Розділ 10 · 9 хв читання · 11 хв слухання
Святість і посередництво
Дев’ятий день.
«І зробиш бляху із щирого золота, і виріжеш на їй, як вирізують печатку: Сьвятиня Господеві! І буде вона в Арона на чолї і носити ме Арон несправедливість сьвятих річей, що посьвячувати муть синове Ізрайлеві в усїх їх дарах сьвятих. По всякий час нехай вона буде на чолї в його, для благоволення їм перед Господом».—2 Мойсея 28:36, 38.
Божий дім мав бути оселею Його святості, місцем, де Він являв Себе: як Святий, до Якого не можна наблизитися інакше, як зі страхом і трепетом; як Той, Хто освячує, Хто притягує до Себе всіх, хто прагне стати учасником Його святості. Осердя цього об’явлення Його святої й освячувальної присутності — в особі первосвященика, у його подвійному служінні: він представляв Бога перед людиною і людину перед Богом. Він — утілення Божественної святості в людському образі і людської святості як Божого дару, наскільки доба символів і тіней могла це запропонувати й виразити. У ньому Бог наближався, щоб освячувати й благословляти народ. У ньому народ підходив до Бога найближче, як тільки міг. І все ж сам День спокути, коли первосвященик міг увійти до Святого святих, був лише доказом того, яка нечиста людина і яка вона негідна перебувати в Божій присутності. Сам собою будучи доказом нечистоти Ізраїля, він водночас був прообразом і картиною Спасителя, що мав прийти, нашого благословенного Господа Ісуса, — дивовижним показом того, як згодом святість Божа стане долею Його народу.
Серед багатьох рис, якими первосвященик прообразував Христа як наше освячення, мабуть, жодна не така промовиста й прекрасна, як свята діадема, яку він носив на чолі. Усе в ньому мало бути святим. Його шати були святими шатами. Але була одна річ, у якій ця святість досягала свого найповнішого виявлення. На чолі він завжди мав носити золоту бляху з вирізаними на ній словами: Сьвятиня Господеві. Кожен мав прочитати там, що вся мета його існування, те єдине, для чого він жив, — бути втіленням і носієм Божественної святості, обранцем, через якого Божа святість могла б виливатися благословенням на народ.
Спосіб, у який мало діяти благословення святої діадеми, був надзвичайний. Носячи на чолі напис «Сьвятиня Господеві», він, як читаємо, мав «носити несправедливість сьвятих річей, що посьвячувати муть синове Ізрайлеві, — для благоволення їм перед Господом». Для кожного гріха була встановлена якась жертва чи спосіб спокути. Але як бути з гріхом, що пристає до самої жертви і до самого богослужіння? «Ти любиш правду в серцї». Як болісно міг пригнічувати того, хто поклонявся, усвідомлення, що його покаяння, його віра, його любов, його послух, його посвячення — усе недосконале й осквернене! І про цю потребу поклонника Бог подбав. Святість первосвященика покривала гріх і нечистоту його святих дарів. Свята діадема була Божою запорукою того, що святість первосвященика робила поклонника угодним. Якщо сам він був нечистий, то серед його братів був один святий, той, хто мав святість, що могла важити й для нього, — святість, на яку він міг покластися. Він міг дивитися на первосвященика не лише як на того, хто здійснює спокуту кропленням крові, а й як на того, хто самою своєю особою забезпечує святість, що робить і його самого, і його дари цілком угодними. Усвідомлюючи власну нечистоту, він міг радіти посередникові, святості Іншого, не себе самого, — священикові, якого дав йому Бог.
Хіба не маємо ми тут найдорожчого уроку, що веде нас іще на крок далі шляхом святості? На наше запитання: «Як Бог робить святими?» — маємо Божу відповідь: через Людину, на Якій зволила спочити Божественна святість і Чия святість належить нам як Його братам, як самим членам Його власного тіла. Через святість такої сили, що зникають навіть гріхи наших святих дарів, і ми можемо входити в святу присутність з певністю, що цілком угодні.
