Розділ 7 · 9 хв читання · 12 хв слухання
Святість і слава
Шостий день.
«Хто тобі подобен в бозїх, Господе,
Хто рівен, славен сьвятостю твоєю,
Страшен чудесами!
Ти милістю Твоєю повів Твій народ, який Ти відкупив:
Ти силою Твоєю провів його до оселі святості Твоєї …
Там, о Господе, насадиш, де пречистї руцї уготовили сьвятиню.»
—2 Мойсея 15:11–17.
У цих словах ми бачимо ще один крок уперед в об’явленні святості. Тут уперше святість приписано Самому Богові. Він Сам славний у святості, і саме до оселі Своєї святості Він веде Свій народ.
Зауважмо спершу вжитий тут вислів: славний у святості. У всьому Писанні ми бачимо, що славу і святість Божу згадано поруч. У 2 Мойсея 29:43 читаємо: «І намет буде освячений моєю славою», — тією славою Господньою, про яку згодом читаємо, що вона наповнила дім. Слава предмета, речі чи особи, — це його внутрішня цінність або досконалість; прославити — означає усунути все, що могло б перешкодити повному виявленню цієї досконалості. У святості Бога Його слава прихована; у славі Бога виявляється Його святість: Його слава, об’явлення Його Самого як Святого, мала освятити дім. Так само обидві поєднано в 3 Мойсея 10:3: «В тих, що приближаються до мене, осьвячусь, і перед усїм народом прославлюсь». Визнання Його святості священиками мало стати виявом Його слави перед народом. Так само й у пісні серафимів (Ісаїї 6:3): «Сьвят, сьвят, сьвят Господь сил, вся земля повна слави його!» Бог — це Той, Хто живе в неприступному світлі, Кого ніхто з людей не бачив і бачити не може; і саме світло пізнання слави Божої Він дає в наші серця. Слава — це те, що можна побачити й пізнати в невидимому й неприступному світлі; а саме світло і той славний вогонь, сяйвом якого є це світло, — це і є Божа святість. Святість — не стільки одна з властивостей Бога, скільки всеосяжний підсумок усіх Його досконалостей.
Саме на березі Червоного моря Ізраїль так прославляє Бога: «Хто тобі подобен в бозїх, Господе, хто рівен, славен сьвятостю твоєю». Він — Незрівнянний, немає нікого подібного до Нього. І чим Він це довів і як об’явив славу Своєї святості? Разом із Мойсеєм на Хориві ми бачили Божу славу у вогні, у її подвійному вияві — спасіння і знищення: вогонь пожирає те, чого не можна очистити, і очищає те, що не згоріло. Бачимо це й тут, у пісні Мойсея: Ізраїль співає про суд і про милість. Стовп вогню і хмари став між табором єгиптян і табором Ізраїля: для тих він був хмарою і темрявою, а цим світив уночі. Ці дві думки проходять крізь усю пісню. Але у двох віршах, що йдуть за прославленням святості, ми знаходимо підсумок усього. «Простягнув єси правицю, — їх земля пожерла». «Споглянув Господь на табір із огняного й хмаряного стовпа, та й стрівожив табір Египтїйський». Це слава святості як суду і знищення ворога. «Ти милістю Твоєю повів Твій народ, який Ти відкупив. Ти силою Твоєю провів його до оселі святості Твоєї». Це слава святості в милості й відкупленні — святості, яка не лише визволяє, а й веде до оселі святості, де Святий має перебувати зі Своїм народом і в ньому. У натхненні години тріумфу вже так рано об’явлено, що велика мета і плід відкуплення, здійсненого Святим, — це Його вселення: ніщо менше за це не може вдовольнити Святого, і ніщо інше не явить повної слави Його святості.
