Святі в Христі
Святість і послух

Розділ 8 · 11 хв читання · 14 хв слухання

Святість і послух


Сьомий день.

«Ви бачили, що сотворив я в Египтї лихим Египтянам. Як нїс вас орловими крильми і всїх поприводив до себе. Оце ж, коли будете гласу мого послухати й хранити завіт мій із вами й умову, дак будете пай мій в народах: і будете в мене ви нарід сьвятий.»—2 Мойсея 19:4–6.

Ізраїль дійшов до Хорива. Має бути даний закон і укладений завіт. Ось перші Божі слова до народу. Він говорить про відкуплення та його благословення — спілкування з Ним Самим: «Ви бачили, як я всїх поприводив до себе.» Він говорить про святість як про Свою мету у відкупленні: «Будете в мене ви нарід сьвятий.» А як ланку між ними двома Він ставить послух: «Коли будете гласу мого послухати, будете в мене ви нарід сьвятий.» Божа воля — це вираз Його святості; коли ми чинимо Його волю, ми входимо в зіткнення з Його святістю. Ланка між відкупленням і святістю — це послух.

Це повертає нас до того, що ми бачили в раю. Бог освятив сьомий день як час, щоб освячувати людину. І що Він зробив насамперед із цією метою? Він дав їй заповідь. Послух цій заповіді відчинив би двері, став би входом у Божу святість. Святість — це моральна властивість, а моральне — це те, що вільна воля обирає і визначає для себе сама. Те, що Бог творить і дає, є добрим лише за природою; те, що людина сама захоче мати від Бога і Його волі і що справді собі присвоїть, має моральну вартість і веде до святості. У творінні Бог виявив Свою мудру й добру волю. Свою святу волю Він виголошує у Своїх заповідях. Коли ця свята воля входить у волю людини, коли людська воля приймає Божу волю і з’єднується з нею, людина стає святою. Після творіння, у сьомий день, Бог узяв людину у Своє діло освячення, щоб зробити її святою. Послух — це шлях до святості, бо це шлях до єднання зі святою Божою волею; для людини до гріхопадіння, як і для занепалої людини, у відкупленні тут і у славі там, у всіх святих ангелів, у Самого Христа, Святого Божого, — послух є шляхом святості. Сам по собі він не є святістю; але коли воля відкривається, щоб прийняти і виконати Божу волю, Бог передає Себе і Свою святість. Слухатися Його голосу означає йти за Ним, коли Він веде дорогою до повного об’явлення й передання Себе і Своєї благословенної природи як Святого.

Послух. Не знання Божої волі, навіть не схвалення її, навіть не бажання її виконати, а саме її виконання. Знання, схвалення і бажання мусять вести до дії; Божа воля мусить бути виконана. «Коли будете гласу мого послухати, будете в мене ви нарід сьвятий.» Не віри, не поклоніння і не визнання вимагає тут Бог від Свого народу насамперед, коли говорить про святість, — а послуху. Божа воля мусить виконуватися на землі, як і на небі. «Щоб ви памятали і сповняли всї заповідї мої й були сьвятими в Бога вашого» (4 Мойсея 15:40). «Осьвячуйте ж себе й бувайте сьвятими; і пильнуйте установ моїх, і сповняйте їх. Я Господь, що осьвятив вас» (3 Мойсея 20:7, 8). «Пильнуйте заповідей моїх і сповняйте їх. Я Господь; щоб сьвятим бути менї серед синів Ізрайлевих. Я Господь, що сьвятить вас, що вивів вас із Египецької землї» (22:21, 33).

Хвилина роздуму зробить для нас причину цього зрозумілою. Саме у своїх ділах людина виявляє, якою вона є. Я можу знати, що добре, і все ж не схвалювати цього. Я можу схвалювати, і все ж не хотіти цього. Я можу в певному сенсі хотіти, і все ж мені бракуватиме енергії, чи самопожертви, чи сили, яка підніме мене й змусить це зробити. Думати легше, ніж хотіти, а хотіти легше, ніж робити. Лише дія доводить, чи предмет мого зацікавлення цілком опанував мною. Бог хоче, щоб Його волю було виконано. Лише це і є послух. Лише в цьому видно, чи все серце з усією своєю силою і волею віддало себе Божій волі; чи ми нею живемо і чи готові будь-якою ціною зробити її своєю, виконуючи її. Іншого способу зробити нас святими Бог не має. «Пильнуйте установ моїх, і сповняйте їх. Я Господь, що осьвятив вас.»