І хіба не саме цього уроку потребує багато щирих шукачів святості? Вони знають усе, чого Слово навчає про благословенну спокуту і про повне прощення, яке вона принесла. Вони вірять у дивовижну любов Отця і в те, що Він готовий для них зробити. І все ж, коли чують про дитячу простоту, певність віри, люблячий послух і благословенне віддання себе, з якими Отець чекає, щоб вони прийшли й прийняли благословення, їхнє серце мліє від страху. Їм здається, ніби благословення зовсім поза їхньою досяжністю. Яка користь із того, що Святий, кажуть, наближається так близько? Їхня нечистота робить їх нездатними претендувати на ту присутність, що пропонує себе їм, чи прийняти її. Але погляньте, як Святий являє тут Свій спосіб освячувати і готувати до спілкування з Його святістю. У Його Обранці, Посередникові, святість приготована й складена про запас — досить для всіх, хто приходить через Нього. Коли я схиляюся до молитви чи поклоніння і відчуваю, як багато мені ще бракує тієї покори, палкості й віри, яких Бог має право вимагати, я можу звести погляд до Первосвященика в Його святості, до святої діадеми на Його чолі, і вірити, що несправедливість моїх святих дарів понесена й забрана. Я можу, при всій своїй недостатності й негідності, знати напевно, що моя молитва угодна, що вона — пахощі приємні. Я можу звести погляд до Святого і побачити, як Він усміхається мені заради Свого Помазаника. «По всякий час нехай буде сьвята диядема на чолї в Його, для благоволення їм перед Господом». Це благословенна істина заміщення — Один за всіх, — істина посередництва: Божий спосіб робити нас святими. Жертва ізраїльтянина, що поклоняється, свята й угодна завдяки святості Іншого.
Старозавітна тінь ніколи не може належно виразити новозавітну дійсність з її повнотою благодаті й істини. Ідучи далі в нашому дослідженні, ми побачимо, що святість Ісуса, нашого освячення, не лише зараховується нам, а й уділяється, бо ми в Ньому; новий чоловік, у якого ми зодяглися, створений у правдивій святості. Нас не лише вважають святими — ми святі, ми прийняли нову святу природу в Христі Ісусі. «Й хто осьвячує і хто осьвячуєть ся, від Одного всї; з сієї то причини не соромить ся братами звати їх». Саме наша жива єдність з Ісусом, Божим Святим, дала нам нову й святу природу, а з нею — право й частку в усій святості, що є в Ісусі. І тому щоразу, як ми усвідомлюємо, які ми нечисті, нам досить лише стати під покров святості Ісуса, щоб тішитися повною певністю, що ми і наші дари цілком угодні. Хоч якою великою була б слабкість нашої віри, недостатність нашого прагнення Божої слави, брак нашої любові чи ревності, — коли ми бачимо Ісуса з написом «Сьвятиня Господеві» на чолі, ми підносимо обличчя, щоб прийняти Божественну усмішку повного схвалення й досконалого прийняття.