А тепер зверніть увагу й на те, що, як саме у відкупленні Свого народу об’являється Божа святість, так саме в пісні відкуплення святість уперше прямо приписано Богові. Ми знаємо, як у Писанні після якогось разючого, особливого втручання Бога як Відкупителя особлива дія Духа виявляється в хвалебній пісні. Дивовижно, що саме в цих виливах святого захвату Бога прославляють як Святого. Подивіться на пісню Анни (1 Самуїлова 2:2): «Нема рівно сьвятого як Господь». Мова серафимів (Ісаїї 6) — це мова пісні поклоніння. У великий день визволення Ізраїля пісня буде така: «Сила моя, й пісня моя — Господь. Сьпівайте Господеві, бо він учинив велике. Радуйся і веселися, осадничко Сионська, бо величний серед тебе Сьвятий Ізраїлїв!» Марія співає: «Бо зробив менї велике Сильний; і сьвяте імя Його». Книга Об’явлення показує живих істот, що віддають славу, і честь, і подяку Тому, Хто сидить на престолі; «і не мають вони впокою день і ніч, говорячи: Сьвят, сьвят, сьвят Господь Бог вседержитель, що був, і єсть, і прийде». А коли біля скляного моря співатимуть пісню Мойсея і Агнця, вона й тоді звучатиме так: «Хто не убоїть ся Тебе, Господи, і не прославить імени Твого? Ти бо один сьвятий». Саме в хвилини найвищого натхнення, коли найповніше виявляється Божа відкупительна сила, Його слуги говорять про Його святість. У Псальмі 97 читаємо: «Радуйтесь, праведні, в Господї, і прославляйте сьвяте імя його». А в Псальмі 99, який з його тричі повтореним «святий» назвали земним відлунням небесного Тричі Святого, ми співаємо:
Нехай славлять імя його; велике, страшне — сьвяте воно!
Вознесїть Господа, Бога нашого, і поклонїтесь у підніжя ніг його! Сьвятий він!
Вознесїте Господа, Бога нашого, і поклонїтесь на сьвятій горі його! Бо СЬВЯТИЙ Господь, Бог наш.
Лише під впливом високого духовного піднесення і радості можна повністю збагнути Божу святість і належно їй поклонятися. Настрій, який личить нам, коли ми поклоняємося Святому, і який робить нас здатними правильно пізнавати Його й поклонятися Йому, — це дух хвали, що співає й вигукує від радості, переживаючи Його повне спасіння.
Але хіба це не суперечить урокові, який ми засвоїли на Хориві, коли Бог промовив: «Не наближуйся сюди; іззуй обувє твоє», — і коли Мойсей злякався й закрив своє обличчя? І хіба це не та сама постава, що справді личить нам як створінням і грішникам? Так, справді личить; і все ж ці два почуття не суперечать одне одному — радше вони одне одному необхідні: страх — це приготування до хвали і слави. Хіба не той самий Мойсей, що закрив обличчя й боявся глянути на Бога, згодом бачив Його славу, аж поки його власне обличчя не засяяло блиском, на який люди не могли дивитися? І хіба пісня, що тут оспівує Бога як славного у святості, — не та сама пісня Мойсея, який боявся й закривав обличчя? Хіба ми не бачили у вогні, і в Бозі, і особливо в Його святості двоякий вияв: пожирання й очищення, відштовхування й притягання, суд і спасіння, — причому друге в кожному разі не лише супроводжує перше, а є його наслідком? Тож ми побачимо: що глибше смирення і страх у святій Божій присутності, що справжніше й повніше скидання з себе всього, що від власного «я» і від природи, — аж до скидання, до цілковитої смерті старої людини та її волі, — що щиріше віддання на спалення всього гріховного, то глибшою й повнішою буде хвала і радість, з якою ми щодня співаємо свою пісню відкуплення: «Хто тобі подобен в бозїх, Господе, хто рівен, славен сьвятостю твоєю, страшен чудесами!»
«Славен сьвятостю твоєю, страшен чудесами» — сама пісня поєднує ці, на перший погляд, суперечливі складники. Так, я співатиму про суд і про милість. Я радітиму з трепетом, прославляючи Святого. Дивлячись на дві сторони Його святості, як вони об’явилися єгиптянам та ізраїльтянам, я пам’ятаю, що те, що там було розділене, у мені поєднане. З природи я — єгиптянин, ворог, приречений на знищення; з благодаті — ізраїльтянин, вибраний для відкуплення. У мені вогонь мусить пожерти й знищити; лише тоді, коли суд виконає свою справу, милість може спасти повністю. Лише тоді, коли я тремчу перед Світлом, що досліджує, перед Палаючим Вогнем і Пожирущим Жаром Святого, коли я віддаю єгипетську природу на суд, осуд і смерть, — лише тоді ізраїльтянин буде відкуплений, щоб належно пізнати свого Бога як Бога спасіння і радіти в Ньому.