Для всіх, хто шукає святості, це урок глибокої ваги. Послух — це не святість; святість — щось набагато вище, щось, що приходить до нас від Бога, або радше щось Боже, що входить у нас. Але послух необхідний для святості: без нього вона не може існувати. Тож поки ваше серце прагне йти за наукою Божого слова і з вірою дивиться на те, що Бог уже зробив, зробивши вас святими в Христі, і на те, що Бог іще має зробити через Духа святості, сповнюючи обітницю: «Сам же Бог упокою нехай осьвятить вас зовсїм», — ніколи ні на мить не забувайте бути слухняними. «Коли будете гласу мого послухати, будете в мене ви нарід сьвятий.» Почніть із того, щоб негайно робити все, що видається правильним. Негайно відмовтеся від усього, про що сумління підказує, що ви не смієте назвати це згідним із Божою волею. Не лише моліться про світло й силу, а й дійте; робіть те, що каже Бог. «Хто чинити ме волю Божу, той брат менї», — каже Ісус. Кожен Божий син народжений із Божої волі: у ній він має своє життя. Чинити волю Отця — це їжа, сила й ознака кожного Божого сина.

Стати християнином означає не що інше, як віддати себе саме такому життю простого й цілковитого послуху. Але, на жаль, надто багато християн — чи то через брак належного наставляння, чи то через брак належної уваги до науки Божого слова — так і не усвідомили того першорядного місця, яке посідає послух у християнському житті. Вони не знають, що Христос, і відкуплення, і віра — усе веде до нього, бо лише через нього пролягає шлях до спілкування з Божою любов’ю, до Божої подоби і Божої слави. Можливо, усі ми самі від цього потерпали: у наших молитвах і зусиллях досягти досконалого миру й спочинку віри, незмінної радості й зростаючої сили християнського життя було щось потаємне, що затримувало благословення або спричиняло швидку втрату того, що вже було осягнуто. Причиною, мабуть, було хибне уявлення про абсолютну необхідність послуху. Не можна надто наполегливо підкреслювати, що вільна й могутня сила благодаті від нашого навернення і далі має за мету саме це: повернути нас до діяльного послуху й злагоди з Божою волею, від яких ми відпали через перший гріх у раю. Послух веде до Бога і Його святості. Саме в послуху формується воля, складається характер і будується внутрішня людина, яку Бог може зодягнути й прикрасити красою святості.

Коли християнин виявляє, що саме цієї ланки бракувало, що тут причина невдач і темряви, йому не лишається нічого іншого, як у величному акті віддання себе свідомо обрати послух — усеосяжний, щирий, цілковитий послух — як закон свого життя в силі Святого Духа. Нехай він не боїться зробити своїми слова Ізраїля на Синаї, сказані у відповідь на те Боже послання, яке ми розглядаємо: «Усе, про що глаголав Господь, сповняти мемо»; «Усе, що глаголав Господь, певнити мемо і слухати мемо.» Те, чого закон не міг зробити, бо був ослаблений тілом, Бог зробив, давши Свого Сина і Духа. Законодавство Синаю на кам’яних скрижалях змінилося законодавством Духа на скрижалях серця: Святий Дух — це сила послуху, а тому й Дух святості, Який у послуху готує наші серця стати оселею Святого. Тож у цій вірі віддаймо себе життю послуху: це новозавітний шлях до здійснення обітниці: «Коли будете гласу мого послухати, будете в мене ви нарід сьвятий.»

Ми вже бачили, що святість за самою своєю природою передбачає особисті стосунки з Богом, Його особисту присутність. «Я всїх поприводив до себе; коли послухаєте, будете в мене ви нарід сьвятий.» Саме тоді, коли ми розуміємо цей особистий елемент і міцно його тримаємося, послух стає можливим і веде до святості. Добре зважте на Божі слова: «Коли будете гласу мого послухати й хранити завіт мій.» Голос — це більше, ніж закон чи книга; він завжди передбачає живу особу і спілкування з нею. Саме в цьому таємниця євангельського послуху: чути голос Ісуса і йти туди, куди Він веде, як за особистим Другом, живим Спасителем. Саме водительство Божого Духа, Який об’являє присутність, волю й любов Отця, витворить у нас ті особисті стосунки, про які говорить Новий Завіт, коли мовить про те, щоб усе робити для Господа, догоджаючи Богові.

Такий послух — стежка святості. Кожен його вчинок — це ланка, що єднає з живим Богом, віддання всього єства Божій волі, щоб Сам Бог заволодів ним. У процесі засвоєння, повільному, але певному, яким Божа воля, як їжа наших душ, входить у наше найглибше єство, наша духовна природа зміцнюється, стає духовнішою, виростаючи у святий храм, у якому Бог може об’явити Себе й оселитися.

