заповіді про святість були лише приготуванням і підпорядкованими. Так і діло Святого Духа досягає вершини в особистому вселенні Христа. (Йоана 14:21, 23. Єфесян 3:16, 17.) Прагніть цього й чекайте цього.
2. Скинія з її трьома частинами була — як і багатьох інших духовних істин — образом триєдиної природи людини. Наш дух — це Святеє святих, де має жити Бог, куди дано Святого Духа. Життя душі з її здатністю відчувати, пізнавати й хотіти — це святе місце. А зовнішнє життя тіла, поведінки й дій — це зовнішнє подвір’я. Почніть із того, щоб повірити: Дух живе в найглибшому святилищі, де Його дія таємна й прихована. Шануйте Його тим, що довіряєте Йому діяти, тим, що віддаєтеся Йому в мовчазному поклонінні перед Богом. Зсередини Він заволодіє думкою й волею; Він наповнить навіть зовнішнє подвір’я — тіло — Божою святістю. «Сам же Бог упокою нехай осьвятить вас зовсїм, і ввесь ваш дух, і душа, і тїло нехай збережеть ся непорочно. Вірен, Хто покликав вас, Він і зробить (се).»
3. Боже перебування було за завісою, в невидимому, у потаємному місці. Віра знала про це і служила Йому зі святим страхом. Наша віра знає, що Бог Святий Дух має Свою оселю в прихованому місці нашого внутрішнього життя. Відчиніть Йому найглибше своє єство; схиліться в смиренному благоговінні перед Святим, віддаючи себе Його дії. Святість — це присутність Того, Хто живе всередині.