Благословенний Бог! Суд уже минув. У Христі, тій неопалимій купині, вогонь Божественної святості здійснив свою подвійну дію: у Ньому гріх засуджено в тілі; у Ньому ми вільні. Віддавши Свою волю на смерть і виконавши Божу волю, Христос освятив Самого Себе; і в цій волі освячені й ми. Його розп’яття з його судом над тілом, Його смерть із цілковитим скиданням усього, що від природи, — це не лише для нас, а й справді наше: життя і сила, що діє в нас через Його Духа. День у день ми перебуваємо в Ньому. З трепетом, але й з радістю ми стаємо в Ньому, щоб Сила святості як Суд звершила в нас свою люту помсту над усім, що є гріхом і тілом, і щоб так Сила святості як Відкуплення здійснила те славне діло, яке спонукає нас дякувати, згадуючи Його святість. І так вигук Спасіння дедалі глибше, правдивіше й гучніше лунає крізь усе наше життя: «Хто тобі подобен в бозїх, Господе, хто рівен, славен сьвятостю твоєю, страшен чудесами!»
Будьте сьвяті, як я сьвят.
«Хто тобі подобен в бозїх, Господе, хто рівен, славен сьвятостю твоєю, страшен чудесами!» Усім своїм серцем я хочу долучитися до цієї пісні відкуплення і радіти в Тобі як у Богові мого спасіння.
О мій Боже! Нехай Твій Дух, від Якого походять ці слова святої радості й тріумфу, так об’явить у мені велике відкуплення як особистий досвід, щоб усе моє життя стало однією піснею трепетного й благоговійного подиву.
Особливо благаю Тебе: нехай усе моє серце сповниться Тобою Самим — славним у святості, страшним у хвалах, Єдиним, Хто чинить чудеса. Нехай страх перед Твоєю святістю змусить мене тремтіти перед усім, що є в мені від власного «я» і від тіла, і веде мене в моєму поклонінні до того, щоб зректися власної мудрості й розп’яти її, аби Дух Твоєї святості міг віяти в мені. Нехай страх Господній надасть свого глибокого тону всьому моєму входженню й виходженню у Твоїй святій присутності. Приготуй мене так, щоб я безустанно возносив хвалу, згадуючи Твою святість. О мій Боже! Я хочу радіти в Тобі як у моєму Відкупителеві, моєму Святому, радістю невимовною і преславною. Як мій Відкупитель, Ти робиш мене святим. Усім серцем я довіряю Тобі, що Ти це зробиш, що освятиш мене цілком. Я вірю Твоїй обітниці. Я вірю в Тебе Самого — і, віруючи, приймаю Тебе, Святого, мого Відкупителя.
Хто тобі подобен в бозїх, Господе, хто рівен, славен сьвятостю твоєю, страшен чудесами!
1. Божа святість як слава. Бог прославляється у святості Свого народу. Справжня святість завжди віддає славу лише Богові. Живіть на славу Божу — це і є святість. Живіть свято — і це прославить Бога. Забути про себе й шукати тільки Божої слави — це і є святість.
2. Наша святість як хвала. Хвала віддає славу Богові, а отже, є складовою святості. «Ти ж сьвятий живеш, прославлений від Ізраїля».
3. Божа святість, Його свята відкупительна любов, — причина безустанної радості й хвали. Хваліть за неї Бога щодня. Але ви не зможете цього робити, якщо не житимете в ній. Нехай Божа святість стане для нас такою славною — коли ми зрозуміємо, що все, що ми бачимо з Його слави, є лише сяйвом Його святості, — щоб ми не могли не радіти нею і Ним, Святим.
4. Дух страху Господнього і дух хвали на перший погляд можуть видаватися суперечливими. Але це не так. Смирення, що боїться Святого, буде й прославляти Його: «Ви, що боїтесь Господа, вихваляйте його». Що нижче ми схиляємося в страху Божому і в страху перед собою, то певніше Він свого часу підніме нас, щоб ми Його прославляли.