Нехай кожен віруючий намагається це усвідомити. Коли Бог освятив сьомий день як Свій час освячення, Він навчив нас, що не міг зробити цього одразу. Об’явлення й передання святості мусить бути поступовим, у міру того, як людина готова її прийняти. Боже освячувальне діло з кожним із нас, як і з усім людським родом, потребує часу. Час, якого воно потребує і шукає, — це життя щоденного, щогодинного послуху. Усе, що витрачено на свавілля, а не в живих стосунках із Господом, втрачено. Але коли серце день у день прагне прислухатися до голосу й коритися йому, Сам Святий пильнує Своїх слів, щоб їх сповнити: «Будете в мене ви нарід сьвятий.» У спосіб, про який душа заздалегідь може мати лише слабке уявлення, Бог осінить слухняне серце й оселиться в ньому. Звичка завжди дослухатися до голосу й коритися йому — це лише будування храму: Сам Живий Бог, Святий, прийде, щоб у ньому оселитися. Слава Господня наповнить дім, і здійсниться обітниця: «Я освячу його моєю славою.»

«Я всїх поприводив до себе; коли будете гласу мого послухати, будете в мене ви нарід сьвятий.» Ви, що шукаєте святості! Бог привів вас до Себе. І тепер Його голос говорить вам усі думки Його серця, щоб, сприймаючи їх і роблячи своїми, роблячи Його волю своєю, живучи нею і виконуючи її, ви могли ввійти в найповніше єднання з Ним Самим — єднання волі, як і життя, — і так стати для Нього святим народом. Нехай послух — прислухання до Божої волі та її виконання — буде радістю і славою вашого життя; він відкриє вам доступ до Божої святості.

Будьте сьвяті, як я сьвят.

О мій Боже! Ти відкупив мене для Себе, щоб мати мене цілком Своїм, щоб володіти моїм найглибшим єством і сповнювати його Своєю подобою, Своєю досконалою волею і славою Своєї святості. І Ти прагнеш навчити мене, силою вільної й люблячої волі, прийняти Твою волю і зробити її своєю, щоб у самому осерді мого єства в мені перебувала Твоя власна досконалість. І в Своїх словах Ти об’являєш Свою волю, щоб, приймаючи їх і зберігаючи, я опанував їхній Божественний зміст і хотів усього, чого хочеш Ти.

О мій Боже! Дай мені день у день жити в такому спілкуванні з Тобою, щоб я справді в усьому чув Твій голос — живий голос живого Бога, що говорить до мене. Нехай Святий Дух, Дух Твоєї святості, буде для мене Твоїм голосом, що веде мене стежкою простого, дитячого послуху. Благословляю Тебе, що я побачив: Христос, у Якому я святий, був Тим, Хто слухався; у послуху Він освятив Себе, щоб стати моїм освяченням; і перебувати в Ньому, Твоєму слухняному, святому Синові, — це перебувати в Твоїй волі, яку колись виконав Він і яку тепер маю виконувати я. О мій Боже! Я справді коритимусь Твоїй волі: зроби мене одним із Твого святого народу, особливим скарбом понад усі народи. Амінь.

1. «Бувши слухняним аж до смерти.» «Хоч і Син Він був, тільки ж навчивсь послуху через те, що терпів.» «Ійду вчинити волю Твою.» «По сїй-то волї осьвячені ми.» Приклад Христа вчить нас, що послух — єдиний шлях до святості чи слави Божої. Нехай це буде вашим посвяченням: віддати себе в усьому на те, щоб шукати і виконувати Божу волю.

2. Ми «святі в Христі» — у тому Христі, Який виконав Божу волю і був слухняним аж до смерті. Саме в Ньому ми є; у Ньому ми святі. Його послух — це ґрунт, у який ми посаджені і в якому мусимо вкорінитися. «Моя їжа, щоб чинити волю Пославшого мене»; послух був поживою Його життя; виконуючи Божу волю, Він черпав Божественне живлення; так мусить бути і з нами.

3. Коли ви вивчаєте, що означає бути й перебувати в Христі, коли радієте, що ви в Ньому, завжди пам’ятайте: Бог насадив вас саме в Христі, Який слухався.

4. Якщо ви колись відчуєте збентеження щодо святості, просто знову віддайте себе на виконання Божої волі — і йдіть та виконуйте її. Наше діло — слухатися, Боже діло — освячувати.

5. Святі в Христі. Христос освятив Себе послухом, виконанням Божої волі, і в цій волі, як виконаній Ним, ми освячені. Приймаючи цю волю як виконану Ним, приймаючи Його, я святий. Приймаючи цю Божу волю як таку, що її маю виконувати я, я стаю святим. Я в Ньому; у кожному вчинку живого послуху я входжу в живе спілкування з Ним і втягую силу Його життя у своє.

6. Послух залежить від того, чи чуємо ми голос. Не думайте, що ви знаєте Божу волю. Моліться й чекайте внутрішнього навчання Духа.


Ви завершили: Святість і послух

Назад Далі