Такий Божий спосіб робити святими. Не лише зі святим місцем, як ми бачили, а й зі святими особами Він починає з осердя і від нього, щораз ширшими колами, освячує. І ми можемо бути певні, що цей Божественний задум увінчається успіхом. У Слові ми знаходимо дуже примітну ілюстрацію того, якою мірою він здійсниться. Слова зі святої діадеми ми знаходимо ще раз — наприкінці Старого Завіту. Про день Господній сказано: «Того часу й на кінській уздї надписувати муть: Сьвятиня Господеві». Гасло первосвященика стане тоді гаслом щоденного життя; кожна річ, чи для краси, чи для вжитку, теж буде святою; від голови воно пошириться аж до краю шат. Почнімо з того, щоб пізнати на ділі силу святості Ісуса покривати несправедливість наших святих дарів; випробуймо її і більше не дозволяймо своїй негідності стримувати нас чи сіяти сумнів; повірмо, що ми і наші святі дари угодні, бо в Христі вони святі для Господа; живімо в цьому усвідомленні прийнятості і ввійдімо в спілкування зі Святим. Коли ми входимо у святість Ісуса й перебуваємо в ній, вона ввійде в нас і перебуватиме в нас. Вона заволодіє нами і пошириться своєю переможною силою на все наше життя, аж поки й у нас на всьому, що нам належить, засяє слово: Сьвятиня Господеві. І ми знову побачимо, що Божий шлях святості завжди веде від осердя — тут це осердя нашої оновленої природи — через усе коло нашого єства, щоб Його святість виявила свою силу. Тільки перебуваймо під покровом святості Ісуса, — і як Він забирає несправедливість наших святих дарів, так Він зробить нас і наше життя святими для Господа.
Будьте сьвяті, бо я сьвят.
О мій Боже й Отче! Моя душа благословляє Тебе за це дивовижне об’явлення того, якими є Твій шлях і Твоя благодать щодо тих, кого Ти назвав «святими в Христі». Ти знаєш, Господи, як постійно наші серця обмежували нашу прийнятість у Тебе нашими досягненнями і як усвідомлена недостатність породжувала осуд. Ми надто мало знали, що у святості Того, Хто робить нас святими, є Божественно безмежна сила покрити наші беззаконня і дати нам певність досконалого прийняття. Благословенний Отче! Відкрий наші очі, щоб бачити, і наші серця, щоб розуміти цю святу діадему нашого благословенного Ісуса з її дивовижним і найблаженнішим написом: Сьвятиня Господеві.
А коли наші серця осуджують нас, бо наші молитви так мало свідомо відповідають волі чи славі Божій або справді промовлені в ім’я Ісуса, — о Пресвятий Отче, зволь Своїм Духом показати нам, яка ясна усмішка і яке сердечне вітання все ж чекають на нас у Тебе. Навчи нас приходити у святості нашого Первосвященика і входити в Твою святість, аж поки вона заволодіє нами, пронизає все наше єство, і все, що в нас, стане святим для Господа. Амінь.
1. Святість — це не те, що я можу бачити в собі чи чим можу в собі милуватися: це — покрити себе, загубити себе у святості Ісуса. Як дивовижно це прообразовано в Аароні та святій діадемі! І що більше я бачу й осягаю святість Ісуса, то менше бачитиму чи шукатиму святості в собі.
2. Він зробить мене святим: мій норов і вдача оновляться; моє серце й розум очистяться й освятяться; святість стане новою природою; і все ж увесь час буде усвідомлення, що впокорює і водночас сповнює радістю: це — уже не я, а живе Христос у менї.
3. Будьмо дуже смиренні й чуйні перед Богом, щоб Святий Дух відкрив нам, що означає бути святими у святості Іншого, у святості Ісуса, тобто у святості Бога.
4. Не тривожтеся й не виснажуйте себе надто, намагаючись охопити це розумом. Просто повірте в це і з простотою та довірою дивіться на Ісуса, щоб Він усе для вас владнав.
5. Святі в Христі. З дитячою вірою я знову приймаю Христову святість як свій покров перед Богом. З люблячим послухом я приймаю її у свою волю і життя. Я довіряю Ісусові і йду за Ним: це шлях святості.
6. Якщо зібрати уроки, які ми знайшли в Слові, починаючи від раю, то побачимо, що складники святості в нас такі, і кожен відповідає певній особливій стороні Божої святості: глибокий спочинок (розд. 3), покірне благоговіння (розд. 4), повне віддання себе (розд. 5), радісне поклоніння (розд. 6), простий послух (розд. 7). Усе це готує до Божого вселення (розд. 8), а його ми, своєю чергою, маємо через перебування в Ісусі, Який носить на голові діадему святості.